Ухвала

від 06.02.2025 по справі 160/17331/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа №160/17331/24

адміністративне провадження №К/990/198/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року

у справі №160/17331/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 № 499 від 31 травня 2024 року про відмову у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу" в редакції від 04 травня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу" в редакції від 04 травня 2024 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року, з урахуванням супровідного листа з додатками, поданого представником ОСОБА_1 адвокатом Гур`євим А.А. 15 травня 2024 року, про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року з урахуванням супровідного листа з додатками, поданого представником ОСОБА_1 адвокатом Гур`євим А.А. 15 травня 2024 р. про звільнення з військової служби підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу", з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

До Суду надійшла касаційна Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі №160/17331/24.

Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2025 року залишив без руху касаційну скаргу скаржника надавши строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду клопотання відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Вирішуючи заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів виходить з такого.

Так, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Право на касаційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку касаційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Умовою прийнятності касаційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 330 КАС України, в тому числі і в частині сплати судового збору. Так, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону №3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб`єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.

Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Це допускається, оскільки право доступу до суду за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово зауважував, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Тобто, особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які діють як суб`єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.

Відтак, органи влади, що діють як суб`єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов`язків.

Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.

Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відсутні.

Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, особа, яка звертається до суду касаційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.

Доводи скаржника не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір в подальшому. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.

З огляду на наведене суд вважає, що заява скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб`єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону №3674-VІ.

Слід зазначити, що скаржником не надано на розгляд суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір" та вжиття скаржником послідовних та вичерпних заходів для сплати судового збору за подання касаційної скарги саме у даній справі.

За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, заявлене відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.

В той же час, відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зміст наведеної норми вказує на те, що продовження процесуального строку, встановленого судом, передбачає надання нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважних причин вчинена у первісно встановлений строк.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновку про можливість для продовження процесуального строку, встановленого судом для усунення недоліків, для надання можливості скаржнику сплатити судовий збір в повному обсязі.

Керуючись частиною третьою статті 3, статтею 121, статтею 332,КАС України, Суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

2. Продовжити Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги для сплати судового збору в повному обсязі.

3. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

Н.М. Мартинюк ,

Судді Верховного Суду