Постанова

від 04.02.2025 по справі 606/1576/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1576/23Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С. Провадження № 22-ц/817/63/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Храпак Н.М., Хоми М.В.

за участю секретаря - Сович Н.А.,

представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 606/1576/23 за апеляційною скаргою Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року (ухвалене суддею Ромазан Л.С., повний текст рішення складено 07 жовтня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» про скасування рішень про державну реєстрацію іншого речового права та зобов`язання повернути земельні ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона є власником земельних ділянок площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173 та площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488, які розташовані на території Дворічанської сільської ради Тернопільського (колишнього Теребовлянського) району Тернопільської області.

Зазначала, що в квітні 2021 року із інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона дізналась про те, що 26 грудня 2018 року між нею та ПОП "Тернопільське" було укладено два договори оренди належних їй двох земельних ділянок із строком до 26 грудня 2025 року та здійснено державну реєстрацію іншого речового права, а саме права оренди ПОП "Тернопільське" на зазначене нерухоме майно.

Стверджувала, що жодних договорів оренди землі 26 грудня 2018 року із відповідачем вона не укладала та їх не підписувала, оскільки не мала наміру передавати земельні ділянки у тимчасове користування до 2025 року.

Відтак вважала, що відповідач самовільно використовує належні їй земельні ділянки, порушуючи її право власності на вказане нерухоме майно.

На підставі наведеного, просила суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856334 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173;

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856752 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488;

- зобов`язати відповідача повернути їй вищевказані земельні ділянки.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856334 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173.

Скасовано рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856752 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488.

Зобов`язано ПОП «Тернопільське» повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, що розташована на території Дворічанської сільської ради Теребовлянського (на даний час Тернопільського) району Тернопільської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зобов`язано ПОП «Тернопільське» повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488 га, що розташована на території Дворічанської сільської ради Теребовлянського (на даний час Тернопільського) району Тернопільської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто із ПОП «Тернопільське» на користь ОСОБА_1 4294 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 6815 грн. 55 коп. вартості проведеної судової почеркознавчої експертизи від 21 червня 2024 року № СЕ-19/120-24/6365-ПЧ.

В апеляційній скарзі ПОП «Тернопільське» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та неврахуванням всіх обставин справи.

Звертає увагу на те, що сторонами було досягнуто усіх істотних умов договорів, на підтвердження чого Орендодавцем поставлені підписи на вказаних договорах та будь-яких зауважень щодо умов цих договорів позивачем не заявлялось.

Зазначає, що з 2019 року і по даний час позивач отримує орендну плату від ПОП «Тернопільське», що підтверджується відповідними відомостями (за 2019 рік отримано 14 000 грн., за 2020 рік отримано 16 000 грн., за 2021 рік отримано 10 000 грн., за 2022 рік отримано 20 000 грн.).

Вважає, що сам факт посилання позивача на неукладеність, непідписання договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 року, який виконувався сторонами не може бути підставою для задоволення позову.

Посилається на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки вона щорічно отримувала орендну плату, а з позовною заявою звернулась у серпні 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Алексенко С.Л. просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що до квітня 2021 року позивачці не було відомо про існування вищезгаданих договорів оренди.

Звертає увагу на те, що підписи у договорах оренди від 26.12.2018 року виконувались не позивачкою, а іншою особою, що підтверджується висновками почеркознавчої експертизи.

Вказує на те, що отримання орендної плати за 2019-2022 роки не слід інтерпретувати як факт погодження позивачки з договорами оренди від 26.12.2018 року, оскільки вона вважала, що отримує орендну плату відповідно до умов договорів оренди землі від березня 2011 року, які діяли до березня 2021 року, а отримані кошти за 2021 2022 рік вона вважала компенсацією збитків за самовільне використання відповідачем належних їй земельних ділянок.

Вважає, що суд першої інстанції цілком законно задовольнив вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора, яким було зареєстровано право оренди відповідача на підставі договорів оренди землі від 26.12.2018 року, оскільки навіть якщо суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Зазначає, що оскільки позивачка не підписувала та не укладала договорів оренди землі від 26.12.2018 року, тому до них не можуть бути застосовані підстави дострокового припинення договору оренди, передбачені в ст. 31 ЗУ Про оренду землі.

Вважає, що заявлені позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію іншого речового права та витребування земельних ділянок є ефективним способом захисту, що підтверджується висновками, які містяться в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №274/5660/19 та від 01 листопада 2023 року у справі №193/6/20.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Алексенко С.Л. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з мотивів викладених у відзиві та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від представника відповідача адвоката Ярмуся В.Д. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника, апеляційну скаргу підтримує та просить задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, та площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488, які розташовані на території Дворічанської сільської ради Тернопільського (колишнього Теребовлянського) району Тернопільської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 072424 від 07 серпня 2003 року.

26 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» укладено два договори оренди належних їй земельних ділянок, згідно з якими позивач передала в оренду відповідачу в строкове платне користування терміном на 7 років земельні ділянки площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, та площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488. За користування об`єктом оренди сторонами договору встановлена орендна плата в розмірі 3 % від вартості земельної ділянки, тобто 2523.55 грн. за земельну ділянку площею 2.33 га та 782.04 грн. за земельну ділянку площею 0.92 га.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 квітня 2021 року у вказаному реєстрі міститься інформація про зміни іншого речового права, зокрема, 19 липня 2019 року державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Надією Василівною було прийнято рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856334 на підставі договору оренди землі від 26 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, а також рішення про державну реєстрацію іншого речового права № 47856752 на підставі договору оренди землі від 26 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488, якими встановлено дату закінчення строку дії права оренди землі 26 грудня 2025 року.

Рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права державним реєстратором приймалось із врахуванням договорів оренди землі, які укладались 26 грудня 2018 року.

Відповідно до висновку експерта, який проводив почеркознавчу експертизу № СЕ-19/120-24/6365-ПЧ від 21 червня 2024 року, підпис у рядку "Орендодавець" у примірнику договору оренди землі від 26 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, підпис у рядку "Орендодавець" у примірнику договору оренди землі від 26 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договори оренди землі від 26 грудня 2018 року позивачем не підписувались та не укладались, земельна ділянка позивачу на час ухвалення рішення не повернута, відповідно вважав, що позовна вимога про повернення земельних ділянок є підставною та підлягає до задоволення.

Також суд першої інстанції вважав, що реєстрація права оренди відповідача на земельні ділянки на підставі неукладених договорів оренди від 26 грудня 2018 року, не відповідає вимогам закону, а тому прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування державної реєстрації іншого речового права та вважав, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовиминормами визначенеобмежене колопідстав відмовиу судовомузахисті цивільногоправа таінтересу особи,зокрема,до нихналежать:необґрунтованість позовнихвимог (встановленасудом відсутністьпорушеного праваабо охоронюваногозаконом інтересупозивача);зловживання матеріальнимиправами; обранняпозивачем неналежногоспособу захистуйого порушеногоправа/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належнимспособом захиступрав орендодавця,який уцих спірнихправовідносинах вважає,що зареєстрованеправо орендивідсутнє,є йоговимога доособи,за якоюзареєстроване правооренди,про визнаннявідсутнім праваоренди.Відповідно допункту 9частини першоїстатті 27Закону №1952-IVсудове рішенняпро задоволеннятакої вимогиє підставоюдля внесеннядо Державногореєстру речовихправ нанерухоме майновідомостей проприпинення праваоренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Так, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856334 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173;

- скасувати рішення про державну реєстрацію іншого речового права №47856752 від 19.07.2019 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області Кобилянською Н.В., на підставі договору оренди землі від 26.12.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОП «Тернопільське» на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488;

- зобов`язати відповідача повернути їй вищевказані земельні ділянки.

Колегія суддівзвертає увагуна те,що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є йоговимога доособи,за якоюзареєстроване правооренди,про визнаннявідсутнім праваоренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

З огляду на зазначене, позовна вимога про скасування рішень про державну реєстрацію іншого речового права не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельні ділянки є похідною від основної вимоги.

Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із правовими висновками, що містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:

«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Так, судом було встановлено, що відповідно до висновку експерта, який проводив почеркознавчу експертизу № СЕ-19/120-24/6365-ПЧ від 21 червня 2024 року, підпис у рядку "Орендодавець" у примірнику договору оренди землі від 26 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 2,3328 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0173, підпис у рядку "Орендодавець" у примірнику договору оренди землі від 26 грудня 2018 року на земельну ділянку площею 0,9237 га, кадастровий номер 6125082400:01:001:0488, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, а тому суд вважав вищезгадані договори оренди землі неукладеними.

Водночас, як вже зазначалось вище, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди землі як неукладених.

Відтак у задоволенні позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію іншого речового права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Так, відповідач посилався на те, що з 2019 року і по даний час позивач отримує орендну плату від ПОП «Тернопільське».

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що обставини добросовісності орендодавця ОСОБА_1 належить оцінюватиза умовизвернення орендодавцяіз позовнимивимогами провизнання відсутнімправа оренди,яких уцій справіпозивачка незаявляла (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Із урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки такі узгоджуються із правовими позиціями, які містяться в постанові в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» задовольнити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» про скасування рішень про державну реєстрацію іншого речового права та зобов`язання повернути земельні ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (с. Мишковичі Тернопільський район Тернопільська область, рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Приватно-орендного підприємства «Тернопільське» (с. Дворіччя Тернопільський район Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31422351) 6441 грн. 60 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Хома М.В.