Постанова від 04.02.2025 по справі 922/533/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/533/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю прокурора - прокурор відділу Харківської обласної прокуратури Ногіна О. М., на підставі службового посвідчення;

інші учасники справи в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків (вх. №1354 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 (суддя Присяжнюк О.О., дата складення повного тексту рішення 06.10.2022)

у справі №922/533/22

за позовом: В.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, м.Харків,

до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м.Харків,

2-го відповідача: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків,

3-го відповідача: Фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни, м.Харків,

4-го відповідача: ОСОБА_1 , м.Харків,

за участю Харківської обласної прокуратури, м.Харків,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року в.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни, ОСОБА_1 , про:

1. Визнання незаконним та скасування п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 20.09.2017 № 757/17;

2. Визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.11.2017 №5518-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Масловою Зінаїдою Омелянівною (код НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І.В. і зареєстрованого в реєстрі за №639;

3. Витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. А-2, загальною площею 21, 5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

4. Скасування державної реєстрації права приватної власності Аганесян Наіри Разміковни на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1326930563101, зареєстрованої на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 11.07.2019 (номер запису про право власності: 32353468) з одночасним припиненням права приватної власності Аганесян Наіри Разміковни та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване висновком суду першої інстанції про доведеність матеріалами справи факту незаконності п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 20.09.2017 №757/17, а також укладеного на його виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте, зважаючи на подання Харківською міською радою та другим відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, похідного характеру інших позовних вимог, відмовлено у задоволенні позову на підставі положень ст. 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв`язку з тим, що на час звернення прокурора до суду сплив строк позовної давності.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурором зазначено про те, що останній правомірно звернувся до суду із позовом в інтересах держави як самостійний позивач, а строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту, коли саме прокурор довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення інтересів держави, а саме після вивчення матеріалів приватизаційної справи, яка отримана прокурором на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19. Також прокурором зазначено про те, що строк позовної давності у зв`язку із введенням в Україні карантину був продовжений на строк дії такого карантину, однак наведене не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі №922/533/22 залишено апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що обставини, зазначені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованими (неповажними), що апелянтом до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №922/533/22 апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 повернуто заявникові.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, після повернення апеляційної скарги з підстави неусунення недоліків поданої апеляційної скарги, повторно звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись не неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Одночасно прокурором заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

У відповідності до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 08.12.2022 для розгляду справи №922/533/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 у справі №922/533/22 поновлено заступнику керівника Харківської обласної прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1354 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22; призначено справу до розгляду на "18" січня 2023 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131; повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні; встановлено відповідачам строк до 28.12.2022 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншим сторонам у справі в порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України; встановлено учасникам справи строк до 28.12.2022 включно для подання до Східного апеляційного господарського суду заяв та клопотань, що пов`язані з розглядом апеляційної скарги з доказами надіслання їх копій іншим учасникам справи; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/533/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі №922/533/22 оголошено перерву у судовому засіданні до "07" лютого 2023 р. о 09:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; попереджено, що неявка сторін або інших учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи; встановлено судове засідання у справі №922/533/22, призначене на 07.02.2023 о 09год 45хв, провести за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Ногіної О.М., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" з використанням власних технічних засобів заявника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі №922/533/22 зупинено провадження у справі №922/533/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі..

19.12.2024 від Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №922/533/22 у зв`язку з опублікуванням повного тексту постанови Верховного Суду у справі №925/1133/18.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 23.12.2024 у зв`язку з відпусткою судді Слободіна М.М. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 у справі №922/533/22 задоволено клопотання Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області про поновлення провадження у справі №922/533/22; поновлено апеляційне провадження у справі №922/533/22; запропоновано учасникам справи протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали надати апеляційному суду письмові пояснення із викладенням своєї правової позиції у справі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові по справі №925/1133/18; розгляд справи призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на "04" лютого 2025 р. о 10:30 год., за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; визнано явку учасників справи в судове засідання необов`язковою; доведено до відома учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції; роз`яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату.

25.12.2024 до Східного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення із викладенням правової позиції з урахуванням висновків Верховного Суду, викладеним у постанові у справі №925/1133/18.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать відомості картки вихідної кореспонденції, інформація про доставку документів системи модуля «Електронний суд» та поштові відправлення, повернуті до суду апеляційної інстанції оператором поштового зв`язку з причини «відсутність адресата за зазначеною адресою».

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавщи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, в ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, пров. Троїцький, 4/3, літ. «А-2».

Під час вивчення вказаної справи прокуратурою встановлено, що на підставі договору оренди № 1954 від 07.07.2017, укладеного між Управлінням комунального майна та фізичною особою - підприємцем Масловою Зінаїдою Омелянівною, у останньої в оренді перебувало нежитлове приміщення загальною площею 21,5 кв.м. за адресою: м. Харків, пров. Троїцький, 4/3, літ «А-2».

Згідно п.1.1 договору оренди № 1954 від 07.07.2017 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху № 12 загальною площею 21,5 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КГІ «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа № 34789 від 19.06.2015).

Відповідно до п. 3.1. договору оренди, вартість об`єкту оренди складала 35 300 грн. (без ПДВ станом на 02.03.2017).

Згідно з п. 4.7. договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця та управління комунального майна та приватизації при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її виконкому. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця та управління комунального майна та приватизації, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат. Поліпшення, зроблені без дозволу Орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання Орендодавця відшкодувати їх вартість.

Відповідно до п. 10.1. договору оренди, строк його дії до 07.06.2020.

26.07.2017 ФОП Маслова З.О. звернулась із заявою від 26.07.2017 до Управління комунального майна (вх. № 10749 від 26.07.2017), у якій просила дозволити приватизацію вказаного приміщення.

Як зазначає прокурор, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме - відповідно до п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17, Харківська міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

В подальшому ФОП Маслова З.О. звернулась до Управління комунального майна із заявою про приватизацію від 26.09.2017 № 3483, розглянувши яку, орган приватизації визначив спосіб приватизації - викуп.

Також ФОП Маслова З.О. звернулась до Управління комунального майна з листом (вх. № 14012 від 25.09.2017), у якому просила доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна Товарній біржі «УРТБ» (код 14078715).

Розглянувши зазначений лист, Управління комунального майна звернулась до ТБ «УРТБ» листом від 27.09.2017 № 14723 з пропозицією провести оцінку вказаного нежитлового приміщення, на підставі договору з ФОП Масловою З.О.

Директором Товарної біржі «УРТБ» Карповичем С.Д. 30.09.2017 затверджено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.09.2017 без ПДВ складає 35 000 грн.

22.11.2017 між підприємцем та Управлінням комунального майна укладено договір № 5518-В-С, відповідно до якого ФОП Маслова З.О. приватизувала вказане нежитлове приміщення за 35 000 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 42 000 грн.).

При цьому, у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 від 21.06.2017 та на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №757/17 від 20.09.2017 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 11.07.2019 на підставі договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрованим за № 1395 право власності на нежитлове приміщення перейшло до Аганесян Наіри Разміковни.

Відповідно до договору дарування нежитлового приміщення №1395 від 11.07.2019, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) передала безоплатно у власність Аганесян Наірі Разміковні (РНОКГІП НОМЕР_2 ) спірне нежитлове приміщення за адресою; АДРЕСА_1 .

Згідно з п. З вказаного договору цей дар оцінено в сумі 108 732,00грн.

Таким чином, прокурор вказує на те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне непроведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Крім того, прокурор також зазначив, що обраний спосіб приватизації суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки він порушує вимоги Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 від 21.06.2017.

Вказане стало підставою для звернення прокурором із даним позовом до суду, в якому останній просить визнати недійсним рішення Харківської міської ради щодо відчуження майна, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного майна, витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. А-2, загальною площею 21, 5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1326930563101, зареєстроване на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 11.07.2019 (номер запису про право власності: 32353468) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора щодо порушення відповідачами порядку відчуження майна комунальної форми власності, однак відмовив у задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності та заявлені першим та другим відповідачами заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Щодо представництва прокуратурою державних інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Відтак, у даному випадку прокуратурою доведено наявність правових підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Щодо позовних вимог прокурора по суті.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У частині 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Згідно із статтею 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами (ч.1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

В оспорюваному рішенні Харківської міської ради 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №757/17 від 20.09.2017 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» зазначено, що його прийнято на підставі законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма).

Так, відповідно до п. 1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

За змістом пунктів 1.2., 2.2. Програми, у ній визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр., а також її принципи.

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.

До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 рр. належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.

До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта.

Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. Програми, приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок №439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку №439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку №439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891.

Згідно з абзацом 6 пункту 73 названої Методики (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна.

Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Пункт 2.2 цього порядку визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного слідує, що за загальним правилом, встановленим названими вище нормами права, приватизація майна мала здійснюватись шляхом аукціону або за конкурсом.

Виключення з цього правило можливо лише за умов, вказаних у пункті 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Ними є здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.

Місцевим судом вірно зазначено, що оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (надалі Методика).

Пунктом 50 Методики (в редакції від 06.09.2016) визначено, що вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально- культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з абз. 6 п. 73 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснений за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377.

Згідно положень п. 1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час Оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

У відповідності до п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Пунктом 2.2. Порядку встановлено, що підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу, водночас такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

У виключних випадках таких продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна, у встановленому порядку.

Водночас, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у даному випадку ФОП Маслова З.О. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у неї в оренді, а саме з 07.07.2017 по 26.07.2017, тобто по день подачі заяви підприємцем до міської ради для викупу, не здійснила, а доказів протилежного матеріали справи не містять.

Вартість майна, зазначена у звіті про оцінку нерухомого майна станом на 30.09.2017, відносно оцінки, зазначеної в договорі оренди від 07.07.2017 № 1954, зменшилась на 300 грн, що також підтверджує відсутність поліпшень.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди та договорі купівлі-продажу, заявці ФОП Маслової З.О. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; третім відповідачем до органу приватизації не подавались документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріалами справи не підтверджується факт здійснення третім відповідачем поліпшень орендованого майна на 25 відсотків ринкової вартості майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді, а тому Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Таким чином, обставинами даної справи встановлено, що у відповідача-1 умови застосування пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування були відсутніми, а отже оскаржуваний пункт рішення Харківської міської ради суперечить вимогам закону, що свідчить про те, що майно територіальної громади незаконним шляхом вибуло із комунальної власності та було в подальшому відчужено.

З огляду на встановлені обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.11.2017 №5518-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Масловою Зінаїдою Омелянівною, та задоволення інших заявлених похідних позовних вимог, однак відмовив у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на пропуск прокурором позовної давності, про що було заявлено першим та другим відповідачем у справі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції з наведеними висновками не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Водночас, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та про припинення їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння.

Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами ознак добросовісності / недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що оскільки на виконання оскаржуваного пункту рішення Харківської міської ради було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 22.11.2017 №5518-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Масловою Зінаїдою Омелянівною, зазначене рішення в частині приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем нежитлових приміщень вичерпало свою дію виконанням.

Отже, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №922/3838/21 за подібних правовідносин.

Судова колегія зазначає про те, що оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, суд першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині висновку про належність прокурором обраного способу захисту та пропуск строку на оскарження рішення органу місцевого самоврядування, похідного характеру інших позовних вимог, дійшов правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації, але з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.

Відтак у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності за четвертим відповідачем слід відмовити з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

Водночас, як зазначалося вище, у справі, що розглядається, звертаючись з позовом у цій справі, прокурор заявляв позовну вимогу про витребування у четвертого відповідача на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень, яка у даному випадку є ефективним та належним способом захисту порушених інтересів держави.

Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за четвертим відповідачем, тому позовна вимога прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, як зазначалося, є належним та ефективним способом захисту прав.

Колегія суддів звертає увагу на те, що віндикаційний позов - це вимога не вододіючого власника до незаконного володільця про витребування майна, та для задоволення такого позову не потрібно визнавати недійсними рішення органів місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, а також оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що зазначалось раніше.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Встановлені обставини незаконності рішення про приватизацію майна шляхом викупу та укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу є достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що передане за договором оренди спірне нерухоме майно, яке в подальшому було відчужене за договором купівлі-продажу в процесі його приватизації, належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 21.10.2010 та державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав від 10.08.2017.

Також матеріалами справи встановлено обставини порушення відповідачем-3 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 22.11.2017 №5518-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Масловою Зінаїдою Омелянівною, вчинено на виконання п. 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 20.09.2017 № 757/17, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", що свідчить про його недійсність.

Вказане, в свою чергу, свідчить про те, що фізична особа- підприємець Маслова Зінаїда Омелянівна не мала права на відчуження майна територіальної громади, що у відповідності до відомостей витягу з реєстру прав на нерухоме майно та його обтяжень вибуло із комунальної власності міста поза встановленого законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що з 06.12.2017, а також на момент розгляду справи та винесення оскаржуваного судового рішення, право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі укладеного з третім відповідачем договору дарування зареєстровані у Державному реєстрі нерухомого майна за Аганесян Наірою Разміковною.

Обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки орендаря, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій останнього.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості у розумінні положень Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування» делегувала Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Метою наділення територіальних громад правом комунальної власності є в першу чергу використання майнових об`єктів для задоволення нагальних потреб жителів цих громад у невідкладних послугах, а також для доцільного, економного та ефективного використання майна територіальних громад в інших інтересах їх жителів.

Водночас, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Вибуття майна з володіння власника поза його волею дає право власнику витребувати це майно від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (стаття 388 ЦК України).

Враховуючи факт доведення матеріалами справи обставин незаконного вибуття спірного нерухомого майна комунальної форми власності з володіння територіальної громади міста Харкова, а також укладення між другим та третім відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу з порушенням вимог законодавства, вказане у сукупності свідчить про те, що у третього відповідача були відсутніми права на його подальше відчуження, що дає підстави для висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади як власника майна не з його волі, а тому вимоги прокурора про витребування на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень у четвертого відповідача, який набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі безвідплатного договору дарування, є обґрунтованими та правомірними.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

У даному випадку матеріалами справи підтверджується факт суттєвого порушення першим, другим та третім відповідачами інтересу держави (національного, суспільного інтересу), яке відбулося внаслідок незаконної реалізацієї орендарем права викупу об`єкту приватизації за відсутності доказів поліпшень такого майна, прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення всупереч волі територіальної громади та вибуття із права власності останньої належного їй на праві власності нерухомого майна за заниженою вартістю на безконкуретних засадах.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщень), незаконно відчужених шляхом викупу фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Отже, позбавлення четвертого відповідача майна, яке вибуло із володіння територіальної громади м. Харкова в незаконний спосіб, поза її волі, а також набуте ним на безоплатній підставі від третього відповідача, не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що першим та другим відповідачами були подані заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідні позовні вимоги, які були спрямовані прокурором до зазначених відповідачів, не є задоволеними, а інші заявлені від них позовні вимоги не є похідними, що свідчить про відсутність підстав для надання правової оцінки таким заявам.

Четвертим відповідачем, позовні вимоги до якого задоволені судом апеляційної інстанції, відповідної заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності надано не було.

Поряд із наведеним, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що прокурором в поданій позовній заяві було обґрунтовано зазначено про звернення з позовом у цій справі у межах встановленого законом строку.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

До віндикаційних позовів застосовується загальний строк позовної давності у три роки (стаття 257 ЦК України).

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020. У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України , зокрема, до 31 грудня 2022 року.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені Законом України № 540-ІХ, що відповідно дає підстави для висновку про те, що позовна давність, яка мала сплинути станом на 02.04.2020, є в свою чергу продовженою до закінчення строку дії карантину.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, зважаючи на встановлені обставини порушення процедури приватизації нежитлових приміщень комунальної форми власності, вибуття спірного майна територіальної громади м. Харкова поза його волею, набуття четвертим відповідачем спірного майна на безоплатній основі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про витребування у Аганесян Наіри Разміковни на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 21, 5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є законною та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосовано норми матеріального права та не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 та ухвалення нового рішення, яким слід задовольнити позовну вимогу Керівника Харківської обласної прокуратури про витребування у Аганесян Наіри Разміковни на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 21, 5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; в задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та є підставою для його скасування.

У розумінні приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається пропорційно на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №1354 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у справі №922/533/22 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну вимогу Керівника Харківської обласної прокуратури про витребування у Аганесян Наіри Разміковни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 21, 5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.16, код 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Стягнути з Аганесян Наіри Разміковни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 620,25грн та за подання апеляційної скарги в сумі 930,38грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.02.2025

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.В. Плахов

Суддя І.А. Шутенко