Постанова

від 23.01.2025 по справі 916/1256/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1256/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників учасників у справі:

Від Південного офісу Держаудитслужби Куслій Т.Є.

Прокурор Коломійчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024, суддя суду першої інстанції Щавинська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 24.10.2024

по справі №916/1256/24

за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області

в інтересах держави в особі:

1. Південного офісу Держаудитслужби

2. Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм

3. Ізмаїльського управління водного господарства

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 567 231,10 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

22.03.2024 Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Ізмаїльського управління водного господарства з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", в якій просив суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 29.11.2021 до Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" та Ізмаїльським управлінням водного господарства;

- визнати недійсною додаткову угоду №2 від 30.11.2021 до Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" та Ізмаїльським управлінням водного господарства;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Ізмаїльського управління водного господарства безпідставно сплачені бюджетні кошти в сумі 567 231,10 грн.

Цей позов обґрунтовано тим, що додаткові угоди №1 та №2 до Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 були укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим відповідач безпідставно набув грошові кошти у сумі 567 231,10 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 вирішено:

« 1.Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 29.11.2021 до Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" та Ізмаїльським управлінням водного господарства.

3. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 30.11.2021 до Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" та Ізмаїльським управлінням водного господарства.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Ізмаїльського управління водного господарства безпідставно сплачені бюджетні кошти в сумі 567 231,10 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір у сумі 14 564,47 грн.

6. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" про розстрочення виконання судового рішення задовольнити частково.

7. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 в частині стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів наступним чином:

- до 14.11.2024 - 94 538,50 грн;

- до 14.12.2024 - 94 538,50 грн;

- до 14.01.2024 - 94 538,50 грн;

- до 14.02.2024 - 94 538,50 грн;

- до 14.03.2024 - 94 538,50 грн;

- до 14.04.2024 - 94 538,60 грн.

8. В задоволенні решти заяви відмовити.»

Суд першої інстанції вказав, що додаткові угоди №1-2 до договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 є недійсними в силу статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», та, відповідно, не породжують жодних правових наслідків для сторін, а отже вимоги прокуратури в цій частині підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції також зазначив, що грошові кошти в сумі 567 231,10 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Ізмаїльському управлінню водного господарства, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24.

Відповідач зазначив, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави з огляду на те, що укладення оспорюваних додаткових угод жодним чином не впливає на інтереси держави, а прокурором не доведено законодавчо встановленого факту порушення інтересів держави та бездіяльності уповноваженого органу.

Апелянт вказав, що відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. Таким чином, у прокурора були відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Ізмаїльського управління водного господарства, оскільки це прямо заборонено положеннями абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, відповідач вказав, що прокурором не доведено, як саме було порушено інтереси Державного агентства меліорації та рибного господарства України, зважаючи на те, що останнє не є стороною договору № 22-5077/1 Z ПВЦ від 26.11.2021 та оспорюваних додаткових угод; а також не доведено, яким чином задоволення позову прокурора призведе до поновлення нібито порушених прав Державного агентства меліорації та рибного господарства України.

Апелянт також вказав, що оскільки прокурор при оспорюванні додаткових угод №№ 1, 2 до договору визначив лише одну сторону таких угод (ТОВ «ООЕК»), а залучення Ізмаїльського УВГ в якості співвідповідача у місцевому суді не відбулось, суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні вимог прокурора про визнання недійсним додаткових угод, а відповідно і у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення з ТОВ «ООЕК» грошових коштів у розмірі 567 231,10 грн.

Відповідач не погоджується з вимогами прокурора про стягнення з відповідача 567 231,10 та зазначає, що застосування норми про стягнення коштів у порядку ст. 1212 ЦК України призведе до неправильного застосування судом норм матеріального права, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як "сплачені з державного бюджету", набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути повернуто відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі № 916/1256/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24.

Прокурор вказав, що судом першої інстанції вірно встановлено, що Ізмаїльське УВГ, до відання якого належить забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів, має здійснювати захист законних інтересів держави у цій сфері з метою уникнення незаконного витрачання коштів державного бюджету в результаті укладення оспорюваних додаткових угод в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Позивач зазначив, що саме Ізмаїльське УВГ має здійснювати захист законних інтересів держави у даній справі з метою уникнення незаконного витрачання коштів державного бюджету в результаті укладення оспорюваних додаткових угод в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Позивач також вказав, що враховуючи практику Верховного Суду, а також вимоги ст. 215 ЦК України, Ізмаїльська окружна прокуратура правомірно визначила у якості позивача сторону спірних правочинів - Ізмаїльське управління водного господарства.

Прокурор зазначив, що ціна за одиницю товару є істотною умовою Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 та додаткових угод №№ 1, 2, укладених до такого Договору, а отже вказані додаткові угоди можуть бути визнані недійсними лише у повному обсязі.

Крім того, прокурор зазначив, що грошові кошти в сумі 567 231,10 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ «ООЕК», підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Ізмаїльському управлінню водного господарства, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Керуючись викладеним вище, прокурор просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 у справі № 916/1256/24 відмовити у повному обсязі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1256/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/1256/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1256/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1256/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.12.2024; призначено справу №916/1256/24 до розгляду на 23.01.2025 о 10:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» Оляш Катерину Ігорівну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у всіх судових засіданнях у справі №916/1256/24, в тому числі призначеному на 23.01.2025 об 10:30, в режимі відеоконференції відповідно до положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та здійснити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку; попереджено учасників справи, що відповідно до частини п`ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, приписів пункту 46 розділу 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

23.01.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Південного офісу Держаудитслужби Куслій Т.Є. та прокурор Коломійчук І.О.

Представники інших учасників справи були належним чином повідомлені про датчу, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024, якою призначено справу №916/1256/24 до розгляду на 23.01.2025 о 10:30, була отримана в електронному кабінеті ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" 03.12.2024, Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм - 03.12.2024, Ізмаїльським управлінням водного господарства - 03.12.2024.

Відповідно до відомостей з протоколу судового засідання від 23.01.2025, представник ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" Оляш Катерина Ігорівна не вийшла на відеоконференцзв`язок із судом, на телефонні дзвінки не відповідала, участь у відеоконференції не брала.

Відповідно до частини п`ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, приписів пункту 46 розділу 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Таким чином, ризики неможливості прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції покладаються у даному випадку саме на апелянта. А не прийняття участі представником апелянта у судовому засіданні в режимі відеоконференції не має перешкоджати розгляду справи.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 23.01.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Як встановлено з матеріалів справи (т.1, а.с.27-29), 23.10.2021 Ізмаїльське управління водного господарства оголосило про проведення відкритих торгів "Електрична енергія" з очікуваною вартістю 4 000 000,00 грн. Запланований обсяг електричної енергії складав 1 023 015 кВт* год.

Учасниками вказаної процедури зареєструвалися:

1. ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (ТОВ "ООЕК") з остаточною ціновою пропозицією 3 986 447,00 грн. з ПДВ;

2. ТОВ "Оператор Енергії" з остаточною ціновою пропозицією 3 986 447,00 грн. з ПДВ;

3. ТОВ "Газенергоальянс" з остаточною ціновою пропозицією 3 986 447,01 грн. з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій UA-2021-10-23-004101-b, 9.11.2021 переможцем визначено ТОВ "ООЕК" з остаточною ціновою пропозицією 3 986 447,00 грн з ПДВ (т.1, а.с.30-31).

У подальшому, Ізмаїльське управління водного господарства оприлюднило повідомлення про намір укласти договір з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія".

У повідомленні про намір укласти договір про закупівлю (т.1 а.с.32-33) вказано наступну інформацію: 1) назва номенклатурної позиції предмета закупівлі - Електрична енергія; 2) код згідно з Єдиним закупівельним словником, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі - ДК 021:2015: 09310000-5 - Електрична енергія; 3) кількість товарів або обсяг виконання робіт чи надання послуг - 1 023 015 кВт* год; 4) місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 68600, Одеська область, м.Ізмаїл, вул.Єдності, буд. 87а; 5) строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг - до 31.12.2021; 6) джерело фінансування - державний бюджет України, сума 4 000 000 UAH.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю (т.1, а.с.34-36), між сторонами укладено договір 26.11.2021.

26.11.2021 між Ізмаїльським управлінням водного господарства (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (Постачальник) укладено договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №22-5077/2 Z ПВЦ (т.1 а.с.37-45) та додатки до нього (т.1 а.с.46-53), пунктом 1.1 якого передбачено, що цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" та абз.3,4 п.3.1.7 ПРРЕЕ, що затверджені Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018.

Відповідно до пункту 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 "електрична енергія", споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Кількість електричної енергії за листопад-грудень 2921 року визначено в обсязі 1 023 015 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)".

Пунктами 2.3, 2.4 договору передбачено, що строк постачання електричної енергії з листопада до грудня 2021 року. Місце постачання електричної енергії: згідно додатку №1 "Заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу".

Згідно з п.3.1 договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком №1 до цього договору.

Ціна цього договору на листопад-грудень 2021 року становить 3 986 447 грн, у тому числі ПДВ 664 407,83 грн. Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору (пункт 5.1 договору).

Відповідно до п.5.2 договору ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується одна ціна електричної енергії.

Згідно з п.5.3 договору інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, інформаційно відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.

Відповідно до п.5.5, 5.6, 5.7 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на рахунок. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, зазначений у рахунку, який не може бути меншим 5 банківських днів з моменту отримання його споживачем.

Відповідно до п.13.1 договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника. Якщо договір укладається в письмовій формі - то він набирає чинності з моменту підписання договору сторонами.

Згідно з вимогами Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до конання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою (ми листом(ми)) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua) (згідно з ч.6,9 cт.67 Закону України "Про ринок електричної енергії"), з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 р. №3304-04/33869-06 "Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії") для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розшукового періоду, в якому відбулися такі зміни;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною мов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, RGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі становлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Сторони можуть внести відповідні зміни разі зміни регульованих цін (тарифів), при цьому, підтвердженням можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення регульованих цін;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини 6 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Додатком №1 до договору є заява-приєднання, у якій датою початку постачання електричної енергії визначено 15.01.2021 (т.1 а.с.46), а також затверджено ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єктів (т.1 а.с.47-48).

Додатком №3 до договору є "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)", яким визначено обсяг за рік - 1 023 015 кВт*год (т.1 а.с.49).

Згідно з додатком №2 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника - комерційної пропозиції ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція (т.1 а.с.50-51) ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає 3,2473025 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Термін дії договору про закупівлю електричної енергії у постачальника: договір набирає чинності з дати підписання клієнтом заяви-приєднання до договору і укладається на строк до 31.12.2021, а в частині розрахунків договір діє до повного їх виконання (п.13 комерційної пропозиції).

Додатком №4 до договору є порядок розрахунків (т.1 а.с.52-53).

