Постанова

від 03.02.2025 по справі 761/39066/21

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1336/2025

Справа № 761/39066/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 лютого 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Фролової І.В. в м. Київ 17 лютого 2022 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 на свою користь заборгованість в сумі 7 145 392,25 грн. та судові витрати.

Позов мотивував тим, що 20 грудня 2017 року відповідачем отримано від позивача в позику грошові кошти в сумі 60000 доларів США, що підтверджується договором позики та розпискою, складеними в той же день. 10 грудня 2019 року відповідачем отримано від позивача в позику грошові кошти в сумі 107 015 доларів США, що підтверджується договором позики та розпискою, складеними в той же день. За умовами обох договорів відповідач зобов`язався сплачувати 24 % річних за користування коштами. Станом на 01 листопада 2021 року відповідачем зобов`язання щодо погашення заборгованості та відсотків за позикою не виконано, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

Також в листопаді 2021 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову. Посилався на те, що відповідно до даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідачу належить на праві власності квартира пл. 40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , частка в статутному капіталі в ТОВ «Глобал Трейдінг Альянс», відчуження даного майна може призвести до унеможливлення виконання судового рішення. Запропонований ним захід забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно - передбачений п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Враховуючи, що вартість належного відповідачу майна значно менше суми позову, та оскільки відповідач не виконував свої зобов`язання з моменту отримання позик, вказував, що існує можливість відчуження ним майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, що відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України є підставою для забезпечення позову. Просив накласти арешт на майно, що належить відповідачеві ОСОБА_4 , а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на майно, що належить відповідачеві ОСОБА_4 , а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Особа, яка не брала участі в справі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та вважаючи, що її права порушено, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що 25 листопада 2005 року нею було укладено шлюб зі ОСОБА_4 .

16 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , перебуваючи в шлюбі, придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка стала їх спільною сумісною власністю, проте вирішили зареєструвати її на одного з подружжя, а саме на ОСОБА_4 . На початку 2022 року подружжя вирішило розірвати шлюб, при цьому спільна квартира має залишитися дружині. З метою мирного врегулювання майнового питання в позасудовому порядку, ще до офіційного розлучення 04 лютого 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір дарування квартири, на підставі якого ОСОБА_1 набула у власність квартиру за вказаною адресою. Однак 27 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру.

Наполягала, що договір дарування від 04 лютого 2022 року було укладено до постановлення ухвали про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, тобто на момент постановлення ухвали та накладення арешту квартира належала їй на праві особистої приватної власності.

Крім того, вона не була обізнана про договори позики, укладені між сторонами, згоди на їх укладення не давала, не знала про подачу позову. Отже, застосований захід забезпечення позову порушує права ОСОБА_1 та всупереч положенням ст. 317, 319 ЦК України перешкоджає їй в повному обсязі реалізувати свої права як власника.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, прав на апеляційне оскарження судового рішення, є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та/або обов`язків, і питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та/або обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Вказував, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Оскільки ні в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не містяться висновки про права та обов`язки апелянта, ні в резолютивній частині судом не вказано про її права та обов`язки, підстави для подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу у ОСОБА_1 відсутні.

Зазначав, що подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20.

Вказував, що суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Щодо строку на апеляційне оскарження, вказував, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 конкретно не вказала момент, з якого їй стало відомо про існування оскаржуваної ухвали, а також не зазначила поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. В той же час, на підтвердження доводів та аргументів апеляційної скарги представником ОСОБА_1 - адвокатом Узуновою А.М. сформовано та долучено копію інформаційної довідки № 375268767, яка датована 22 квітня 2024 року.

Крім того, з метою захисту порушеного права позивачем подано до суду позов про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності за відповідачем на квартиру (фраудаторний правочин). 08 жовтня 2024 року Шевченківським районним судом м. Києва в справі № 761/46197/23 позов задоволено в повному обсязі. У межах вказаної справи позивачем заявлялося клопотання про письмове опитування відповідача та апелянта в порядку ст. 93 ЦПК України. У відповідь на питання ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_1 повідомила, що про наявність обтяження у вигляді накладення арешту їй стало відомо в момент ознайомлення її представника з матеріалами справи. Відповідно до розписки, адвокат ознайомилася з матеріалами справи 15 квітня 2024 року, тобто інформація щодо наявного арешту стала відомою ОСОБА_1 ще 15 квітня 2024 року, проте апеляційна скарга подана лише через півтора місяці після того, як особа дізналася про начебто порушення своїх прав, на які посилається в апеляційній скарзі. Зазначена затримка та пасивність сторони у захисті своїх прав має бути критерієм для оцінки її добросовісності.

Щодо обставин справи та нормативно-правового регулювання підстав незаконності та необґрунтованості оспорюваної ухвали, зазначав, що станом на дату подання позову та заяви про забезпечення позову квартира належала на праві власності ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 листопада 2021 року, долученої до позову та заяви про забезпечення позову. Проте в період розгляду справи та заяви про забезпечення позову відповідачем відчужено на користь дружини ОСОБА_1 квартиру на підставі договору дарування, що в подальшому стало підставою для звернення позивача з позовом про визнання даного договору дарування недійсним.

Посилався на ч. 1 ст. 236 ЦК України, згідно якої правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вказував, що ОСОБА_1 як колишня дружина ОСОБА_4 , намагається скасувати арешт на квартиру, що була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже є велика ймовірність того, що відповідні дії є частиною узгодженого алгоритму щодо ухилення від виконання зобов`язань за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року, що ухвалене в межах даної справи. Фактично це означає, що колишнє подружжя продовжує діяти спільно для уникнення виконання боргових зобов`язань. Неодноразово при розгляді справи № 761/46197/23 представник позивача посилалася на докази співпраці подружжя, а саме квартира, на яку накладено арешт, є поштовою адресою ОСОБА_4 , яку він вказує як контактну, та за якою потенційно отримує поштову кореспонденцію.

Зазначав, що в разі задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 існує ризик подальшого відчуження даного майна, що унеможливить в подальшому виконання рішення суду в справі № 761/46197/23.

Звертав увагу, що звертався з заявою про забезпечення позову в межах справи № 761/46197/23, проте судом було відмовлено у її задоволенні в зв`язку з наявним, не скасованим арештом в рамках забезпечення позову по даній цивільній справі.

Вказував, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення. Станом на сьогоднішній день рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року не виконано в повному обсязі, а саме відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 жовтня 2024 року залишено нестягненої суми за виконавчим документом 204 794,25 доларів США, сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 10371 грн.

Вказував, що оскільки розгляд справи № 761/39066/21 в Шевченківському районному суді м. Києва завершено ухваленням відповідного рішення, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду, то у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження, передбачені ч. 1 ст. 374 ЦПК України. В процесі розгляду справи відповідачем не була оскаржена відповідна ухвала суду від 17 лютого 2022 року.

Повідомляв про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат 19000 грн.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу долучене клопотання ОСОБА_3 про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки апелянтом не доведено, як саме забезпечення позову порушує його права; ані в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не містяться висновки про права та обов`язки апелянта, ані в резолютивній частині судом прямо не вказано про її права і обов`язки, отже, підстави для подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу у ОСОБА_1 відсутні.

Вирішуючи подане клопотання про закриття апеляційного провадження по суті, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Згідно актуальної інформації про речове право з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 квітня 2024 року № 375268767, яка долучена до апеляційної скарги, 04 лютого 2022 року зареєстроване право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування.

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, оскільки станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з апеляційною скаргою вона була власником квартири АДРЕСА_2 , що не спростовано доводами позивача у відзиві на апеляційну скаргу, суд першої інстанції при накладенні арешту на належне їй майно вирішив питання про майнові права ОСОБА_1 , відтак, остання мала право апеляційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що в ухвалі суду першої інстанції ані в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не містяться висновки про права та обов`язки ОСОБА_1 , ані в резолютивній частині судом прямо не вказано про її права і обов`язки, а тому суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є необґрунтованими, позаяк накладення арешту на майно в будь-якому випадку обмежує власника цього майна в праві розпорядження майном.

Правові висновки, на які посилається ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу, викладені в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20, в даному випадку не є релевантними, оскільки у наведених справах Верховний Суд розглядав наявність права на апеляційне оскарження у особи, яка не брала участі в розгляді справи, на судові рішення, якими закінчено розгляд справи, а не при вирішенні питання про забезпечення позову, при якому би ухвалою суду накладався арешт на належне їй майно, тобто правовідносини в цих справах є відмінними.

Апеляційний суд також відхиляє як необґрунтовані доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що інформація щодо наявного арешту стала відомою ОСОБА_1 ще 15 квітня 2024 року, проте апеляційна скарга подана лише через півтора місяці після того, як особа дізналася про начебто порушення своїх прав, на які посилається в апеляційній скарзі, і зазначена затримка та пасивність сторони у захисті своїх прав має бути критерієм для оцінки її добросовісності.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу строку на апеляційне оскарження з днем вручення відповідної ухвали суду, а не з днем, у який особа, яка подає апеляційну скаргу, дізналася про порушення своїх прав.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу, а відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Під час відкриття апеляційного провадження ухвалою від 04 грудня 2024 року апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи, але судом вирішено питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, докази отримання заявником копії оскаржуваної ухвали в матеріалах справи відсутні, відповідно, ОСОБА_1 має право на поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до ч. 3 ст. 354 ЦПК України, ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом в листопаді 2021 року, позивач ОСОБА_3 долучив до позовної заяви копії договорів позики від 20 грудня 2017 року, від 10 грудня 2019 року, укладених зі ОСОБА_4 , та розписок до них (а. с. 9 - 13 т. 1).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_3 долучив до заяви довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості - додаток до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку від 03 листопада 2021 року, згідно якої ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 1 768 468,26 грн., а також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 листопада 2021 року, згідно якої, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 376, виданий 16 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою А.О. (а. с. 24 - 29 т. 1).

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне відповідачеві, суд першої інстанції виходив із того, що з наведених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що заявлений позивачем захід забезпечення позову шляхом накладення арешту взаємопов`язаний з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі заяви про забезпечення позову) заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Зазначеним вимогам заява ОСОБА_3 про забезпечення позову відповідає.

Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Судом встановлено та із наявних в матеріалах заявником доказів вбачається, що між сторонами виник спір щодо стягнення боргу за договором позики, а саме 7 145 392,25 грн., отже позов дійсно міг бути забезпечений шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, за рахунок реалізації якого судове рішення могло бути виконане в разі задоволення позову.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оскільки зареєстроване за відповідачем на праві власності нерухоме майно (в листопаді 2021 року на момент звернення ОСОБА_3 з позовом та подачі заяви про забезпечення позову) як об`єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову був постійним.

З огляду на викладене ґрунтуються на законі та відповідають матеріалам справи висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки майно відповідача, за рахунок якого може бути виконане рішення суду, може бути відчужене останнім у будь-який час.

Отже, обраний позивачем вид забезпечення позову - накладення арешту на квартиру, право власності на яку було раніше зареєстроване за відповідачем, був співмірним із предметом позову на день постановлення ухвали - стягнення із ОСОБА_4 7 145 392,25 грн.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що договір дарування від 04 лютого 2022 року було укладено до постановлення ухвали про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, тобто на момент постановлення ухвали та накладення арешту квартира належала їй на праві особистої приватної власності, крім того, вона не була обізнана про договори позики, укладені між сторонами, згоди на їх укладення не давала, не знала про подачу позову, отже, застосований захід забезпечення позову порушує права ОСОБА_1 та всупереч положенням ст. 317, 319 ЦК України перешкоджає їй в повному обсязі реалізувати свої права як власника, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Дійсно, як зазначає ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, договір дарування від 04 лютого 2022 року було укладено до постановлення ухвали про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, що підтверджується договором дарування від 04 лютого 2022 року, копія якого додана до апеляційної скарги, та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 квітня 2024 року № 375268767.

Разом із тим, станом на час звернення ОСОБА_3 із позовом та заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції власником зазначеної квартири був відповідач ОСОБА_4 , тобто станом на час звернення до суду ОСОБА_3 , надаючи суду на підтвердження даних обставин актуальну інформацію щодо власника квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, не міг передбачити, що нерухоме майно, на рахунок якого він просив забезпечити позов, змінить власника і вибуде з володіння відповідача ОСОБА_4 на користь його дружини ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд враховує, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року, яке не набрало законної сили, в справі № 761/46197/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. про визнання договору дарування недійсним позов задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири від 04 лютого 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Оленцевич О.А., зареєстрований в реєстрі за №618, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_2 , скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63249771 від 04 лютого 2022 року 10:29:27, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Оленцевич О.А., на підставі договору дарування квартири від 04.02.2022 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Оленцевич О.А., зареєстрованого в реєстрі за №618, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 530061380000; визнано право власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 530061380000 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122754010). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а тому позовна заява підлягає задоволенню. Відтак, апеляційним судом при вирішенні апеляційної скарги враховується, що оспорено договір дарування квартири, вчинений ОСОБА_4 на користь його дружини ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21, що переглядається, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики позов задоволено частково, стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США, що становить 1 579 590 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 14 400 доларів США 00 центів, що становить 379 101 грн., заборгованість за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 107 015 доларів США, що становить 2 817 330,40 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 25 680 доларів США що становить 676 064,52 грн., а також судовий збір у розмірі 8660,05 грн. В решті позову відмовлено (а. с. 175 - 181 т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року залишено без змін (а. с. 4 - 8 т. 2).

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 27 червня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № 72127938 на виконання виконавчого листа, виданого 27 червня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва, яким стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США, що становить 1 579 590 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 20 грудня 2017 року у розмірі 14 400 доларів США 00 центів, що становить 379 101 грн., заборгованість за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 107 015 доларів США, що становить 2 817 330,40 грн., прострочену заборгованість по відсоткам за договором позики від 10 грудня 2019 року у розмірі 25 680 доларів США що становить 676 064,52 грн., а також судовий збір у розмірі 8660,05 грн. (а. с. 68 т. 2).

Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. від 07 червня 2024 року на ім`я боржника ОСОБА_4 , залишок боргу за виконавчим документом № 756/14866/20 від 30 червня 2022 року станом на 07 червня 2024 року складає 207095 доларів США та 752 939,23 грн. основної винагороди приватного виконавця (а. с. 75 т. 2).

Таким чином, в межах справи, що переглядається, встановлено, що дійсно, між сторонами у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виник спір з приводу повернення боргу за договорами позики, який було забезпечено ухвалою суду першої інстанції на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2 ), яка належала на праві власності ОСОБА_4 станом на час звернення з позовом 03 листопада 2021 року, однак після відкриття провадження в справі 06 грудня 2021 року і до постановлення ухвали про забезпечення позову 17 лютого 2022 року була відчужена за договором дарування від 04 лютого 2022 року особі, яка не залучена до участі в даній справі, ОСОБА_1 - колишній дружині відповідача ОСОБА_4 , яка в травні 2024 року оскаржила ухвалу про забезпечення позову до апеляційного суду.

Апеляційний суд приймає до уваги, що на даний час рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21, ухвалене в даній справі, на забезпечення виконання якого накладено арешт оскаржуваною ухвалою від 17 лютого 2022 року, в повній мірі виконано не було, а відтак підстави забезпечення позову, вжиті зазначеною ухвалою, на даний час не відпали, і позивач у відзиві на апеляційну скаргу забезпечує проти скасування заходів забезпечує позову, обґрунтовано посилаючись на те, що у випадку зняття арешту на квартиру АДРЕСА_2 зазначене майно буде відчужене її власником, що унеможливить виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21 в примусовому порядку за рахунок цього нерухомого майна в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21, ухвалене в даній справі, яке набрало законної сили, в повному обсязі не виконано, при цьому позов забезпечено накладенням арешту на майно - квартиру АДРЕСА_2 , власником якого станом на час звернення позивача до суду з позовом є відповідач ОСОБА_4 , а станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали - дружина відповідача ОСОБА_1 , апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин, не вбачає підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року про забезпечення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в даній справі судом першої інстанції було обрано належний, відповідний до предмета спору, захід забезпечення позову, дотримано принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.