Ухвала

від 29.01.2025 по справі 947/39724/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/294/25

Справа № 947/39724/24 1-кс/947/596/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши матеріали кримінального провадження № 42024164690000068 від 27.06.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 08.01.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Балта Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на момент інкримінованого злочину ФОП ОСОБА_7 інженер з технічного нагляду, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.27 ч.5 ст.191; ч.1 ст.366 КК України,

встановив:

Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024164690000068 від 27.06.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366КК України.

08.01.2025 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.27, ч.5 ст.191 КК України за обставин викладених у клопотанні слідчого.

Старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді з, погодженим заступником начальника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 , клопотанням, про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави - 7000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з покладанням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.

Клопотання мотивоване обґрунтованістю підозри та існуванням ризиків, визначених ст.177 КПК України, а саме підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання та до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 08.03.2025 року включно, в межах строку досудового розслідування, з визначенням застави 1750 (однієї тисячі сімсот п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 5299000 (п`ять мільйонів двісті дев`яносто дев`ять тисяч) гривень, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.

Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри та існування ризиків, визначених п.п.1, 2 та 3 ч.1 ст.177 КПК України.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою зменшити розмір застави ОСОБА_6 та визначити її в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Наголошує, що слідчий суддя визначив завідомо непомірний розмір застави для підозрюваного, який він та його родина не має матеріальної можливості внести. При цьому слідчий суддя взагалі не врахував майновий стан підозрюваного, те що він є пенсіонером, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце реєстрації та проживання, а також не взяв до уваги стан його здоров`я. Захисник просив розглянути його апеляційну скаргу без його участі.

Прокурор ОСОБА_10 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, подав заяву про розгляд апеляційної скарги сторони захисту без його участі.

Згідно з ч.4 ст.405 КПК (далі - КПК) неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст.404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом статей 177, 178, 183 КПК.

Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч.2 ст.27 ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.

З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв`язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Апеляційний суд наголошує, що на даній початковій стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до статей 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення.

Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії «зняття інформації з електронних інформаційних систем» від 08.10.2024 року; висновок експерта №266/7-193/5 від 27.12.2024 року; рапорти оперативних співробітників представництва внутрішньої безпеки СБ України в Одеській області та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, здобуті у ході досудового розслідування кримінального провадження, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_6 може бути причетним до вчинення інкримінованих йому злочинів.

Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.

Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.

Щодо наявності у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст.177 КПК, апеляційний суд зазначає про таке.

Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

ОСОБА_6 на даний час обґрунтованого підозрюється у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.27 ч.5 ст.191, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Наявність у підозрюваного міцних соціальних зв`язків та постійного місця проживання дещо зменшує існування вказаного ризику, проте не нівелює його повністю.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що у даному кримінальному проваджені існує ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме того, що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з огляду на характер інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень. На теперішній час всі необхідні встановленню обставин злочинів документів не відшукані, а тому ОСОБА_6 перебуваючи на свободі матиме можливість їх знищити, сховати або спотворити.

Також, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_6 матиме можливість здійснювати вплив на свідків з метою схилити їх до дачі неправдивих показань, що буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні

Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ч.4 ст.95, ст.224, КПК.

Наразі досудове розслідування триває, а показання свідків у даному кримінальному провадженні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.

За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м`які запобіжні заходи з великою вірогідністю можуть виявитися нездатними гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти існуючим ризикам

При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров`я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.

Доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з п.3 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.

На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.

У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_6 ймовірно вчинив особливо тяжкий злочин за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, що завдало державі значних збитків на суму 2569076,59 грн. Крім того, колегія суддів враховує підвищену небезпеку злочинів в даній справі, які пов`язані з протиправною діяльністю групи осіб щодо заволодіння бюджетними коштами в умовах воєнного стану, оскільки до складу групи входили співробітники Служби безпеки України.

Колегія суддів звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).

Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, з урахуванням даних про особу підозрюваного, а також правової кваліфікації злочинів, що інкримінуються підозрюваному та конкретних обставин справи, слідчий суддя на законних підставах визначив заставу у виключному розмірі.

При цьому, колегія суддів, оцінюючи доводи сторони захисту щодо наявності у підозрюваного міцних соціальних зв`язків, зауважує, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК України.

На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному слідчим суддею розмірі, на початковій стадії досудового розслідування, буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного та сама підозра у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про неспроможність доводів сторони захисту стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.

Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 376, 404, 405, 407,419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 08.01.2025 року, якою в кримінальному провадженні №42024164690000068 від 27.06.2024 року до підозрюваного ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4