У подальшому, 29.11.2021 сторонами було підписано комерційну пропозицію ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція (у редакції додаткової угоди №1) (т.1 а.с.55-56) та додаток 3 до договору "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)" (т.1 а.с.57), згідно з якими обсяг за рік становить 930,098 кВт*год, ціна на електричну енергію з 26.11.2021 складає 3,57170802 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Крім того, 30.11.2021 сторонами було підписано комерційну пропозицію ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція (у редакції додаткової угоди №2) (т.1 а.с.59-60) та додаток 3 до договору "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)" (т.1 а.с.61), згідно з якими обсяг за рік становить 877,450 кВт*год, ціна на електричну енергію з 26.11.2021 складає 3,786010501 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до договору від 26.11.2021 укладено ряд додаткових угод:

- №1 від 29.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,286049624 грн 1 кВт* год з ПДВ (3,57170802 грн за 1 кВт* год без ПДВ), обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 930 098 кВт*год, ціну договору встановлено у розмірі 3 986 446,18 грн, та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 26.11.2021 (т.1 а.с.54);

- №2 від 30.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,5432126012 грн 1 кВт* год (3,786010501 грн за 1 кВт* год без ПДВ), обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 877450 кВт*год, ціну договору встановлено у розмірі 3 986 441,9 грн, та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 26.11.2021 (т.1 а.с.58).

При цьому, у пунктах 1 додаткових угод сторони зазначили, що, керуючись п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з п. 13.2. Розділу 13 "13. Строк дії договору та інші умови" умов договору та умов додатку №2 "Комерційна пропозиція ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція" до договору, сторони домовились змінити ціну за електричну енергію в 1 кВт*год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua).

Відповідачем надано суду інформацію з вебсайту ДП "Оператор ринку" (т.3 а.с.125-126), з якої вбачається, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за добу станом на 1.10.2021-10.10.2021 становила 2 568,15 грн/МВт.год без ПДВ, станом на 23.10.2021-31.10.2021 2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ.

Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за добу станом на 23.10.2021-31.10.2021 становила 2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ, станом на 1.11.2021-9.11.2021 3 374,15 грн/МВт.год без ПДВ.

На виконання умов договору були складені наступні акти-приймання передавання товарної продукції (т.1 а.с.62-65):

- №7077/Z від 13.12.2021 за листопад 2021 року про постачання 2995 кВт/год електричної енергії на суму 13 608,41 грн;

- №6077/Z від 13.12.2021 за листопад 2021 року про постачання 7284 кВт/год електричної енергії на суму 33 093,38 грн;

- №5077/Z від 13.12.2021 за грудень 2021 року про постачання 236914 кВт/год електричної енергії на суму 1 076 353,82 грн;

- №5077/Z від 15.12.2021 за грудень 2021 року про постачання 236914 кВт/год електричної енергії на суму 1 076 353,82 грн.

- №5077/Z від 13.12.2021 за листопад 2021 року про постачання 630256 кВт/год електричної енергії на суму 2 863 386,29 грн.

Відповідачем були виставлені рахунки за спожиту електричну енергію (т.1 а.с.69-72) та Ізмаїльським управлінням водного господарства сплачено 3 986 441,9 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи (т.1 а.с.66-68).

Матеріали справи містять витяг з акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ізмаїльського управління водного господарства за період з 01.01.2020 до 30.06.2023, з якого вбачається, що ревізією виконання умов укладених договорів (в частині внесення в них змін) встановлено, що споживачем на порушення п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп.2 п.13.2. розділу 13 "Строк дії договору та інші умови" договору від 26.11.2021 №22-5077/2 Z ПВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника, внаслідок безпідставного змінення ціни за 1 кВт/год електричної енергії понад 10% з 3,896763 грн до 4,5432126012 грн (із ПДВ) та без документального підтвердження наявності факту коливання ціни електричної енергії на ринку, ІУВГ проведені зайві видатки протягом періоду з листопада по грудень 2021 року у загальній сумі 225 651,94 грн.

Таким чином, Південним офісом Держаудитслужби встановлено, що за даним договором необґрунтовано збільшено ціну за одиницю товару, але при цьому суму зайвих видатків розраховано лише з урахуванням недійсності додаткової угоди №2 (т.1 а.с.73-92).

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

1. Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі: порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно із ч.ч.3,4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р., зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях посилається на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованої на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав, про що зазначено в пункті 38 у справі "Менчинська проти Росії" № 42454/02,15.01.2009 року.

Принцип рівності процесуальних можливостей сторін в судовому провадженні є одним із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду за змістом положень пункту 1 ст. 6 Конвенції. Ця концепція потребує "справедливого балансу між сторонами в справі", при цьому, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою позицію по справі в умовах, які не ставлять сторону в суттєво невигідне положення у порівнянні з її процесуальним опонентом.

Прокурор, присутній в судовому процесі, по суті виступає або "союзником", або "противником" сторін. І, навіть візуально, його виступ в суді дозволяє підсилити позицію тієї чи іншої сторони. А це може викликати "відчуття нерівності" у іншої сторони незалежно від форми такої участі прокурора (активного чи пасивного), що буде вважатися порушенням положень пункту 1 статті 6 Конвенції (див. справа "F.W. проти Франції" рішення від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27; цитується по Огляду судової практики Європейського суду з прав людини: роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права; перелік та зміст рішень а.с.35, Рада Європи 2011).

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі Бацаніна проти Росії в пункті 27, Європейський Суд з прав людини визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, наприклад, для захисту інтересів вразливих людей, які, ймовірно, не в змозі самі захистити свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого кола громадян або в тих випадках, коли може бути ідентифікована власність, або інтереси держави потребують захисту (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" № 8927/02 від 26 травня 2009 року).

У даному випадку пасивна поведінка державних органів, які мають відповідні повноваження для захисту інтересів держави, і, які ухилились від вчинення відповідних дій, стала підставою для допуску прокурора до участі у справі, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з метою захисту інтересів держави.

У контексті наведеного колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до якої невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ «Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Так при зверненні до суду з відповідним позовом в інтересах держави, прокурором зазначено позивачами Південний офіс Держаудитслужби, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Ізмаїльське управління водного господарства.

Щодо представництва інтересів Південного офісу Держаудитслужби, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою КМУ від 03.02.2016 № 43 (надалі - Положення).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівлі.

Статтею 5 Закону визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно зі ст. 2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

П. 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п. п. 3, 4, 9 ч. 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства тощо.

Враховуючи викладене, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, зокрема, при здійсненні державних закупівель.

Відповідно до підпункту 17-2 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань забезпечує, зокрема, самопредставництво в судах України без окремого доручення через державних службовців юридичної служби та інших структурних підрозділів Держаудитслужби відповідно до положень про такі структурні підрозділи Держаудитслужби, через державних службовців структурних підрозділів міжрегіональних територіальних органів відповідно до положень про такі органи.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред явити обов язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17.

При цьому Держаудитслужба може бути позивачем у справі. Питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватися у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Згідно пунктів 1, 3, 13 Положення, Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Офіс є юридичною особою публічного права. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі.

У даному випадку Південним офісом Держаудитслужби був виявлений факт зайвих додатків під час виконання закупівлі UA-2021-10-23-004101-b.

Ізмаїльською окружною прокуратурою направлявся запит №59-6665вих-23 від 23.11.2023 на адресу Південного офісу Держаудитслужби з метою отримання інформації щодо вжиття органами Держаудитслужби заходів з проведення моніторингу закупівлі UA-2021-10-23-004101-b, додаткових угод до Договору, усунення виявлених порушень у судовому порядку, надміру сплаченої суми за Договором, а також щодо включення до плану перевірок проведення державногмо фінансового контролю у ІУВГ.

Відповідно до відповіді Південного офісу Держаудитслужби №151515-17/5605-2023 від 15.12.2023 повідомлено, що відповідно до п.1.3.5.2. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на III квартал 2023 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Ізмаїльського управління водного господарства за період з 01.01.2020 по 30.06.2023, у ході якої перевірено процедуру відкритих торгів UA-2021-10-23-004101-b.

Також, Ізмаїльською окружною прокуратурою направлявся запит №59-430вих-24 від 26.01.2024 на адресу Південного офісу Держаудитслужби з метою отримання інформації щодо вжиття заходів органами Державної аудиторської служби України з питання усунення виявлених порушень у судовому порядку, зокрема щодо визнання недійсними додаткової угоди №2 та/або додаткової угоди №1, та стягнення безпідставно сплачених коштів.

Відповідно до відповіді Південного офісу Держаудитслужби №151507-17/882-2024 від 20.02.2024 повідомлено, що офісом заходи з питань усунення виявлених порушень у судовому порядку щодо визнання недійсними додаткової угоди №2 та/або додаткової угоди №1 за Договором від 26.11.2021 №22-5077/2 Z ПВЦ не здійснювались.

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби не вживав заходів для захисту порушених прав держави.

Щодо представництва інтересів Державного агентства меліорації та рибного господарства України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Ізмаїльське управління водного господарства, затвердженого наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України № 464 від 30.12.2022, Ізмаїльське УВГ належить до сфери управління Держрибагентства.

Постановою КМУ № 1057 від 06.10.2023 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації окремих функцій Міністерства аграрної політики та продовольства і Державного агентства меліорації та рибного господарства» змінено назву «Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство)» на «Державне агентство розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство)».

Постановою КМУ № 57 від 19.01.2024 «Про внесення до деяких актів Кабінету Міністрів України змін щодо перейменування Державного агентства розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм» змінено назву «Державного агентства розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство)» на «Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство)».

Крім того, відповідно до Положення про Ізмаїльське УВГ Держрибагентство здійснює управління, координацію та контроль за фінансово-господарською діяльністю Ізмаїльського УВГ з питань реалізації державної політики щодо гідротехнічної меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем, а також здійснює перевірки та аудит діяльності Ізмаїльського УВГ.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 № 895 (у редакції постанови КМУ від 19 січня 2024 року № 57), Держрибагентство_є_центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно з пунктом 4 Положення про Держрибагентство агентство з метою організації своєї діяльності, зокрема, організовує планово-фінансову роботу в апараті Держрибагентства, його територіальних органах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку;

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.

Згідно зі ст. 28 вказаного закону міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм є органом, уповноваженим державою на здійснення повноважень у спірних відносинах.

3 аналізу положень ч.1,3 ст. 3 Господарського кодексу України, вбачається, що укладення Ізмаїльським управлінням водного господарства додаткових угод за бюджетні кошти за результатами проведеної процедури відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" є господарською діяльністю останнього, а тому вказане питання віднесено до його компетенції.

При цьому, Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит №59-6666вих-23 від 23.11.2023 на адресу Держрибагентства з метою отримання інформації щодо вжитих заходів з питання усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

У своїй відповіді №2-5.2-9/8104-23 від 29.12.2023 Держрибагентством повідомлено, що про результати опрацювання матеріалів щодо виконання договорів про постачання електроенергії, зазначених у листі Ізмаїльської окружної прокуратури, буде додатково поінформовано.

У подальшому Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит №59-431вих-24 від 26.01.2024 до Держрибагентства з метою отримання інформації щодо вжитих заходів з питання усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

Держрибагентством у своєму листі №2-5.2-9/1230-24 від 28.02.2024 повідомлено, що матеріали за попередні роки, коли ІУВГ перебувало у сфері управління Держводагентства, на предмет можливих порушень не вивчалися, жодні заходи не вживалися. Також, зазначено, що на ринку електричної енергії України у другому півріччі 2021 року дійсно спостерігалося значне зростання її ціни.

Таким чином, Держрибагентством не вживались заходи для захисту порушених прав держави.

Щодо представництва інтересів Ізмаїльського управління водного господарства, колегія суддів зазначає наступне.

При дослідженні вказаного питання необхідно звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19, у якій виснувано наступне.

«Абзацом 3 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Водночас чинне законодавство України не містить визначення поняття «державна компанія» як окремої організаційно-правової форми господарювання, а Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» розмежовує такі організаційно-правові форми господарювання, як «державна організація (установа, заклад)» та «державна акціонерна компанія».

У преамбулі Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» визначено мету правового регулювання режиму діяльності НАН України, національних галузевих академій наук та вказано, що метою цього Закону є забезпечення ефективного використання державних коштів та майнового комплексу НАН України, національних галузевих академій наук щодо задоволення державних і суспільних потреб.

Таке формулювання співвідноситься із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Якщо законодавцем виключено можливість представництва прокурором державних компаній, то така норма не може тлумачитись у спосіб розширення обсягу процесуальної заборони на інших суб`єктів господарювання, зокрема державних організацій (установ).

Оскільки позов у справі № 520/8065/19 подано прокурором в інтересах держави в особі НАН України, яка є державною неприбутковою бюджетною організацією, немає підстав вважати, що прокурор здійснює представництво інтересів державної компанії.

При встановленні у НАН України владних повноважень у спірних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Згідно із частиною 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування НАН України, галузевим академіям наук.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, НАН України, галузеві академії наук.

Аналіз приписів ст. 1, 3, 4, 6, 8 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Статуту дає підстави для висновку, що НАН України здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається цими об`єктами майнового комплексу в межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 в справі № 909/835/18, від 13.12.2022 в справі № 927/682/20, від 30.05.2023 в справі № 914/4127/21, та зазначити, що оскільки НАН України наділений повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства здійснює управлінські функції, то прокурор має повноваження на представництво інтересів держави в особі НАН України, що відповідає приписам ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».»

Відповідно до розділу І Положення про Ізмаїльське УВГ, затвердженого наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України № 464 від 30.12.2022, останнє є бюджетною неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і належить до сфери управління Державного агентства меліорації та рибного господарства України.

Управління у межах своїх повноважень забезпечує на території Ізмаїльського району (Ренійська, Саф`янська та Суворовська територіальні громади) Одеської області вирішення питань щодо гідротехнічної меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем, здійснює від імені Держрибагентства виробничі та експлуатаційні функції з управління інженерною інфраструктурою меліоративних систем та її окремими об`єктами, що перебувають у державній власності.

Також, Управління, зокрема, зобов`язане здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти відповідно до законодавства; забезпечувати цільове і раціональне використання бюджетних коштів; подавати до Держрибагентства бюджетну, фінансову, відомчу, статистичну звітність та іншу оперативну інформацію (розділ ІІІ Положення).

Майно Управління є державною власністю, закріплене за ним і належить йому на праві оперативного управління (розділ ГУ Положення).

Таким чином, Ізмаїльське УВГ, будучи бюджетною неприбутковою організацією, здійснює повноваження з управління державними водогосподарськими об`єктами комплексногопризначення, міжгосподарськими меліоративними системами, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається цими об`єктами майнового комплексу в межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб, а також з цією ж метою здійснює публічні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти та забезпечує їх цільове і раціональне використання.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що Ізмаїльське УВГ, до відання якого належить забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів, має здійснювати захист законних інтересів держави у цій сфері з метою уникнення незаконного витрачання коштів державного бюджету в результаті укладення оспорюваних додаткових угод в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38) зазначила, що оскільки позовну вимогу про визнання недійсним правочину вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 задовольнила позов прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та замовника за договором про постачання електричної енергії до виконавця про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів. Отже, одна сторона правочину може бути позивачем у справах щодо визнання такого правочину недійсним, звертаючись із таким позовом до відповідача - іншої сторони правочину.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

В той же час, судова практика на яку посилається апелянт, є не релевантною у даному випадку.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Наприклад, у справі № 125/2157/19 спір виник між фізичними особами - між подружжям та особами, з якими укладались договори відчуження майна подружжя без відома іншого; у справі № 910/2392/22 спір стосувався визнання незаконним пункту рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору про надання в користування мисливських угідь, у справі № 670/23/18 предметом спору є визнання недійсним договору відступлення права за договором іпотеки, у справі № 318/1345/17 оскаржуються договори купівлі-продажу квартири та земельної ділянки.

У жодній з зазначених апелянтом постанов Верховного Суду (від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17) не йдеться про те, що у випадку звернення прокурора до суду для оскарження правочинів, укладених в межах публічної закупівлі, відповідачами у справі мають бути обидві сторони такого правочину.

Отже, постанови Верховного Суду, на які послався скаржник у апеляційній скарзі, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правової норми, ніж у цій справі.

У справі 916/1256/24, дійсність додаткових угод оскаржується саме стороною цих правочинів (Ізмаїльське управління водного господарства), а не іншою зацікавленою особою. Тому, оскільки встановлено, що одна сторона правочину може бути позивачем у справах щодо визнання такого правочину недійсним, звертаючись із таким позовом до відповідача - іншої сторони правочину, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Ізмаїльська окружна прокуратура правомірно визначила у якості позивача сторону спірних правочинів - Ізмаїльське управління водного господарства.

Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит №59-6632вих-23 від 22.11.2023 на адресу Ізмаїльського УВГ з метою отримання інформації щодо результатів виконання Договору №22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021, у тому числі щодо кількості спожитої електричної енергії за вказаним договором та перерахованої оплати окремо за договором і кожною додатковою угодою, підстав зменшення обсягів поставки та підвищення ціни на електричну енергію відповідно до укладених додаткових угод з наданням належним чином завірених підтверджуючих документів, а також вжитих Ізмаїльським управлінням водного господарства заходів з питання усунення виявленого порушення, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

У своєму листі №451/12 від 29.11.2023 ІУВГ повідомило, що управління не має можливості надати запитувані інформацію та копії документів, оскільки їх вилучено у ході проведення обшуку.

У зв`язку із вказаним Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено до ІУВГ запит №59-6831вих-23 від 01.12.2023 з метою отримання інформації щодо підстав зменшення обсягів поставки та підвищення ціни на електричну енергію відповідно до укладених додаткових угод з наданням належним чином завірених копій підтверджуючих документів, у тому числі листів, довідок тощо; вжитих за вищевказаним фактом ІУВГ заходів з питання усунення виявленого порушення, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

Однак, у своїй відповіді №459/12 від 08.12.2023 ІУВГ повідомлено, що підстави зменшення обсягів поставки та підвищення ціни на електричну енергію зазначені у додаткових угодах №1, 2 до договору №22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 (т.1 а.с.93-122).

Таким чином, Ізмаїльське управління водного господарства не вживало заходи для захисту порушених прав держави та не мало наміру їх вживати в подальшому.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Ізмаїльська окружна прокуратура на адресу позивачів скерувала повідомлення №59-1365 вих-24, №59-1366вих-24, №59-1364вих-24 від 12.03.2024 про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом (т.1 а.с.123-135). Докази направлення відповідних повідомлень 12.03.2024 наявні у матеріалах справи.

Таким чином, прокурором в повному обсязі дотримано вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави, а наявність або відсутність порушених прав позивачів має встановлюватися судом під час розгляду справи по суті.

За таких обставин було вірно відхилено клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, адже доводи відповідача фактично зводяться до незгоди з позовними вимогами по суті, що є підставою для відмови у позові, а не для залишення позову без розгляду у порядку ст.226 ГПК України.

2. Щодо позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями ч.1 ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 20 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина 1); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).

Відповідно до п.8 ч.2 ст.22 цього Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Згідно з ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У частині четвертій статті 41 цього Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За змістом ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 2 цієї частини).

Таким чином, системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Верховним Судом у постанові 13.04.2023 по справі №908/653/22 вказав наступне:

"Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 19.04.2020.".

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже було зазначено, положення п.2 ч.5 ст. 41 Закону №922-VIII прямо передбачають, що обов`язковою умовою для збільшення ціни договору є наявність підтверджених обставин коливання цін на ринку щодо відповідного товару, зокрема і електричної енергії.

При цьому чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону №922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Отже, виходячи з наведеного, суд зауважує, що предметом доведення та дослідження є обґрунтованість підстав для внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин, а також дотримання визначеного Законом граничного розміру можливого відсоткового збільшення ціни договору.

Як вже було встановлено вище, згідно з додатком №2 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника - комерційної пропозиції ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція (т.1 а.с.50-51) ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає 3,2473025 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Фактично збільшення ціни на електричну енергію майже на 16% відбулось у два етапи:

- укладанням додаткової угоди №1 від 29.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,286049624 грн 1 кВт* год з ПДВ (3,57170802 грн за 1 кВт* год без ПДВ), обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 930 098 кВт*год, ціну договору встановлено у розмірі 3 986 446,18 грн, та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 26.11.2021 (т.1 а.с.54). Тобто, вказаною додатковою угодою сторони домовились збільшити ціну на 9,99% у порівнянні із ціною, встановленою у договорі;

- укладанням додаткової угоди №2 від 30.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,5432126012 грн 1 кВт* год (3,786010501 грн за 1 кВт* год без ПДВ), обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 877450 кВт*год, ціну договору встановлено у розмірі 3 986 441,9 грн, та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 26.11.2021 (т.1 а.с.58). Тобто, вказаною додатковою угодою сторони домовились збільшити ціну на 5,99% у порівнянні із ціною, встановленою додатковою угодою №1 (на 15,99% у порівнянні із ціною, встановленою у договорі).

В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору, відтак, за доводами відповідача, сторони правомірно за взаємною згодою вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу, при цьому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі.

Водночас, з урахуванням положень закону щодо можливості зміни ціни виключно у разі коливання ціни такого товару на ринку, дослідженню та встановленню підлягає наявність факту такого коливання в бік збільшення.

При цьому, приймаючи до уваги, що внесення змін до договору відбувається на підставі положень ст.652 ЦК України, першочерговим є питання можливості сторін передбачити таку зміну обставин та закласти її у підприємницький ризик.

Оскільки договір укладається за наслідком проведення тендеру та обрання переможця, який фактично запропонував найнижчу ціну, що відповідно є вигідним для покупця електричної енергії, за висновком суду істотність зміни ціни має розглядатися та оцінюватися не у порівнянні з найменшою ціною у період дії договору, а принаймні з ціною, що мала місце станом на момент подачі тендерної пропозиції.

