Ухвала

від 27.01.2025 по справі 916/1702/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1702/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючого, Кролевець О.А., Мамалуя О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Громадської організації «МІСТО СИЛИ»

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Нікітенка С.В.,

від 17.09.2024

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В., Таран С.В.,

від 19.12.2024

у справі за позовом Приватного підприємства «АНК»

до Громадської організації «МІСТО СИЛИ»

про стягнення 64 932,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості у розмірі 64 932,80 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 скасовано Рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

08.01.2025 Громадська організація «МІСТО СИЛИ» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 916/1702/24.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025 (Баранець О.М. - головуючий суддя, судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).

Перевіривши матеріали касаційної скарги Громадської організації «МІСТО СИЛИ», колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» цієї норми.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Предметом спору у справі № 916/1702/24 є про стягнення заборгованості у розмірі 64 932,80 грн.

Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про стягнення 64 932,80 грн, мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2024 році.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі № 916/1702/24 стягнення 64 932,80 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку справи з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Громадська організація «МІСТО СИЛИ» у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Зазначені підстави скаржник обґрунтовує тим, що існує неоднаковий підхід до оцінки актів приймання-передачі послуг. З одного боку, існує судова практика Верховного Суду про те, що основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а не тільки підписані або не підписані акти приймання-передачі. З іншого боку, в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій вважають, що підписані акти визнаються достатніми, навіть за відсутності підтвердження реальності послуг. Отже, фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, полягає в необхідності визначення критеріїв доказування сторонами та встановлення судами реальності виконання/надання послуг за договорами надання послуг, за якими були надані акти прийому-передачі послуг за наявності заперечень замовника щодо фактичного їх надання. В провадженні Південно-західного апеляційного господарського суду знаходиться справа № 916/2142/24 за аналогічним договором 3-31/7/23 від 31.07.2023, в якому позивач так само посилається на неоплату відповідачем акту надання послуг від 31.07.2023 №90, реальність надання послуг за яким та дійсність якого Громадська організація «МІСТО СИЛИ» заперечує. Враховуючи долучення актів надання послуг №122 від 14.08.2023 та №123 від 15.08.2023 до цієї справи №916/1702/24, прецедентний вплив остаточного судового рішення в цій справі на спір між сторонами у справі № 916/2142/24, слід дійти висновку, що Громадська організація «МІСТО СИЛИ» позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді інших справ. Рішення суду першої та другої інстанції у справі, яка стосується Громадської організації «МІСТО СИЛИ», мають не лише юридичні, але й репутаційні наслідки. Негативні рішення можуть підірвати довіру до Організації, як з боку її донорів, так і з боку місцевих громад, поставити під загрозу її подальшу діяльність. Виняткове значення справи для Відповідача полягає у тому, що подання касаційної скарги до Верховного Суду є не лише правом Громадської організації «МІСТО СИЛИ», а й її обов`язком перед громадами та донорами, інтереси яких представляє організація. Адже сума стягнення може бути направлена, як на виконання несправедливого судового рішення, так і на реалізацію критично важливих гуманітарних програм на території Херсонської області. Вказана справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для Громадської організації «МІСТО СИЛИ», як стратегічної організації громадянського суспільства, яка впроваджує системні програми екстреного реагування на території Херсонської області.

Посилання скаржника на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункти "а", "б" та "в" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Водночас твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи є виключно його припущенням та не підтверджені жодними доказами, а також зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Громадської організації «МІСТО СИЛИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 916/1702/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Громадської організації «МІСТО СИЛИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 916/1702/24.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй