Постанова від 29.04.2025 по справі 922/533/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/533/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Цимбалістого Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (судді: Гребенюк Н. В. - головуючий, Плахов О. В., Шутенко І. А.) у справі

за позовом в.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни, ОСОБА_1,

за участю Харківської обласної прокуратури,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, витребування майна, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову

1.1. У лютому 2022 року в.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни (далі - ФОП Маслова З. О.), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про: 1) визнання незаконним і скасування пункту 12 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 (далі - рішення Харківської міської ради від 20.09.2017); 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.11.2017 № 5518-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Масловою З. О., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 639 (далі - договір купівлі-продажу від 22.11.2017, оспорюваний договір); 3) витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. "А-2", загальною площею 21, 5 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; 4) скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1326930563101, зареєстрованої на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 11.07.2019 (номер запису про право власності: 32353468) із одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. За доводами прокурора, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у наведеному випадку - продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Однак, ФОП Маслова З. О. жодних поліпшень орендованого майна за час його перебування в неї в оренді не здійснила. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Водночас у звіті про оцінку нерухомого майна станом на 30.09.2017 вартість майна порівняно з тією, що зазначена в договорі оренди, зменшилась на 300,00 грн. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, однак відмовив в задоволенні позову через сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким задоволено позовну вимогу прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення 1-го поверху № 12 в нежитловій будівлі літ. "А-2", загальною площею 21,5 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджується факт здійснення ФОП Масловою З. О. поліпшень орендованого майна у розмірі не менше 25 відсотків ринкової вартості майна за період перебування об`єкта нерухомого майна у неї в оренді, а отже, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу його орендарем. Також, як зазначив суд апеляційної інстанції, оскільки договір купівлі-продажу від 22.11.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Масловою З. О., вчинено на виконання пункту 12 додатку до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017, яке прийнято з порушенням законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень комунальної власності, то зміст оспорюваного договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та свідчить про його недійсність. Звідси суд дійшов висновку про доведення матеріалами справи факту незаконного (поза волею) вибуття спірного нерухомого майна комунальної форми власності з володіння територіальної громади міста Харкова; укладення оспорюваного договору купівлі-продажу з порушенням вимог законодавства, що свідчить про відсутність у ФОП Маслової З. О. права на подальше відчуження спірного майна.

За висновком суду апеляційної інстанції, обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки орендаря, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій останнього.

Суд також установив, що на момент розгляду справи та ухвалення рішення у справі, право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі укладеного ФОП Масловою З. О. з ОСОБА_1 договору дарування зареєстровано у Державному реєстрі нерухомого майна за ОСОБА_1

Водночас апеляційний господарський суд урахував те, що оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то належною та ефективною позовною вимогою у наведеному випадку є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади у останнього набувача, тому у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності за кінцевим набувачем майна слід відмовити з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини порушення процедури приватизації спірних нежитлових приміщень комунальної форми власності, вибуття спірного майна територіальної громади міста Харкова поза її волею, набуття ОСОБА_1 спірного майна на безоплатній основі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції також зважив на те, що повернення у власність територіальної громади незаконно відчуженого спірного приміщення переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Звідси витребування у кінцевого набувача майна, яке вибуло із володіння територіальної громади міста Харкова в незаконний спосіб, поза її волею, а також набуте таким набувачем на безоплатній підставі від попереднього набувача, не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поза тим, суд зазначив, що від ОСОБА_1, позовні вимоги до якої задоволені судом апеляційної інстанції, заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності не надійшло; крім того, прокурором в позовній заяві було обґрунтовано зазначено про звернення з позовом у цій справі у межах позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанцій, ФОП Маслова З. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного суду від 04.02.2025 в частині витребування у ОСОБА_1 спірного майна, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Скаржниця вважає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення права на справедливий суд; справу в судах першої та апеляційної інстанцій розглянуто без її участі; попередні судові інстанції належним чином не повідомили ФОП Маслову З. О. про відкриття провадження у справі, про дати, час і місце судових засідань, позбавивши відповідачку права на захист, на надання пояснень, заперечень, додаткових документів тощо.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржниця посилається на положення пункту 4 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином неповідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Зокрема, за доводами скаржниці, прокурор допустив помилку в адресі відповідачки. Так, за даними паспорта громадянина України, довідки про постанови на облік в податкових органах (форма № 4), виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ФОП Маслової З. О. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Натомість прокурор в позові вказав адресу Маслової З. О. - " АДРЕСА_3 ".

Суди попередніх інстанцій не перевірили надану позивачем інформацію, не надали оцінки наданим додаткам (паспорту громадянина України, виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і також направляли поштові відправлення за вказаною прокурором помилковою адресою.

Водночас скаржниця посилається на недотримання позивачем вимог щодо завіряння копій документів, а саме замість зазначення імені та прізвища було зазначено прізвище та ініціали; окремі копії є нечитабельними; копії засвідчені не тією особою, яка підписала позовну заяву. За доводами скаржниці, суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали справи та допустив порушення матеріального та процесуального права4 всі документальні підтвердження здійснених поліпшень під час оренди майна, яке є предметом спору, знаходяться в Україні у місті Харкові.

3.2. Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор просить залишити без задоволення касаційну скаргу як необґрунтовану, а ухвалені судові рішення - без змін.

3.3. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу підтримала доводи касаційної скарги ФОП Маслової З. О.

3.4. Від ФОП Маслової З. О. надійшли додаткові пояснення на відзив на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, в ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації було проведено вилучення низки приватизаційних справ, у тому числі, щодо приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .

Під час вивчення вказаної справи було встановлено, що на підставі договору оренди від 07.07.2017 № 1954, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Масловою З. О., у останньої в оренді перебувало нежитлове приміщення загальною площею 21,5 м2 за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху № 12 загальною площею 21,5 м2 в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа від 19.06.2015 № 34789).

У пункті 3.1 цього договору передбачено, що вартість об`єкта оренди становить 35 300,00 грн без ПДВ станом на 02.03.2017.

Відповідно до пункту 4.8 вказаного договору оренди орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця та Управління комунального майна та приватизації при наявності узгодженої проєктно-кошторисної документації та дозволу, отриманого за рішенням Харківської міської ради чи її виконкому. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проєктними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до діючого законодавства.

Орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати невід`ємні поліпшення, які необхідні для провадження господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця та Управління комунального майна та приватизації, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат. Поліпшення, зроблені без дозволу орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість (пункт 5.3 договору оренди).

Відповідно до пункту 10.1 зазначеного договору строк його дії до 07.06.2020.

26.07.2017 ФОП Маслова З. О. звернулась із заявою від цієї ж дати до Управління комунального майна та приватизації, у якій просила дозволити приватизацію вказаного приміщення.

На підставі цього звернення Харківською міською радою прийнято рішення від 20.09.2017, відповідно до пункту 12 додатку до якого Харківська міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

У подальшому ФОП Маслова З. О. звернулась до Управління комунального майна та приватизації із заявою про приватизацію від 26.09.2017 № 3483, розглянувши яку, орган приватизації визначив спосіб приватизації - викуп.

Також ФОП Маслова З. О. звернулась до Управління комунального майна та приватизації з листом від 25.09.2017, у якому просила доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна Товарній біржі "УРТБ".

За результатами розгляду звернення ФОП Маслової З. О. Управління комунального майна та приватизації запропонувало Товарній біржі "УРТБ" провести оцінку спірного нежитлового приміщення на підставі договору з ФОП Масловою З. О.

30.09.2017 Товарною біржею "УРТБ" затверджено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.09.2017 без ПДВ становить 35 000,00 грн.

Попередні судові інстанції також установили, що 22.11.2017 між ФОП Масловою З. О. та Управлінням комунального майна та приватизації укладено договір № 5518-В-С, відповідно до якого ФОП Маслова З. О. приватизувала спірне нежитлове приміщення за 35 000,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ - 42 000,00 грн).

У оспорюваному договорі зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 та на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

У подальшому, за договором дарування нежитлового приміщення від 11.07.2019 № 1395, Маслова З. О. подарувала спірне нежитлове приміщення ОСОБА_1 Згідно з пунктом З вказаного договору цей дар оцінено в сумі 108 732,00 грн.

За відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.07.2019 на підставі договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М., зареєстрованого за № 1395, право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_1

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, ФОП Маслової З. О., ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування пункту 12 додатку до рішення від 20.09.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2017, витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на спірне майно.

4.4. Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими проте відмовив у позові, оскільки прокурор пропустив позовну давність при зверненні з цим позовом, про застосування якої заявили відповідачі (рада та управління).

4.5. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, ухвалив нове рішення, згідно з яким задовольнив позовну вимогу прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення, а в решті позову відмовив.

Оскаржена постанова у справі мотивована тим, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки орендар (ФОП Маслова З. О.) жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна у неї в оренді, а саме із 07.07.2017 по 26.07.2017, не здійснила; не зверталася до уповноваженого органу та не отримувала згоди на такі поліпшення. Суд зазначив, що у звіті про оцінку майна відсутні будь-яких відомості про те, що орендарем проводились ремонтні роботи у спірному нежитловому приміщенні, натомість у цьому звіті вартість майна станом на 30.09.2017 у порівнянні з оцінкою, зазначеною у договорі оренди, зменшилася на 300,00 грн. Не містять таких відомостей і договір оренди та оспорюваний договір купівлі-продажу, а також заявка відповідачки щодо дозволу на приватизацію та приватизаційна справа. ФОП Маслова З. О. не подавала до органу приватизації документів, передбачених пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377.

Зважаючи на це, суд установив, що рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 в оспорюваній частині прийнято з порушенням приватизаційного законодавства, а отже, й оспорюваний договір було укладено з порушенням закону (статей 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"), позаяк його предметом є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки орендаря та недобросовісність його дій, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з відповідною заявою; здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Звідси суд апеляційної інстанції констатував доведення матеріалами справи факту незаконного поза волею вибуття спірного нерухомого майна комунальної власності з володіння територіальної громади міста Харкова та відсутність у ФОП Маслової З. О. права на подальше відчуження спірного майна.

Оскільки, як установив суд апеляційної інстанції, прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то належною та ефективною позовною вимогою у наведеному випадку є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади у кінцевого набувача (у наведеному випадку від ОСОБА_1), тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним оспорюваного договору, скасування державної реєстрації права власності за кінцевим набувачем майна з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини порушення процедури приватизації майна територіальної громади міста Харкова, вибуття такого майна поза її волею, а також набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на безоплатній основі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення. Задовольняючи позов у означеній частині, апеляційний господарський суд урахував те, що повернення у власність територіальної громади незаконно відчуженого спірного приміщення переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Отже, витребування у кінцевого набувача майна, яке вибуло із володіння територіальної громади міста Харкова в незаконний спосіб, поза її волею, а також набуте таким набувачем на безоплатній підставі (за договором дарування) від попереднього набувача, не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поза тим, суд зазначив, що від ОСОБА_1, позовні вимоги про витребування майна до якої задоволені судом апеляційної інстанції, заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності не надійшло; крім того, прокурор в позовній заяві обґрунтовано стверджував про звернення з позовом у цій справі у межах позовної давності.

4.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржену постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та при цьому виходить із такого.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування у відповідній частині є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові.

За вказаних обставин, оскільки визнання незаконним і скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування в оскарженій частині не дозволить ефективно відновити володіння спірним нежитловим приміщенням, така вимога не підлягає задоволенню, що свідчить про правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про відмову в позові у наведеній частині з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Разом із тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Наведене виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку як оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна, так і скасування державної реєстрації права власності, на чому правильно було наголошено судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).

Водночас, як уже зазначалося, прокурор у позові просив витребувати спірне майно у кінцевого набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Статтею 330 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Беручи до уваги наведені положення законодавства, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини порушення процедури приватизації спірного майна територіальної громади міста Харкова, вибуття такого майна поза її волею, а також набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна на безоплатній основі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради спірного нежитлового приміщення, що не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і доводи касаційної скарги таких висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.7. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.8. У поданій касаційній скарзі скаржниця посилається на неповідомлення її судами попередніх інстанцій про розгляд справи, проте вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 120 Господарського процесуального кодексу України регулюється повідомлення і виклик, що здійснюється судом. Так, відповідно до частин 3- 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства (постанова Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20).

Верховний Суд у постановах від 14.07.2021 у справі № 918/1478/14, від 03.08.2022 у справі № 909/595/21 зазначив про те, що розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.

У частині 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Здійснюючи аналіз статті 242 Господарського процесуального кодексу України, а також пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, Верховний Суд у постанові від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20 виснував, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20).

Ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, про оголошення перерв у підготовчому засіданні, про відкладення підготовчого засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, про оголошення перерви у судовому засіданні, а також ухвали апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до розгляду, про перерви у судових засіданнях, про зупинення провадження у справі надсилалися в для оприлюднення для загального доступу; вони направлялися ФОП Масловій З. О. рекомендованою кореспонденцією на її адресу - 61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 20-А (зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), проте були повернуті до судів із зазначенням причин повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання". Крім того, у матеріалах справи, серед іншого, наявні повідомлення для учасників судового процесу у цій справі про час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, які розміщувалися на сайті "Судова влада України", доступ до якого є загальним. Звідси отримання скаржницею від судів вказаних ухвал перебувало поза межами контролю цих судів. При цьому незазначення разом із адресою ФОП Маслової З. О. виду будівлі - "гуртожиток" не доводить обставин неповідомлення скаржниці про розгляд цієї справи за встановлених обставин направлення їй судової кореспонденції на адресу її місця реєстрації - 61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 20-А.

Отже, про наявність провадження у цій справі та про її розгляд учасники справи, у тому числі, й відповідач - ФОП Маслова З. О., повідомлялися судами попередніх інстанцій, про що свідчать матеріали справи, електронного суду і про це наголошували суди.

Щодо посилань скаржниці на неналежне оформлення документів, долучених до позовної заяви, то колегія суддів зазначає, що вказане питання вирішується судом першої інстанції під час з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі; вказані доводи не впливають на висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскарженого судового рішення про наявність підстав для часткового задоволення позову та до того ж згідно з положеннями частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, зважаючи на викладене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з такої підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову, в зв`язку з чим ухвалена у справі постанова підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржницю.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маслової Зінаїди Омелянівни залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 922/533/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак