Постанова

від 05.02.2025 по справі 761/21265/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/4393/2025

Справа № 761/21265/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року, ухвалені в м. Київ в складі судді Романишеної І.П. у справі за позовом Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 про визнання первинного документа таким, що не має юридичної сили,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2024 року позивач АО «Гапоненко Роман і партнери» звернувся до суду з даним позовом, просив визнати квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року такою, що не має юридичної сили з 09 червня 2020 року, покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з однієї сторони, та АО «Гапоненко Роман і партнери» в особі керуючого партнера Гапоненка Р.І. з іншої сторони уклали договір про надання правової допомоги. 09 червня 2020 року ОСОБА_1 та АО «Гапоненко Роман і партнери» підписано акт надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року, за яким загальна вартість робіт (послуг) склала 50000 грн.

Відповідачу після підписання акту надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року було видано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року, на якій міститься один підпис та печатка юридичної особи, для здійснення ОСОБА_1 оплати АО «Гапоненко Роман і партнери» 50000 грн.

Звертав увагу, що акт надання послуг № 46 та квитанція до прибуткового касового ордеру № 7 підписані однією датою 09 червня 2020 року. Однак відповідач після підписання акту надання послуг відмовився сплачувати грошові кошти позивачу та почав посилатися на квитанцію до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року, яка залишилась у нього в оригіналі, як на документ, який нібито підтверджує оплату позивачем 50000 грн. Однак квитанція не була підписана касиром і на ній відсутній відбиток штампа або напис «оплачено» із зазначенням дати оплати.

Квитанція до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року не може підтверджувати здійснення платежу, так як неповне, недостовірне документальне відображення та невідображення фактичної касової операції є порушенням вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Між позивачем та відповідачем був наявний спір у справі № 761/2888/21 щодо стягнення з ОСОБА_1 на підставі акту надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року 50000 грн., в тому числі 3 % річних в сумі 908,22 грн., інфляційні втрати 1550 грн. на користь позивача, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року задоволено. Однак Київським апеляційним судом на підставі документа, який не має юридичної сили, а саме квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року було скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові, чим порушено законні права та інтереси адвокатського об`єднання, оскільки кошти в сумі 50000 грн. в касу позивача не вносилися відповідачем. Позивачем подавалась касаційна скарга, однак в зв`язку з малозначністю справи у відкритті касаційного провадження було відмовлено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року стягнуто з АО «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 24000 грн.

Позивач АО «Гапоненко Роман і партнери», не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, зазначені в позовній заяві. Наголошував, що квитанція до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року не була підписана касиром, в ній відсутній відбиток штампа або напис «оплачено» із зазначенням дати оплати (число, місяць, рік). Касир повертає документи для оформлення в разі невиконання хоча б однієї із вимог, зазначених в підпунктах 103 п. 34 розділу ІІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148.

Вказував, що судом першої інстанції грубо порушено ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України, не надано належної оцінки довідці вих. № 06-588 від 25 травня 2021 року, згідно якої у штатному розписі АО «Гапоненко Роман і партнери» наявна така посада як касир, який має право отримувати грошові кошти, дана довідка наявна в матеріалах справи та підтверджується звітом адвокатського об`єднання.

Судом залишено поза увагою, що гроші вважаються внесеними у касу юридичної особи лише тоді, коли на квитанції до прибуткового касового ордеру касиром зроблено відмітку «оплачено» із зазначенням дати оплати із проставленням підпису касира із зазначенням ПІБ касира (згідно Положення).

Крім того, оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 7 від 09 червня 2020 року наявний у відповідача, що знову таки підтверджує той факт, що дія по внесенню коштів відповідачем у касу юридичної особи не відбулася, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 залишився оригінал квитанції без підпису особи, яка б отримувала кошти, тобто касира, та відмітки про оплату.

Вказував, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що в справі № 761/2888/21 позивачем не заявлялась позовна вимога про визнання таким, що не має юридичної сили з 09 червня 2020 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року. Наголошував, що відсутнє постановлене судове рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Вважав, що суд в порушення ст. 12 ЦПК України діяв упереджено та необ`єктивно по відношенню до позивача.

Відповідач, зловживаючи своїми правами, здійснив незаконні дії по відношенню до позивача (порушив законні права позивача на отримання грошових коштів від відповідача). Визнання квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року такою, що не має юридичної сили з 09 червня 2020 року, відновить порушене право позивача на отримання грошових коштів у розмірі 50000 грн. на підставі акту надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року.

Зазначав, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано та проігноровано п. 34 розділу ІІІ постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29 грудня 2017 року № 148.

Судом проігноровано, що квитанція до прибуткового касового ордеру (додаток 2 до Положення) містить графи для підписів з зазначенням прізвища, імені та по батькові головного бухгалтера та касира, і п. 34 розділу ІІІ Положення передбачено, що касир під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей зобов`язаний перевірити наявність і справжність на документах підписів, передбачених додатками 2 та 3 цього положення, і що касир повертає документи для оформлення в разі невиконання хоча б однієї із вимог, зазначених у п.п. 1 - 3 п. 34 розділу ІІІ Положення.

Вказував, що в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2022 року в справі № 761/2888/21 відсутні преюдиціальні обставини, так як відмінними є предмет і підстави позову в справі № 761/2888/21 та у справі № 761/21265/24, а також Київський апеляційний суд застосував п. 25 розділу ІІІ Положення без врахування п. 34 розділу ІІІ; пункт 25 розділу ІІІ Положення напряму пов`язаний із п. 34 розділу ІІІ Положення, так як останній є завершальним етапом прийняття готівки до каси юридичної особи.

Відсутність здійснення оплати відповідачем також підтверджується довідкою з банку про відсутність оплати грошових коштів ОСОБА_1 .

Повідомляв про попередню (орієнтовну) суму судових витрат, понесених позивачем в зв`язку з розглядом апеляційної скарги, що становить 60000 грн.

В частині оскарження додаткового рішення повідомляв, що відповідачем у відзиві не зазначено, що ним буде подано заяву в порядку п. 8 ст. 141 ЦПК України, і особисто відповідач не робив таку заяву у суді.

ОСОБА_1 ввів суд в оману, зазначивши у заяві про ухвалення додаткового рішення, що на засіданні 16 жовтня 2024 року ним було заявлено про понесення витрат на правову допомогу. 16 жовтня 2024 року під час судового засідання відповідач не брав участі, а була адвокат Почерняк І.С., яка до закінчення судових дебатів у справі не робила відповідну заяву про розподіл судових витрат, підтвердженням чого є технічний запис судового засідання, наявний в матеріалах справи.

Наводив правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду в постанові від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/18 щодо наслідків нез`явлення клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у вигляді відмови в задоволенні такого клопотання.

Вказував, що судом першої інстанції порушено ч. 4 ст. 263 ЦПК України, якою передбачено врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначав, що судом проігноровано, що позивач заперечував проти задоволення заяви відповідача щодо витрат на правову допомогу.

Судом у порушення п. 12, 89, 137 ЦПК України проігноровано зазначене в акті № 1 наданих послуг від 21 жовтня 2024 року, що послуги, які нібито надавались, не відповідають вартості таких послуг, є завищеними та штучно перебільшеними, більшість з них не здійснювалось/не надавалось. Суд діяв необ`єктивно та упереджено по відношенню до позивача, надаючи відповідачу перевагу, так як у рішенні від 16 жовтня 2024 року зазначено про відмовлення в задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без руху та про закриття провадження в справі.

Вказував, що у відзиві на позовну заяву відсутній аналіз судової практики по спору, який би стосувався суті спору, відсутні правові висновки та не зазначені у відзиві відповідача.

Вказував, що підготовка проекту відзиву на позовну заяву уже включає аналіз чинного законодавства під час такої підготовки, а тому таке розмежування кожної дії, як розписано у п. 1 акту, є нічим іншим, як штучним збільшенням витрат на правову допомогу.

Витрати по п. 1 акту в розмірі 15000 грн. є максимально завищеними і не відповідають наданим послугам.

Щодо представництва інтересів клієнта в судовому засіданні 01 жовтня 2024 року, судом проігноровано, що під час судового засідання адвокат не була присутня, а був присутній відповідач особисто, тому витрати в розмірі 3000 грн. не підлягають задоволенню.

Вважав, що заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 24000 грн. не є співмірним із складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Вказував, що судом порушено ч. 3 ст. 141 ЦПК України, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд не врахував, що заявлені витрати не пов`язані з розглядом справи, розмір таких витрат на обґрунтований та не пропорційний до предмета спору, не враховано поведінку сторін, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною відповідача необґрунтованих заяв і клопотань, у яких було відмовлено судом.

Всупереч ч. 5 ст. 141 ЦПК України судом проігноровано, що у відзиві відповідач зазначив, що очікує понести в зв`язку з розглядом справи витрати в розмірі 30000 грн., і відповідач не наводив поважні причини зменшення заявленого розміру попереднього орієнтовного розрахунку, в зв`язку з чим суд мав відмовити відповідачу у відшкодуванні судових витрат повністю або частково.

Повідомляв про попередню (орієнтовну) суму судових витрат, понесених позивачем в зв`язку з розглядом апеляційної скарги, що становить 50000 грн.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Повідомляв про наявне преюдиційне судове рішення - постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2022 року в справі № 761/2888/21, що свідчить про безпідставність заявленого позову та апеляційної скарги, відповідність оскаржуваного документу вимогам законодавства та відсутність у позивача права, яке б підлягало захисту. Спір щодо стягнення грошових коштів уже вирішений, в його рамках Київським апеляційним судом була надана правова оцінки оспорюваній позивачем квитанції з урахуванням наведених у поточній справі доводів, визначено відповідність оскаржуваної квитанції до прибуткового касового ордеру вимогам чинного законодавства, а також належне виконання відповідачем грошового зобов`язання, та отже і відсутність у позивача права на його стягнення, яке могло б бути захищене в судовому порядку.

Наголошував, що на підтвердження начебто неотримання коштів позивач посилається на формальні недоліки, допущені ним же при оформленні та видачі прибуткового касового ордеру відповідачу, що свідчить про допущення зловживання цивільними правами саме з боку позивача.

Наводив пояснення щодо відсутності ПІБ підписанта на квитанції, відсутності штампу «оплачено» на документі, щодо посилання на довідку позивача про наявність у його штатному розписі посади касира, щодо наявності оригіналу квитанції до прибуткового касового ордеру у відповідача, щодо фінансового звіту позивача та його сили як доказу.

Заперечував проти долучення нових доказів до матеріалів справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення вказаним вимогам закону відповідають.

Відмовляючи АО «Гапоненко Роман і партнери» у позові, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та безпідставності заявлених вимог, оскільки позивач вже вичерпав всі передбачені процесуальним законом інструменти примусового (судового) захисту та відновлення його права у спірних правовідносинах під час розгляду цивільної справи №761/2888/21, а ініціювання повторно судового розгляду в даній справі зводиться до переоцінки встановлених остаточним судовим рішенням обставин.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Судом встановлено, що 09 серпня 2019 року АО «Гапоненко Роман і партнери» та ОСОБА_1 укладено договір № 03-172 про надання правової допомоги, згідно якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати правову допомогу згідно захисту прав законних інтересів клієнтів у справах за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів під час здійснення провадження по даній справі у судах всіх інстанцій (а. с. 8 - 12 т. 1).

Згідно довідки АО «Гапоненко Роман і партнери» від 25 травня 2021 року № 06-588, адвокатське об`єднання в установленому законом порядку має затверджений штатний розпис, у якому наявна посада касира, який має право отримувати грошові кошти (а. с. 6 т. 1).

09 червня 2020 року АО «Гапоненко Роман і партнери» та ОСОБА_1 підписано акт надання послуг № 46, згідно якого, виконавцем на підставі договору № 03-172 від 09 серпня 2018 року були виконані роботи та послуги, згідно наведеного переліку, на загальну суму 50000 грн. (а. с. 7 т. 1).

На а. с. 26 т. 1 знаходиться копія з копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року, посвідчена підписом Гапоненка Р.І. з відбитком печатки АО «Гапоненко Роман і партнери», про те, що від ОСОБА_1 прийнято 50000 грн. на підставі договору № 07-172 від 09 серпня 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року в справі № 761/2888/21 за позовом АО «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних витрат, знеособлена копія якого знаходиться на а. с. 17 - 25 т. 1, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АО «Гапоненко Роман і партнери» суму основного боргу в загальному розмірі 50000 грн., 3 % річних в сумі 908,22 грн., інфляційні втрати в сумі 1550 грн., судовий збір 2270 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2021 року в справі № 761/2888/21, копія якого знаходиться на а. с. 28 - 37 т. 1, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АО «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних втрат відмовлено.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію довідки АТ «ОТП Банк» від 07 жовтня 2024 року, копію фінансової звітності АО «Гапоненко Роман і партнери» за 2020 рік, які не подавалися до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів.

Апеляційний суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), згідно яких, суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені позичальником на час підписання ним довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, враховуючи заперечення сторони відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо долучення нових доказів, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції вірно визначився з тим, що фактично звернення до суду з даним позовом мотивовано необхідністю відновлення права позивача на отримання грошових коштів у розмірі 50000 грн. на підставі акта надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року, однак, остаточним судовим рішенням у справі №761/2888/21 встановлено, що ОСОБА_1 були надані належні докази у підтвердження оплати послуг позивача за договором про надання правової допомоги, які не були спростовані АО «Гапоненко Роман і Партнери» у визначений законом спосіб.

Зазначене підтверджується доводами апеляційної скарги про те, що визнання квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року такою, що не має юридичної сили з 09 червня 2020 року, відновить порушене право позивача на отримання грошових коштів в розмірі 50000 грн. на підставі акту надання послуг № 46 від 09 червня 2020 року (а. с. 5 апеляційної скарги).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції правильно враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)) про те, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Так, судом першої інстанції враховано, що в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду у справі № 761/2888/21 вже була надана правова оцінка відповідності квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року вимогам закону, зокрема, суд прийшов до висновку, що надана відповідачем квитанція до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року повністю відповідає Додатку 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, яке затверджено постановою Правління Національного банку України 29 грудня 2017 року № 148, при цьому відсутність підпису головного бухгалтера та касира у квитанції не свідчить про невідповідність квитанції вимогам Положення, так як у п. 25 Положення, який викладено вище, зазначено, що ордер, а також квитанція можуть бути підписані особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. Позивачем не було спростовано, що квитанція містить підпис адвоката Гапоненка Р.І., який є керуючим партнером Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери». Також позивачем суду не надано доказів, що Адвокатське об`єднання у своєму штаті має головного бухгалтера та касира, а керуючий партнер не має повноважень підписувати касові документи. Не містять норми Положення і вимоги, що на квитанції до прибуткового касового ордеру повинен міститися відбиток штампу або напис «Оплачено».

Суд першої інстанції правильно зауважив, що постанова Київського апеляційного суду у справі № 761/2888/21 набула статусу остаточного рішення ще у 2021 році, а тому факти, встановлені цим судовим рішенням є обов`язковими при розгляді цієї справи, однак, попри це, позивач у даній справі ініціював повторний перегляд висновків суду щодо невідповідності спірної квитанції вимогам закону та намагається спростувати факт оплати послуг за договором про надання правової допомоги № 03-172, аргументуючи це аналогічними доводами, яким вже була надана відповідна правова оцінка, що є недопустимим, оскільки це порушує правопорядок, який не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень, і аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 607/6215/23.

Також судом першої інстанції вмотивовано відхилено аргументи сторони позивача, що вирішення даного спору по суті є необхідним для позивача задля можливості перегляду судового рішення у справі №761/2888/21 за нововиявленими обставинами, які суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України однією з підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, в даному ж випадку відповідні обставини оплати за договором № 03-172 про надання правової допомоги було досліджено в результаті розгляду цивільної справи №761/2888/21, відповідна правова оцінка відповідності вимогам закону квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року надана у постанові суду апеляційної інстанції.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обґрунтовано відзначив, що неприпустимим є ініціювання окремого судового процесу з метою перегляду у межах нової справи судового рішення, прийнятого в іншій справі, яке набрало законної сили.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2023 року в справі № 953/25514/19 (провадження № 61-17546св21), від 19 січня 2022 року в справі № 295/48/17 (провадження № 61-41500 св 18), від 11 серпня 2021 року в справі № 295/11548/16 (провадження № 61-18350св20), від 26 червня 2021 року в справі № 464/907/18 (провадження № 61-13987св20).

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, пункт 61).

Отже, з огляду на обов`язковість судових рішень, неприпустимість повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами, правової певності як одного з основних елементів верховенства права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що даний позов не підлягає задоволенню, адже відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 св 21)).

Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 295/48/17 (провадження № 61-41500 св 18), наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів.

Апеляційний суд також звертає увагу, що вимога про визнання первинного документу, що не має юридичної сили, не є належним способом захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України, і такий спосіб захисту не передбачений іншими положеннями чинного законодавства, а обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, підлягали встановленню та доказуванню в межах справи № 761/2888/21 за позовом АО «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Повторне викладення позивачем у апеляційній скарзі обставин, зазначених в позові, на які, на думку позивача, не звернув уваги суд першої інстанції, доводи позивача, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, не застосував норми Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, інші доводи позивача, спрямовані на доказування факту нездійснення відповідачем оплати грошових коштів в розмірі 50000 грн. за квитанцією до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року, - не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, що вказані обставини не підлягають повторному доказуванню, оскільки встановлювались в межах розгляду справи № 761/2888/21, і повторне їх встановлювання та ухвалення судового рішення призведе до порушення принципу правової визначеності.

Доводи апеляційної скарги, що Київський апеляційний суд у постанові від 10 грудня 2022 року в справі № 761/2888/21 застосував п. 25 розділу ІІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні без врахування п. 34 розділу ІІІ Положення, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки позивач не був позбавлений можливості доводити відповідні обставини в межах справи № 761/2888/21 про стягнення коштів, та оскільки апеляційний суд в постанові від 10 грудня 2022 року констатував, що позивачем суду не надано доказів, що Адвокатське об`єднання у своєму штаті має головного бухгалтера та касира, а керуючий партнер не має повноважень підписувати касові документи.

Доводи апеляційної скарги, що в справі № 761/2888/21 позивачем не заявлялась позовна вимога про визнання такою, що не має юридичної сили з 09 червня 2020 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 червня 2020 року, і що відсутнє постановлене судове рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є необґрунтованими, ґрунтуються на помилковому тлумаченню позивачем поняття преюдиційності судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи, що постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2022 року встановлено, що відповідачем були надані належні докази у підтвердження оплати послуг позивача за договором про надання правової допомоги, які не були спростовані позивачем у визначений законом спосіб.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Крім того, після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач ОСОБА_1 21 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому просив стягнути з позивача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 24000 грн.

На підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до заяви про ухвалення додаткового рішення надано копію договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Алтана», акт надання послуг від 21 жовтня 2024 року.

Згідно з п.п. 1.1. вказаного договору об`єднання зобов`язується надати правову допомогу щодо захисту прав та законних інтересів клієнта у судовій справі № 761/21265/24 за позовом Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і Партнери» до ОСОБА_1 під час здійснення провадження по даній справі у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Правова допомога включає: аналіз наданих матеріалів та формування правової позиції по справі; підготовка процесуальних документів; збір необхідної інформації по справі, направлення адвокатських запитів; проведення переговорів за дорученням клієнта; ознайомлення з матеріалами справи; представництво прав та інтересів клієнта у суді; інші види правової допомоги. У пункті 3.3 вказаного договору сторони дійшли згоди про розмір основного гонорару у суді першої інстанції у сумі 15000 грн. У пункті 3.4 вказаного договору сторони дійшли згоди, що гонорар за надання правової допомоги у вигляді здійснення представництва інтересів клієнта у судовому засіданні становить 3000 грн.

21 жовтня 2024 року сторони вказаного договору підписали акт наданих послуг, в якому зазначили обсяг виконаних робіт та їх вартість в розмірі 24 000 грн., а саме: аналіз позовної заяви з додатками у справі №761/21265/24 аналіз матеріалів, наданих клієнтом щодо суті справи, аналіз судової практики, доктрини, підготовка правової позиції у справі, консультування клієнта щодо правової позиції та необхідності вжиття процесуальних дій, їх строків та порядку вчинення, підготовка проекту відзиву на позовну заяву та інших клопотань (про закриття провадження, про витребування доказів); представництво інтересів клієнта по справі №761/21265/24 у судовому засіданні 01 жовтня 2024 року, 09 жовтня 2024 року та 16 жовтня 2024 року.

Позивачем направлено заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення та приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат, з тих підстав, що відповідачем у відзиві не зазначено, що ним буде подано заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України і відповідач особисто не робив таку заяву у суді; ОСОБА_1 вводить суд в оману, зазначивши у заяві про ухвалення додаткового рішення, що на засіданні, котре відбулося 16 жовтня 2024 року, ним було заявлено про понесення витрат на правову допомогу, оскільки 16 жовтня 2024 року в судовому засіданні була присутня адвокат Почерняк І.С., а не ОСОБА_1 ; адвокат Почерняк І.С. до закінчення судових дебатів у справі не робила відповідну заяву про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі

№ 922/1964/21 зроблено висновок, що: «суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). […]

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару)».

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, міститься висновок про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Вказане висловлено у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року, справа №127/1415/20, від 03 серпня 2022 року, справа №569/1159/20, від 04 серпня 2022 року, справа №761/20215/19.

З урахуванням викладеного, належним чином врахувавши правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право вказати обґрунтовані заперечення проти таких вимог, що в даному випадку позивач не вчинив, що як наслідок виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи надані представником відповідача документи, які в повній мірі підтверджують факт надання відповідачу послуг з правової допомоги під час розгляду цивільної справи №761/21265/24, вищезазначені висновки Верховного Суду, а також ненадання позивачем жодних заперечень на спростування співмірності розміру послуг їх вартості, суд першої інстанції дійшов висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати в сумі 24000 грн.

Доводи апеляційної скарги, що стороною відповідача не було зроблено відповідної заяви про розподіл судових витрат до судових дебатів, спростовуються протоколом судового засідання від 16 жовтня 2024 року, згідно якого, представник відповідача Почерняк І.С. повідомила, що у разі відмови в позові докази витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення (а. с. 4 т. 2).

Апеляційний суд враховує, що зауваження щодо неповноти чи неправильності протоколу судового засідання позивачем до суду першої інстанції в порядку ст. 249 ЦПК України не подавались.

Доводи позивача, що ОСОБА_1 ввів суд в оману, зазначивши у заяві про ухвалення додаткового рішення, що на засіданні 16 жовтня 2024 року ним було заявлено про понесення витрат на правову допомогу, оскільки 16 жовтня 2024 року під час судового засідання відповідач не брав участі, а була адвокат Почерняк І.С., відхиляються апеляційним судом як заявлені з формальних підстав, враховуючи, що за змістом ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки, і таким чином процесуальні дії, вчинені представником відповідача, мають однакову юридичну силу з процесуальними діями, вчиненими ним самим.

Виходячи із вищевикладеного, у суду першої інстанції не було правових підстав для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, про які зазначено в апеляційній скарзі, де зазначено, що якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом проігноровано заперечення позивача проти задоволення заяви відповідача щодо витрат на правову допомогу, з огляду на те, що вказаним запереченням позивача судом першої інстанції була надана належна правова оцінка, і оскільки саме по собі подання позивачем заперечення не є підставою для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, у випадку обґрунтованості такої заяви.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що вартість зазначених в акті № 1 наданих послуг від 21 жовтня 2024 року (аналіз позовної заяви з додатками у справі №761/21265/24 аналіз матеріалів, наданих клієнтом щодо суті справи, аналіз судової практики, доктрини, підготовка правової позиції у справі, консультування клієнта щодо правової позиції та необхідності вжиття процесуальних дій, їх строків та порядку вчинення, підготовка проекту відзиву на позовну заяву та інших клопотань) є значно завищеною, перелік послуг штучно перебільшеним, більшість з них не надавалась.

Апеляційний суд зауважує, що за умовами договору про надання правової допомоги від 06 червня 2024 року, укладеного ОСОБА_1 з Адвокатським об`єднанням «Алтана», у пункті 3.3 вказаного договору сторони дійшли згоди про розмір основного гонорару у суді першої інстанції у сумі 15000 грн., тобто гонорар є фіксованим і його розмір не залежить від фактичного обсягу наданих послуг. При цьому з матеріалів справи вбачається, що стороною відповідача було подано відзив на позовну заяву, що є неможливим без аналізу позовної заяви, аналізу судової практики та підготовки правової позиції у справі, а також були подані клопотання.

При цьому відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без руху та залишення позову без розгляду, про закриття провадження в справі не є підставою для відмови в задоволенні клопотання про ухвалення судового рішення та стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, оскільки такі клопотання подавалися відповідно до обраної адвокатом та узгодженої з відповідачем тактики і стратегії захисту, при цьому за наслідками розгляду справи судом першої інстанції в позові було відмовлено, відповідачем в ході судового розгляду понесено витрати на правничу допомогу, фактичне надання якої підтверджено, а отже судові витрати, пов`язані з розглядом справи, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Апеляційний суд враховує, що розгляд судом клопотань зі сторони відповідача, подання яких є його процесуальним правом, не призвів до відкладення розгляду справи, за таких обставин, доводи апеляційної скарги про упереджені по відношенню до сторін дії суду, яким не враховано поведінку сторони відповідача під час розгляду справи, що призвела до затягування справи шляхом подання явно необґрунтованих заяв і клопотань, у задоволенні яких було відмовлено судом, відхиляються апеляційним судом як неспроможні.

Доводи позивача в апеляційній скарзі, що 01 жовтня 2024 року під час судового засідання не була присутньою адвокат Почерняк І.С., а був присутнім відповідач ОСОБА_1 особисто, тому не підлягають задоволенню витрати на участь адвоката в цьому судовому засіданні згідно п. 2 акту в розмірі 3000 грн., спростовуються журналом судового засідання від 01 жовтня 2024 року, в якому зафіксовано, що судове засідання проведено за участі представника позивача Гапоненка Р.І. та представника відповідача Почерняк І.С., а також розпискою про час і місце слухання справи на наступне судове засідання, в якій розписалася адвокат Почерняк І.С. (а. с. 202 - 204 т. 1).

Доводи апеляційної скарги, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу не пов`язані з розглядом справи, а розмір таких витрат необґрунтований та непропорційний до предмета спору, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено ч. 5 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Так, у відзиві на позовну заяву стороною відповідача зазначено, що витрати, які відповідач очікує понести в зв`язку з розглядом справи, складають 30000 грн. (а. с. 100 т. 1).

Суму витрат на правничу допомогу, заявлену стороною відповідача у заяві про ухвалення додаткового рішення в розмірі 24000 грн., що складає 80 % від попередньо заявленої суми, не можна вважати неспівмірно меншою, відтак у суду першої інстанції не було підстав для застосування ч. 5 ст. 141 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат у випадку неспівмірності сум, заявлених до відшкодування та заявлених у попередньому (орієнтовному) розрахунку, є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідають обставинам справи, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Оскільки за наслідком апеляційного перегляду апеляційні скарги залишено без задоволення, вимоги позивача про покладення на відповідача судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, про загальний орієнтовний розмір яких 110000 грн. заявлено в апеляційних скаргах, задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.