Постанова

від 03.12.2024 по справі 522/16652/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5802/24

Справа № 522/16652/21

Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника,

встановив:

14 липня 2023 року державний виконавець Ковтун Л.Ю. звернулась до суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду, у якій просила встановити спосіб та порядок виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2021 року у справі №522/16652/21, посилаючись на таке.

16 березня 2023 року державним виконавцем Ковтун Л.Ю. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, яким зокрема, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку.

Наказом МОН України від 09.11.2020 року №1387 затверджено статут Державного університету інтелектуальних технологій, що був утворений на підставі розпорядження КМУ від 19.08.2020 року №1042-р шляхом реорганізації Одеської національної академії зв`язку ім. О.С. Попова та Вищого навчального закладу «Одеська державна академія технічного регулювання та якості».

Державний університет інтелектуальних технологій і зв`язку є новою юридичною особою та на день прийняття наказу в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» у структурі новоутвореного Університету був відсутній Навчально-науковий інститут інфокомунікацій та програмної інженерії, унеможливлює поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року задоволено заяву державного виконавця Ковтун Л.Ю. про встановлення способу і порядку виконання рішення суду. Встановлено наступний спосіб та порядок виконання рішення: «Рішення суду підлягає виконанню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, а у разі відсутності рівнозначної посади, шляхом внесення змін до штатного розпису в частині поновлення посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку або іншої, рівнозначної посади.

У апеляційній скарзі, Державний університет інтелектуальних технологій і зв`язку посилаючись на неможливість виконання рішення районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у визначеному ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року, порядку, через те, що такий вимагатиме внесення змін до штатного розпису підприємства, що втручанням у самостійність підприємства, просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви державного виконавця Ковтун Л.Ю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заперечуючи проти апеляційної скарги університету інтелектуальних технологій і зв`язку, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, як законну та обґрунтовану.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явились до судового засідання, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи вимоги заяви державного виконавця Ковтун Л.Ю., суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у структурі Державного інституту інтелектуальних технологій і зв`язку фактично посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії робить незрозумілим порядок виконання рішення суду для державного виконавця, а тому дійшов висновку про встановлення способу і порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини.

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/16652/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, третя особа: в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позовну заяву було задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року (дня ухвалення судового рішення) включно у розмірі 60905,24 грн (шістдесят тисяч дев`ятсот п`ять грн 24 коп.) з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

16 березня 2023 року державним виконавцем Ковтун Л.Ю. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного вище рішення суду.

Так, відповідно до статті 14ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина п`ята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Така ж норма міститься і у статті 373 ЦПК України.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України2004 року. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України).

У справі "Глоба проти України" (рішення від 05 липня 2012 року, заява N 15729/07, § § 26, 27) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення ЄСПЛ від 07 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, § 84).

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Подібні правові висновки Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду виклав у пункті 13 постанови від 30 серпня 2018 у справі N 916/4106/14 та підпункті 8.12 пункту 8 постанови від 25 вересня 2020 у справі N 924/315/17.

Отже, за змістом статті 373ЦПК України та статті 36Закону України"Провиконавче провадження" питання про встановлення способу і порядку виконання рішення суду може бути розглянуто у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

При вирішенні питання щодо встановлення способу та порядку виконання рішення суду суд має з`ясувати обставини, що свідчать про утруднення та неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку встановлення способу і порядку виконання рішення суд не може змінювати судове рішення по суті.

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6 § 1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція "захисту прав судом" не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6 § 1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBYv. GREECE, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Отже, встановивши, що встановлення способу і порядку виконання рішення, який зазначений заявником відповідає вимогам закону, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви державного виконавця Ковтун Л.Ю., оскільки заявником, відповідно до частини 3 статті 435 ЦПК України, доведені виняткові обставини, які стали підставою для визначення способу та порядку виконання рішення суду.

Колегія суддів ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2) та погоджуючись з висновом суду першої інстанції про те, що для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису та його мотивами, звертає увагу на те, що визначений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року порядок виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 08 грудня 2021 року у справі N 465/6661/16-ц; від 20 жовтня 2021 року у справі N 727/2765/20; від 08 вересня 2021 року у справі N 721/910/19; від 17 березня 2021 року у справі N 335/6370/15-ц; від 10 лютого 2021 року у справі N 569/13347/18; від 12 серпня 2020 року у справі N 306/1325/18; від 08 квітня 2020 року у справі N 808/2741/16 та від 13 лютого 2019 року у справі N 756/6746/16..

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про заяви державного виконавця Ковтун Л.Ю. з підстав, наведених в оскаржуваній ухвалі.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є твердженнями про не виконуваність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, і зводяться до суб`єктивного тлумачення норм права та незгоди з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення вказаної заяви.

Проте, правове регулювання не повинне ігнорувати чи толерувати випадки існування невиконаних судових рішень, оскільки сам факт винесення рішення суду про задоволення позову жодним чином не впливає на відновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. Насамперед необхідно виходити з того, що захист порушеного права має бути реальним, а не таким, що існує на папері.

Також правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень (постанова Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі N 442/3663/20).

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом вказаної заяви.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

Щодо заяви ОСОБА_3 про закриття апеляційного провадження, у зв`язку із її поновленням 12 червня 2024 року Державним університетом інтелектуальних технологій і зв`язку на посаді директора Навчально-науковий інститут інфокомунікацій та програмної інженерії, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року колегія суддів зауважує, що предметом апеляційного перегляду законність та обґрунтованість ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року на день її постановлення.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова