Постанова

від 23.01.2025 по справі 916/2169/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2169/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,

секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,

за участю представників:

від позивача: В.І. Джига,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024, повний текст складено 03.10.2024

у справі №916/2169/24

за позовом Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Сайд Медіа

про стягнення 5 272 117,89 грн,

суддя суду першої інстанції: О.В. Цісельський

місце прийняття рішення суду: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Сайд Медіа, в якій просила стягнути з відповідача заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів в сумі 5 727 117,89 грн, з яких основний борг 3 555 875,70 грн та пеня 1 716 242,19 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилався на порушення відповідачем умов договору від 01.06.2013 №293-рд в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.01.2020 по 29.02.2024.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сайд Медіа на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради суму основної заборгованості в розмірі 3 555 875,70 грн, пеню в розмірі 171 624,22 грн, та витрати по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаюче вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що як вбачається із матеріалів справи та визнається відповідачем, останній належним чином свої зобов`язання за спірним договором не виконав, оскільки в порушення умов спірного договору не сплатив у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ Сайд Медіа перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, утворилась відповідна заборгованість. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

З приводу позовних вимог про стягнення пені суд зазначив, що враховуючи невиконання відповідачем основного зобов`язання, позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача на підставі п.6.2. договору пеню.

Між тим, враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу справедливого балансу інтересів сторін, беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшив розмір пені на 90% від розрахованої позивачем, а відтак задовольнив позовні вимоги у цій частині частково.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Комунальна установа ,,Одесреклама Одеської міської ради звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 змінити та позовні вимоги Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір пені, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду щодо підстав зменшення розміру пені викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи.

Так, апелянт вказує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен взяти до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.

Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції фактично встановив відсутність в матеріалах справи достатніх доказів неплатоспроможності відповідача та неможливості виконати умови Договору, однак, в той же час, на підставі доказів про майновий стан відповідача, зменшив розмір пені на 90%.

На переконання апелянта, оскільки розмір пені становить менше половини суми заборгованості, то він не перевищує розмір збитків та не є надмірно великим. Крім того, розмір пені визначено Договором та не пов`язано у залежність до співвідношення із розміром збитків.

Скаржник зауважує, що відповідач, усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність пов`язану з цим, протягом останніх 2 (двох) років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість.

Окремо апелянт зазначає, що враховуючи ч.2 ст.218 ГК України і ст. 617 ЦК України, якими передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького.

Одночасно з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2169/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

08.11.2024 матеріали справи №916/2169/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 визнано причини пропуску скаржником строку на подачу апеляційної скарги неповажними. Апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 залишено без руху. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 із зазначенням інших поважних причин пропуску цього строку.

15.11.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 поновлено Комунальній установі Одесреклама Одеської міської ради пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24. Встановлено відповідачу строк до 11.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 11.12.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 призначити на 23.01.2025 о 10:30 год.

У судове засідання 23.01.2025 з`явився представник скаржника, який підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Сайд Медіа у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція дійшла наступних висновків .

Місцевим господарським судом встановлено факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором від 01.06.2013 №293-рд в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.01.2020 по 29.02.2024., з огляду на що суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу. Водночас, з огляду на обставини справи, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру пені на 90% до 171 624,22 грн.

Доводи апеляційної скарги Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради зводяться не незгоди із висновком суду щодо зменшення пені.

З огляду на зазначене, рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 переглядається апеляційним господарським судом в частині, що стосується наявності або відсутності підстав для зменшення розміру пені.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії значно та надмірно, які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Колегія суддів зауважує, що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу справедливого балансу інтересів сторін, беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Апеляційний суд вважає, що зменшення розміру пені забезпечує дотримання балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.

Висновок Господарського суду Одеської області про зменшення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судовій практиці.

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а її доводи спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства та судовою практикою.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунальної установи ,,Одесреклама Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі №916/2169/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.02.2025 у зв`язку з перебуванням судді Колоколова С.І. з 27.01.2025 по 06.02.2025 на лікарняному.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяЯ.Ф. Савицький