Постанова

від 29.01.2025 по справі 944/2435/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 944/2435/20

провадження № 61-16857св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Яворівська міська рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Лущанець Микола Васильович, на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П.,

Левика Я. А., від 05 листопада 2024 року, і виходив з такого.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. 22 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Яворівська міська рада Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,12 га. По сусідству з ним проживає відповідач, який є власником сусідньої земельної ділянки. Відповідач встановив на земельній ділянці загального користування (громадській вулиці) за адресою:

АДРЕСА_1 , браму, яка позбавляє його та інших жителів можливості користуватися в`їздом на цю вулицю з можливістю доїзду до власного будинку.

3. Позивач вказував, що він неодноразово звертався із скаргами до Дрогомишльської сільської ради Яворівського району Львівської області та органів Національної поліції щодо дій відповідача, однак, незважаючи на його вимоги щодо звільнення вулиці загального користування від вказаних елементів благоустрою та вимоги уповноважених органів, відповідач так і не усунув перешкод у користуванні вулицею загального користування, які полягають у неможливості в`їзду та виїзду особистого автомобіля до власного будинку. Вважав, що відповідач на власний розсуд без відповідних дозвільних документів змінив функціональне призначення вулиці загального користування навпроти свого будинку.

4. Також позивач вказував на те, що комісією Дрогомишльської сільської ради 16 березня 2015 року було складено акт про самовільне встановлення ОСОБА_2 брами на заїзді та запропоновано ОСОБА_3 зняти браму для безперешкодного користування проїздом. У зв`язку з тим, що відповідач не бажає добровільно усунути перешкоди в користуванні заїздом він змушений звернутися до суду.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати самовільно встановлені металеві ворота та хвіртку на заїзді з вул. Незалежності (між господарствами АДРЕСА_2 та не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом загального користування.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишено без задоволення.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подані стороною позивача докази не містять достатніх даних, які б однозначно підтверджували наявність перешкод у спірному проїзді, їх якісні та кількісні характеристики, якщо такі існують. Сторона позивача не заявляла ні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, ні клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, в тому числі з викликом спеціаліста, що суперечить принципу достатності доказів.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

9. Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самовільно встановлені металеві ворота та хвіртку на заїді з

АДРЕСА_2 та не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спільним заїздом загального користування.

10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що між земельними ділянками позивача та відповідача є проїзд, проте ОСОБА_2 створює перешкоди ОСОБА_1 у користуванні громадською вулицею (заїздом) по АДРЕСА_2 , оскільки на ній встановив браму та хвіртку, що унеможливлює в`їзд та виїзд до земельної ділянки позивача.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 13 грудня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Лущанець М. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року та залишити в силі рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року.

12. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 453/423/16-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 453/222/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином оцінив подані учасниками справи докази, на підставі яких встановив відсутність порушеного права позивача. Суд першої інстанції врахував, що на генеральному плані

с. Дрогомишль Яворівського району Львівської області, а також у додатку до нього (схема вулично-дорожної мережі) не зазначено, що спірна земельна ділянка включає землі загального користування (проїзд).

14. Крім того, зауважує, що у позивача був заїзд до його господарства зі сторони вул. Незалежності проте останній його демонтував, закрив та звернувся до суду із цим позовом. Апеляційний суд надав перевагу доказу - будівельному паспорту та відповіді відділу містобудування та архітектури Яворівської міської ради від 15 жовтня 2021 року № 2385. Однак апеляційний суд не оцінив акт виносу меж земельної ділянки і розбивки будівель від 04 грудня 2001 року, який є складовою вказаного апеляційним судом будівельного паспорта. Згідно з цим актом заїзд між земельними ділянками відсутній.

15. Зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дослідив генеральний план с. Дрогомишль, відповідно до якого проїзд чи будь-яка громадська вулиця між домогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня. Сам по собі план території земельної ділянки, виготовлений ТОВ «Гео Вест Система», не являється містобудівною документацією, а може бути складовою технічної документації на земельну ділянку за умовами погодження такої документації уповноваженими органами. Апеляційним судом не враховано генеральний план с. Дрогомишль, на якому відсутня дорога.

16. Також 24 січня 2025року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Лущанець М. В., про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 944/2435/20, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

18. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилається на те, що оскаржувана постанова була винесена при повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. При вирішенні спору апеляційним судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги, оскільки між земельними ділянками сторін спору наявний проїзд загального користування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються сусідами та між ними тривалий час існують неприязні відносини з приводу користування заїздом з АДРЕСА_1 (між господарствами АДРЕСА_2 .

20. Згідно з рішенням Дрогомишлянської сільської ради Яворівського району № 32 від 18 березня 1999 року «Про надання земельної ділянки у приватну власність під будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд в с. Дрогомишль ОСОБА_5 », ОСОБА_5 (матері позивача) надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,12 га в

АДРЕСА_4 . Головним архітектором Яворівського району було видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки ОСОБА_5 .

22. Згідно з проєктом забудови земельної ділянки, відведеної ОСОБА_5 , заїзд/прохід на подвір`я прибудинкової території було визначено із заїзду загального користування з АДРЕСА_1 .

23. У період з 1999 року по 2003 рік було збудовано новий житловий будинок, господарські будівлі та демонтовано старий будинок.

24. Згідно із заповітом від 11 квітня 2002 року, посвідченим секретарем Дрогомишлянської сільської ради Яворівського району Львівської області,

ОСОБА_5 на випадок своєї смерті все своє майно, в тому числі житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами і земельний пай, заповіла ОСОБА_1 .

25. Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Дрогомишльської сільської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26. Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 41484161 від 14 вересня 2015 року після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15 січня 2015 року відкрита спадкова справа № 6/2015 та видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,8890 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4625883900:05:000:0007, яка знаходиться на території Дрогомишлянської сільської ради Яворівського району Львівської області.

27. На час розгляду справи у суді першої інстанції спадкові права на новозбудований будинок, забудовником якого була ОСОБА_5 , позивачем не оформлено.

28. Згідно з державним актом серії ЯИ № 589535, виданим 30 червня 2010 року на підставі рішення Дрогомишльської сільської ради XIX сесії V скликання № 311 від 29 вересня 2009 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4625883900:09:002:0033, загальною площею 0,2500 га.

29. Відповідно до акту обстеження громадської вулиці від 16 березня

2015 року, складеного комісією в складі голови, депутатів та землевпорядника Дрогомишлянської сільської ради, в результаті обстеження було виявлено, що ОСОБА_2 самовільно встановив браму на громадській вулиці, якою користуються для заїзду до своєї присадибної земельної ділянки ОСОБА_1 ,

ОСОБА_6 та інші жителі с. Дрогомишль (сторона кінець), які користуються вулицею для проїзду до земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на урочищі «За коткою». Комісія запропонувала ОСОБА_2 зняти браму для безперешкодного користування проїздом громадською вулицею.

30. Відповідно до довідки № 870 від 19 серпня 2020 року, виданої виконкомом Дрогомишльської сільської ради Яворівського району Львівської області, згідно з погосподарською книгою № 0243-1 за адресою:

АДРЕСА_1 , знаходиться домогосподарство ОСОБА_6 . Спільним заїздом користуються три домоволодіння, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

31. Відповідно до геодезичної зйомки, виготовленої ТОВ «Гео Вест Система», було виготовлено план території земельної ділянки, на якій відображено земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 4625883900:09:002:0033, власником якої являється ОСОБА_2 , та земельну ділянку, площею 0,12 га, землекористувачем якої являється позивач ОСОБА_1 . Вказані земельні ділянки не межують між собою, між цими земельними ділянками наявний заїзд загального користування.

32. Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку

від 30 червня 2010 року серії ЯИ № 589535, власником земельної ділянки площею

0,25 га є ОСОБА_2 . З плану меж земельної ділянки кадастровий номер 4625883900:09:002:0033 площею 0,25 га вбачається, що по межі від В до Г - землі загального користування (проїзд).

33. У будівельному паспорті на забудову земельної ділянки, виділеної

ОСОБА_5 у с. Дрогомишль, вказано, що ширина заїзду між земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_5 визначена у 3,5 м.

34. Відділ містобудування та архітектури Яворівської міської ради у відповіді від 25 жовтня 2021 року № 2385 зазначив, що відповідно до виданого будівельного паспорта ОСОБА_5 в с. Дрогомишль ширина заїзду була визначена 3,5 м від центральної вулиці села між присадибними ділянками заявниці та сусіда ОСОБА_2 . З часу видачі названої містобудівної документації пропозицій та скарг щодо зміни вуличної мережі у відділ містобудування та архітектури не поступало і завдання на виготовлення детального плану - не погоджувалось.

35. ОСОБА_2 відмовлено у погоджені межі земельної ділянки по

АДРЕСА_5 , з суміжним користувачем ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням за № 359 від 28 листопада 2022 року виконавчого комітету Яворівської міської ради.

36. Відповідно до плану території земельної ділянки, виготовленого ТОВ «Гео Вест Система» земельна ділянка площею 0,25 га, власником якої є відповідач, та земельна ділянка площею 0,12 га, землекористувачем якої є позивач, між собою не межують і між цими земельними ділянками наявний заїзд загального користування.

Позиція Верховного Суду

37. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

38. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

41. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

42. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

43. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

44. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

45. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

46. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

47. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

48. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

49. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

50. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

51. Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

52. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

53. Отже, виходячи із статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

54. Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

55. Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленим обмеженням щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

56. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється найменше незручностей.

57. Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

58. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

60. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

61. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

62. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

63. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

64. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

65. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

66. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

67. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що права позивача підлягають захисту, оскільки відповідач своїми діями (встановлення металевих воріт на проїзній частині дороги) обмежив доступ, проїзд до належної позивачу земельної ділянки.

68. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами спору існує тривалий конфлікт з приводу користування заїздом з вул. Незалежності (між господарствами АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються сусідами та користувачами земельних ділянок, між якими проходить дорога шириною 3,5 метра, якою користується позивач для заїзду до належної йому земельної ділянки.

69. Вказані обставини підтверджуються належними доказами, зокрема:

- рішенням Дрогомишлянської сільської ради Яворівського району № 32

від 18 березня 1999 року «Про надання земельної ділянки у приватну власність під будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд

в с. Дрогомишль ОСОБА_5 »;

- будівельним паспортом на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_5 , у якому відображено заїзд шириною

3,5 метра;

- державним актом серії ЯИ № 589535, виданим 30 червня 2010 року на підставі рішення Дрогомишльської сільської ради XIX сесії V скликання № 311

від 29 вересня 2009 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4625883900:09:002:0033, загальною площею 0,2500 га. В акті вказано на наявність землі загального користування (проїзд) від точки В до точки Г;

- актом обстеження громадської вулиці від 16 березня 2015 року, складеним комісією в складі голови, депутатів та землевпорядника Дрогомишлянської сільської ради. У результаті обстеження було виявлено, що ОСОБА_2 самовільно встановив браму на громадській вулиці;

- довідкою № 870 від 19 серпня 2020 року, складеною виконкомом Дрогомишльської сільської ради Яворівського району Львівської області на підставі даних погосподарської книги № 0243-1 щодо користування трьома домоволодіннями спірною дорогою;

- відповіддю відділу містобудування та архітектури Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 25 жовтня 2021 року з викопіюванням частини нового генерального плану с. Дрогомишль, у якому наявний заїзд шириною 3,5 метра.

70. Вказані докази у сукупності свідчать про наявність між земельними ділянками позивача та відповідача проїзду, який було перекрито відповідачем шляхом встановлення металевих воріт, що обмежує права позивача на користування проїздом загального користування. Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували правомірність його дій з встановлення воріт і перекриття проїзду. Слід також врахувати ту обставину, що відповідачу відмовлено у погоджені межі земельної ділянки по АДРЕСА_5 з суміжним користувачем ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням виконавчого комітету Яворівської міської ради № 359 від 28 листопада 2022 року.

71. Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

72. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

73. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

74. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

75. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

76. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Лущанець М. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

79. Враховуючи відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, клопотання відповідача про зупинення виконання постанови апеляційного суду (на завершальній стадії касаційного перегляду) до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Лущанець Микола Васильович, залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович