Постанова

від 31.01.2025 по справі 420/7880/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року

м. Київ

справа № 420/7880/19

адміністративне провадження № К/9901/19411/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 (головуючий суддя: Цховребова М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 (головуючий суддя: Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.) у справі № 420/7880/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемент» до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про визнання протиправними і скасування пунктів припису,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цемент» (далі - ТОВ «Цемент» або позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (раніше Державна екологічна інспекція в Одеській області; далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними і скасувати пункти 3, 4 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 05.12.2019 №31.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23.09.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021, позов задовольнив.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 02.10.2024 справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судове засіданні з`явився представник позивача, надав додаткові письмові та усні пояснення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

За клопотання позивача, після надання пояснень в судовому засіданні, з урахуванням безпекової ситуації, подальший розгляд справи було вирішено здійснювати в письмовому засіданні.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позовна заява обґрунтована тим, що за результатами проведення заходу контролю відповідач виявив ряд порушень, більшість з яких (чотири з шести) позивачем були усунені, про що Інспекцію було повідомлено листом.

Водночас позивач вважає пункти припису 3, 4 протиправними та такими, що підлягають скасуванню з підстав відсутності складу правопорушення.

Так, пунктом 3 оскаржуваного припису від позивача вимагалося у термін до 26.12.2029 надати до Державної екологічної інспекції в Одеській області висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого, на думку відповідача передбачено частиною 2 статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

Позивач не згоден із наявністю обов`язку надавати висновок оцінки впливу на довкілля.

З цього приводу позивач стверджує, що в нього відсутні об`єкти, по яким Товариством не отримано висновки екологічної експертизи згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Натоміть позивач надав у ході перевірки висновки державної екологічної експертизи на об`єкти, які він отримав відповідно до вимог Закону України «Про екологічну експертизу» № 45/95-ВР, а саме:

висновок державної екологічної експертизи № 1012/03-06-09 від 31.03.2005 по робочому проекту технічного переоснащення існуючої пакувальної на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70;

висновок державної екологічної експертизи №1136/03-06-09 від 03.09.2007 по робочому проекту модернізації обладнання помелу цементу на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70;

висновок державної екологічної експертизи №4600/03-06-09 від 27.12.2002 по ТОЕ інвестиції технічного переоснащення помольного відділення зі встановленням млинів №№4 і 5 на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70;

висновок державної екологічної експертизи №7361/03-06-09 від 19.12.2008 по робочому проекту розробки Єлізаветівського родовища цементної сировини (Північна ділянка) у Роздільнянському районі Одеської області.

Отже, позивач вважає, що виконав вимоги чинного на той час законодавства щодо проведення державної екологічної експертизи під час переоснащення існуючої пакувальної, модернізації обладнання помелу цементу, переоснащенні помольного відділення із становленням млинів № 4 та № 5, розробки Єлізаветівського родовища цементної сировини у Роздільнянському районі Одеської області, та забезпечення охорони навколишнього природного середовища та запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Стверджує, що відповідач у акті перевірки не наводить жодних доказів здійснення позивачем іншої планової діяльності, окрім переліченої вище, без проведення державної екологічної експертизи та/або без оцінки впливу на довкілля.

Також позивач вважає, що відповідач помилково ототожнює поняття господарської діяльності із поняттям планової діяльності в розумінні Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (Закон № 2059-VIII).

На думку позивача, здійснення господарської діяльності з виробництва цементу не є тотожним здійсненню планової діяльності та така діяльність після набрання чинності Закону 2059-VIII не потребує отримання позивачем додаткових дозвільних документів.

Щодо вимоги контролюючого органу у строк до 26.12.2019 встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод (пункт 4 припису) позивач наголосив, що під час перевірки не встановлено фактів експлуатації накопичених промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів.

Водночас позивач стверджує, що здійснює всі заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а саме: розроблено план поводження з відходами на території підприємства, який попереджає забруднення ґрунтів та підземних вод; проведено обстеження вигрібної ями за участі представників ТОВ «ІНФОКСВОДОКАНАЛ»; протікань вигрібної ями не виявлено. Позивачем також здійснюється передача стоків на спеціалізовані підприємства.

Також позивач наголошує, що у вичерпному переліку нормативно-правових актів та нормативних документів, відповідно до яких складено перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду уніфікованої форми акта, відсутнє посилання на Закон № 2059-VIII та відсутні питання виконання вимог цього Закону.

Відповідач позов не визнав. Зазначив, що за результатами проведеної у період з 18.11.2019 по 29.11.2019 планової перевірки дотримання ТОВ «Цемент» вимог природоохоронного законодавства було складено акт від 29.11.2019 № 78/11 та винесено оскаржуваний припис від 05.12.2019 № 31.

Відповідач вважає, що оскаржувані вимоги припису є законними та обґрунтованими.

Стверджує, що під час перевірки, уповноваженими особами встановлені наступні порушення:

1) підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт; висновок з оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачено Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», відсутній;

2) на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку здійснюється скид зворотних вод; локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

Відповідач наполягає, що виявлені порушення відповідають фактично встановленим обставинам справи, зафіксованим у акті перевірки, і не спростовані позивачем.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій, на підставі інформації, зазначеній у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань від 18.12.2019, встановлено, що основний вид економічної діяльності ТОВ «Цемент»: 23.51 «Виробництво цементу».

Так, у період з 18.11.2019 по 29.11.2019 на підставі наказу від 08.11.2019 № 644 та посвідчення (направлення) від 08.11.2019 № 410пр державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області проведено плановий захід державного нагляду (контролю) ТОВ «Цемент», за результатами якого складений акт від 29.11.2019 № 78/11.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», а саме: підприємство здійснює виробництво цементу.

Підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт. Висновок Оцінки впливу на довкілля отримання якого передбачено Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» - відсутній.

Перевіркою також встановлено порушення вимог статті 105 Водного кодексу України, а саме: на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку підприємство здійснює скид зворотних вод.

Локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

05.12.2019 Державною екологічною інспекцією в Одеській області винесено припис №31, яким від позивача, серед іншого, вимагалося у строк до 26.12.2019:

надати до Інспекції висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачене Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» (пункт 3 припису);

встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод (пункт 4 припису).

Вважаючи пункти 3, 4 припису від 05.12.2019 № 31 незаконними, позивач звернувся до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що припис про усунення порушень природоохоронного законодавства, як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, має в обов`язковому порядку містити законні підстави для його прийняття.

Своєю чергою, розглядаючи справу щодо оскарження такого припису суд перевіряє його на відсутність критеріям, встановленим статтею 2 КАС України, одним із яких є критерій законності.

Перевіряючи обґрунтованість пункту 3 припису, суди попередніх інстанцій зазначили, що частина друга статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», на яку посилається Інспекція, містить 22 пункти, у яких перелічені види планованої діяльності першої категорії та об`єкти, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля.

Водночас, суди дійшли висновку, що відповідачем в оскарженому пункті 3 припису та пункті 2 розділу VІ «Опис виявлених порушень» акта перевірки № 78/11 щодо відповідного порушення, не конкретизовано який саме пункт частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» порушено позивачем та на який саме об`єкт позивачем не представлено висновок екологічної експертизи.

Також суди констатували, що виробництво цементу відсутнє у переліку видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля, визначеного частиною другою статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», на яку посилається відповідач в оскаржуваному пункті припису.

Водночас виробництво цементу визначено пунктом 6 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII, яким передбачена друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, а не фактично застосованою відповідачем частиною другою статті 3 Закону № 2059-VIII.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Спростовуючи доводи Інспекції про те, що позивач здійснив реконструкцію будівлі та млинів, підвищив потужності млинів, а тому повинен був отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на виробництво, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент набрання чинності Законом № 2059-VIII ТОВ «Цемент» було діючим підприємством та доказів щодо зміни виду діяльності та збільшення потужностей устаткування після цієї дати відповідачем не надано.

