Постанова

від 26.04.2021 по справі 420/7880/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7880/19 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Г.

за участю представника апелянта - Лех А.О.,

представників позивача - Ларченкова О.С., Закамської Г.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, ухвалене в порядку письмового провадження в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Цемент до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправними та скасування пунктів припису,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, у якій позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати пункт 3 та пункт 4 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 05.12.2019 року № 31.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний припис в частині пункту 3 та пункту 4 винесено відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності № 877-V від 05.04.2007 року, Закону України Про охорону навколишнього природного середовища № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України Про оцінку впливу на довкілля № 2059-VIII від 23.05.2017 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись не повне встановлення обставин справи, не застосування судом першої інстанції спеціальних норм матеріального права задля забезпечення та захисту екологічних прав громадян, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що Державною екологічною інспекцією в Одеській області у період з 18.11.2019 року по 29.11.2019 року проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ Цемент , за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 29.11.2019 року № 78/11 та видано директору ТОВ Цемент припис від 05.12.2019 № 31. Апелянт вважає, що вимоги оскаржуваного припису є законними та обґрунтованими, відповідними фактичним зафіксованим правопорушенням. Так, апелянт зазначає, що згідно акту перевірки № 78/11 встановлено наступні порушення: підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт; висновок з оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачено Законом України Про оцінку впливу на довкілля - відсутній; на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку здійснює скид зворотних вод; локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні. На думку апелянта, доводи позивача про відсутність зафіксованого факту порушень в акті перевірки № 78/11, спростовуються у цій частині. В свою чергу, апелянт вважає, що при вирішенні справи, суд першої інстанції фактично вдався до надмірного формалізму в застосуванні правових норм, залишився поза увагою зміст та суть спірних правовідносин.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що відповідачем не наведено в акті перевірки та приписі жодного доказу, що спростовують доводи позивача, а так само під час судових засідань. Позивач зазначає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних пунктів припису.

Справа розглядалась у відкритому судовому засіданні, сторони надали пояснення та не заперечували про закінчення розгляду апеляційної скарги у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.11.2019 року по 29.11.2019 року, на підставі наказу від 08.11.2019 року № 644 та посвідчення (направлення) від 08.11.2019 року № 410пр, державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Галайтата Р.М. та Бондарчуком М.П, проведено плановий захід державного нагляду (контролю) Товариства з обмеженою відповідальністю Цемент , та складений акт за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 78/11.

Згідно з п.п. 2, 3 розділу VІ Опис виявлених порушень вказаного акта перевірки, посадовими особами відповідача встановлено, зокрема, такі порушення:

- ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , детальний опис виявленого порушення: підприємство здійснює виробництво цементу. Підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт. Висновок Оцінки впливу на довкілля отримання якого передбачено Законом України Про оцінку впливу на довкілля від 18.12.2017 - відсутній;

- ст. 105 Водного кодексу України, детальний опис виявленого порушення: на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку здійснює скид зворотних вод. Локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

Відповідно до розділу VІІІ Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеного заходу державного нагляду (контролю) та цього Акта , в ньому зазначено, зокрема, що з висновками акту перевірки не згодні тощо.

05.12.2019 року відповідачем, з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час планової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, видано припис № 31, яким приписано, зокрема:

- пункт 3: надати до Державної екологічної інспекції в Одеській області Висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачене Законом України Про оцінку впливу на довкілля від 18.12.2017 року; термін виконання: до 26.12.2019 року; обґрунтування: ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля ;

- пункт 4: встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод; термін виконання: до 26.12.2019 року; обґрунтування: ст. 105 Водного кодексу України.

Не погоджуючись із пунктом 3 та пунктом 4 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 05.12.2019 року № 31, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 3 та пункт 4 припису від 05.12.2019 року № 31 прийнято відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржене рішення у зазначеній частині, недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості тому вони є протиправними та підлягають скасуванню. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем ні в оскарженому п. 3 припису Державної екологічної інспекції Одеській області від 05.12.2019 року №31, ні в п. 2 розділу V1 "опис виявлених порушень" акта перевірки №78/11 щодо відповідного порушення не конкретизовано який саме пункт ч. 2 ст. 2 Закону №2059- V111 порушено позивачем, на який саме об`єкт позивачем не представлено висновок екологічної експертизи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища визначено Законом України Про охорону навколишнього природного середовища № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

У відповідності до п.п. а, е ч. 1 ст. 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема:

- організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля; про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі;

- надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням;

Згідно із п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основними завданнями Держекоінспекції є: 1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; 2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища; поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами; здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі; 3) внесення на розгляд Міністра екології та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 3 вказаного Положення).

Пунктом 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності № 877-V від 05.04.2007 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

У відповідності до ч.ч. 8, 9 ст. 7 Закону України Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності № 877-V від 05.04.2007 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).

Розпорядження може передбачати застосування до суб`єкта господарювання санкцій, передбачених законом.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, повинен містити такі відомості: дату складення; тип заходу (плановий чи позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); термін усунення порушень; посилання на акт, у якому були зазначені виявлені під час заходу державного нагляду (контролю) порушення; найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання, а також прізвище, ім`я та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід; прізвище, ім`я та по батькові інших осіб, які взяли участь у здійсненні заходу.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п`яти робочих днів з дня складення акта надається суб`єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом суб`єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного нагляду (контролю).

Зі змісту зазначених положень вбачається, що припис про усунення порушень природоохоронного законодавства є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що містить обов`язкові до виконання вимоги та складається у випадку виявлення порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Отже, підставою для винесення припису є встановлення конкретного порушення окремим суб`єктом, яке необхідно усунути протягом визначеного державним інспектором строку, що не може перевищувати 6 місяців.

При цьому, в приписі має бути зазначена окрема дія, яку повинен вчинити суб`єкт господарювання для усунення виявленого порушення.

Згідно з пунктом 3 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 05.12.2019 року № 31, позивачу приписано надати до Державної екологічної інспекції в Одеській області Висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачене Законом України Про оцінку впливу на довкілля від 18.12.2017 року; термін виконання: до 26.12.2019 року; обґрунтування: ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля .

Також, відповідно до п. 2 розділу VІ Опис виявлених порушень акта перевірки № 78/11, на підставі якого видано оскаржений в цій частині припис, посадовими особами відповідача встановлено таке порушення: найменування нормативно-правового акта або нормативного документа, вимоги якого порушено, із зазначенням статті (частини, пункту, абзацу тощо): ч. 2 ст. 3 Закон України Про оцінку впливу на довкілля ; детальний опис виявленого порушення: підприємство здійснює виробництво цементу. Підприємством не представлено висновок екологічної експертизи на об`єкт. Висновок Оцінки впливу на довкілля отримання якого передбачено Законом України Про оцінку впливу на довкілля від 18.12.2017 - відсутній.

Разом з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту частини другої статті 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля № 2059-VIII від 23.05.2017 року, яка застосована відповідачем, вбачається, що вона містить 22 пункти, у яких перелічені види планованої діяльності першої категорії та об`єкти, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля.

Проте, відповідачем ні в оскарженому пункті 3 припису, ні в п. 2 розділу VІ Опис виявлених порушень акта перевірки № 78/11 щодо відповідного порушення, - не конкретизовано: який саме пункт ч. 2 ст. 3 Закону № 2059-VIII порушено позивачем та на який саме об`єкт позивачем не представлено висновок екологічної експертизи.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зазначив, що в акті перевірки № 78/11 замість виду діяльності - виробництво цементу, на який підприємством не представлено висновок екологічної експертизи, помилково зазначено об`єкт , на який підприємством не представлено висновок екологічної експертизи.

Проте, жодних доводів та доказів на їх підтвердження щодо виправлення допущеної помилки у законодавчо встановленому порядку відповідачем суду не надано.

Крім того, вирішуючи справу, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до змісту ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля № 2059-VIII від 23.05.2017 року, до першої категорії видів планованої діяльності не включено - виробництво цементу.

При цьому, виробництво цементу передбачене п. 6 ч. 3 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля № 2059-VIII від 23.05.2017 року, яким передбачена друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, а не фактично застосованою відповідачем ч. 2 ст. 3 Закону № 2059-VIII.

В поданій апеляційній скарзі відповідач погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції щодо помилкового застосування ним вимог Закону України Про оцінку впливу на довкілля № 2059-VIII від 23.05.2017 року.

Разом з цим, на думку апелянта, помилкове зазначення ним вимог Закону № 2059-VIII, які порушені позивачем, не може свідчити про відсутність такого порушення.

Проте, колегія суддів вважає безпідставними вказані доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки припис про усунення порушень природоохоронного законодавства, як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, що містить обов`язкові до виконання вимоги, має в обов`язковому порядку містити законні підстави для його прийняття. В свою чергу, розглядаючи справу щодо оскарження такого припису суд перевіряє його на відсутність критеріям, встановленим ст. 2 КАС України, одним із таких критеріїв виступає - критерій законності.

За таких обставин, встановивши, що оскаржуваний пункт 3 припису винесений не на підставі закону, що мав бути застосований відповідачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пункт 3 припису підлягає визнанню протиправним та скасуванню, як такий, що не відповідає вимог ст. 2 КАС України.

Крім того, вирішуючи справу в частині вимог позивача про визнання протиправним та скасування п. 3 оскаржуваного припису, яким позивачу приписано надати до Державної екологічної інспекції в Одеській області Висновок оцінки впливу на довкілля, отримання якого передбачене Законом України Про оцінку впливу на довкілля від 18.12.2017 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , який набрав чинності 23.05.2017 року, здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає виробництво цементу або цементного клінкеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про оцінку впливу на довкілля оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об`єктів, планованої діяльності та об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України Про оцінку впливу на довкілля звіт з оцінки впливу на довкілля, звіт про громадське обговорення та висновок з оцінки впливу на довкілля подаються суб`єктом господарювання для отримання рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування про провадження планованої діяльності, яке є підставою для початку провадження цієї діяльності, встановлює (затверджує) параметри та умови провадження планованої діяльності і приймається у формі документа дозвільного характеру або іншого акта органу державної влади чи органу місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством для відповідних рішень.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України Про оцінку впливу на довкілля дія цього Закону не поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності цим Законом, крім випадків, передбачених пунктом 22 частини другої та пунктом 14 частини третьої статті 3 цього Закону.

Цією ж статтею визначено, що висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ТОВ Цемент на момент набуття Законом України Про оцінку впливу на довкілля чинності (23.05.2017) було діючим підприємством та доказів щодо зміни виду діяльності та збільшення потужностей устаткування після цієї дати відповідачем не надано.

Разом з цим, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду надано копії, зокрема: Висновку по робочому проекту технічного переоснащення існуючої пакувальної по вул. Хуторська, 70 у м. Одеса ТОВ Цемент , затвердженого заступником начальника управління екології та природних ресурсів в Одеській області 31.03.2005 року № 1012/03-06-09; Висновку державної екологічної експертизи по ТЕО інвестицій технічного переоснащення помольного відділення зі встановленням сепаратору до цементних млинів №№ 4 і 5 ТОВ Цемент по вул. Хуторська, 70 у м. Одесі, виданого Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області від 27.12.02 № 4600/03-06-09; Висновку по робочому проекту модернізації обладнання помелу цементу на ТОВ Цемент за адресою: м. Одеса, вул. Хуторська, 70, затвердженого начальником Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області 03.04.2007 року № 1136/03-06-09; Висновку по робочому проекту розробки Єлізаветівського родовища цементної сировини (Північна ділянка) у Роздільнянському районі Одеської області (замовник - ТОВ Цемент ), затвердженого начальником Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області 19.12.2008 року № 7361/03-06-09;

За таких обставин, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач здійснив реконструкцію будівлі та млинів, підвищив потужності млинів, а тому, повинен отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на виробництво.

Проте, такі доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, Закон України Про оцінку впливу на довкілля набрав чинності 23.05.2017 року, а реконструкція будівель та млинів, підвищення потужності млинів відбувалось у 2002-2008 р.р., що підтверджується наданими до суду висновками.

Крім того, надані позивачем висновки державної екологічної експертизи є чинними, що прямо передбачено ст. 17 Закону України Про оцінку впливу на довкілля .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування п. 3 припису є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правомірності пункту 4 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 05.12.2019 року № 31, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 оскаржуваного припису позивачу приписано встановити локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод; термін виконання: до 26.12.2019 року; обґрунтування: ст. 105 Водного кодексу України.

Відповідно до п. 3 розділу VІ Опис виявлених порушень акта перевірки № 78/11, на підставі якого видано оскаржений в цій частині припис, посадовими особами відповідача встановлено таке порушення: найменування нормативно-правового акта або нормативного документа, вимоги якого порушено, із зазначенням статті (частини, пункту, абзацу тощо): ст. 105 Водного кодексу України; детальний опис виявленого порушення: на кар`єрі наявна вигрібна яма, в яку здійснює скид зворотних вод. Локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом підземних вод - відсутні.

Водночас, вирішуючи справу, суд першої інстанції вірно виходив з того, зі змісту ст. 105 Водного кодексу України, яка застосована відповідачем, вбачається, що вона містить 6 частин.

Проте, відповідачем ні в оскарженому пункті 4 припису, ні в п. 3 розділу VІ Опис виявлених порушень акта перевірки № 78/11 щодо відповідного порушення, - не конкретизовано, яку саме частину ст. 105 ВК України порушено позивачем.

Крім того, у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач фактично наводить зміст ч. 1 ст. 105 ВК України, відповідно до якої підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Проте, відповідно до п. 1.1 Державних санітарних норм та правил у цих Державних санітарних нормах та правилах утримання територій населених місць (далі - Санітарні норми) терміни вживаються у такому значенні: вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

З наведеного змісту п. 1.1 Державних санітарних норм та правил та Дозволу на спеціальне водокористування від 7 березня 2018 року № 273/ОД/49д-18 вбачається, що накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів та вигрібна яма (вигріб) - ні юридично, ні фактично не є тотожними.

Більш того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідно до Дозволу на спеціальне водокористування від 7 березня 2018 року № 273/ОД/49д-18, виданого позивачу Державним агентством водних ресурсів України, скид зворотних (стічних) вод у накопичувач не здійснюється; скид зворотних(стічних) вод в повному обсязі, усього: 343,9905 (м3/добу*), 15,10171 (тис. м3/рік), передано іншому водокористувачу (міська каналізація ТОВ Інфокс філії Інфоксводоканал ).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наведена позиція відповідача - є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Вказані висновки суду першої інстанції в апеляційній скарзі жодним чином не спростовуються відповідачем.

Відповідач в апеляційній скарзі лише посилається на висновки акту перевірки.

Проте, наведеним висновкам акту перевірки, судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шевчук О.А. Судді Бойко А.В. Федусик А.Г.