Постанова

від 28.01.2025 по справі 916/4357/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/4357/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача-1 - не з`явилися,

позивача-2 - не з`явилися,

позивача-3 - не з`явилися,

позивача-4 - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

прокуратури - Сімаченко А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (колегія суддів: Колоколов С. І. - головуючий, Савицький Я. Ф., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 (суддя Желєзна С. П.) у справі

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, 2) Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, 3) Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, 4) Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області

до Рибопромислової асоціації "Хаджибейський лиман"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області до Рибопромислової асоціації "Хаджибейський лиман" (далі - Рибопромислова асоціація) про:

- усунення позивачам перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Рибопромисловою асоціацією Хаджибейського лиману із середньою площею 10000 га, який знаходиться на території Нерубайської, Усатівської, Дачненської та Вигодянської сільських рад Одеського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунення власникам перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Рибопромислової асоціації повернути позивачам Хаджибейський лиман із середньою площею 10000 га, який знаходиться на території Нерубайської, Усатівської, Дачненської та Вигодянської сільських рад Одеського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані фактом використання відповідачем Хаджибейського лиману на підставі режиму рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману без отримання документів, які надають право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, а також невжиттям позивачами заходів з метою відновлення порушених прав територіальних громад.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2024, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 916/4357/23, в позові Прокурора відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що Рибопромислова асоціація здійснює рибогосподарську діяльність відповідно до режиму рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману, розробленого Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" у 2017 році. Вказаний режим діє до 31.12.2026. Як зазначив суд першої інстанції. Прокурор обґрунтовано посилався на те, що відповідач мав оформити право користування земельною ділянкою під лиманом, проте цього не зробив. Прокурор також стверджував, що земельна ділянка водного фонду під Хаджибейським лиманом належить до земель комунальної власності, власниками якої є територіальні громади в особі позивачів з 2021 року.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-ОД № 001118 Одеському басейновому управлінню відтворення охоронних водних живих ресурсів та регулювання рибальства "Одесарибвод" було надано в постійне користування 712,5 гектарів землі для розміщення об`єктів лиманного рибного господарства (Паліївська рибодільниця). Проте Одеське басейнове управління з 2005 року перебуває у стані припинення, а надана Одеському басейновому управлінню ділянка передана у 2004 році Державному підприємству "Регіональний дослідно-експериментальний комплекс". Тому суд першої інстанції виснував, що у зв`язку з набуттям чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України частина земель водного фонду під Хаджибейським лиманом могла залишитися у власності держави.

Як установив суд першої інстанції, згідно з розробленим у 2017 році Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" режимом рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману Паліївська затока прилягає до Хаджибейського лиману, при цьому с. Паліївка входить до складу Вигодянської сільської громади Одеського району Одеської області. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що передача в постійне користування у 2000 році Одеському басейновому управлінню відтворення охорони водних живих ресурсів та регулювання рибальства "Одесарибвод" 712,5 гектарів землі для розміщення об`єктів лиманного рибного господарства свідчить про помилковість доводів Прокурора щодо віднесення земель лиману до земель комунальної власності.

Відтак господарський суд виснував, що за відсутності державної реєстрації права комунальної власності за позивачами на землі під Хаджибейським лиманом, з огляду на наявний в матеріалах справи державний акт про право постійного користування землею, перехід права на землі водного фонду до територіальних громад може порушувати право державної власності на землю водного фонду.

Суд першої інстанції також додатково зазначив, що Прокурор просить усунути позивачам перешкоди у користуванні майном шляхом припинення використання та повернення лиману із середньою площею 10000 га. Проте Прокурор не визначає, в якій частині та якої площі кожній із рад належить земельна ділянка водного фонду. Суд першої інстанції зазначив, що пред`явлення цього позову в інтересах чотирьох позивачів не звільняє Прокурора від обов`язку довести суду належними доказами обставини переходу у власність територіальних громад тієї або іншої площі земельної ділянки водного фонду.

Тому господарський суд виснував, що, враховуючи неможливість встановлення площі земельної ділянки водного фонду, яка перейшла у власність до кожного із позивачів у зв`язку з набранням чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, беручи до уваги наявний в матеріалах справи державний акт про право постійного користування землею, виданий державній установі, що свідчить про перебування частини лиману у власності держави, яку не було визначено позивачем за заявленим Прокурором позовом, визнання Вигодянською сільською радою Одеського району Одеської області факту нездійснення відповідачем діяльності на території ради, слід відмовити у задоволенні заявлених Прокурором позовних вимог.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виходив із того, що Хаджибейський лиман - це лиман естуарного типу на північно-західному узбережжі Чорного моря, один з одеських лиманів, на північний захід від м. Одеси, в межах Одеського, Роздільнянського і Березівського районів Одеської області. Дно лиману вкрите шаром чорного мулу, що має лікувальні властивості. Завдяки цьому на Хаджибейському лимані організовано бальнеологічний курорт, що розташований за 10 км на північний захід від Одеси. Земельна ділянка під лиманом не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесені.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що цей водний об`єкт є об`єктом місцевого значення. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Прокурор не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції того, що Нерубайська, Усатівська, Дачненська та Вигоднянська територіальні громади Одеського району Одеської області мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах щодо розпорядження таким водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, оскільки такою компетенцією в цьому випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у справі № 916/4357/23.

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що звернення Прокурора до суду є передчасним. При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що місцевий господарський суд помилково розглянув справу по суті, не звернувши увагу на відсутність в матеріалах справи доказів правомірності визначення Прокурором належного органу держави, в інтересах якого слід в цьому випадку звертатися з такими позовними вимогами. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при зверненні Прокурора із цим позовом до суду ним не було дотримано вимоги Закону України "Про прокуратуру".

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що Прокурор заявив позов в особі неналежного позивача, тому суд зазначив, що не здійснює розгляд позовних вимог по суті спору та не досліджує доводи, викладені в апеляційній скарзі.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Прокурор, не погодившись із судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 916/4357/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник просить відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19.

3.3. Рибопромислова асоціація направила 27.01.2025 на електронну адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 5, 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

За змістом частини 8 статті 6 Господарського процесуального кодексу України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Отже, Рибопромислова асоціація як юридична особа, зареєстрована за законодавством України, може подавати процесуальні документи до суду в електронній формі через електронний кабінет за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в паперовій формі.

Зважаючи на недотримання Рибопромисловою асоціацією вимог статей 6, 42 Господарського процесуального кодексу України, а також незазначення у клопотанні відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у Рибопромислової асоціації, відзив Рибопромислової асоціації відповідно до частину 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України належить залишити без розгляду.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.01.2007 у справі № 22ц-496/2007 апеляційну скаргу Дунайсько-Дністровського державного басейнового управління водних ресурсів "Дунайдністррибвод" було залишено без задоволення, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2006, якою було задоволено адміністративний позов Рибопромислової асоціації до Дунайсько-Дністровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів "Дунайдністррибвод" про визнання протиправними дій з обчислення збитків і направлення в міжрайонну природоохоронну прокуратуру Одеської області необґрунтованих і неправдивих відомостей про заподіяння асоціацією збитків рибному господарству України, залишено без змін.

4.2. Як зазначили суди, під час розгляду справи № 22ц-496/2007 судом було встановлено, що у 2003 році позивачу передано в користування Хаджибейський лиман для експлуатації в режимі спеціального товарного рибного господарства.

4.3. 21.05.2017 Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розробив режим рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману, розташованого на території Біляївського, Роздільнянського та Іванівського районів Одеської області, погоджений Державним агентством рибного господарства, згідно з яким Хаджибейський лиман розташований в долині р. Малий Куяльник на відстані 6 км на північний захід від м. Одеси. За умов коливання рівня води від +1,3 м до +1,5 м середня площа Хаджибейського лиману прирівнюється до 10 000 га. Хаджибейський лиман є безстічним озером подовженої форми, що утворилося в результаті затоплення морем гирлової частини річкової долини річки Малий Куяльник, лиман відокремлений від Чорного моря піщано-черепашковим пересипом довжиною 5,0 км, шириною 4,5 км і не має зв`язку з морем. Розроблений режим діє протягом періоду з 07.09.2017 до 31.12.2026.

4.4. У 2017 році Державне підприємство Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" розробило також науково-біологічне обґрунтування ведення рибогосподарської діяльності в режимі спеціального товарного рибного господарства у Хаджибейському лимані (10 тис. га) Біляївського, Роздільнянського та Іванівського районів Одеської області.

4.5. Листом від 08.12.2022 Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю (БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю) у відповідь на звернення Прокурора повідомило, що в Управлінні відсутній водогосподарський паспорт Хаджибейського лиману. Додатково повідомлено, що Управління не є розробником водогосподарського паспорта Хаджибейського лиману.

4.6. Листом від 08.12.2022 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у відповідь на звернення Прокурора повідомило, що нормативна грошова оцінка 1 м2 земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб на території Хаджибейського лиману Одеського району Одеської області складає 2,62 грн/м2.

4.7. Листом від 12.12.2022 Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (Одеський рибоохоронний патруль) у відповідь на звернення Прокурора повідомило, що Рибопромислова асоціація здійснює свою діяльність згідно з режимом рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману, погодженого Держрибагентством 07.09.2017. При цьому Прокурору було надано інформацію щодо фактичного здійснення відповідачем промислу водних біоресурсів у розрізі за кожен рік, починаючи з 2019 року та станом на 01.11.2022 року.

4.8. Листом від 14.06.2023 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у відповідь на звернення Прокурора повідомило, що згідно з матеріалами проекту формування території та встановлення меж сільських, селищних та районних рад народних депутатів Біляївського району Одеської області земельна ділянка під Хаджибейським лиманом розташована на території Августівської, Вигодянської, Дачненської, Іллінської, Маринівської, Нерубайської, Холоднобалківської сільських рад Біляївського району Одеської області, також частина території під лиманом частково розташована на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

4.9. Листом від 23.06.2023 Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області (Одеський рибоохоронний патруль) у відповідь на звернення Прокурора надало копію останнього звіту про обсяги вилову водних біоресурсів в лимані у 2023 році та повідомило, що вселення водних біоресурсів Рибопромисловою асоціацією у 2023 році не здійснювалось.

4.10. Листом від 01.02.2023 Рибопромислова асоціація у відповідь на звернення Прокурора повідомила, що асоціація здійснює рибогосподарську діяльність відповідно до режиму рибогосподарської експлуатації частини Хаджибейського лиману, який розроблено науковцями та узгоджено контролюючими органами Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства в Одеській області у встановленому законом порядку. При цьому, відповідачем зазначено, що діяльність в режимі експлуатації частини лиману не є орендою водойми і тому підстави для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташовані води Хаджибейського лиману, відсутні.

4.11. Листом від 26.06.2023 Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на лист Прокурора повідомила, що Рибопромислова асоціація не здійснює діяльність на території сільської ради.

4.12. Листом від 28.06.2023 Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на лист Прокурора повідомила, що Хаджибейський лиман згідно зі статтею 51 Водного кодексу України не підлягає передачі в користування на умовах оренди.

4.13. Листом від 28.06.2023 Дачненська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на лист Прокурора повідомила, що Рибопромислова асоціація не здійснює промисел водних ресурсів на підставі режиму рибогосподарської експлуатації, оскільки вказаний режим був скасований на підставі наказу №432 від 12.12.2022. При цьому рада також повідомила, що лиман не підлягає передачі в користування на умовах оренди.

4.14. Відповідно до наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України №432 від 12.12.2022 було скасовано режим рибогосподарської експлуатації верхньої частини акваторії Паліївської затоки Хаджибейського лиману, погоджений 01.10.2019.

4.15. Листом від 10.08.2023 Нерубайська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на лист прокурора повідомила, що Рибопромислова асоціація дійсно здійснює промисел водних ресурсів у Хаджибейському лимані, який із урахуванням вимог статті 51 Водного кодексу України не підлягає передачі в оренду.

4.16. Листом від 21.11.2023 Дачненська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на адвокатський запит представника відповідача повідомила про наявність генерального плану с. Дачне; проект прибережної захисної смуги не розроблявся, межі територіальної громади не встановлювались.

4.17. Листом від 21.11.2023 Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на адвокатський запит представника відповідача повідомила про наявність генеральних планів окремих сіл; проект прибережної захисної смуги не розроблявся, на території ради знаходиться водний об`єкт - Хаджибейський лиман площею 712,5 га згідно з державним актом І-ОД №001118 від 17.03.2000.

4.18. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею І-ОД №001118 Одеському басейновому управлінню відтворення охорони водних живих ресурсів та регулювання рибальства "Одесарибвод" було надано в постійне користування 712,5 гектарів землі для розміщення об`єктів лиманного рибного господарства (Паліївська рибодільниця).

Факт видачі вказаного Державного акта також був підтверджений у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01.04.2024. При цьому в листі від 27.03.2024 Державне агентство України з меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (Держрибагентство) повідомило, що земельна ділянка, надана Одеському басейновому управлінню, яке наразі ліквідується, передана у 2004 році Державному підприємству "Регіональний дослідно-експериментальний комплекс". Водночас Державне підприємство "Регіональний дослідно-експериментальний комплекс" було вирішено створити згідно з наказом №208 від 17.09.2004.

4.19. Листом від 22.11.2023 Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області у відповідь на адвокатський запит представника відповідача повідомила, що містобудівна документація щодо межі Усатівської територіальної громади не розроблялася; проект прибережної захисної смуги на всю територію Усатівської територіальної громади не розроблявся; розроблений проект прибережної захисної смуги тільки села Усатове; частина Хаджибейського лиману входить до встановленої межі Усатівської територіальної громади.

4.20. Згідно з довідкою Рибопромислової асоціації від 22.11.2023 відповідач здійснював у 2020-2022 роках вселення водних біоресурсів до Хаджибейського лиману. Крім того, відповідач надав суду податкові декларації платника єдиного податку третьої групи.

4.21. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод власникам, якими, на думку Прокурора, є Нерубайська, Усатівська, Дачненська та Вигоднянська сільські ради Одеського району Одеської області, у користуванні та розпорядженні спірним водним об`єктом шляхом припинення використання вказаного об`єкта та шляхом повернення цього водного об`єкта і земельної ділянки під ним.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Колегія суддів зазначає, що предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах Нерубайської, Усатівської, Дачненської та Вигодянської сільських рад Одеського району Одеської області про усунення позивачам перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Рибопромисловою асоціацією Хаджибейського лиману із середньою площею 10000 га, який знаходиться на території зазначених сільських рад, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації, а також усунення власникам перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Рибопромислової асоціації повернути позивачам Хаджибейський лиман із середньою площею 10000 га разом із земельною ділянкою під ним.

Отже, спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод власникам, якими, на думку Прокурора, є Нерубайська, Усатівська, Дачненська та Вигоднянська сільські ради Одеського району Одеської області, у користуванні та розпорядженні спірним водним об`єктом шляхом припинення використання вказаного об`єкта та шляхом повернення цього водного об`єкта і земельної ділянки під ним.

5.4. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову Прокурора.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з неможливістю встановлення площі земельної ділянки водного фонду, яка перейшла у власність до кожного із позивачів після набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора, оскільки Прокурор звернувся з позовом в особі неналежного позивача.

5.5. Прокурор, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Касаційна скарга Прокурора обґрунтована підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.6. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.7. Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.

Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

5.8. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

5.9. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

5.10. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Прокурор просить відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19.

Прокурор зазначає, що недоречним є посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16, від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, предметом спору були земельні ділянки, які є частиною дна Бузького лиману та одночасно акваторією морського порту. Водночас предметом спору у справі № 916/4357/23, що розглядається, є земельна ділянка та водний об`єкт озера Хаджибейського лиману, який не є акваторією морського порту.

Скаржник вважає, що внаслідок неправильного застосування пункту 2 статті 14 Водного кодексу України, застосування нечинної норми частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, а також застосування висновків Верховного Суду, які регулюють інші відносини, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо повноважень Кабінету Міністрів України на розпорядження земельною ділянкою та водним об`єктом Хаджибейського лиману.

Обґрунтовуючи підстави для відступу, скаржник зазначає, що Верховний Суд у справі № 915/1134/16 застосував нерелевантні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 29.03.2016 у справі № 814/4685/13-а щодо застосування пункту 2 статті 14 Водного кодексу України. У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19 (спір щодо земельної ділянки дна Бузького лиману, що є акваторією морського порту) Верховний Суд також дійшов висновків про те, що розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

5.11. Розглянувши доводи, наведені Прокурором, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 ухвалена за позовом Прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" про зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним і скасування розпорядження. У зазначеній постанові Верховний Суд, ураховуючи положення статей 14, 17-2 Водного кодексу України, статті 79 Земельного кодексу України, зазначив, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що Миколаївська обласна державна адміністрація діяла у межах наданих їй повноважень, затверджуючи проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, зайнятих водним об`єктом загальнодержавного значення, безпідставно не визнали незаконним і не скасували спірне розпорядження.

5.12. Постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, від висновків у якій просить відступити скаржник, ухвалена за позовом Виконувача обов`язків прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування реєстраційних записів. У цій постанові Верховний Суд виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що, затверджуючи проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка належить до водних об`єктів загальнодержавного значення, Миколаївська обласна державна адміністрація діяла поза межами наданих їй повноважень (положень статей 14, 17-2 Водного кодексу України, статті 79 Земельного кодексу України), тому суди попередніх інстанцій правомірно скасували розпорядження виконувача функцій і повноважень голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 24.05.2019 № 163-р "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДП "Адміністрація морських портів України" для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (будівництво причалу № 8 під перевантажувальний комплекс генеральних вантажів та подальшого їх обслуговування) на вул. Заводській, 23 в Заводському районі, м. Миколаєва".

5.13. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, дійшов висновку про те, що управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

Тобто при розгляді справ № 915/1134/16 та № 910/11648/19 у правовідносинах, подібних зі справою № 916/4357/23, що розглядається, Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування положень статей 14, 17-2 Водного кодексу України, статті 79 Земельного кодексу України при визначенні належного суб`єкта, до відання якого належить управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення.

5.14. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 5 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовною заявою) до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

5.15. Відповідно до статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

5.16. За змістом пункту 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови від 29.03.2002 № 431), внутрішні морські води України - це, зокрема, води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні; води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що історично належать Україні.

5.17. Згідно з пунктом 2 статті 14 Водного кодексу України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем.

5.18. Враховуючи вимоги пункту 2 статті 14 Водного кодексу України розпорядження внутрішніми морськими водами України, до яких належать води лиманів, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

5.19. З урахуванням наведеного безпідставними є доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 2 статті 14 Водного кодексу України.

5.20. Отже, Верховний Суд вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.05.2018 у справі № 915/1134/16 та від 22.09.2021 у справі № 910/11648/19, а тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

5.21. Посилання суду апеляційної інстанції на положення попередньої редакції частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, про які зазначає Прокурор у касаційній скарзі, в цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування обґрунтованого та законного судового рішення.

Повноваження щодо розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, до яких належить Хаджибейський лиман, визначаються положеннями статті 14 Водного кодексу України. З огляду на предмет та підстави позову саме ця норма є спеціальною та визначає повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах.

5.22. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.23. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі № 916/4357/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак