Рішення

від 04.02.2025 по справі 478/1513/24

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/1513/24 Провадження № 2/478/40/2025

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2025 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі:

головуючого - судді Томашевського О.О.,

з участю:

секретаря судових засідань Григоренко Н.О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

(в режимі відеоконференції)

представника позивачки Бусахіна О.С.,

(в режимі відеоконференції)

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду с-ща. Казанка цивільну справу за позовною заявою адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича, поданої в інтересах ОСОБА_2 до Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

В с т а н о в и в:

25 жовтня 2024 року адвокат Бусахін О.С. звернувся до суду з позовом, в інтересах ОСОБА_2 до Скобелевської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовано тими обставинами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер громадянин ОСОБА_3 та після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, кадастровий номер: 4823685300:03:000:0049, площею 9,8283 га, розташована в межах Казанківської селищної ради.

Позивачка є донькою померлого ОСОБА_3 та 02.10.2023 року звернулася до приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Корж М.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається із земельної ділянки, проте нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку на прийняття спадщини.

Позивачка просить суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, тривалістю в три місяці, мотивуючи причини його пропуску знаходженням в окупації внаслідок повномасштабного вторгнення в Україну збройних сил російської федерації, тривалою хворобою, проживанням в іншій місцевості та необізнаністю про смерть батька.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року провадження у справі було відкрито, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 03.12.2024 року замінено неналежного відповідача по справі, а саме: Скобелевську сільську раду Баштанського району Миколаївської області на Володимирівську сільську раду Баштанського району Миколаївської області.

Ухвалою суду від 16.12.2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Суд пояснили, що позивачка знаходячись в окупації отримала захворювання, у зв`язку з чим, після повернення на підконтрольну територію України була вимушена тривалий час займатися лікуванням. Про смерть батька вона не була обізнана, оскільки під час перебування в окупації у неї був відібраний мобільний телефон, в якому зберігалися контактні номери її батька. У вересні 2024 року вона за рекомендацією своєї матері звернулася до органу РАЦС для уточнення інформації стосовно свого батька та у зв`язку з чим дізналася про його смерть отримавши відповідне свідоцтво.

Відповідач Володимирівська сільськарада Баштанськогорайону Миколаївськоїобласті явку свого представника у судове засідання не забезпечила, про час, дату і місце його проведення була повідомлена належним чином. Зі змісту поданого до суду відзиву, убачається, що відповідач просив провести розгляд справи без його участі.

Вислухавши доводи сторони позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223, ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.ч. 1, 2ст. 1223 ЦК України).

Згідно зі ст. 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частина перша ст. 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилається на наявність обставин, які перешкоджали їй своєчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та зазначила, що у встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулась до нотаріуса з відповідною заявою, у зв`язкузнаходженням в окупації внаслідок повномасштабного вторгнення в Україну збройних сил російської федерації, тривалою хворобою, проживанням в іншій місцевості та необізнаністю про смерть батька.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Скобелевською сільрадою Казанківського району Миколаївської області від 10.08.2001 року (а.с. 10).

Згідно з дослідженої судом копії Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 13.09.2024 року Балтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Місце державної реєстрації смерті: Новобузький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Як убачається з довідки Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області від 05.08.2024 року № 26, на момент смерті ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 77). Проживав ОСОБА_3 один.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було заведено спадкову справу № 33/2024 до майна померлого, згідно якої із заявою про прийняття спадщини звернувся двоюрідний брат покійного ОСОБА_4 (а.с. 51).

Як встановлено судом з дослідженої копії спадкової справи № 33/2024, постановою приватного нотаріуса Корж М.В. від 21.08.2024 року було відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 через відсутність родинних відносин зі спадкодавцем (а.с.87).

Також, як убачається зі спадкової справи № 33/2024 позивачка 02 жовтня 2024 року також звернулася до приватного нотаріуса Корж М.В. із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини за законом (а.с. 88), проте, постановою нотаріуса від 02.10.2024 року № 341/02-31 у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину було відмолено через пропуск строку на прийняття спадщини (а.с. 93).

Відомостей щодо наявності інших спадкоємців матеріали спадкової справи не містять.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 і підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року в справі № 318/1037/15, від 21 жовтня 2019 року в справі № 662/1724/18, від 24 січня 2020 року в справі № 192/1663/17.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 1270 ЦК України, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи.

У постановах від 11 липня 2018 року в справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18) та від 11 листопада 2020 року в справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 28 березня 2022 року в справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зробив висновки про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Як убачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, позивачка проживала окремо від спадкодавця та в період з 18 березня 2022 року по 05 квітня 2022 року знаходилась в окупації на території с. Новопетрівка, Баштанського району, Миколаївської області, що підтверджується довідкою Широківської сільської ради Миколаївської області від 02.10.2024 року № 261 (а.с. 19).

З 16 червня 2022 року позивачка була взята на облік внутрішньо переміщеної особи та фактично проживала в м. Київ, що підтверджується копією довідки від 16.06.2022 року № 3002-5001763294 (а.с. 20), а з 19 червня 2012 року позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 8).

Згідно з довідкою від 13.09.2024 року № 5115-7002119255 (а.с. 36) позивачка взята на облік внутрішньо переміщеної особи та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, судом встановлено, що на момент смерті спадкодавця, позивачка проживала в м. Києві, тобто іншій місцевості.

Однак відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2022 року за № 296/5 зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України № 1118/5 від 11.03.2022 року, яка була чинною на момент смерті спадкодавця передбачалось, що в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Таким чином, позивачка перебуваючи в іншій місцевості на момент смерті спадкодавця та не зважаючи на повномасштабне вторгненняв Українузбройних силросійської федерації, не була позбавлена можливості звернутись до нотаріуса за місцем свого фактичного проживання.

З 30 вересня 2023 року редакція Порядку вчинення нотаріальних дій була змінена на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 2985/5 від 18.08.2023 року, та підпунктом 2.1 пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку було передбачено, що спадкова справазаводиться нотаріусомза місцемвідкриття спадщинина підставіподаної (аботакої,що надійшлапоштою)першою заяви(повідомлення,телеграми),що свідчитьпро волевиявленнящодо спадковогомайна,зокрема: проприйняття спадщини; про видачу свідоцтва про право на спадщину .

Згідно з підпунктами 3.3-3.5 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу в письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

Тобто, на момент смерті спадкодавця, не зважаючи на повномасштабне вторгненняв Українузбройних силросійської федерації, позивачка мала можливість подати заяву про відкриття спадщини за місцем свого проживання, а з 30.09.2023 року, вона мала можливість подати заяву про прийняття спадщини за допомогою поштового зв`язку, проте, протягом всього періоду для прийняття спадщини не вчинила дій щодо її прийняття.

Доводи про знаходження в окупації позивачки суд відхиляє, оскільки у той момент спадщина не відкривалась, спадкодавець був живий до серпня 2023 року, в той час, як позивачка знаходилась під окупацією по квітень 2022 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, аргументи позивачки про знаходження в іншій місцевості суд оцінює критично, оскільки вказані обставини не були тією непереборною силою, яка зашкодила їй реалізувати належним чином своє право на прийняття спадщини (звернення до нотаріуса).

Суд також не може погодитись із доводами позивачки про необізнаність про смерть батька.

Так, в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 суд дійшов висновку, що необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Саме собою незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Отже, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року в справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року в справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року в справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року в справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року в справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року в справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року в справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року в справі № 522/17537/18.

Правозастосовча практика Верховного Суду в подібних правовідносинах є незмінною та усталеною, що підтверджується також постановами Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 357/8183/22 (провадження № 61-11556св23) та від 08 квітня 2024 року в справі № 334/2358/23 (провадження № 61-434св24).

При цьому, як зазначає позивачка, про смерть батька вона дізналась коли отримала свідоцтво про його смерть, що на думку суду взагалі є нелогічним та необґрунтованим кроком, направленим зі сторони позивачки на отримання відповідного свідоцтва про смерть не будучи обізнаною про факт смерті батька.

Щодо хвороби позивачки, стосовно якої містяться відповідні копії медичних документів в матеріалах справи ( а.с. 21-35), то суд також не убачає їх належними доказами поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини, позаяк вони доводять лише 8 фактичних днів перебування позивачки на стаціонарному лікуванні в період з 30.01.2024 року по 06.02.2024 року, що убачається з копії виписки № 2 ЖК КП «Балтська багатопрофільна лікарня» (а.с. 34-35). При цьому, будь-які інші відомості, на зразок подальшої реабілітації чи інші рекомендації лікарів, що вказують на певну обмеженість у діях позивачки проаналізовані судом медичні документи не містять. Всі інші відомості щодо хвороби позивачки не стосуються періоду від дня відкриття спадщини до закінчення строку її прийняття.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивачкою пропущено значний строк на прийняття спадщини, який складає майже 8 місяців і позивачкою не обґрунтовується належними доводами та доказами причини значного періоду пропуску всього цього строку.

З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для поновлення строку позивачці на прийняття спадщини та приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачки слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. ст.12, 13, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У х в а л и в:

В задоволенні позовної заяви адвоката Бусахіна Олександра Сергійовича, поданої в інтересах ОСОБА_2 до Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 04.02.2025 року.

Суддя