Оцінюючи обґрунтованість підстав для внесення змін до договору шляхом укладання додаткової угоди №1, колегія суддів зауважує, що як при укладанні означеної угоди в частині підвищення ціни, так і під час судового розгляду не обґрунтовано, чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, відсутні докази того, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

З офіційного веб-сайту ДП "Оператор ринку" вбачається, що середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на момент подачі ТОВ "Оператор Енергії" тендерної пропозиції (23.10.2021) становила 2 738,18 грн/МВт.год без ПДВ.

Проаналізувавши зміст додаткової угоди №1 колегія суддів вказує, що остання не містить зазначення щодо коливання ціни на ринку електричної енергії. Натомість як встановлено судом з поданої відповідачем роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку", підставою внесення змін у додаткову угоду №1 слугувало зростання середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за період з 01.10.2021 по 10.10.2021 та за період з 23.10.2021 по 31.10.2021 з 2 568,15 грн/МВт.год без ПДВ до 2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ.

Проаналізувавши зміст додаткової угоди №2 суд вказує, що остання не містить зазначення щодо коливання ціни на ринку електричної енергії. Натомість як встановлено судом з поданої відповідачем роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку", підставою внесення змін у додаткову угоду №2 слугувало зростання середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за період з 23.10.2021 по 31.10.2021 та за період з 01.11.2021 по 09.11.2021 з 2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ до 3 374,15 грн/МВт.год без ПДВ.

Аналізуючи покладену в основу додаткової угоди №1 інформацію з сайту ДП "Оператор ринку", колегія суддів зауважує, що відповідачем проведено порівняння між ціною за період з 01.10.2021 по 10.10.2021 (2 568,15 грн/МВт.год без ПДВ) та з 23.10.2021 по 31.10.2021 (2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ), відсоткове коливання ціни склало + 15,74%.

Аналізуючи покладену в основу додаткової угоди №2 інформацію з сайту ДП "Оператор ринку", суд зауважує, що відповідачем проведено порівняння між ціною за період з 23.10.2021 по 31.10.2021 та за період з 01.11.2021 по 09.11.2021 з 2 972,33 грн/МВт.год без ПДВ до 3 374,15 грн/МВт.год без ПДВ, відсоткове коливання ціни склало + 13,52 %.

Водночас, суд першої інстанції вірно встановив, що середньозважена ціна за першу декаду жовтня 2021 року є значно нижчою, ніж ціна станом на день подання тендерної документації, та більш того, наведені відповідачем дані є викривленими, оскільки знову ж таке порівняння ціни за першу декаду жовтня, яка використовується в обох довідках та є незмінною, відбувається відносно різних періодів жовтня та листопада 2021 року, що в свою чергу зумовлює подвійне відсоткове збільшення.

При цьому, зазначені коливання не відображають те, як ціна на товар проколивалася на ринку товару від ціни в договорі від 26.11.2021 і до ціни на момент підписання додаткових угод, а усі ці періоди, які використовувалися для підтвердження коливання мали місце до укладення договору 26.11.2021, що унеможливлює посилання на них як на підставу збільшення ціни, зазначеної у договорі.

Крім того, з сайту ДП "Оператор ринку" встановлено, що відповідачем для порівняння обрані періоди, які відображають найвищі та найнижчі значення середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України, що свідчить про штучне збільшення відповідачем відсоткового коливання ціни.

При цьому, загальна тенденція ціноутворення не може свідчити про різке коливання ціни, оскільки за обраний відповідачем період мала місце зміна ціни на електричну енергію як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення.

Вказане також дозволяє зробити висновок про відсутність обґрунтованих підстав для внесення змін до договору додатковими угодами на підставі обраних відповідачем даних з сайту ДП "Оператор ринку".

З урахуванням викладеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невідповідність додаткових угод №1 та 2 положенням ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на укладення додаткової угоди №2, ціну за одиницю товару у порівнянні з первісною ціною, встановленою договором, збільшено на 15,99 відсотків.

Суд бере до уваги, що Верховним Судом, зокрема у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021, зроблено правовий висновок, який є обов`язковим для суду за положеннями ст.236 ГПК України, про те, що Законом в редакції до 19.04.2020 встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 36 Закону, зокрема, у разі зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому в будь-якому випадку, незалежно від кількості додаткових угод, загальна сума збільшення не може перевищувати 10%.

Вказане є самостійною підставою для висновку про невідповідність додаткової угоди №2 положенням ст.41 Закону "Про публічні закупівлі".

Крім того, при укладанні додаткових угод з різницею в один день (29.11.2021 та 30.11.2021), а також визначення у додаткових угодах, дія яких розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 26.11.2021, сторонами фактично здійснено штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на 2 додаткові угоди що, за думкою суду, свідчить про недобросовісність поведінки при виконанні договору.

З урахуванням розповсюдження сторонами дії додаткових угод на відносини, що виникли до моменту їх укладання, суд вірно вказав, що застосуванню також підлягають положення ч.3 ст. 632 ЦК України, що унеможливлює внесення змін до договору після його виконання.

Внаслідок розповсюдження дії додаткових угод на попередні періоди фактично не було дотримано умов договору щодо повідомлення Постачальником Споживача про зміну умов договору не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування, що в свою чергу певною мірою позбавляло позивача можливості змінити постачальника електричної енергії з дотриманням положень договору (з повідомленням за 21 календарний день).

Погодження позивача на підписання додаткових угод не зумовлює їх правомірність та не впливає на висновки суду щодо недотримання сторонами законодавства про закупівлі.

Крім того, перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 15% шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та свідчить про свідоме заниження ним цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зміни договору на підставі ст.652 ЦК України, оскільки така вартість електричної енергії на ринку "на добу наперед" в повному обсязі могла бути закладена в підприємницький ризик при поданні тендерної документації.

В свою чергу, відповідач помилково тлумачить положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару, оскільки положення цієї статті не застосовуються лише в частині строків зміни ціни, а й в частині обмежень більш ніж на 10% збільшення ціни за одиницю товару.

Таким чином, додаткові угоди №1-2 до договору мають бути визнані недійсними в силу статті 41 Закону №922-VIII, та, відповідно, не можуть породжувати жодних правових наслідків для сторін, а отже вимоги прокуратури в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо посилання апелянта на те, що визнання додаткових угод недійсними у повному обсязі є невірним, оскільки прокуратура обґрунтовує недійсність таких угод лише у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, а оскільки угоди містять й інші умови, то має ставитися питання щодо недійсності угод лише в частині зміни ціни за одиницю товару.

Однак, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 зазначено, що при застосуванні положень статей 215, 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).

Так, договір № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника за своїм змістом є договором купівлі-продажу. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну.

Таким чином, вбачається, що ціна за одиницю товару є істотною умовою Договору № 22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021 та додаткових угод №№ 1, 2, укладених до такого Договору, а отже вказані додаткові угоди можуть бути визнані недійсними лише у повному обсязі.

3. Щодо позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором.

Відтак постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору №22-5077/2 Z ПВЦ від 26.11.2021, а саме, з розрахунку 3,896763 грн з ПДВ за 1 кВт*год.

Як було встановлено судом, відповідачем були виставлені рахунки за спожиту електричну енергію (т.1 а.с.69-72), сторонами договору було складено 4 акти прийняття-передавання товарної продукції (т.1 а.с.62-65) та Ізмаїльським управлінням водного господарства сплачено 3 986 441,9 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи (т.1 а.с.66-68).

За таких обставин, судом встановлено, що за вказаним договором використано 877 449 кВт*год, що відповідно за ціною, що передбачена договором в первісній редакції, до моменту укладання оспорюваних додаткових угод, мало складати 3 419 210,8 грн.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що грошові кошти в сумі 567 231,10 грн (3 986 441,9 грн - 3 419 210,8 грн) є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Ізмаїльському управлінню водного господарства, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Висновок суду щодо кваліфікації вказаних коштів як таких, що підлягають поверненню згідно до ст.1212 ЦК України, цілком відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22.

4. Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

29.07.2024 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду, у якій останній просить суд у випадку задоволення позову Ізмаїльської окружної прокуратури в частині стягнення з відповідача 567 231,10 грн, або іншої суми, яка буде визначена судом, розстрочити виконання рішення суду в цій частині строком на один рік рівними щомісячними платежами.

Відповідно до ч.1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Надання розстрочення виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка регламентована статтею 331 ГПК України та вчиняється судом за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо (п.п.1,3,4 ст. 331 ГПК України).

Вищезазначеними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Так, розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі та допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Вирішуючи питання можливості розстрочення виконання судового рішення з підстав наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду, на які посилається відповідач, суд першої інстанції вірно враховував, що розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №109/од-2021 від 09.02.2021 ТОВ "ООЕК" було включено до Переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки області та які формують економічний потенціал області. При цьому, ТОВ "ООЕК" визнано критично важливим підприємством паливно-енергетичного комплексу для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що підтверджується витягами з наказів Міністерства енергетики України № 84 від 09.03.2023 та № 69 від 16.02.2024 (т.3 а.с.14-23).

Крім того, відповідач є підприємством, основним видом діяльності якого є постачання електричної енергії споживачам всього регіону, що є нагальним та першочерговим для населення.

Відповідачем також надано суду першої інстанції довідку від 12.07.2024, з якої вбачається наявність у учасників ринку електричної енергії заборгованості перед відповідачем у сумі 2 942 908 040,68 грн.

За таких обставин, враховуючи майновий стан заявника та те, що останній є критично важливим підприємством паливно-енергетичного комплексу для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, враховуючи взаємні інтереси та рівновагу сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість розстрочити виконання рішення суду у справі №916/1256/24.

Надання розстрочки виконання судового рішення надасть боржнику можливість поступового погашення присуджених до стягнення сум без значного одноразового фінансового навантаження, а стягувачу - можливість реального отримання грошових коштів частками із певним інтервалом у часі.

Передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів.

Таким чином, враховуючи баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, беручи до уваги також заперечення прокуратури з посиланням на рівень інфляції за останні роки та економічну ситуацію у країні, що може спричинити відчутне знецінення отриманих державою коштів при розстроченні виконання рішення суду, та з урахуванням ч.5 ст.331 ГПК України, суд першої інстанції дійшов вірного ь висновку про часткове задоволення заяви ТОВ "ООЕК" про розстрочення виконання рішення суду у справі №916/1256/24 в частині безпідставно сплачених бюджетних коштів та розстрочення виконання рішення строком на півроку наступним чином: до 14.11.2024 - 94 538,50 грн; до 14.12.2024 - 94 538,50 грн; до 14.01.2024 - 94 538,50 грн; до 14.02.2024 - 94 538,50 грн; до 14.03.2024 - 94 538,50 грн; до 14.04.2024 - 94 538,60 грн.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 по справі №916/1256/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран