Ухвала від 11.03.2025 по справі 591/3006/23

Справа №591/3006/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/40/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

11 березня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/3006/23 за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024 про арешт майна,

установила:

В поданій апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки ухвала слідчого судді не містить посилання на обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри, яка була вручена в порушення вимог ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 277 КПК, якими встановлено виключний перелік процесуальних осіб, уповноважених здійснювати повідомлення про підозру, до яких віднесені прокурор або слідчий за погодженням із прокурором. Крім того, з витягу з ЄРДР залишається невідомим, чи входив в групу слідчих слідчий ОСОБА_8 , який прибув за адресою місця проживання ОСОБА_7 18.05.2024 о 06.00 ранку для вручення повідомлення про підозру, витяг датований 20.05.2024, а саме повідомлення складено слідчим ОСОБА_9 , що не тягне за собою набуття особою статусу підозрюваного. Враховуючи, що вручення повідомлення про підозру відбувалось о 06.00 ранку, що ставить під сумнів, що й складено воно було саме 18.05.2024, а не раніше. В повідомленні про підозру ОСОБА_7 зазначено, що остання здійснювала контрабанду пиломатеріалів, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем, тоді як в повідомленні про підозру зазначено, що органом митного контролю були складені та видані митні декларації та товар був відправлений контрагенту, із митних декларацій та сертифікатів, про які йдеться в повідомленні про підозру вбачається, що товаром, який був відправлений контрагенту необрізна дошка ясеню. Також слідчим зазначено про особливо великий розмір, але не вказано яке саме майно було одержано ОСОБА_7 злочинним шляхом, продаж валютної виручки, отриманої від іноземного контрагента не менше ніж 70% має бути продано в банку суб`єктом господарювання відповідно вимог закону, а валютна виручка була отримана не ОСОБА_7 , а ТОВ «Гровс Вуд» за укладеним контрактом, а здійснення перерахування грошових коштів з рахунку товариства на оплату податків, зборів та обов`язкових платежів, розрахунки з контрагентами та зняття готівки з рахунку товариства є законними бухгалтерськими операціями. Слідча суддя не звернула уваги на вказані обставини та не перевірила наявність підстав для накладення арешту на майно, інші наслідки, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, в тому числі і малолітнього сина ОСОБА_7 , який зареєстрований та проживає в квартирі матері, на яку накладено арешт.

18.06.2024 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СВ УСБУ в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ним здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 3 ст. 201-1, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК.

Зважаючи на те, що санкції інкримінованих ОСОБА_7 правопорушень передбачають конфіскацію майна, тому з метою забезпечення конфіскації майна слідчий просив накласти арешт на вказане у клопотанні майно шляхом позбавлення ОСОБА_7 права на його відчуження та розпорядження.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.06.2024 клопотання слідчого було задоволене та накладений арешт на майно, що перебуває у власності ОСОБА_7 , шляхом заборони його відчуження та розпорядження, а саме на: 1) житловий будинок садибного типу загальною площею 223,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2937970059080); 2) земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:17:001:0072 площею 0,05 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 85191659101); 3) земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:17:001:0073 площею 0,07 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 85176259101); 4) квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 5214897). Своє рішення слідча суддя суду першої інстанції умотивувала тим, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, що буде достатнім та співмірним для потреб досудового розслідування.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_10 та представника власника майна ОСОБА_11 надійшли письмові заяви про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, а від власника майна ОСОБА_7 будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Відповідно абз. 3 ч. 2 ст. 395 КПК, апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскільки ухвала слідчого судді була постановлена 20.06.2024 за відсутності учасників кримінального провадження, а лише 10.10.2024 ОСОБА_7 від нотаріуса стало відомо про те, що на належне їй майно було накладено арешт, про що їй не було повідомлено у передбачений законом спосіб, у зв`язку з чим представником власника майна була подана до суду заява про видачу копії відповідного судового рішення і 30.10.2024 копія оскаржуваної заяви була отримана представником власника майна ОСОБА_11 , і яка 01.11.2024 звернулася з апеляційною скаргою, тому колегія суддів вважає за необхідне поновити пропущений строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних і об`єктивних причин.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3-4 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).

Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшла цілком правильного висновку про необхідність арешту вилученого майна, оскільки існує обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна. Тобто, майно може підлягати конфіскації.

Так, при вирішенні зазначеного вище питання слідчою суддею суду першої інстанції були дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з`ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість конфіскації арештованого майна.

Слідчим СВ УСБУ в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 за ч. 3 ст. 201-1, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК, санкції яких передбачають конфіскацію майна: 1) житлового будинку садибного за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) земельної ділянку, площею 0,05 га; 3) земельної ділянки, площею 0,07 га; 4) квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_7 на праві власності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що арештоване майно не підлягає конфіскації, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і закону України про кримінальну відповідальність.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК), а підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 КК).

Відповідно ст. 59 КК, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у право особи, яка володіє арештованим майном, та у її інтереси з метою забезпечення кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо об`єму (кількості), законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.

Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, власником/володільцем майна чи його представником до суду апеляційної інстанції не надано.

У сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно, діяв у спосіб та в межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу також є необґрунтованими.

Необхідно зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації дій особи, на майно якої накладено арешт, переваги одних доказів над іншими тощо, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення ймовірною, вірогідною та достатньою певною мірою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Доводи ж апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_11 в основному зводяться до необґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри та відсутності в діях ОСОБА_7 складів кримінальних правопорушень, інкримінованих їй діянь, тобто зводяться до оскарження повідомленої ОСОБА_7 підозри, що не є предметом даного апеляційного провадження. При цьому, наявна в матеріалах справи інформація може свідчити про ймовірну причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим підозра вважається обґрунтованою, що є достатнім для виправдання подальшого розслідування з метою висунення обвинувачення або спростування підозри, і враховується слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.06.2024.

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.06.2024 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023200000000025 від 08.02.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4