Ухвала

від 29.01.2025 по справі 367/2940/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 367/2940/23

провадження № 61-718ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Гостомель Резиденс» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Гостомель Резиденс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гостомель Резиденс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення грошових коштів.

Позов мотивувала тим, що 27 липня 2021 року між нею та ТОВ «Гостомель Резиденс» укладено в письмовій формі, без нотаріального посвідчення попередній договір № 2-2-96-3 про укладання в майбутньому основного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за будівельним номером 96-3, загальною проектною площею 4,25 кв. м, кількість кімнат 1 (одна), поверх 6 (шостий) секція 2 (друга) в багатоквартирному будинку, який будується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним договором продавець зобов`язався передати у власність покупця нерухоме майно, а покупець зобов`язався прийняти від продавця у свою власність нерухоме майно та сплатити за нерухоме майно договірну ціну. Договірна ціна продажу нерухомого майна за основним договором згідно пункту 1.2.1 попереднього договору становить 76 500,00 грн.

З метою виконання своїх зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_1 перерахувала грошові кошти на загальну суму 50 000,00 грн. Водночас, відповідач строки будівництва нерухомого майна суттєво порушував та станом на квітень 2023 року будівництво об`єкта ще не було завершено.

Вказувала, що існують правові підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме попереднього договору купівлі-продажу № 2-2-96-3 від 27 липня 2021 року, укладеного в письмовій формі без нотаріального посвідчення та стягнення з відповідача отриманих грошових коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми отриманих відповідачем грошових коштів.

З урахуванням викладеного, просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до попереднього договору № 2-2-96-3 від 27 липня 2021 року, укладеного між ТОВ «Гостомель Резиденс» та ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ «Гостомель Резиденс» на її користь грошові кошти в розмірі 69 923,94 грн.

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 06 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ «Гостомель Резиденс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 000,00 грн. У решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Київський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Гостомель Резиденс» залишив без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року залишив без змін.

13 січня 2025 року ТОВ «Гостомель Резиденс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення грошових коштів, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 30 = 90 840,00 грн) та становить 69 923,94 грн.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.

Також, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Гостомель Резиденс» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Гостомель Резиденс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення грошових коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко