Ухвала

від 22.01.2025 по справі 916/1160/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1160/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

позивача - Кобелєва О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023

(суддя Літвінова С.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024

(судді Савицький Я.Ф., Діброва Г. І., Колоколов С. І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС РЕНТАЛС"

до Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД KO та Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Товариство з обмеженою відповідальністю ІСАГІС,

про визнання припиненим права іпотеки та скасування державної реєстрації.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС РЕНТАЛС" (далі - ТОВ "БІЗНЕС РЕНТАЛС") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" (далі - ПАТ "ІМЕКСБАНК") про:

- визнання припиненим права іпотеки ПАТ "ІМЕКСБАНК" за договором іпотеки від 26.11.2013, укладеного ПАТ "ІМЕКСБАНК" та Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА" (далі - ТОВ "УКРАЇНА"), посвідченим Чужовською Н. Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим за реєстровим № 5083;

- скасування державної реєстрації права іпотеки ПАТ "ІМЕКСБАНК" за договором іпотеки від 26.11.2013, укладеного між ПАТ "ІМЕКСБАНК" та ТОВ "УКРАЇНА" посвідченим Чужовською Н. Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим за реєстровим № 5083, згідно з номером запису про іпотеку 3557787 (спеціальний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) від 26.11.2013, вчиненим приватним нотаріусом Чужовською Н. Ю. Одеського міського нотаріального округу Одеської області;

- скасування державної реєстрації заборони на нерухоме майно, що накладена на підставі права договору іпотеки від 26.11.2013, укладеного ПАТ "ІМЕКСБАНК" та ТОВ "УКРАЇНА", посвідченого Чужовською Н. Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого за реєстровим № 5083, згідно з номером запису про обтяження 3557777 (спеціальний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) від 26.11.2013, вчиненого приватним нотаріусом Чужовською Н. Ю. Одеського міського нотаріального округу Одеської області.

1.2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "БІЗНЕС РЕНТАЛС" зазначало, що об`єкт нерухомого майна, який знаходиться у його власності, обтяжено іпотекою ПАТ "ІМЕКСБАНК" на підставі іпотечного договору від 26.11.2013 № 5083 між ПАТ "ІМЕКСБАНК" та ТОВ "УКРАЇНА". Однак позивач вважає, що іпотека є припиненою, внаслідок припинення основних зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 19.11.2013 № 86/13, укладеного ПАТ "ІМЕКСБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД КО" (далі - ТОВ "ФОРВАРД КО"), що встановлено судовим рішенням у справі № 916/1835/15. Існування іпотеки обмежує ТОВ "БІЗНЕС РЕНТАЛС" у реалізації ним прав власності на об`єкт нерухомого майна, обтяжений за відсутності належних підстав для цього.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 18.12.2023 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

2.2. Мотивував тим, що судовими рішеннями у справі № 916/1835/15 вирішений спір ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Форвард КО" щодо стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 19.11.2013 № 86/13 (з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким, між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ Україна як майновим поручителем було укладено іпотечний договір), а ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2018 у цій справі, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, встановлено факт припинення господарських зобов`язань ТОВ "Форвард КО" перед ПАТ "Імексбанк" у кредитних правовідносинах, які між ними склалися. Відтак з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором припинились і зобов`язання за іпотечним договором.

2.3. При цьому суд першої інстанції врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, відповідно до яких ухвала суду першої інстанції і постанова апеляційного суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником, оскільки суди, спочатку встановивши наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнувши існуючу заборгованість, в подальшому встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає.

2.4. Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 суд вказав про його незастосовність до спірних правовідносин, адже у справі, що розглядається, припинення кредитного зобов`язання встановлено судовими рішеннями.

2.5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.09.2024 апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2.6. Постанову мотивував тим, що з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором, припинились і зобов`язання за іпотечним договором. При цьому визнав безпідставними посилання відповідача та третьої особи-1 на те, що зобов`язання за кредитним договором не є припиненими, оскільки обставини припинення зобов`язання за кредитним договором встановлені судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником та які набрали законної сили.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. 04.10.2024 ПАТ "ІМЕКСБАНК" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у і позові.

3.2. За доводами скаржника суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а конкретно в даному випадку, не застосовано висновок, викладений у постановах Верховного Суду: від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17; від 13.07.2022 у справі 911/1850/18; від 02.04.2024 у справі № 916/2980/21, щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що є підставою касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Зазначено, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки твердженню позивача, що зобов`язання ТОВ "Форвард Ко" за договором про відкриття кредитної лінії від 19.11.2013 № 86/13 були забезпечені декількома об`єктами іпотеки.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "БІЗНЕС РЕНТАЛС" просить судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

4.2. У судовому засіданні представник позивача доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримав.

5. Мотивувальна частина

5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

5.3. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

5.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

5.11. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.13. Так, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, Верховного Суду у постановах від 13.07.2022 у справі 911/1850/18 від 02.04.2024 у справі № 916/2980/21.

5.14. Дійсно, у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку, якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

5.15. Водночас висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, не може бути застосований до правовідносин, що розглядаються у цій справі, оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з інших обставин, а саме, що основне зобов`язання за кредитним договором стосовно боржника за цим договором припинилося і цей факт підтверджується судовим рішенням у справі № 916/1835/15. Відтак з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором припинились і зобов`язання за іпотечним договором

5.16. У справі № 910/17048/17 такої обставини, як припинення основного зобов`язання за кредитним договором, встановлено не було і на припинення забезпечувального зобов`язання з цих підстав учасники справи № 910/17048/17 не посилалися, висновки у зв`язку з цим у постанові від 18.01.2022 Великої Палати Верховного Суду не викладала.

5.17. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини припинення зобов`язання за основним зобов`язанням, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки у справі, що розглядається, та в наведеній скаржником справі суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

5.18. Отже, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а висновки, зроблені судами у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у наведеній скаржником постанові.

5.19. Так само у постанові від 13.07.2022 у справі 911/1850/18 Верховний Суд, вирішуючи питання про звернення стягнення на предмет іпотеки урахував зокрема, таке:

« 85. Суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість за кредитними договорами лишається непогашеною і скаржник не оспорював цього факту.

86. Факт заборгованості, а також підстави, якими обумовлена така заборгованість, не заперечувалась Заводом під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій. Завод не подавав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції альтернативний розрахунок заборгованості, забезпеченої Іпотечним договором 2.»

5.20. У постанові ж від 02.04.2024 у справі № 916/2980/21 направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, які узгоджуються із висновками, викладеними у пункті 7.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, чим порушили частину четверту статті 236 ГПК України та не дотрималися принципу "правової визначеності", що є недопустимим; відповідно до норм статті 316 ГПК України не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2023 у справі № 916/2980/21, не перевірили на підставі всіх наявних у матеріалах справи документів відповідно до норм статті 86 ГПК України того, чи набув банк у власність предмет іпотеки та чи призвело таке набуття до задоволення/незадоволення вимог банку за відповідним кредитним договором саме у повному обсязі, що заперечує відповідач, з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

5.21. Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, зокрема суди дослідили факт припинення господарських зобов`язань ТОВ "Форвард КО" перед ПАТ "Імексбанк" у кредитних правовідносинах, а також факт того, що наказ Господарського суду Одеської області від 06.11.2015 у справі № 916/1835/15 про стягнення із ТОВ "Форвард КО" на користь АТ "Імексбанк" 1 723 312,06 доларів США визнаний таким, що не підлягає виконанню.

5.22. При цьому суди попередніх інстанцій звернулись до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, відповідно до якого ухвала суду першої інстанції і постанова апеляційного суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником, оскільки суди, спочатку встановивши наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнувши існуючу заборгованість, в подальшому встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає. А тому дійшли обґрунтованого висновку, що з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором, припинились і зобов`язання за іпотечним договором.

5.23. При цьому колегія суддів враховує і те, що у постанові від 07.05.2024 у cправі № 916/3167/22 (з аналогічними позовними вимогами та схожим суб`єктним складом) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за умови встановленого факту припинення зобов`язань за кредитним договором (за наявності ухвали суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню), відповідно є припиненими і зобов`язання за іпотечним договором з огляду на приписи статті 17 Закону України "Про іпотеку".

5.24. Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм матеріального права, у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у наведених вище постановах, а відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.25. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

5.26. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

5.27. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

5.28. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

5.29. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

5.30. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

5.31. Натомість решта доводів скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами (зокрема щодо наявності непогашеної заборгованості за основним зобов`язанням), тобто стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, що, з огляду на положення статті 300 ГПК України, не входить до повноважень Верховного Суду.

5.32. Отже доводи касаційної скарги свідчать про те, що скаржник намагається повторно ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить фундаментальному принципу юридичної визначеності.

5.33. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "ІМЕКСБАНК" підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

5.34. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 916/1160/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський