Рішення
від 27.01.2025 по справі 354/347/22
ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/347/22

Провадження по справі № 2/354/35/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора Римарука В.В.

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Карпатського національного природного парку, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення з чужого незаконного володіння у державну власність та скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку(надалі-Карпатський НПП) у лютому 2022 року звернувся до суду із позовом до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.5.18 рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року щодо затвердження проекту відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, яка розташована за адресою с. Микуличин, участок Підліснів Яремчанської міської ради Надвірнянського району, визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року на земельну ділянку площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012 та витребування у ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,2677 га, яка розташована у с. Микуличин уч. Підліснів з цільовим призначенням- для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 25.12.2008 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №159100 на земельну ділянку площею 1,2677 га із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016090000000114 від 05.07.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України з висновку експерта №2824/2825/2826/2827/2828/28/29 від 20.08.2019 року встановлено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка у частині площі розміром 1,2666 га накладається на земельну ділянку, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, а саме Підліснівського лісництва, квартал 5 виділи 34, 35, 36 що також підтверджується даними геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшетом №1 Підліснівського лісництва та журналом таксаційного опису, які є складовими проекту організації території охорони, відтворення та рекреаційного використання природних ресурсів і об`єктів Карпатського НПП. Карпатський НППстворений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Надалі, відповідно до приймально-передавальних актів від 19.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів передані Карпатському НПП. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році парком виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5372,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006. Передача земельної ділянки площею 1,2677 га у власність ОСОБА_1 проведена без її попереднього вилучення у постійного землекористувача та зі зміною цільового призначення, що є грубим порушенням вимог ст.ст.84, 141, 149, 150 ЗК України, окрім цього земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відносяться до земель державної форми власності, а тому Микуличинська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеною категорією земель. Передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка згідно таксаційного опису Підліснівського лісництва розташована на території кварталу №5 виділи 34,35,36. На виділі №4 розташовано деревостан(підріст) віком понад 40 років, на виділі №35 знаходиться пасовище, а на виділі №36-деревостан віком понад 28 років 3 класу естетичної оцінки та середньої рекреаційної оцінки. Із урахуванням наведеного рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.200-8 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 1,2677 га(п.5.18) га є незаконним та підлягає скасуванню. Зважаючи на викладене, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року виданий ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 83, 84, 141, 149, 150 ЗК України та підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст.388 ЦК України підлягає витребуванню у відповідача із чужого незаконного володіння у користь постійного землекористувача-Карпатського НПП, оскільки вибула з володіння останнього поза його волею. Оскільки передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка вкрита деревостаном, не огороджена та не забудована, а тому Карпатський НПП дізнався про її незаконну передачу у приватну власність лише після проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42016090000000114, що в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Повернення зазначеної земельної ділянки у державну власність переслідує суспільний інтерес та не становить надмірне втручання у право власності відповідача. В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що в ході розслідування у кримінальному провадженні №42016090000000114 Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення Микуличинською сільською радою спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на повернення вказаної ділянки у державну власність постійним землекористувачем не було вжито, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про виявлені порушення закону на намір звернення до суду із вказаним позовом Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та Карпатський НПП, як постійного землекористувача.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28.02.2022 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.05.2022 року провадження у даній справі зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

06.07.2022 року до суду надійшли письмові пояснення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, у яких зазначено, що Міністерство повністю підтримує позов прокурора та просить його задовольнити. Так Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1980 року №376, згідно з пунктом другим додатку до якої затверджено межі парку. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 17.09.11985 року №254 впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. На підставі вищевказаного рішення Карпатському НПП видані державні акти на право постійного користування землею, в тому числі І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року, який визначає право користування Карпатського НПП земельними ділянками, суміжними із землями Микуличинської сільської ради. Із урахуванням положень ст.ст. 83, 149, 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель(до яких входять землі природно-заповідного фонду), що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення погоджено з Верховною Радою України, зважаючи на те, що Карпатський НПП є постійним користувачем земельної ділянки площею 1,2677 га, переданої у власність ОСОБА_1 , яка відноситься до земель державної власності, Микуличинська сільська рада при передачі зазначеної ділянки у приватну власність без її попереднього вилучення у встановленому законом порядку у постійного землекористувача, перевищила свої повноваження та порушила вимоги ст.149 ЗК України, а тому оскаржуване рішення сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року є незаконним та підлягає скасуванню, відтак підлягає визнанню недійним виданий відповідачу державний акт серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року.

Ухвалою суду від 11.06.2024 року провадження у даній справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

14.08.2024 року керівником Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПКУкраїни про зміну предмету позову, відповідно до якої із посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 04.11.2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №752/3093/19 позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 замінено позовною вимогою про усунення перешкод у здійсненні Карпатським НПП права користування земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,2666 га із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП з незаконного володіння земельну ділянку із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 площею 1,2666 га, що розташована на участку Підліснів у с. Микуличин Яремчанської міської ради Надвірнянського району та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,2677 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, категорія земель- землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, дата державної реєстрації-25.12.2008, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

Ухвалою суду від 15.08.2024 року позов першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Карпатського НПП залишено без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України та залучено Карпатський НПП до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 30.08.2024 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Івано-Франківську обласну державну адміністрацію.

23.09.2024 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в яких зазначено, що ОДА підтримує вказаний позов та просить його задовольнити у повному обсязі. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів №254 від 17.09.12985 впорядковано межі Карпатського НПП з урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Приймально-передавальним актом від 13.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. У зв`язку із тим, що земельні ділянки були передані парку ще у 1980 роках з дотриманням діючого на той час ЗК УРСР, з метою отримання державного акту на право постійного користування землею у 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, в ході проведення якої межі парку було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році визначення меж земельної ділянки в натурі проводилось шляхом складання Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державних актів на право постійного користування Карпатському НПП. Як вбачається із позовної заяви факт віднесення земельної ділянки площею 1,2677 га, переданої у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 до земель природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року та висновком експерта №2824/2825/2826/2827/2828/2829 від 20.08.2019 року, яким підтверджується, що площа накладки становить 1,2666 га. Відповідно до ч.2 ст.117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність належать земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій. Повноваження обласних державних адміністрацій на розпорядження земельними ділянками державної власності визначено ч.5 ст.122 ЗК України. Згідно з п.г ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної форми власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду. Статтею 149 ЗК України урегульовано порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності. Вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначено ст.9 Закону України «Про природно-заповідний фонд». Відповідно до вимог чинного законодавства національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України та підлягають особливій державній охороні. Відтак порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі, а відтак необхідність пред`явлення даного позову зумовлена потребою у забезпеченні належної охорони землями природно-заповідного фонду, у тому числі спірної ділянки, яка входить у межі Карпатського НПП. Входження земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 до території Карпатського НПП засвідчує її статус як обмежено обороноздатного майна, яке підлягає поверненню його законному власнику. Неправомірне встановлення спірній ділянці цільового призначення-для ведення особистого селянського господарства не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту створення парку ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта. Таким чином держава в особі Івано-Франківської ОДА позбавлена права розпорядження земельною ділянкою державної форми власності природно-заповідного призначення як національного надбання та складової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

23.09.2024 року судом постановлено ухвалу про участь представника Івано-Франківської ОДА у судовому засіданні у режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів.

23.09.2024 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Карпатського НПП, у якому зазначено, що парк повністю підтримує заявлений позов та просить його задовольнити із наведених мотивів. Карпатський НППстворений на підставі постанови РадиМіністрів УРСР№376від 03.06.1980року та відповідно до Положення про КНПП, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №99 від 31.08.2020 року є територією природно-заповідного фонду загального державного значення. Надання земельних ділянок у користування КНПП здійснено у порядку відведення на підставі зазначеної постанови. Передача земель та встановлення меж парку проведено ще у 1980 роках з дотриманням діючого на той час ЗК УРСР. У зв`язку із тим, що земельні ділянки були передані парку ще у 1980 роках з дотриманням діючого на той час ЗК УРСР, з метою отримання державного акту на право постійного користування землею у 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, в ході проведення якої межі парку було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів. За результатами проведення інвентаризації земель КНПП виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державних актів на право постійного користування Карпатському НПП, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року, яке є чинним. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, то у 2001 році визначення меж земельної ділянки в натурі проводилось шляхом складання зазначеного Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки. Складовою частиною вказаного звіту є Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП, який містить відомості про всі координати точок меж парку виходячи із його загальної площі у належній системі координат. У Технічному звіті міститься акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від 23.10.2001 року у с. Микуличин, який підписано суміжними землекористувачами в тому числі сільським головою с. Микуличин та скріплено печаткою сільської ради. Межі в натурі проходять по краю лісу і населеного пункту. 29.12.2001 року КНПП видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ІФ № 002772, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000006. Згідно розпорядження Івано-Франківської ОДА від 30.08.2017 року №509 КНПП надано дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення(відновлення) меж земельних ділянок в натурі(на місцевості) зокрема орієнтовною площею 5332,19 га на території Микуличинської сільської ради. На виконання умов договору №153 від 03.10.2018 року ТзОВ «Агроресурссистеми» розробило Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення(відновлення) меж земельних ділянок в натурі(на місцевості) для збереження та використання національних природних парків у тому числі на площу 5332,19 га на території Микуличинської сільської ради, згідно яких внесені відомості до ДЗК про 9 земельних ділянок. У подальшому розробником внесено у ДЗК відомості про земельну ділянку із кадастровим номером 2611091500:04:001:0006 площе 1365,9707 га і парком зареєстроване речове паво постійного користування на вказану ділянку. Відповідно до положень п.2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні КНПП вважаються сформованими у 2001 році. За період з 2001 року по даний час зміна меж, площ, категорій земель чи скасування статусу КНПП відповідно до діючого законодавства не відбувалась. Вказані земельні ділянки в силу вимог ст.ст.43, 84 ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний» є землями природно-заповідного призначення, перебувають під особливою охороною і щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення(ст. 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо цивільного обороту, зазначені ділянки відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. Долученими до позовної заяви доказами повністю підтверджується той факт, що передана ОСОБА_1 на підставі рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 у приватну власність земельна ділянка площею 1,2677 га у частині площі 1,2666 га накладається на земельні ділянки природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП. Із урахуванням положень ст.ст.117, 149, 150 ЗК України, п.24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, п.3.4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду відносяться до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають у державній власності, а тому Микуличинська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо вилучення спірної земельної ділянки, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення та передачі її у приватну власність, а відтак оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування №144-20/2008 від 25.08.2008 року прийнято поза межами повноважень та в силу вимог ст.155 ЗК України підлягає визнанню недійсним, що вказує на відсутність належної правової підстави для набуття ОСОБА_1 права власності на спірну ділянку, оскільки право власності держави на неї за вказаним обставин не припинилось. У постановах Верховного Суду від 04.02.2020 року у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17, від 03.09.2020 року у справі №911/3449/17 сформувальовано висновок про те, що зайняття земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням права володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади і у такому випадку позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення права законного володільця відповідної ділянки.

Ухвалою суду від 24.09.2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор заявлений позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі із наведених мотивів. Вказав, що Карпатський НППстворений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Надалі, відповідно до приймально-передавальних актів від 19.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів передані Карпатському НПП. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році парком виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006. Рішенням Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року затверджено проект відведення та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,2677 га, яка розташована у с. Микуличин уч. Підліснів з цільовим призначенням- для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 25.12.2008 року відповідачу був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №159100 на земельну ділянку площею 1,2677 га із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016090000000114 від 05.07.2016 року з висновку земельно-технічної експертизи від 20.08.2019 встановлено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка у частині площі 1,2666 га накладається на землі, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та відносяться до земель природно-заповідного фонду. Відповідно до положень ч.2 ст.150 ЗК України земельні ділянки, які відносяться до категорії особливо цінних земель можуть вилучатися постановою Кабінету Міністрів України чи за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, за погодженням із Верховною Радою України. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка на момент передачі її у приватну власність відповідача перебувала у державній власності, Микуличинська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо її вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення. Із урахуванням вищенаведеного просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів у судове засідання не з`явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Карпатського НПП у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі, з наведених мотивів, посилаючись на те, що передана ОСОБА_1 у приватну власність земельна із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012, що знаходиться у с. Микуличин, уч. Підліснів у частині площі розміром 1,2666 га накладається на землі Карпатського НПП, які передані йому у постійне користування на підставі державного акту серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 та відносяться до категорії земель природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності та є обмежено оборотоздатними землями зі спеціальним порядком використання, а їх вилучення проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України чи відповідного органу місцевого самоврядування, за погодженням із Верховною Радою України. Спірна земельна ділянка у встановленому порядку у постійного землекористувача не вилучалась, а тому сільська рада на момент передачі її у приватну власність не була наділена повноваженнями щодо розпорядження нею та зміни її цільового призначення, відтак вказана ділянка підлягає поверненню у власність держави в особі постійного землекористувача. У подальшому, у судове засідання не з`явилася, подала клопотання про проведення судового засідання у її відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Івано-Франківської ОДА у судовому засіданні у режимі відео конференції позов підтримала та просила його задовольнити у повному обсязі із наведених у письмових поясненнях мотивів. У подальшому представник третьої особи у судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про відкладення судового засідання.

Відповідно до ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку у випадках: 1) неявка у судове засідання учасника справи щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про прочини неявки, які судом визнано поважними.

Частиною третьою ст.223 ЦПК України визначено, що у разі якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1)неявки всудове засіданняучасника справи(йогопредставника)без поважнихпричин абобез повідомленняпричин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

За таких обставин, із урахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, приймаючи до уваги те, що представники третіх осіб були присутні у судових засіданнях у ході судового розгляду справи по суті, де надали свої пояснення щодо позову та приймали участь у дослідженні доказів у справі, суд вважає за можливе завершити розгляд даної справи у відсутності представників Карпатського НПП та Івано-Франківської ОДА. При цьому суд звератує увагу на те, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заслухавши поясненняучасників справи, дослідивши матеріалисправи,суд приходитьдо висновку,що позовпідлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом, Карпатський НППбув створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови.

Згідно акту від 19.10.1981 року у межах Карпатського державного природного парку, визначених постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, по земельному балансу Яремчаської міської ради Івано-Франківської області станом на 19.10.1981 року знаходяться зокрема землі с. Микуличин площею 1414 га.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року «Про впорядкування території Карпатського державного природного національного парку» відповідно до затверджених постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року та враховуючи матеріали лісовпорядкування 1981 року слід вважати включеними в територію парку землі площею 3385 га згідно з додатком.

Згідно додатку до вказаного рішення облвиконкому в територію Карпатського НПП включені колгоспні землі на території Верховинського та Надвірнянського районів загальною площею 1655 га; землі Верховинського відділку відгодівельного радгоспу «Снятинський» площею 135 га; землі населених пунктів Яремчанської міськради площею 343 га, в тому числі с. Микуличин -118 га, с. Кременці-112 га, с. Яблуниця і Вороненка-86 га, смт. Ворохта-27 га; землі Ворохтянського лісокомбінату-1252 га.

У 2001 році ДП «Карпатигеодезкартографія» проведено комплекс геодезичних робіт по інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП з метою виготовлення державних актів на право постійного користування землею.

Висновками відділу архітектури та містобудування Яремчанського міськвиконкому №5/01-20 від 28.09.2001 року, Яремчанського міського відділу земельних ресурсів №103 від 28.09.2001 року за результатами розгляду матеріалів інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП, виконаних ДП «Карпатигеодезкартографія» погоджено надання у постійне користування КНПП земельних ділянок площею 31381,11 га, в тому числі по Микуличинській сільські раді-площею 5372,19 га.

Рішенням Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №34 від 12.10.2001 року вирішено затвердити матеріали інвентаризації земель Карпатського НПП площею 5372,19 га та видати державний акт на право постійного користування.

Висновком Державної землевпорядної експертизи обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України №1048 від 27.12.2001 року погоджено Технічний звіт по інвентаризації земельних ділянок з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Ворохтянської селищної ради, Микуличинської, Поляницької, Татарівської, Яблуницької сільських рад, Яремчанської міської ради.

У матеріалах вказаного Технічного звіту наявний Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування Карпатського НПП від 23.10.2001 року, складений на виконання рішення Микуличинської сільської ради провідним геодезистом ДП «Карпатигеодезкартографія» у присутності директора Карпатського НПП, представників суміжних землекористувачів: директора Делятинського держлісгоспу, сільського голови с. Микуличин, сільського голови с. Татарів, міського голови м. Яремче, відповідно до якого проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки Карпатського НПП, яка знаходиться у с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Межі в натурі проходять по краю лісу КНПП з населеним пунктом с. Микуличин, по межі з лісами Делятинського держлісгоспу. Суміжними землекористувачами, якими є Делятинський держлісгосп, Яремчанська міська рада, Микуличинська сільська рада, Татарівська сільська рада претензій при встановленні меж землекористувачів не заявлено.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Микуличин -5372,19 га.

На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006.

У 2002 році ДП «Карпатигеодезкартографія» на основі даних проведеної інвентаризації земель складений Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП розроблених у 1981 році, а межі парку (кути поворотів) внесені в Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7300357442023 від 22.08.2023 року 23.12.2022 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2611091500:04:001:0006 площею 1365,9707 га, яка

перебуває у державній власності, категорія земель: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; вид цільового призначення: 04.03-для збереження та використання національних природних парків, яка перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП відповідного до державного акту від 29.12.2001 року серії І-ІФ №002772.

Витягом з Державного реєстру речових прав №352982255 від 03.11.2023 року підтверджується, що 01.11.2023 року державним реєстратором Делятинської селищної ради Івано-Франківської області проведено державну реєстрацію права постійного користування Карпатського НПП земельною ділянкою із кадастровим номером 2611091500:04:001:0006 площею 1365,9707 га, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:70048061 від 03.11.2023 року.

Пунктом 5.18 рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №144-20/2008 від 25.06.2008 року затверджено проект відведення ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_1 на земельну ділянку площею 1,2677 га для ведення особистого селянського господарства на уч. Підліснів та передано її у власність.

На підставі вказаного рішення, 25.12.2008 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №159100 на ділянку площею 1,2677 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Микуличин, уч. Підліснів. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611091501:10:018:0012. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010829801005.

Висновком експерта Львівського НДІСЕ Сенейко І.Б. №2824/2825/2826/2827/2828/28/29 від 20.08.2019 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №42016090000000114 від 05.07.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України судової земельно-технічної експертизи встановлено, що земельна ділянка площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, що знаходиться у с. Микуличин уч. Підліснів, яка 25.12.2008 року передана у власність ОСОБА_1 , накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, площа накладки становить 1,2666 га.

Ринкова вартість земельної ділянки площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012 у с. Микуличин, уч. Підліснів, яка 25.12.2008 року передана у власність ОСОБА_1 станом на 25.12.2008 року могла становити 2060545,00 грн, станом на час проведення експертизи вартість вказаної ділянки становить 4416952,00 грн.

Ринкова вартість частини земельної ділянки площею 1,2666 га, 2611091501:10:018:0012, яка 25.12.2008 року передана у власність ОСОБА_1 та накладається на землі, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП станом на 25.12.2008 року могла становити 2026624,00 грн, станом на час проведення експертизи вартість вказаної частини земельної ділянки становить 4344240,00 грн.

Окрім цього, факт віднесення частини земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012, переданої у власність ОСОБА_1 до земель природно-заповідного фонду та її накладення на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та знаходяться на території Підліснівського ПОНДВ, підтверджується долученим до матеріалів справи копією планшету №1 Підліснівського лісництва із зазначенням кварталів та виділів, на якому позначено розташування вказаної земельної ділянки у кварталі № НОМЕР_1 , виділи №34, 35, НОМЕР_2 , а також викопіюванням з Публічної кадастрової карти, на якому відображено розташування земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 у межах земельної ділянки із кадастровим номером 2611091500:04:001:0006, що перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП.

Рішенням Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №14-1/2020 від 10.12.2020 року проведено реорганізацію Микуличинської сільської ради шляхом її приєднання до Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Листами за вих. №15-391вих-21 від 03.03.2021 року, №15-1453вих-21 від 05.10.2021 року, №15-1454вих-21 від 05.10.2021 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила Карпатський НПП та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України про виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016090000000114 від 05.07.2016 року порушення інтересів держави при передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,2677 га кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, що згідно висновку експерта №2824/2825/2826/2827/2828/28/29 від 20.08.2019 року накладається на земельні ділянки, яка згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебувають у користуванні Карпатського НПП та просив повідомити про вжиті заходи реагування, спрямовані на повернення зазначеної ділянки у державну власність.

Карпатський НПП у листах за вих. №135 від 10.03.20221 року, №48 від 26.01.2022 року повідомив Івано-Франківську обласну прокуратуру про те, що парком не вживалися заходи, спрямовані на самостійне звернення до суду із позовом про повернення спірної земельної ділянки та не заперечив щодо представництва прокурором у суді інтересів держави у даному спорі.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів листами за вих. №25/7-11/22373-21 від 21.10.2021 року повідомило Івано-Франківську обласну прокуратуру про відсутність заперечень щодо представництва у суді інтересів держави за фактом протиправного вилучення із постійного користування Карпатського НПП земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012.

Листами за вих. №12-30вих-22 та №12-31вих-22 від 02.02.2022 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатський НПП про намір в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернутися до суду із позовом в інтересах держави зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів та вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду у власність держави.

Як вбачається з інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012, яка знаходиться у с. Микуличин, уч. Підліснів, цільове призначення-для ведення особистого селянського господарства проведено 25.12.2008 року, документ який посвідчує право власності- державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року.

Згідно інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 299406147 від 14.02.2022 року, № 390623096 від 12.08.2024 року відомості про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 відсутні.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель державної форми власності та вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції Українивизначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п.7 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст.41 Конституції України та ст.319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістомст.ст.317-318 ЦК Українивласнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зіст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановленихКонституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно дост.2 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України)до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно ст.12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною другою ст.20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст.21 ЗК України).

За змістом ст.ст.43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до ст.45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України(тут і надалі-у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч.1ст.84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п.«в» ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК Українивстановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК Україниземельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно доположеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласності таправо постійногокористування на земельнуділянку виникаєпісля одержанняїї власникомабо користувачемдокумента,що посвідчуєправо власностічим правопостійного користуванняземельною ділянкоютайого державноїреєстрації. Право власності і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Положеннямист.141 ЗК Українивизначено,щопідставамиприпиненняправа користуванняземельноюділянкою є: добровільнавідмовавідправа користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2,9,10ст.149ЗКУкраїни земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в тому числі земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст.150 ЗК Україниземлі природно-заповідного фонду належать до особливо-цінних земель. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідно до п.12 «Перехідні положення» ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідноп.2розділу «Прикінцевіта перехідніположення» ЗаконуУкраїни «ПроДержавний земельнийкадастр» №3613-IVвід 07.07.2011року,який набравчинності 01.01.2013року, земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Відповідно доп.4розділу «Прикінцевіі перехідніположення» Закону України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо розмежуванняземель державноїта комунальноївласності» №5245-VІ від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року, у державній власності залишаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»№2456-XIIвід 16.06.1992року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Частиною першоюст.4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно із ч.ч.1, 3,4 ст.7Закону №2456-XII земліприродно-заповідногофонду -це ділянкисуші іводного просторуз природнимикомплексами таоб`єктами,що маютьособливу природоохоронну,екологічну,наукову,естетичну,рекреаційну таіншу цінність,яким відповіднодо законунадано статустериторій таоб`єктів природно-заповідногофонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зіст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частинами 1-3ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з частинами 1, 2ст.21 Закону №2456-XIIна території національних природних

парківзурахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку, тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов`язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно доч.1ст.53 Закону№2456-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно до ст.54 Закону №2456-XII (уредакції,чиннійначас виникненняспірнихправовідносин)змінамеж,категоріїтаскасування статусутериторійтаоб`єктів природно-заповідногофонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, відносяться до особливо цінних земель та не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду, що перебувають у державній або комунальній власності можливий лише з метою будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією та здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Вилучення зазначених ділянок для будь-якої іншої мети, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, нормами земельного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин та діючого на час розгляду справи у суді, не передбачене.

Відповідно доположень ч.5ст.122ЗК України(уредакції,чинній начас розглядусправи)розпорядження земельнимиділянками державноївласності,що знаходяться у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельними ділянками, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, крім випадків, визначенихчастинами третьою,четвертоюівосьмоюцієї статті, здійснюють відповідні обласні державні адміністрації.

Судом встановлено і підтверджується дослідженими доказами, що Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 року №254 межі Карпатського НПП впорядковано з урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року.

Передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, у ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 23.10.2001 року, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Микуличинським сільським головою.

Рішенням Яремчанської міської ради від 27.12.2001 року №189-3/2001 «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського національного природного парку», яке на час розгляду справи є чинним, затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі цього рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року видано державний акт серії І-ІФ № 002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га у межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання у якому зазначено, що він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000006.

Доказів того, що вказаний державний акт на момент розгляду справи в установленому порядку визнаний недійсним чи скасований матеріали даної справи не містять.

Статус Карпатського НПП, як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення підтверджується відповідною постановою Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року про його створення та Положенням про Карпатський національний природний парк, затвердженим наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.4, 2.1 Положення «Про Карпатський національний природний парк» Карпатський НПП є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, є юридичною особою, має самостійний баланс і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів в Україні.

Парк створено з метою збереження типових природних комплексів Чорногори та Горган, організації туризму, а також проведення наукових досліджень і пропаганди знань по охороні природи.

Основними завданнями діяльності Карпатського НПП є: -збереження та відтворення цінних природних та історико- культурних комплексів і об`єктів на його території, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків; -створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів парку;-організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; -проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Згідно п.1.7 Положення відповідно до матеріалів Проекту організації території, загальна площа парку складає 50495 га, в тому числі 38322 га земель, які передано парку у постійне користування та 12173 га земель, що включені до його складу без вилучення у землекористувачів. З урахуванням розширення території парку його загальна площа становить 50513,4638 га.

Висновком проведеної у кримінальному провадженні №42016090000000114 від 05.07.2016 року судової земельно-технічної експертизи №2824/2825/2826/2827/2828/28/29 від 20.08.2019 року встановлено, що передана ОСОБА_1 у приватну власність на підставі рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року земельна ділянка площею 1,2677 га для ведення особистого селянського господарства у с.Микуличин, уч. Підліснів, якій присвоєно кадастровий номер 2611091501:10:018:0012 у частині площі розміром 1,2666 га накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року та знаходиться на території Підліснівського лісництва, квартал №5, виділи 24,35,36. Зазначений висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі, не викликає сумнівів у суду у своїй достовірності та є належним та допустимим доказом.

Вищенаведене підтверджується також дослідженими судом даними Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП та планшетом №1 Підліснівського лісництва квартал №5.

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідне рішення про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу Карпатського НПП відповідно до діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося.

Спірна земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_1 у порядку встановленомуст.ст.149-150 ЗК Україниза відповідною постановою Кабінету Міністрів України чи рішенням відповідної місцевої ради, погодженим Верховною Радою України в постійного землекористувача не вилучалася, а тому Микуличинська сільська рада на момент ухвалення оскаржуваного рішення №144-20/2008 від 25.06.2008 року не була уповноважена розпоряджатися зазначеною ділянкою на користь відповідача.

Суд також звертає увагу на те, що передача органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення, призвела до протиправної зміни цільового призначення земельної ділянки та фактичної зміни меж Карпатського НПП в частині її зменшення.

Відповідачем у ході судового розгляду не надано суду будь-яких доказів на спростування факту розташування спірної земельної ділянки у межах Карпатського НПП, а з висновку судової земельно-оціночної експертизи від 20.08.2019 року слідує, що на момент проведення експертного дослідження зазначена ділянка на місцевості не огороджена, не має встановлених межових знаків.

Із урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що дослідженими судом належними та достатніми доказами повністю підтверджується факт належності спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 у частині площі розміром 1,2666 га до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП(Підліснівське лісництво), який є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та перебувають у постійному користуванні парку відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року, що є чинним.

Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться Карпатський НПП та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, на момент виникнення спірних правовідносин, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

За загальним правилом цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Частиною другою ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи, що на момент передачі земельної ділянки площею 1,2666 га у с. Микуличин уч. Підліснів у приватну власність ОСОБА_1 зазначена ділянка відносилась до земель природно-заповідного фонду, переданих у постійне користування Карпатському НПП, питання щодо вилучення зазначеної земельної ділянки в установленому законом порядку не вирішувалось, а її передача у приватну власність відбулась всупереч встановленій законом процедурі, за рішенням органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею без попереднього погодження із Верховною Радою України, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення, суд приходить до висновку про те, що право держави на цю ділянку не припинилося.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку.

Щодо обраного способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 15, 16ЦКУкраїни кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 02.07.2019 року у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті387,388,1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України).

Так,відповіднодоч.1ст.391ЦКУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1,2 ст.152 ЗК Українивизначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

У постанові від20.06.2023 року у справі№554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Судудійшла висновку, що «зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушеннямЗК Українита Закону №2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)). У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття391 ЦКУкраїни) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України). За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов».

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках також неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19), а пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання недійсним державного акта, скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 зазначено, що вимогу про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідні перешкоди.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

Згідно положеньч.ч.1,3,4ст.79-1ЗК Україниформування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру. Сформованіземельні ділянкипідлягають державнійреєстрації уДержавному земельномукадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера .

Відповідно доч.6ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VI від 07.07.2011 року незаконність формування спірної земельної ділянки і відповідно незаконність державної реєстрації є підставою для скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч.13 ст.79-1 ЗК України та ч.10 ст.24 Закону №3613-VI земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відтак, з урахуванням змісту права, за захистом якого звернувся позивач, а також характеру його порушення, враховуючи те, що відповідачем на момент розгляду справи не проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, суд приходить до переконання, що ефективним та належним способом захисту порушеного права у даному випадку буде визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2677 га кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, із одночасним скасуванням державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, як окремого об`єкта цивільних прав, враховуючи встановлені судом обставини, які підтверджують незаконність формування спірної земельної ділянки та відповідно незаконність її державної реєстрації та зобов`язання відповідача повернути вказану земельну ділянку у частині площі розміром 1,2666 га у користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП.

При цьому суд враховує те, що вимога прокурора про повернення спірної земельної ділянки стосується її повернення не у розпорядження Карпатського НПП, як юридичної особи, а виключно до складу земель парку, як об`єкта природно-заповідного фонду, тобто направлена на захист інтересів саме держави.

У задоволенні заявленої вимоги про визнання незаконним та скасування п.5.18 рішення Микуличинської сільської ради №144-20/2008 від 25.06.2008 року щодо затвердження проекту відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,2677 га з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Микуличин, участок Підліснів Яремчанської міської ради слід відмовити, оскільки остання не відповідає ефективному способу захисту порушеного права, а її задоволення не призведе до відновлення володіння спірною земельною ділянкою.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами суд зазначає наступне.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людиниположення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей4,5 ЗК Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до абзацу третього преамбули доЗакону №2456-XIIприродно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Томуна землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням(частина третястатті 7 цього Законуу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20.07.2020 року у справі №923/196/20 (пункт 39), від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18(пункт 132)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України, частина третястатті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункти «а» і «б» частини першої статті91, пункти «а» і «б» частини першої статті96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 року у справі №488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 року №183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 53), від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 117), від 28.09.2022 року у справі №483/448/20 (пункт 9.75)).

Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України«Проприродно-заповіднийфондУкраїни» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Повернення у державну власність земельної ділянки, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, повернення Карпатському НПП спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки.

Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду, оскільки надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Карпатського НПП суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право позивача повернути земельну ділянку, яка знаходиться на території природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевого самоврядування і відповідач ОСОБА_1 знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Карпатського НПП для вищевказаної мети.

Суд вважає, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність ОСОБА_1 міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та розташована у межах Карпатського НПП, який був створений задовго до його звернення із заявою про отримання вказаної земельної ділянки у приватну власність.

Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у його приватну власність є таким порушенням закону, про яке відповідач міг та повинен був знати на час набуття земельної ділянки.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини, зокрема те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії особливо цінних земель природно-заповідного фонду, які перебувають у власності держави та вибула з володіння постійного землекористувача поза його волею на підставі протиправного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеною категорією земель, без попереднього її вилучення у постійного землекористувача, суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У даному випадку втручання держави у право мирного володіння відповідачем земельною ділянкою для особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням задля гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах Карпатського НПП, згідно із загальними інтересами, які переважають приватний інтерес кінцевого набувача у збереженні нею контролю за цією ділянкою і такий захід втручання у відповідне право не порушує принцип пропорційності.

При цьому, суд враховує те, що жодних доказів щодо наявності на спірній земельній ділянці житлової забудови чи іншого нерухомого майна відповідачем суду не надано.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями ч.4 ст.56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18).

Отже у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред`явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, що відноситься до категорії особливо цінних земель природно-заповідного призначення, які перебувають у державній власності в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та у користуванні Карпатського національного природного парку. Передання у приватну власність спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а саме позбавляє державу права на належну їй власність, а також утруднює чи унеможливлює виконання державою обов`язків, покладених статтями13,16,50 Конституції України, які, у свою чергу, реалізуються відповідними органами виконавчої влади, зокрема, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатським національним природним парком. Оскільки вказані юридичні особи самостійно не звернулися з позовом до суду, то прокурор звертається в інтересах держави із вказаним позовом, визначивши при цьому позивачами у цій справі Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України і Карпатський національний природний парк.

При цьому, прокурор вказав, що Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення у та парку земель природно-заповідного фонду за результатами проведення земельно-технічної експертизи у жовтні 2018 року.

Крім того, у відповідь на повідомлення Івано-Франківської обласної прокуратури про виявлені порушення інтересів держави при передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та наявність підстав для звернення прокурора до суду із відповідним позовом в інтересах держави, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатський НПП повідомили про відсутність наміру самостійно вживати заходи спрямовані, на повернення у державну власність земельної ділянки природно-заповідного фонду та не заперечили щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

У ході судового розгляду даної справи ухвалою суду від 15.08.2024 року позов прокурора у даній справі в інтересах Карпатського НПП був залишений без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України прокурор зазначив, що Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України відповідно доЗакону України «Про природно-заповідний фонд України»та Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду у сфері управління якого перебуває Карпатський НПП.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідних заходів не вживав.

Як зазначено в рішенні КонституційногоСудуУкраїнивід08.04.1999рокуза№3-рп/99«інтересидержави» є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної, безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верхового Суду від 08.02.2019 року у справі №915/20/18, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там,де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 року у справі №815/724/15, від 17.10.2019 року у справі №569/4123/16-а.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року за №3-рп/99 також вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вказаний позов подано в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, який у відповідності до ст.11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання об`єктів природно-заповідного фонду.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає у необхідності повернення у державну власність особливо-цінних земель природно-заповідного призначення, які згідно положень ст.ст.149,150 ЗК України мають особливий, захищений державою статус та порядок використання та перебувають під посиленою правовою охороною держави, а їх протиправне надання у приватну власність завдає значної шкоди державним інтересам.

Враховуючите,що Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів змоменту встановлення фактунезаконного вилученняМикуличинською сільською радою спірної земельної ділянки та передачу її у приватну власність не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, суд приходить до переконання про наявність у Івано-Франківської обласної прокуратури достатніх підстав для пред`явлення даного позову в інтересах держави, про що прокурором в установленому законом порядку перед зверненням до суду повідомлено уповноважений орган держави та постійного землекористувача.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто рішення суду може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом-ч. 6 ст.81 ЦПК України.

Статтею 89ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із урахуванням вищенаведеного, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позов першого заступника керівника Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Карпатський НПП, Івано-Франківська обласна державна адміністрація про визнання недійсним та скасування рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення з чужого незаконного володіння у державну власність та скасування державної реєстрації земельної ділянки слід задовольнити частково, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, яка знаходиться за адресою: с. Микуличин участок Підліснів, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та усунути перешкоди у здійсненні Карпатським НПП права користування земельною ділянкою площею 1,2666 га, яка становить частину земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 зобов`язавши відповідача повернути дану земельну ділянку на користь держави в особі постійного землекористувача. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не відповідають ефективному способу захисту порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 8537,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Карпатського національного природного парку, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення з чужого незаконного володіння у державну власність та скасування державної реєстрації земельної ділянки-задовольнити частково.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №159100 від 25.12.2008 року, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Микуличинської сільської ради від 25.06.2008 року №144-20/2008 на земельну ділянку площею 1,2677 га, кадастровий номер 2611091501:10:018:0012, яка знаходиться за адресою: с. Микуличин участок Підліснів, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012, площею 1,2677 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель-землі сільськогосподарського призначення, дата державної реєстрації 25.12.2008 року.

Усунути перешкоди у здійсненні Карпатським національним природним парком права користування земельною ділянкою площею 1,2666 га, яка становить частину земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:10:018:0012 площею 1,2677 га, що розташована за адресою с. Микуличин участок Підліснів Надвірнянського району Івано-Франківської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути дану земельну ділянку на користь держави в особі постійного землекористувача-Карпатського національного природного парку.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 8537(вісім тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 00 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, місцезнаходження:76015, вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 03530483.

Позивач: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, місцезнаходження: 03035, вул. Митрополита Василя Липківського, 35 м. Київ, код ЄДРПОУ 43672853.

Відповідач: Яремчанська міська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місцезнаходження: 78501, вул. Свободи, 266 м. Яремче Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 33309833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Карпатський національний природний парк, місцезнаходження: 78501, вул. В. Стуса, 6 м. Яремче Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 05509323.

Третя особа: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, місцезнаходження: 76004, вул. М. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 20567921.

Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий суддя: Тетяна ВАВРІЙЧУК

СудЯремчанський міський суд Івано-Франківської області 
Дата ухвалення рішення27.01.2025
Оприлюднено10.02.2025
Номер документу124995287
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —354/347/22

Рішення від 27.01.2025

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Рішення від 27.01.2025

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 24.09.2024

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 23.09.2024

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 30.08.2024

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 15.08.2024

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 11.06.2024

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 30.05.2022

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

Ухвала від 27.02.2022

Цивільне

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області

Ваврійчук Т. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні