Постанова

від 03.02.2025 по справі 761/39066/21

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1336/2025

Справа № 761/39066/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 лютого 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Фролової І.В. в м. Київ 04 січня 2024 року щодо відмови в роз`ясненні рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В червні 2023 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про роз`яснення рішення, просив роз`яснити судове рішення, ухвалене 16 лютого 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва в частині того, яка сума грошових коштів в національній валюті України підлягає стягненню з відповідача.

Заяву мотивував тим, що судом стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США, що становить 1 579 590 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 14 400 доларів США 00 центів, що становить 379 101 грн., заборгованість за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 107 015 доларів США, що становить 2 817 330,40 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 25 680 доларів США що становить 676 064,52 грн., а також судовий збір у розмірі 8660,05 грн. В решті позову відмовлено.

Під час відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 приватний виконавець Яцишин А.М. визначив, що стягненню підлягає сума грошових коштів, визначена в доларах США, у той же час, в судовому рішенні встановлено чіткий розмір грошових коштів у національній валюті, який підлягає стягненню в межах виконавчого провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року у задоволенні заяви про роз`яснення рішення відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою роз`яснити рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене 16 лютого 2023 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що використання судом в резолютивній частині рішення слова «становить» має тлумачитися як встановлення незмінної, фіксованої суми у гривнях, що підлягає стягненню. Відповідно до тлумачного словника української мови, «становити» означає бути чим-небудь, являти собою щось, складати зміст чого-небудь. Таким чином, з аналізу вказаного вбачається, що суд у рішенні визначив конкретну (фіксовану) суму боргового зобов`язання у національній валюті України - гривні.

Наголошував, що відповідно до ст. 192 ЦК України грошовою одиницею України є гривня, яка є законним платіжним засобом на території України.

Відтак, якщо рішення суду визначає фіксовану суму зобов`язання у гривні, то це свідчить про обов`язковість здійснення стягнення саме у національній валюті та у сумі, що була визначена (зафіксована) судом у рішенні.

Проте під час відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 приватний виконавець Яцишин А.М. визначив, що стягненню підлягає сума грошових коштів, визначена в доларах США. До того ж приватний виконавець самостійно здійснив перерахунок еквівалента зобов`язання, що призвело до суттєвого збільшення суми порівняно з фіксованою сумою, визначеною судом у рішенні. Приватний виконавець розрахував основну винагороду та виконавчі витрати на підставі загальної суми заборгованості, визначеної у доларах США, а не фіксованої суми в гривнях, встановленої судом. Таким чином, виникла двозначність у трактуванні рішення суду як відповідачем, так і приватним виконавцем, що підкреслює необхідність роз`яснення рішення для забезпечення його належного виконання.

Звертав увагу на затримку в розгляді заяви про роз`яснення рішення, поданої 29 червня 2023 року, ухвалу за якою було постановлено 04 січня 2024 року.

Вказував, що на запит ОСОБА_1 приватним виконавцем Яцишиним А.М. було додатково повідомлено, що станом на 07 червня 2024 року на депозитному рахунку останнього знаходилися стягнуті з боржника, але нерозподілені кошти, в розмірі 49723,45 грн. в зв`язку з тим, що постановою НБУ № 18 від 24 лютого 2024 року заборонено здійснення валютних операцій з обміну іноземної валюти. Водночас, виконавцем було визначено, що сума заборгованості складає 207095 доларів США. Таким чином, з відповідача в рамках виконавчого провадження списувалися грошові кошти в національній валюті - гривні, проте загальний розмір заборгованості залишався незмінним, тобто рішення суду не виконувалося.

З огляду на вищевикладене відповідач звернувся до суду з заявою про роз`яснення рішення, оскільки його резолютивна частина викликає труднощі в тлумаченні, породжує двозначність для розуміння суті обов`язку боржника та унеможливлює належне виконання такого рішення боржником.

Крім того, відповідачу залишається незрозумілим порядок розрахунку гривневого зобов`язання, оскільки у рішенні відсутні вказівки щодо застосованого курсу валют та дати, на яку здійснювався такий обрахунок.

Проте суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про роз`яснення рішення, не дослідив обставини, що мають значення для справи, на які посилався відповідач, та дійшов помилкового висновку, що рішення є зрозумілим і таким, що не припускає різного тлумачення, а отже безпідставно відмовив у роз`ясненні рішення.

Наводив правові висновки, викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 09 липня 2018 року в справі № 911/2050/16, від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19, зазначав, що суд першої інстанції повинен був надати належне роз`яснення свого рішення для забезпечення його правильного і своєчасного виконання, чого останнім зроблено не було.

Звертав увагу на наявність суперечностей в оскаржуваній ухвалі, зокрема, суд першої інстанції вказує, що позовні вимоги задоволені повністю, хоча з матеріалів справи очевидно, що рішенням їх було задоволено лише частково, що свідчить про неналежний аналіз судом матеріалів справи.

Вказував на неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до відмови в задоволенні заяви про роз`яснення рішення. Звернення до суду з заявою про роз`яснення судового рішення відповідало всім передумовам, передбаченим ст. 271 ЦПК України. Підставами для відмови в роз`ясненні судового рішення є лише недотримання зазначених передумов, інших підстав даною статтею не передбачено.

Наводив правові висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 липня 2018 року в справі № 911/2050/16, в якій зазначено, якщо фактично порушується питання про зміну рішення або про внесення до нього нових відомостей, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу та порядку його виконання, суд відмовляє в роз`ясненні рішення.

Отже, відмова суду першої інстанції, мотивована лише його внутрішнім переконанням про зрозумілість рішення, порушує норми процесуального права та право відповідача на отримання роз`яснення, передбаченого ст. 271 ЦПК України.

Зазначав, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам мотивованості (обґрунтованості), оскільки не містить належної аргументації та не встановлює причинно-наслідкових зв`язків між нормами права і фактичними обставинами справи.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, посилаючись на те, що у разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої палати Верховного Суду (постанови від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14), Верховного Суду (постанова від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21).

Таким чином, вважав, що резолютивна частина рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року є зрозумілою, не містить варіантів різного тлумачення, викладена чітко, доступно, не є суперечливою та не передбачає декілька варіантів тлумачення, а тому не потребує роз`яснення. Рішення ухвалене судом у відповідності до норм чинного законодавства та судової практики та не суперечить їм.

Щодо твердження апелянта про неправильне застосування норм процесуального права, зазначав, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню в справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Процесуальний порядок роз`яснення судового рішення регулюється положеннями ст. 271 ЦПК України.

Наводив правові висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду від 30 січня 2024 року в справі № 607/2611/22, від 05 квітня 2023 року в справі № 127/16528/20, від 15 червня 2022 року в справі № 759/1382/19, звертав увагу, що заява про роз`яснення судового рішення фактично порушує питання про зміну резолютивної частини рішення, оскільки відповідач вважає, що заборгованість, яка підлягає стягненню, має бути визначена в гривневому еквіваленті, в той же час, як зазначалося вище, рішення ухвалене судом у відповідності до норм чинного законодавства та судової практики та не суперечить їм.

Повідомляв про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат 14000 грн.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в сумі 7 145 392,25 грн. та судові витрати.

Позов мотивував тим, що 20 грудня 2017 року відповідачем отримано від позивача в позику грошові кошти в сумі 60000 доларів США, що підтверджується договором позики та розпискою, складеними в той же день. 10 грудня 2019 року відповідачем отримано від позивача в позику грошові кошти в сумі 107 015 доларів США, що підтверджується договором позики та розпискою, складеними в той же день. За умовами обох договорів відповідач зобов`язався сплачувати 24 % річних за користування коштами. Станом на 01 листопада 2021 року відповідачем зобов`язання щодо погашення заборгованості та відсотків за позикою не виконано, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року позов задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США, що становить 1 579 590 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 14 400 доларів США 00 центів, що становить 379 101 грн., заборгованість за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 107 015 доларів США, що становить 2 817 330,40 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 25 680 доларів США що становить 676 064,52 грн., а також судовий збір у розмірі 8660,05 грн. В решті позову відмовлено (а. с. 175 - 181 т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року залишено без змін (а. с. 4 - 8 т. 2).

Постановляючи ухвалу щодо відмови в задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що судове рішення є зрозумілим і таким, що не припускає різного тлумачення, судом не встановлено обставин, що утруднюють виконання судового рішення, судове рішення є цілком зрозумілим та роз`ясненню не підлягає.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

За змістом цієї норми процесуального права рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19, провадження № 14-65цс20, вказано, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) зазначено, що «роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усунення неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз`яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушуються питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз`ясненні рішення. Частиною другою статті 245 ГПК України встановлено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Із зазначеної норми вбачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Тобто, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового рішення, який полягає в усуненні неясності і викладенні рішення суду у більш зрозумілій формі.

Суть роз`яснення судового рішення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові питання та вирішувати невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення ухваленого ним рішення, які нечітко ним сформульовані, що позбавляє можливості його виконання.

Якщо фактично порушується питання про зміну рішення або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз`ясненні рішення.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання (частина друга статті 271 ЦПК України).

Отже, роз`ясненню підлягають судові рішення, ухвалені по суті справи, які набрали законної сили та підлягають виконанню, але ще не виконані та не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України у рішенні від 23 травня 2017 у справі № 21-1283іп16, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 червня 2018 у справі № 800/507/17, провадження № 11-263сап18, Верховного Суду в постанові від 29 травня 2024 року у справі № 369/9135/17.

Згідно з матеріалами справи, ухваливши рішення у справі, Шевченківський районний суд м. Києва визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що становило еквівалент у національній валюті України.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року в справі № 761/39066/21 було звернуто до примусового виконання.

Так, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 27 червня 2023 року ВП № НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 761/39066/21, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, згідно якого стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США, що становить 1 579 590 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 14 400 доларів США 00 центів, що становить 379 101 грн., заборгованість за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 107 015 доларів США, що становить 2 817 330,40 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 25 680 доларів США що становить 676 064,52 грн., а також судовий збір у розмірі 8660,05 грн. Стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця в розмірі 758183,42 грн. (а. с. 68 - 69 т. 2).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 27 червня 2023 року ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 8365122,31 грн. (а. с. 71 т. 2).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 06 липня 2023 року ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 8365122,31 грн. (а. с. 74 т. 2).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 24 липня 2023 року ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 227833,05 доларів США (а. с. 72 - 73 т. 2).

Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 07 червня 2024 року, у приватного виконавця на виконанні перебуває ВП № НОМЕР_3, до складу якого входить ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_4, ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 761/39066/21, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, згідно якого стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики. Під час здійснення приватного виконання рішення на депозитний рахунок приватного виконавця в рамках ВП № НОМЕР_1 стягнуто грошові кошти в розмірі 64490,30 грн., з яких витрати на проведення виконавчих дій 862,61 грн., перераховано на рахунок приватного виконавця; основна винагорода 5244,19 грн., перераховано на рахунок приватного виконавця; сума боргу на користь стягувача 8660,05 грн., перераховано на рахунок ОСОБА_3 . Додатково повідомлено, що на депозитному рахунку приватного виконавця знаходяться нерозподілені кошти у розмірі 49723,45 грн., в зв`язку з тим, що постановою НБУ № 18 від 24 лютого 2022 року заборонено здійснення валютних операцій з обміну іноземної валюти. Залишок боргу за виконавчим документом № 756/14866/20 від 30 червня 2022 року станом на 07 червня 2024 року складає 207095 доларів США та 752939,23 грн. основної винагороди приватного виконавця (а. с. 75 т. 2).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду також висловлювала висновки щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті, зокрема висновки щодо застосування положень статті 53 Закону № 606-XIV, у яких вказано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 (провадження № 14?134цс18).

В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц (провадження № 61-21099св21), від 06 липня 2022 року у справі № 0538/5438/2012 (провадження № 61?20248св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 2-306/11 (провадження № 61-6118св22).

Отже, правова позиція Верховного Суду з приводу порядку виконання рішень стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні є сталою та незмінною.

Враховуючи наведене, є правильними висновки суду першої інстанції, що судове рішення є зрозумілим і таким, що не припускає різного тлумачення, судом не встановлено обставин, що утруднюють виконання судового рішення, судове рішення є цілком зрозумілим та роз`ясненню не підлягає.

Відтак, доводи апеляційної скарги, що відмова суду першої інстанції мотивована лише його внутрішнім переконанням про зрозумілість рішення, порушує норми процесуального права та право відповідача на отримання роз`яснення, передбаченого ст. 271 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

При цьому приватний виконавець Яцишин А.М., яким здійснювалось примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року, до суду із заявою про роз`яснення рішення з підстав його неясності чи незрозумілості не звертався.

Апеляційний суд приймає до уваги, що рішення та дії приватного виконавця Яцишина А.М. боржником ОСОБА_1 в порядку ст. 447 ЦПК України не оскаржувалися.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про наявність суперечностей в оскаржуваній ухвалі, зокрема, що судом зазначено про повне задоволення позовних вимог, хоча рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року їх було задоволено лише частково, апеляційний суд враховує, що зазначені недоліки ухвали суду першої інстанції є очевидною опискою, не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення справи та відповідний правовий результат не впливають.

Крім того, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо тривалого розгляду заяви про роз`яснення рішення, з огляду на те, що заява про роз`яснення рішення надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва та була зареєстрована 04 липня 2023 року, при цьому відповідачем ОСОБА_1 було одночасно подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 16 лютого 2023 року (а. с. 202 т. 1), з Київського апеляційного суду до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов запит від 30 червня 2023 року про витребування матеріалів справи (а. с. 207 т. 1), і з 31 липня 2023 року по 06 листопада 2023 року справа перебувала в Київському апеляційному суді (а. с. 209 т. 1), що унеможливлювало розгляд заяви по суті судом першої інстанції в зазначений період. Крім того, ухвалою від 28 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 було залишено без руху в зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору (а. с. 51 т. 2).

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам мотивованості (обґрунтованості), оскільки не містить належної аргументації та не встановлює причинно-наслідкових зв`язків між нормами права і фактичними обставинами справи, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції є достатньо вмотивованою, із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, таким чином, порушень вимог п. 3 ч. 1 ст. 260 ЦПК України судом першої інстанції не допущено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.