Суд апеляційної інстанції установив, що реконструкція будівель та млинів, підвищення потужності млинів відбувалось у 2002-2008 роках, що підтверджується висновками державної екологічної експертизи, одержаними у відповідності до вимог Закону України «Про екологічну експертиз», які в силу прямої вказівки законодавця (частина третя статті 17 Прикінцеві та перехідні положення Закону №2059-VIII) зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

За таких обставин та правового регулювання, суди обох інстанцій дійшли до одностайного висновку про протиправність пункту 3 оскаржуваного припису.

Суди попередніх інстанцій також визнали протиправним пункт 4 припису № 31 та зазначили, що ні в оскарженому пункті припису, ні в пункті 3 розділу VІ «Опис виявлених порушень» акта перевірки № 78/11 відповідачем не конкретизовано, яку саме частину статті 105 Водного кодексу України порушено позивачем, попри те, що така норма містить шість частин.

Суди дійшли висновку, що лише у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач фактично наводить зміст частини першої статті 105 Водного кодексу України. Проте це відбулось після складання акта перевірки та припису.

Так, відповідно до опису виявленого порушення, на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку підприємство здійснює скид зворотних вод. Локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

У контексті наведеного висновку перевіряючих суди констатували, що «накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів» та «вигрібна яма (вигріб)» - ні юридично, ні фактично не є тотожними.

Також судами установлено, що відповідно до Дозволу на спеціальне водокористування від 07.03.2018 № 273/ОД/49д-18, виданого позивачу Державним агентством водних ресурсів України, скид зворотних (стічних) вод у накопичувач не здійснюється; скид зворотних(стічних) вод в повному обсязі, усього: 343,9905 (м3/добу), 15,10171 (тис.м3/рік), передано іншому водокористувачу (міська каналізація ТОВ «Інфокс» філії «Інфоксводоканал»).

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Скаржник наполягає, що позивач здійснює виробництво цементу за відсутності оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачено Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

На переконання скаржника, отримання висновків державної екологічної експертизи на об`єкти не звільняє від обов`язку отримати висновок на вид діяльності.

Також скаржник зауважив, що у ході судового розгляду цієї справи відповідачем наголошено та конкретизовано пункт, частину та статтю закону, норми якого були порушені.

Проте судами такі уточнення не були взяті до уваги.

Натомість на переконання скаржника, технічна помилка у зазначенні частини норми, яка порушена (частина друга замість частини третьої) не звільняє позивача від відповідальності за порушення у вигляді здійснення виробництва цементу за відсутності оцінки впливу на довкілля.

Також скаржник наполягає, що позивач здійснив реконструкцію будівлі та млинів, підвищив потужності млинів, а отже повинен отримати висновок з оцінки впливу на довкілля.

За таких аргументів, відповідач вважає законним і обґрунтованим пункт 3 оскаржуваного припису.

Скаржник також вважає законним пункт 4 оскаржуваного припису, оскільки водним законодавством встановлена пряма заборона скидати стічні (зворотні) води, а вода, яка накопичується у вигрібній ямі (вигрібі), є стічною та має у складі забруднюючі речовини, без обладнання локальної мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Товариство стверджує, що Закон № 2059-VIII передбачає обов`язкове здійснення оцінки впливу на довкілля під час планування діяльності з виробництва цементу та клінкеру, яка полягає в будівництві, реконструкції, технічному переоснащені, розширені, перепрофілюванні, ліквідації (демонтажу) об`єктів. Водночас, Законом не передбачено обов`язку проводити оцінку впливу на довкілля для діючих підприємств, які розпочали свою діяльність до вступу в силу Закону № 2059-VIII.

Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у справах №460/1094/19, № 480/1752/19 та № 804/3983/18.

Стверджує, що позивач не здійснював реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, зміни та оновлення діяльності, а також іншу плановану діяльність після введення в дію Закону № 2059-VIII (з 18.12.2017).

Відповідачем у акті перевірки також не конкретизовано, яку саме плановану діяльність позивач провадив після 18.12.2017 (введення в дію Закону № 2059-VIII) без наявних позитивних висновків державної екологічної експертизи або/або висновку оцінки впливу на довкілля. Навпаки, у попередньому акті перевірки 2016 року та акті перевірки Інспекцією було зазначено, що відповідні висновки екологічної експертизи наявні, порушень щодо здійснення господарської діяльності без дозвільних документів не виявлено.

Одночасно позивач наголосив, під час здійснення технічних переоснащень, модернізації та розробки проектної документації отримав висновки державної екологічної експертизи відповідно до вимог Закону України «Про екологічну експертизу», копії яких надавалися у ході проведення перевірки та є в матеріалах справи.

Своєю чергою, відповідно до приписів статті 17 Закону № 2059-VIII висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

За наведених вище доводів, позивач вважає пункт 3 оскаржуваного припису протиправним.

Також позивач не погоджується із вимогою пункту 4 припису № 31. Товариство стверджує, що законодавцем визначено два окремі способи скиду зворотних вод: або у накопичувач або у вигріб, і вигріб не є накопичувачем в розумінні законодавства про водокористування, а є окремим елементом (інженерною спорудою), в яку скидаються стичні води.

Водночас вигрібна яма, на яку посилається відповідач, знаходиться на кар`єрі, де відсутнє виробництво і тому там не можуть бути промислові відходи. Окрім цього, в акті перевірки не зазначено та не встановлено відповідачем скид яких саме речовин відбувається у вигрібну яму.

Наголошує, що здійснює всі заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а саме: розроблено план поводження з відходами на території Товариства, який попереджає забруднення ґрунтів та підземних вод; проведено обстеження вигрібної ями за участі представників ТОВ «ІНФОКС ВОДОКАНАЛ». Протікань вигрібної ями не виявлено. Позивачем також здійснюється передача стоків на спеціалізовані підприємства (копії відповідних договорів були надані під час перевірки та зазначені у акті перевірки).

Підсумовуючи викладене, позивач наполягає на безпідставності оскаржуваного пункту 4 припису.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, висловленим у касаційній скарзі, та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до приписів статті 1 Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII).

Згідно із статтею 1 Закону № 1264-XII завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

За приписами частини першої статті 202 Закону № 1264-XII до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема, належить надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення № 275), остання є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Пунктом 7 Положення № 275 передбачено, що Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пункту 7 Положення № 275, та постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 №995 «Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції», наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 11.08.2017 № 312 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Положення № 312).

Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Держекоінспекції України та їй підпорядковується (пункт 1 Положення № 312); основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції України у межах відповідної території (пункт 3 Положення № 312).

З огляду на вказані вище норми, Державна екологічна інспекція в Одеській області (нині - Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, через який Державна екологічна інспекція України здійснює свої повноваження в сфері нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Перевірці у цій справі підлягає законність пунктів 3, 4 припису від 05.12.2019 №31.

Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

За визначенням, наведеним у частині восьмій статті 7 Закону № 877-V, припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем за результатами проведеної перевірки та виявлених порушень складено оскаржуваний припис, яким зокрема від позивача вимагалося у строк до 26.12.2019: надати до Інспекції висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачене Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» (пункт 3 припису); встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод (пункт 4 припису).

Надаючи оцінку пункту 3 припису, колегія суддів зазначає таке.

Так, у розділі VІ «Опис виявлених порушень» акта перевірки зазначено, що підприємство здійснює виробництво цементу. Водночас у порушення частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт. Висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачено Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», відсутній.

На противагу цим висновкам відповідача, позивач стверджує, що в нього відсутні об`єкти, по яких не отримано висновки екологічної експертизи згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Також, позивач стверджує, що виконав вимоги раніше чинного законодавства - Закону України «Про екологічну експертизу» щодо проведення державної екологічної експертизи під час переоснащення існуючої пакувальної, модернізації обладнання помелу цементу, переоснащенні помольного відділення із становленням млинів № 4 та № 5, розробки Єлізаветівського родовища цементної сировини у Роздільнянському районі Одеської області, та забезпечення охорони навколишнього природного середовища та запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Своєю чергою, відповідач у акті перевірки не наводить жодних доказів здійснення позивачем іншої планової діяльності, окрім переліченої вище, без проведення державної екологічної експертизи та/або без оцінки впливу на довкілля.

Позивач наголосив, що після набрання чинності Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», ним не здійснювалися реконструкція, технічне переоснащення, розширення, зміни та оновлення діяльності, а також інша планова діяльність.

З урахуванням вимог статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

В касаційній скарзі відповідач наголошує, що предметом спору є особливість виду господарської діяльності позивача у сфері дотримання екологічного законодавства.

Водночас із покликанням, зокрема на статтю 15 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», скаржник зазначає таке: висновок державної екологічної експертизи на здійснення господарської діяльності, який відповідачеві необхідно було отримати, до введення в дію Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (до 18.12.2017) відсутній.

Колегія суддів вважає, що в цьому реченні органом контролю допущено технічну помилку та замість учасника справи «ПОЗИВАЧ» зазначений учасник «ВІДПОВІДАЧ», проте за змістом речення цілком зрозуміло, що саме ТОВ «Цемент» має отримати «висновок державної екологічної експертизи на здійснення господарської діяльності».

Водночас за змістом тверджень відповідача, ТОВ «Цемент» має отримати саме висновок державної екологічної експертизи на здійснення господарської діяльності.

З урахуванням позиції учасників, одним із ключових питань у справі є зміст визначень «господарська діяльність» та «планова діяльність», їх співвідношення між собою та предметом спору.

Так згідно із статтею 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Водночас Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб`єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Проте, Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (далі - Закон №2059-VIII).

Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2059-VIII, під впливом на довкілля (далі - вплив) слід розуміти будь-які наслідки планованої діяльності для довкілля, в тому числі наслідки для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров`я, флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій та об`єктів, історичних пам`яток та інших матеріальних об`єктів чи для сукупності цих факторів, а також наслідки для об`єктів культурної спадщини чи соціально-економічних умов, які є результатом зміни цих факторів.

Планована діяльність - планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, інше втручання в природне середовище; планована діяльність не включає реконструкцію, технічне переоснащення, капітальний ремонт, розширення, перепрофілювання об`єктів, інші втручання в природне середовище, які не справляють значного впливу на довкілля відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 3 Закон № 2059-VIII здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Оцінці впливу на довкілля не підлягає планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, наслідків антитерористичної операції на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 520/8633/18: «поняттям «планована діяльність» охоплюється планована господарська діяльність, що включає, зокрема, реконструкцію об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень».

Отже, приймаючи до уваги вищезазначену правову позицію та зміст пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2059-VIII, колегія суддів наголошує, що поняттям «планована діяльність» охоплюється планова господарська діяльність, яка своєю чергою, передбачає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена й у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 420/6009/20, від 23 лютого 2024 року у справі №400/3940/21.

З урахуванням обставин справи та позиції учасників, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що в контексті предмету спору Господарський кодекс України не регламентує та не дає визначення «плановій діяльності», натомість Закон № 2059-VIII є спеціальним законом у спірних правовідносинах та має визначати зміст планової діяльності.

Водночас, в контексті Закону № 2059-VIII планована господарська діяльність є складовою визначення «планова діяльність» та містить такі обов`язкові види такої діяльності: будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності.

Також для правової оцінки спірних правовідносин в їх сукупності колегія суддів зазначає, що до набрання чинності і введення в дію Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», правовідносини в галузі екологічної експертизи регулювалися Законом України від 09.02.1995 № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу».

Статтею 1 Закону № 45/95-ВР було визначено, що екологічна експертиза в Україні це вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об`єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об`єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

За приписами частин першої, другої статті 39 Закону № 45/95-ВР висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об`єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Згідно із статтею 4 Закону № 45/95-ВР метою екологічної експертизи було запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об`єктах.

23.05.2017 Верховною Радою України прийнятий Закон № 2059-VIII, який набрав чинності 18.06.2017 та введений в дію 18.12.2017.

Згідно із пунктом 5 статті 17 Закону № 2059-VIII у низці нормативних актів, у тому числі Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначення «екологічної експертизи» замінено або доповнено на «оцінка впливу на довкілля», а також виключено розділ VI цього ж Закону, яким було регламентовано обов`язковість проведення екологічної експертизи.

У пояснювальній записці до законопроєкту «Про оцінку впливу на довкілля» вказано, що його метою є встановлення правових та організаційних засад здійснення оцінки впливу на довкілля та забезпечення виконання Україною міжнародних зобов`язань у рамках Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті та Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція), стороною яких є Україна, а також імплементації у національне законодавство положень Директив 2003/4/ЄC та 2011/92/ЄС.

Отже, за змістом наведених норм, Закон № 2059-VIII фактично замінив у цьому контексті Закон України «Про екологічну експертизу» (№ 45/95-ВР).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 11.02.2021 у справі №580/1078/19 та від 31.03.2021 у справі № 804/3983/18.

Згідно із пунктом 4 статті 17 Закону № 2059-VIII втратив чинність Закон України «Про екологічну експертизу».

Таким чином, на момент проведення перевірки у період з 18.11.2019 по 29.11.2019 та складення акта від 29.11.2019 № 78/11 діяв Закон № 2059-VIII.

Ключовими доводами скаржника за пунктом 3 припису є відсутність висновку екологічної експертизи на об`єкт та відсутність висновку оцінки впливу на довкілля виду діяльності «виробництво цементу» отримання якого, за твердженням відповідача, передбачено Законом № 2059-VIII.

Скаржник наголошує, що внаслідок реконструкції будівлі та млинів, ТОВ «Цемент» була підвищена потужность млинів.

Із покликанням на постанову Кабінету Міністрів України від 13.12.2017 № 1010 «Про затвердження критеріїв визначення планованої діяльності, яка не підлягає оцінці впливу на довкілля, та критеріїв визначення розширень і змін діяльності та об`єктів, які не підлягають оцінці впливу на довкілля», Інспекція стверджує, що позивач мав отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на виробництво цементу та покликається на позицію, викладену у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 у справі № 520/8633/18.

Також, із покликанням на справу № 520/8633/18 скаржник стверджує, що отримання висновків державної екологічної експертизи на об`єкти не позбавляє обов`язку отримувати висновок на вид діяльності.

Проте у справі № 520/8633/18 такі висновки відсутні.

Водночас, колегія суддів враховує, що згідно із пунктом 22 частини другої статті 3 Закону № 2059-VIII перша категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля, включає: розширення та зміни, включаючи перегляд або оновлення умов провадження планованої діяльності, встановлених (затверджених) рішенням про провадження планованої діяльності або подовження строків її провадження, реконструкцію, технічне переоснащення, капітальний ремонт, перепрофілювання діяльності та об`єктів, зазначених у пунктах 1-21 цієї частини, крім тих, які не справляють значного впливу на довкілля відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 14 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає: розширення та зміни, включаючи перегляд або оновлення умов провадження планованої діяльності встановлених (затверджених) рішенням про провадження - планованої діяльності або подовження строків її провадження, реконструкцію, технічне переоснащення, капітальний ремонт, перепрофілювання діяльності та об`єктів, зазначених у пунктах 1-13 цієї частини, крім тих, які не справляють значного впливу на довкілля відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 6 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII, до видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля відноситься виробництво цементу або цементного клінкеру.

Суди першої інстанції констатували, що частина друга статті 3 Закону № 2059-VIII включає 22 пункти, у яких перелічені види планованої діяльності першої категорії та об`єкти, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля.

Проте, за висновками судів попередніх інстанцій, відповідачем ні в оскарженому пункті 3 припису, ні у пункті 2 розділу VІ «Опис виявлених порушень» акта перевірки № 78/11 щодо відповідного порушення, не конкретизовано, який саме пункт цієї норми порушено позивачем, а також на який саме об`єкт з перелічених, позивачем не представлено висновок екологічної експертизи.

Одночасно суди врахували, що виробництво цементу або цементного клінкеру віднесено до другої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля (пункт 6 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII), а не до першої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, перелік яких окреслений у частині другій статті 3 Закону №2059-VIII, на яку посилався відповідач у акті перевірки та у пункті 3 припису, стверджуючи про порушення.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2059-VIII оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об`єктів, планованої діяльності та об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 2059-VIII звіт з оцінки впливу на довкілля, звіт про громадське обговорення та висновок з оцінки впливу на довкілля подаються суб`єктом господарювання для отримання рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування про провадження планованої діяльності, яке є підставою для початку провадження цієї діяльності, встановлює (затверджує) параметри та умови провадження планованої діяльності і приймається у формі документа дозвільного характеру або іншого акта органу державної влади чи органу місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством для відповідних рішень.

Одночасно, у частині третій статті 17 Закону № 2059-VIII визначено, що висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

У контексті наведених норм, колегія суддів враховує, що Верховний Суд в складі судової палати, вирішуючи питання поширення Закону №2059-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, у постанові від 20.02.2024 у справі №160/10310/20 дійшов таких висновків: «Судова палата звертає увагу на висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 17 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», викладений у постанові від 04.05.2022 у справі №520/8633/18, згідно з яким дія цього Закону не поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності цим Законом, тобто в порядку норм Закону України «Про екологічну експертизу», а саме - позитивні висновки державної екологічної експертизи».

Застосовуючи вказаний правовий підхід до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає про таке.

Частиною четвертою статті 3 Закону № 2059-VIII визначено, що забороняється розпочинати провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті, без оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності.

Своєю чергою, визначення поняттю «планована діяльність» у контексті приписів пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2059-VIII та правових висновків Верховного Суду, колегією суддів наводилося вище.

Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Цемент» на момент набрання Законом № 2059-VIII чинності було діючим підприємством та доказів щодо зміни виду діяльності та збільшення потужностей устаткування після цієї дати відповідачем не надано.

Водночас відповідач стверджує, що позивач здійснив реконструкцію будівлі та млинів, підвищив потужності млинів, а тому повинен отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на виробництво.

Суд апеляційної інстанції установив, що позивач відповідно до вимог Закону України «Про екологічну експертизу» отримав: висновок державної екологічної експертизи №1012/03-06-09 від 31.03.2005 по робочому проекту технічного переоснащення існуючої пакувальної на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70; висновок державної екологічної експертизи № 1136/03-06-09 від 03.09.2007 по робочому проекту модернізації обладнання помелу цементу на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70 року; висновок державної екологічної експертизи № 4600/03-06-09 від 27.12.2002 по ТОЕ інвестиції технічного переоснащення помольного відділення зі встановленням млинів №№ 4 і 5 на ТОВ «Цемент» за адресою: м. Одеса, вул. Хутірська, 70; висновок державної екологічної експертизи № 7361/03-06-09 від 19.12.2008 по робочому проекту розробки Єлізаветівського родовища цементної сировини (Північна ділянка) у Роздільнянському районі Одеської області.

Зазначені документи, що не заперечується відповідачем, подавалися Товариством у ході проведеної перевірки.

На підставі інформації, наявній у цих висновках, суд апеляційної інстанції установив, що реконструкція будівель та млинів, підвищення потужності млинів мало місце протягом 2002-2008 років, за результатами чого позивачем були отримані позитивні висновки державної екологічної експертизи, які своєю чергою відповідно до приписів статті 17 Закону № 2059-VIII зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

Водночас відповідачем не доведено, що після введення в дію Закону № 2059-VIII позивачем провадиться планована господарська діяльність без оцінки впливу на довкілля.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів обох інстанції про протиправність пункту 3 оскаржуваного припису № 31.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про недоліки оформлення (недостатню конкретизованість) винесеного відповідачем припису № 31, то колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у постанові від 07.11.2023 у справі № 460/17126/21 узагальнено вимоги до змісту на оформлення припису щодо усунення порушень природоохоронного законодавства:

- припис має містити перелік порушень, допущених суб`єктом перевірки та визначати строки їх усунення;

- кожна вимога у приписі контролюючого органу повинна бути належним чином сформульованою, загальнозрозумілою та доведеною суб`єкту перевірки;

- припис не може носити попереджувальний та рекомендаційний характер, оскільки вказане спростовується сутністю такого розпорядчого документу, як припис;

- припис не може абстрактно вказувати на обов`язок суб`єкта господарської діяльності дотримуватися вимог чинного законодавства;

- включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень законодавства, а носять загальний характер, суперечить суті та меті припису як розпорядчого документу, що складається за результатами заходу державного нагляду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний пункт 3 припису № 31 має несуттєві недоліки, проте такі недоліки не спотворюють зміст інкримінованого позивачу правопорушення та не допускають множинного трактування способів усунення порушення.

Разом з цим, незважаючи на помилкове покликання відповідача на частину другу статті 3 Закону № 2059-VIII замість третьої, суди надали оцінку твердженням Інспекції про необхідність отримання позивачем оцінки впливу на довкілля відповідно до вимог Закону № 2059-VIII.

Надаючи оцінку пункту 4 припису, якими від позивача вимагалося у строк до 26.12.2019 встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод, колегія суддів зазначає таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що у пункті 3 розділу VІ «Опис виявлених порушень» акта перевірки № 78/11, на підставі якого винесено оскаржений в цій частині припис, посадовими особами відповідача встановлено таке порушення: найменування нормативно-правового акта або нормативного документа, вимоги якого порушено, із зазначенням статті (частини, пункту, абзацу тощо): стаття 105 Водного кодексу України; детальний опис виявленого порушення: на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку здійснює скид зворотних вод. Локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

Насамперед у контексті виявленого порушення, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що відповідачем у приписі не конкретизовано частину статті 105 Водного кодексу України, порушення якої ставиться позивачу в провину, хоча така містить шість частин.

Своєю чергою, вже у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач наводить зміст частини першої статті 105 Водного кодексу України, яка передбачає, що підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Вирішуючи питання законності вимоги Інспекції, зазначеної у пункті 4 припису, колегія суддів виходить з такого.

У преамбулі до Водного кодексу України вказано, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

За визначеннями, наведеними у статі 1 Водного кодексу України: вода зворотна - вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар`єрної чи дренажної води.

Обов`язки водокористувачів визначені статтею 44 Водного кодекс України.

За приписами частин першої, другої статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування (частина перша статті 49 Водного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Дозволу на спеціальне водокористування від 07.03.2018 №273/ОД/49д-18, виданого Державним агентством водних ресурсів України (а.с. 247-251, том І), скид зворотних(стічних) вод в повному обсязі, усього: 343,9905 (м3/добу*), 15,10171 (тис. м3/рік), передано іншому водокористувачу (міська каналізація ТОВ «Інфокс» філії «Інфоксводоканал»).

Своєю чергою, відповідно до пункту 1.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.03.2011 № 145 (далі - Санітарні норми) терміни вживаються у такому значенні: вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Суди попередніх інстанцій слушно наголосили, що відповідач помилково ототожнює «накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів» із «вигрібною ямою (вигріб)».

Водночас, відповідно до інформації, зазначеній у Дозволі № 273/ОД/49д-18 від 07.03.2018, скид зворотних (стічних) вод у накопичувач позивачем не здійснюється.

У акті перевірки також відсутня інформація, що Товариство експлуатує накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість вимог пункту 4 припису № 31.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.

Одночасно в контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 у справі № 420/7880/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Кравчук

О. П. Стародуб