Постанова

від 22.01.2025 по справі 753/7776/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/7776/22

провадження № 61-9678св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія Київміськбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав на 1/2 частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія Київміськбуд», про визнання майна особистою власністю,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею майнові права на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , вартістю 755 122,50 грн, загальна вартість якої становить 1 510 245,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 08 жовтня 2005 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, у період якого 11 вересня 2020 року за кошти, які були накопичені сім`єю, ОСОБА_2 придбав у Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд») у власність майнові права на квартиру шляхом підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , вартість якої складає 1 510 245,00 грн.

Станом на день звернення до суду сторони перебувають у процесі розірвання шлюбу, оскільки після розірвання шлюбу ОСОБА_2 може зареєструвати право власності на спірну квартиру за собою, тобто право власності виникне в нього вже після розірвання шлюбу, а, відповідно, квартира буде вважатися його особистою власністю, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати майнові права на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 його особистою власністю.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 11 вересня 2020 року він за особисті кошти придбав у власність майнові права на спірну квартиру, перед придбанням якої 04 вересня 2020 року продав на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_6 , яка йому належала на праві власності на підставі договору дарування від 09 липня 2017 року. У договорі купівлі-продажу вартість квартири вказана 325 869,10 грн, однак фактично вона була продана за 930 655,00 грн, тобто за ринковою вартістю, яка підтверджується звітом про оцінку майна. Інша частина коштів на придбання спірної квартири, а саме 579 590,00 грн, йому були подаровані його батьками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 15 березня 2023 року позови задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 майнові права на 49/125 часток, за ОСОБА_2 - на 76/125 часток квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_4 . В іншій частині позовів відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_2 в період шлюбу набув майнові права на спірну квартиру на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року, за умовами якого він вніс 1 510 245,00 грн, з яких 325 869,10 грн є особистими коштами ОСОБА_2 , а решта 1 184 375,90 грн є спільними сумісними коштами подружжя. Отже, 27/125 часток є особистою власністю ОСОБА_2 , решта 98/125 часток - спільним майном подружжя, що в кінцевому розрахунку становить 76/125 часток ОСОБА_2 і 49/125 часток ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ПрАТ «ХК «Київміськбуд» задовольнив, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року скасував, ухвалив нове рішення. Відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю. Вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що саме по собі укладання ПрАТ «ХК «Київміськбуд» і ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 майнових прав на спірну квартиру, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовів та визнання за сторонами майнових прав на цей об`єкт нерухомості в порядку поділу майна подружжя. У зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року та сплатою грошових коштів у розмірі 1 510 245,00 грн за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів за умови наявності таких підстав.

Короткий зміст касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення вказує на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 344/12729/17, у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-138цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 367/5136/13-ц, провадження № 6-318цс15.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог з якими позивач не зверталася до суду, а саме відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. Невідповідність резолютивної частини постанови апеляційного суду предмету спору з яким сторона звернулась до суду є однією з підстав для скасування такого судового рішення.

Підставою для звернення до суду стала та обставина, що відповідач зможе зареєструвати право власності на спірну квартиру виключно на себе, тому зареєстроване право власності виникне після розірвання шлюбу та буде вважатись його особистою приватною власністю внаслідок чого будуть порушені її законні права та інтереси, а також інтереси двох дітей, які проживають зі нею. Іншого нерухомого майна (квартири чи житлового будинку) у неї немає.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року ПрАТ «ХК Київміськбуд» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав їм належну правову оцінку. На момент розгляду цієї справи попередній договір купівлі-продажу спірної квартири є діючим, житловий будинок не введено в експлуатацію, ОСОБА_2 не є власником майнових прав на спірну квартиру, а тому придбані майнові права на квартиру не можуть бути об`єктом поділу та не відносяться до спільної сумісної власності подружжя.

У вересні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Саме по собі укладення договору купівлі-продажу прав не породжує права власності на майнові права на квартиру. Для отримання права власності саме на майнові права на квартиру необхідна наявність низки правопороджуючих фактів. Оскільки з 2018 року колишнє подружжя не проживало разом, не вело спільне господарство, не було поєднано спільним побутом майно придбане ОСОБА_2 за особисті кошти.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

24 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_4 справу розподілено судді-доповідачу Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд установив, що з 08 жовтня 2005 року до 17 жовтня 2022 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі.

01 вересня 2020 року між ПрАТ «ХК «Київміськбуд» і ОСОБА_2 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. та зареєстрований в реєстрі за № 846.

Відповідно до пункту 1.1 договору сторони зобов`язалися в майбутньому в строк та на умовах, визначених цим договором, укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Зазначений в пункті 1.1 цього договору об`єкт нерухомості, щодо якого сторони зобов`язалися укласти основний договір, має загальну проектну площу 75,00 кв. м, кількість кімнат - 3, розташований на 5 поверсі.

Згідно з пунктом 1.1 договору майнові права майбутнього продавця, яким є ПрАТ «ХК «Київміськбуд», на майно - квартиру АДРЕСА_7 за вказаною будівельною адресою, підтверджуються, зокрема, рішенням Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року №160/3624, рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 року № 37/94 та іншими документами, визначеними цим пунктом договору.

Відповідно до пункту 1.2 попереднього договору купівлі-продажу квартири основний договір сторони зобов`язуються укласти протягом 60 календарних днів із дня державної реєстрації майбутнім продавцем права власності на майно та за умови виконання майбутнім покупцем вимог пунктів 1.4 і 1.5 цього договору.

Згідно з довідкою від 01 жовтня 2020 року № 846 до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року ОСОБА_2 на виконання умов цього договору внесені грошові кошти в розмірі 1 510 245,00 грн, що відповідає 75 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Обґрунтовуючи підстави первісного позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що спірне майно є спільним майном подружжя та просила визнати за нею майнові права на 1/2 його частку.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що спірне нерухоме майно є його особистою приватною власністю, тому просив суд визнати за ним майнові права на нього.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що ОСОБА_2 в період шлюбу набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 за вказаною будівельною адресою на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року. За цим договором було внесено кошти в загальному розмірі 1 510 245,00 грн, з яких 325 869,10 грн є особистими коштами ОСОБА_2 , а решта 1 184 375,90 грн - спільними сумісними коштами подружжя. Суд дійшов висновку, що, 27/125 часток є особистою власністю ОСОБА_2 , решта 98/125 часток - спільним майном подружжя, що в кінцевому розрахунку становить 76/125 часток ОСОБА_2 та 49/125 часток ОСОБА_3 , унаслідок чого частково задовольнив обидва позови та визнав за сторонами майнові права на спірний об`єкт нерухомості в порядку поділу майна подружжя.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, виходив із того, що саме по собі укладання ОСОБА_2 з ПАТ «ХК «Київміськбуд» попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 майнових прав на цю квартиру.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду з таких підстав.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто ( пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя.

Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18).

У справі, яка переглядається, встановлено, що з 08 жовтня 2005 року до 17 жовтня 2022 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі.

11 вересня 2020 року між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до пункту 1.1. цього договору сторони зобов`язалися в майбутньому в строк та на умовах, визначених цим договором, укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору майнові права майбутнього продавця, яким є ПАТ «ХК «Київміськбуд», на майно - квартиру АДРЕСА_7 за вказаною будівельною адресою, підтверджуються, зокрема, рішенням Київської міської ради від 06 жовтня 2005 року №160/3624, рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 року № 37/94 та іншими документами, визначеними цим пунктом договору.

Основний договір сторони зобов`язалися укласти протягом 60 календарних днів із дня державної реєстрації майбутнім продавцем права власності на майно за умови виконання майбутнім покупцем вимог пунктів 1.4 і 1.5 цього договору (пункт 1.2 попереднього договору).

Майбутній покупець зобов`язаний сплатити майбутньому продавцю вартість майна зазначену у пункті 2.2 цього договору, протягом 5 банківських днів із дня укладення цього договору (пункт 1.4 попереднього договору).

Згідно з пунктом 1.5 попереднього договору кінцеві розрахунки між сторонами здійснюються після обмірів суб`єктом господарювання, що проводить технічну інвентаризацію, та отримання майбутнім продавцем технічного паспорту на майно, відповідно до фактичної площі майна, виходячи з вартості 1кв. м, визначеної в пункті 2.2 цього договору.

Предметом основного договору є квартира АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 (пункт 2.1 попереднього договору).

На дату підписання цього договору вартість майна (спірної квартири) складає 1 510 245,00 грн, без ПДВ, виходячи з вартості 1 кв. м - 20 136, 60 грн без ПДВ. Вартість майна підлягає зміні у випадках, передбачених пунктом 1.5 цього договору (пункт 2.2 попереднього договору).

Майбутній продавець бере на себе зобов`язання за основним договором передати майбутньому покупцю майно відповідно до акта приймання-передачі майна в день підписання та нотаріального посвідчення основного договору (пункт 2.5, підпункт 2.5.1 попереднього договору).

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов`язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.

Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій:

спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку;

фіксація умов основного договору.

Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, оскільки її майбутнє право на частку у спірній квартирі не визнається її колишнім чоловіком - ОСОБА_2 , що підтверджується і його зверненням до суду із зустрічним позовом та оскарженням ним рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Між тим, відповідно до умов вказаного попереднього договору майновими правами на об`єкт нерухомості володіє ПАТ «ХК «Київміськбуд», а сторони лише погодили укладання в майбутньому договору купівлі-продажу квартири в строк та на умовах, визначених цим договором.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, а також постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Водночас частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовів, оскільки саме по собі укладання ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва в об`єкті: «Будівництво житлових будинків з вбудованими-прибудованими об`єктами громадського обслуговування та паркінгом» на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

При цьому, апеляційний суд правильно зауважив, що в зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2020 року та сплатою грошових коштів в розмірі 1 510 245,00 грн за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред`являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.

Проте підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші, наведені в касаційній скарзі, доводи за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення доказів, наданих відповідачем, які за доводами заявника є неналежними і недопустимими.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Верховного Суду Червинською М. Є.