Постанова

від 03.12.2024 по справі 522/16652/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5804/24

Справа № 522/16652/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника,

встановив:

У січні 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною вище заявою, у якій просила стягнути з Державного Університету інтелектуальних технологій і зв`язку на її користь середній заробіток за посадою Директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії в період з 13.07.2023 року по дату розгляду справи.

Заява обґрунтована тим, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року (дня ухвалення судового рішення) включно у розмірі 60905,24 грн (шістдесят тисяч дев`ятсот п`ять грн 24 коп.) з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Однак, на день подання до суду цієї заяви, відповідачем рішення Приморського районного суду м. Одеси 22 жовтня 2021 року в частині поновлення її на роботі не виконано, а виконано лише в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, тому заявниця вважає, що з відповідача на підставі ст.236 КЗпП України, підлягає стягненню на її користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року задоволено заяву державного виконавця Ковтун Л.Ю. про встановлення способу і порядку виконання рішення суду. Встановлено наступний спосіб та порядок виконання рішення: «Рішення суду підлягає виконанню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, а у разі відсутності рівнозначної посади, шляхом внесення змін до штатного розпису в частині поновлення посади директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку або іншої, рівнозначної посади.

У апеляційній скарзі, Державний університет інтелектуальних технологій і зв`язку посилаючись на неможливість виконання судового рішення та передчасність вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, з огляду на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, яким ОСОБА_1 було поновлено на роботі, ще не виконано, тому просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заперечуючи проти апеляційної скарги університету інтелектуальних технологій і зв`язку, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, як законну та обґрунтовану.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явились до судового засідання, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявниця має право звернутися із заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на будь-якому етапі виконання рішення по справі, при цьому, часові межі строку, за який може бути стягнуто такий середній заробіток обмежується моментом належного виконання рішення про поновлення на роботі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

У відповідності до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц провадження № 61-24060св18 вказано, що «Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника».

Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини по справі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, позовну заяву було задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року (дня ухвалення судового рішення) включно у розмірі 60905,24 грн (шістдесят тисяч дев`ятсот п`ять грн 24 коп.) з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Щукіна О.С. про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника задоволено частково. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 50 відсотків від середнього заробітку за час затримки виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2021 року у справі №522/16652/21 за період з 07 листопада 2022 року по 12 липня 2023 року в розмірі 123 194 грн. 69 копійок з відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року змінено в частині розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Збільшено розмір стягнення з Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку на користь ОСОБА_1 з 123194 гривні 69 копійок до 246389 гривень 38 копійок. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Проте, як на день звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою у січні 2024 року , так і на день постановлення ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку виконано не було, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ч. 2 ст. 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як частиною першою ст. 94 КЗпП України, так і частиною першою ст. 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення ст.236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці.

Вказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню.

Державним університетом інтелектуальних технологій і зв`язку не спростовано факту невиконання ним вказаного вище рішення суду станом на день розгляду цієї заяви ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів виснує про те, що суд першої інстанції правильно вважав, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді, що відповідно до статті 236 КЗпП України, є підставою для стягнення з останнього на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Колегія суддів, відхиляє доводи апеляційної скарги Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про те, що вказане судове рішення неможливо виконати через відсутність посади, на яку має бути поновлено, зважаючи на недоведеність Державним університетом інтелектуальних технологій і зв`язку неможливості виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року звертає увагу на те, що спосіб його виконання визначено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року.

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6 § 1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція "захисту прав судом" не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6 § 1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBYv. GREECE, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Стосовно посилань скаржника в якості доводів апеляційної скарги про передчасність стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, колегія суддів зауважує, що ст. 236 КЗпП України визначає граничний період, за який може бути стягнуто такий середній заробіток, однак не пов`язує можливість його стягнення із фактичним виконанням рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення заяви ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваній ухвалі.

Проте, правове регулювання не повинне ігнорувати чи толерувати випадки існування невиконаних судових рішень, оскільки сам факт винесення рішення суду про задоволення позову жодним чином не впливає на відновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. Насамперед необхідно виходити з того, що захист порушеного права має бути реальним, а не таким, що існує на папері.

Також правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень (постанова Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі N 442/3663/20).

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

Щодо заяви ОСОБА_3 про закриття апеляційного провадження, у зв`язку із її поновленням 12 червня 2024 року Державним університетом інтелектуальних технологій і зв`язку на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року на посаді директора Навчально-науковий інститут інфокомунікацій та програмної інженерії, колегія суддів зауважує, що предметом апеляційного перегляду законність та обґрунтованість ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року на день її постановлення.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова