Окрема думка
від 22.01.2025 по справі 753/7776/22
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/7776/22

провадження № 61-9678св23

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею майнові права на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , вартістю 755 122,50 грн, загальна вартість якої становить 1 510 245,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у шлюбі із ОСОБА_2 11 вересня 2020 року за кошти, які були накопичені сім`єю, придбали у Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд») у власність майнові права на квартиру шляхом підписання ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , вартість якої складає 1 510 245,00 грн.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 його особистою власністю.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що він за особисті кошти придбав у власність майнові права на спірну квартиру, перед придбанням якої він 04 вересня 2020 року продав належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_6 , а іншу частину коштів на придбання спірної квартири, а саме 579 590,00 грн йому були подаровані його батьками.

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 15 березня 2023 року позови задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 майнові права на 49/125 часток, за ОСОБА_2 на 76/125 часток квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_4 . В іншій частині позовів відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_2 в період шлюбу набув майнові права на спірну квартиру на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року, за умовами якого він вніс 1 510 245,00 грн, з яких: 325 869,10 грн є особистими коштами ОСОБА_2 , а решта 1 184 375,90 грн є спільними сумісними коштами подружжя. Отже, 27/125 часток є особистою власністю ОСОБА_2 , решта 98/125 часток - спільним майном подружжя, що в кінцевому розрахунку становить 76/125 часток ОСОБА_2 і 49/125 часток ОСОБА_3 .

Київський апеляційний суд постановою від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ПрАТ «ХК «Київміськбуд» задовольнив, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року скасував, ухвалив нове рішення. Відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю. Вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що саме по собі укладання ПрАТ «ХК «Київміськбуд» і ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 майнових прав на спірну квартиру, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовів та визнання за сторонами майнових прав на цей об`єкт нерухомості в порядку поділу майна подружжя. У зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року та сплатою грошових коштів у розмірі 1 510 245,00 грн за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів за умови наявності таких підстав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року без змін.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що підстав визнавати право на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири не має, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо.

Також колегія суддів погодилась з висновками апеляційного суду, що позивач не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів.

Не можемо погодитись з рішенням колегії суддів виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені.

Майновими правами, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції).

З огляду на викладене, належність права вимоги, яке виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири, до спільного майна подружжя зумовлює появу в таких суб`єктів спільного права вимоги. Тобто, оскільки щодо таких об`єктів як «безтілесна річ» (зокрема, право вимоги) виключається встановлення правового режиму речового права та використання речево-правових конструкцій, то правовий режим спільної сумісної власності так позначається на праві вимоги, що зумовлює «появу» спільного права вимоги, яке виникло на підставі попереднього договору.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, оскільки її майбутнє право на частку у спірній квартирі не визнається її колишнім чоловіком - ОСОБА_2 , що підтверджується і його зверненням до суду із зустрічним позовом та оскарженням ним рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки для випадку, коли здійснюється судом поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору. Подібною нормою є частина перша статті 71 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд при поділі права вимоги, яке виникло на підставі відповідного договору, може визнати за іншим з подружжя 1/2 частки в спільному праві вимоги, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, або не буде спростовано презумпцію спільності майна.

Ураховуючи, що право вимоги яке виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири, є подільним правом і між сторонами наявний спір щодо спірної квартири, поділ такого права вимоги як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, набутого одним із подружжя, здійснюється судом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виниклі за попереднім договором права належать подружжю і підлягають визнанню та поділу, адже право отримати в майбутньому частину спірної квартири не визнається відповідачем та підлягає захисту в судовому порядку.

Разом із тим, вважаємо, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції мала б бути змінена, оскільки майнові права саме на об`єкт нерухомості в розумінні чинного законодавства за попереднім договором не виникають, а тому поділу підлягає саме право вимоги, яке виникло на підставі попереднього договору, та яке більш притаманне до «виправданих очікувань» чи «законних сподівань» отримання в майбутньому права власності на спірну квартиру в новобудові, що також підпадає під концепцію «майна» та яке відповідно практики ЕСПЛ підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовів апеляційний суд, з яким нажаль погодились і троє суддів касаційного суду, заперечили виникнення у ОСОБА_2 на підставі попереднього договору купівлі-продажу права вимоги, яке є також майновим і подільним правом, дійшовши безпідставного висновку, що за цим договором ОСОБА_1 має право лише вимагати частину сплачених за договором коштів.

Такий висновок є хибним, а поділ майна подружжя в цій частині у вказаний (запропонований) спосіб є також і несправедливим. Виникле у сторін цих правовідносин право вимоги та законне сподівання отримати в майбутньому у власність частину квартири очевидно не є рівноцінним частині коштів сплачених забудовнику за попереднім договором ще у 2020 році.

Простими словами вартість квартири, яку в майбутньому мала б отримати позивач маючи на це повне право, в рази перевищуватиме суму коштів внесених за попереднім договором, враховуючи вартість ціни квадратного метра на стадії початку будівництва, та іншу на стадії його закінчення, сплив значного часу (більше п`яти років), інфляційні процеси тощо.

Враховуючи наведене, ухвалені у цій справі апеляційним та касаційним судом судові рішення не відповідають завданням цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення22.01.2025
Оприлюднено31.01.2025
Номер документу124808854
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них:

Судовий реєстр по справі —753/7776/22

Окрема думка від 22.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Ухвала від 23.10.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Ухвала від 12.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 25.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Постанова від 30.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

Ухвала від 12.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

Ухвала від 12.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

Ухвала від 08.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

Ухвала від 08.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

Ухвала від 08.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Крижанівська Ганна Володимирівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні