ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"23" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2169/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Джига А.В. - самопредставництво,
від відповідача: адвокат Кравченко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2169/24
за позовом: Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (65055, м. Одеса, вул. Дорожна, буд. 38-А)
про стягнення 5 272 117,89 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
17.05.2023 Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів в сумі 5 727 117,89 грн, з яких основний борг - 3 555 875,70 грн та пеня - 1 716 242,19 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення відповідачем умов договору від 01.06.2013 № 293-рд в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у період з 01.01.2020 по 29.02.2024.
Як вказано позивачем, КУ «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до чинного законодавства України та з 11.05.2018 є правонаступником прав та обов`язків КП «Одесреклама».
Також позивач зауважує, що ТОВ «СайдМедіа» є розповсюджувачем зовнішньої реклами, з яким КП «Одесреклама» уклало договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 293-рд від 01.06.2013, термін дії якого продовжений до 26.11.2025.
Посилаючись на умови вказаного договору, позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором, яка визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору, щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в договорі.
При цьому позивач додає, що в подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами. Так, додатком № 9 від 12.01.2021 до договору сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів», у відповідності до якого розмір щомісячної плати за тимчасове користування з 12.01.2021 складає 183255,48 грн.
Крім того, позивач пояснив, що розміщення відповідачем соціальної реклами враховано позивачем та відповідно вказано в обґрунтованому розрахунку суму, яка не враховується (виключається) у зв`язку із розміщенням соціальної реклами.
Щодо нарахування коефіцієнту-2 до незаповнених площин позивач, із посиланням на Правила № 434, пояснив, що коефіцієнт-2 є нормативно встановленим коригуючим коефіцієнтом, який застосовується при розрахунку плати за відповідних умов, а саме при наявності незаповнених сюжетом рекламних засобів (коли на рекламній площині відсутній повністю або частково рекламний сюжет) та не є штрафною санкцією за порушення договору.
Водночас позивач додає, що згідно умов договору у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України, нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 роки.
За ствердженнями позивача, в порушення умов договору відповідачем не були сплачені своєчасно та у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ «Сайд Медіа» перед КУ «Одесреклама», як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 5272117,89 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.
В свою чергу позивач додає, що з урахуванням розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами у ТОВ «Сайд Медіа» сформувалась вказана заборгованість за договором, яка складається із основного боргу в сумі 3555875,70 грн та пені в сумі 1716242,19 грн.
Також позивач зазначає, що КУ «Одесреклама» направляла на адресу ТОВ «Сайд Медіа» претензію № 1130/01-27 від 14.12.2023, відповіді на яку не надходило.
У відзиві на позовну заяву (вх. № 22649/24 від 07.06.2024), відповідач вказує, що з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, в тому числі в частині стягнення пені, оскільки після початку військової агресії Російської Федерації проти України (що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб і продовженого по теперішній час) терміново припинило свою комерційну діяльність з використання рекламних засобів комунальної власності, при цьому працівники підприємства виїхали з території Одеської області як і клієнти, що користувалися послугами ТОВ «Сайд Медіа».
Також відповідач зазначає, що в перше півріччя військової агресії місто Одесу залишила більшість населення, бізнесу та працівників органів влади, з огляду на що ТОВ «Сайд л Медіа» не мало можливості проводити господарську діяльність, про що неодноразово попереджувало КУ «Одесреклама» Одеської міської рали, спираючись на пункти 7.1 - 7.4 договору.
Між тим відповідач додає, що у пункті 7.1 договору йдеться про те, що сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин, наявність форс-мажорних обставин, в свою чергу, підтвердила ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
За ствердженнями відповідача, 29.04.2022 ним на адресу начальника управління реклами Одеської міської ради (КП «Одесреклама» на той момент не працювало) було направлено лист № 11 про настання форс-мажорних обставин та про неможливість виконання фінансових зобов`язань за договором, а в подальшому, на підставі зазначеного ТОВ «Сайд Медіа» також клопотало листом від 20.04.2023 перед керівництвом КУ «Одесреклама» про відтермінування (перенесення) виконання грошових зобов`язань за договором (перенесення погашення заборгованості за межі тривання воєнного стану, з початком сплати заборгованості після припинення воєнного стану в Україні), але отримали відповідь від 10.05.2023 з відмовою в цьому.
Між тим відповідач вважає, що не позбавлений права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення КУ «Одесреклама», оскільки в розділі 7 договору прямо не зазначено про протилежне, що і було зроблено на підставі договору.
Додатково відповідач наголошує, що повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та акцентує на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України критично вплинула на можливість виконання відповідачем зобов`язань за договором з причин призупинення рекламної комерційної діяльності, зникнення клієнтів - замовників реклами та тривалій непрацездатності комунальних установ, що слугує підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором.
Також відповідач додає, що згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Водночас, відповідач зауважує, що на період нарахування пені за прострочення платежів за договором фінансовий стан ТОВ «Сайд Медіа» має наступний вигляд: підприємство надало послуг з розміщення реклами з 01.02.2022 по 31.12.2022 в розмірі 962278,00 грн, але витратило на господарську діяльність 1550126,90 грн, з них сплатило позивачу 326414,60 грн; з 01.02.2023 по 31.12.2023 надало послуг на суму 2355960,00 грн, при витратах в розмірі 2385714,42 грн, з котрих сплатило КУ «Одесреклама» 356806,12 грн; з 01.01.2024 по 29.02.2024 надало послуг на суму 311100,00 грн при витратах в розмірі 313840,58 грн, позивачу сплачено 60672,00 грн.
Крім того відповідач зазначає, що податкова декларація ТОВ «Сайд Медіа» та фінансовий звіт за 2022 рік говорять про збиток у розмірі 2111300,00 грн, а податкова декларація та фінансовий звіт за 2023 рік зазначають про 1681000,00 грн збитків. Таким чином відповідач вказує, що господарська діяльність відповідача в період воєнного стану є збитковою, а також в цей період ТОВ «Сайд Медіа» розповсюджувало соціальну рекламу, витрати на поліграфічні вироби якої є дуже значними, а більшість рекламних щитів, перелік яких зазначений в додатку до договору, до сих пір не завантажені рекламою, не маючи свого споживача, що не сприяє виходу із скрутного фінансового становища відповідача.
Як вважає відповідач, термінове (без розстрочення або відстрочення) стягнення боргу з ТОВ «Сайд Медіа» зруйнує підприємство, а при стягненні пені в великому розмірі, що майже дорівнює сумі боргу, не залишає ніякого шансу на порятунок відповідача та призведе зі 100 відсотковою вірогідністю до закриття бізнесу. За ствердженнями відповідача, для суттєвого зменшення пені, яку нарахувало КУ «Одесреклама», є наступні підстави: по- перше, КУ «Одесреклама» в позові не зазначає ні про які збитки, спричинені простроченням платежів; по-друге, майновий стан ТОВ «Сайд Медіа» і його фінансова спроможність не дозволяють сплатити не тільки штрафні санкції, але й в найближчий час суму боргу; по-третє, відповідач своїми діями добросовісно намагається виконати своє грошове зобов`язання, яке поступово, періодично, у міру надходження грошових коштів, сплачує певні суми грошових коштів з метою погашення боргу; по-четверте, співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та розміром нарахованих штрафних санкцій говорить про те, що розмір пені дуже завеликий і має порядок, тотожний сумі боргу.
Крім того відповідач заявляє про не прозорість розрахунку розміру пені КУ «Одесреклама» Одеської міської ради та вважає, що вірний розмір пені та суми боргу може вирахувати судовий експерт в процесі проведення судової економічної (бухгалтерської) експертизи.
Таким чином, відповідач просить суд позовну заяву КУ «Одесреклама» Одеської міської ради до ТОВ «Сайд Медіа» задовольнити частково, надавши можливість виконання основного зобов`язання з відстрочкою оплати боргу на один рік з моменту набуття рішення суду законної сили, а також відмовити в частині стягнення 1716242,19 грн пені та застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір пені, який зазначений у позові, на 95%.
Позивач надав відповідь на відзив (вх. № 24105/24 від 19.06.2024), де, заперечуючи проти доводів відповідача, зазначив, що в обґрунтованих розрахунках до позовної заяви сум пені, що підлягають стягненню, позивачем вказано дату на початок періоду та дату на кінець періоду виникнення прострочення платежу, кількість прострочених днів, суми простроченого платежу, розмір облікової ставки НБУ, розмір подвійної облікової ставки НБУ в день, та сума пені яка підлягає стягненню, з огляду на що з розрахунку видно періоди, в які існувала несвоєчасна оплата платежів за договором відповідачем, при цьому суми здійснених платежів та несвоєчасна оплата відповідачем підтверджуються також виписками по рахунку наданих до суду. Також позивач вказує, що у відзиві відповідач заборгованість та несвоєчасність оплати визнав.
Також позивач наголошує, що на його адресу та до суду відповідачем не надавався сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП про існування форс-мажорних обставин, а пояснення відповідача щодо того, що КУ «Одесреклама» не працювало, не відповідає дійсності та не підтверджене належними доказами. При цьому позивач зазначає, що відповідачем за весь період воєнного стану не було надано будь-яких інших доказів викладених обставин, які зумовили неможливість виконання ним своїх зобов`язань за договором.
Водночас позивач звертає увагу, що відповідач, усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність, пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість.
В свою чергу позивач наголошує, що відповідачем не надано доказів звернення до КУ «Одесреклама» з підстав настання, на його думку, форс-мажорних обставин. Між тим позивач додає, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, є типовим договором, зміст якого визначено та затверджено Виконавчим комітетом Одеської міської ради, а відповідно до Статуту та Правил № 434, КУ «Одесреклама» не наділено повноваженнями із власної ініціативи вносити зміни до договору в частині зменшення, призупинення та нарахування платежів або пені за спірним договором.
За ствердженням позивача, лист на адресу Управління реклами Одеської міської ради, на який посилається відповідач, не може бути підставою для звільнення від нарахування пені за порушення строків оплати відповідачем, оскільки вказане Управління не є стороною договору та відповідно до Положення, на підставі якого воно діє і Правил № 434, не уповноважене вносити зміни до договору.
В той же час, як вказує позивач, з початку 2022 року жодних рішень Виконавчим комітетом Одеської міської ради про призупинення, відтермінування або зменшення тарифів та розміру плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності, або не нарахування штрафних санкцій за порушення строків оплати за договором плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, не приймалось.
Щодо відстрочки оплату боргу на 1 рік з моменту набуття рішення суд законної сили позивач заперечує з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а відтак, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
На думку позивача, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме на 1 рік та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (через 1 рік) виконати рішення у цій справі, а також останнім не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо).
Разом з тим позивач вважає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів, при цьому скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення та для зменшення розміру пені.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2024 позовна заява вх.№ 2227/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
22.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2227/24 від 17.05.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2169/24. Справу № 916/2169/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "11" червня 2024 року о 12:00 год
30.05.2024 від представника ТОВ «Сайд Медіа» до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 21715/24), в якому відповідач просив суд надати можливість адвокату Кравченко О.М. ознайомитися з матеріалами справи № 916/2169/24 та отримати копії позову з додатками, а також надати доступ до електронної справи. Вказану заяву було задоволено судом та того ж дня надано представнику відповідача матеріали справи для ознайомлення.
07.06.2024 від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22649/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
11.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2169/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "27" червня 2024 року о 12:20 год., про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 12.06.2024 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
11.06.2024 представником ТОВ «Сайд Медіа» до господарського суду подано клопотання (вх. № 23108/24) про призначення експертизи, в якому останній просив суд призначити судову економічну експертизу фінансово-господарської діяльності за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 293-рд від 01.06.2013.
17.06.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № 23661/24), в якому представник просив суд відкласти розгляд справи № 916/2169/24 та не закривати підготовче провадження у справі.
19.06.2024 представником позивача через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано до господарського суду відповідь на відзив (вх. № 24105/24), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом з доданими до неї доказами.
Окрім того, позивачем до суду були надані заперечення (вх. № 24107/24 від 19.06.2024) проти призначення експертизи, в яких представник просив суд відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Сайд Медіа» про призначення судово-економічної експертизи фінансово-господарської діяльності, а також поновити строк та залучити до матеріалів справи додані до заперечень акти звіряння. Вказані заперечення були долучені судом до матеріалів даної справи.
27.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2169/24, за результатами розгляду клопотання відповідача (вх. № 23108/24 від 11.06.2024), вислухавши думку представника позивача, судом була постановлена протокольна ухвала про відмову в задоволенні вказаного клопотання відповідача у в`язку з його необґрунтованістю, оскільки підстави для проведення судової економічної експертизи фінансово-господарської діяльності відсутні, так як потреба у спеціальних знаннях для встановлення даних та розрахунку пені, що входять до предмета доказування, також відсутня.
У даному підготовчому засіданні судом також проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та проголошено протокольну ухвалу про перерву до "18" липня 2024 року о 12:20 год., про що відповідача було повідомлено належним чином ухвалою суду від 01.07.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
09.07.2024 позивач надав до суду письмові пояснення (вх. № 26411/24) у зв`язку з виниклою необхідністю додаткового підтвердження розрахунків сум, що стягуються, до яких були додані, зокрема помісячні розрахунки використання місць під соціальну рекламу, строк на подання яких позивач просив поновити. Дані письмові пояснення були долучені судом до матеріалів справи.
18.07.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2169/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2169/24 до судового розгляду по суті на "21" серпня 2024 року о 12:00 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/2169/24 по суті на 19 вересня 2024 року об 11:00 год. ТОВ «Сайд Медіа» про дату, місце та час судового засідання по суті було повідомлене ухвалою суду від 18.07.2024, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
21.08.2024, з огляду на неявку представника відповідача, у судовому засіданні по справі № 916/2169/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "19" вересня 2024 року об 11:00 год., про що відповідач був повідомлений належним чином відповідною ухвалою суду від 22.08.2024 у відповідності до вимог ст. 120 ГПК України.
19.09.2024, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті у даному засіданні та врахувавши думку присутніх представників сторін, судом була проголошена протокольна ухвала про перерву в судовому засіданні по справі № 916/2169/24 до "23" вересня 2024 року об 11:30 год.
20.09.2024 позивачем, на виконання пропозиції суду, подано до суду додаткові пояснення (вх. № 34504/24) щодо стягнення пені, до яких доданий розгорнутий розрахунок суми пені. Пояснення разом із відповідним розрахунок враховані судом та долучені до матеріалів даної справи.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача КУ «Одесреклама» Одеської міської ради у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у відповідних заявах по суті.
Представник відповідача ТОВ «Сайд Медіа» у судових дебатах проти позову заперечував частково, просив суд зменшити розмір пені та в задоволені цієї частини позовних вимог відмовити, з підстав, викладених у відзиві на позов.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 23.09.2024 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України по виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
01.06.2013 між Комунальним підприємством «Одесреклама» Одеської міської ради (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (користувач) було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 293-рд, відповідно до п. 2.1 якого підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Згідно з п. 2.2 договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.
В п. 2.3 договору сторони погодили, що користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.
За умовами п. 4.1.2 договору користувач має право використовувати місця для розташування рекламних засобів з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами.
Згідно з п. 4.2.4 договору користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Пунктами 5.1, 5.2 договору сторони погодили, що плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства.
При цьому, п.п. 5.3, 5.4 договору передбачено, що у випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується. Користувач, що протягом місця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості, на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою.
Згідно з п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
В п. 6.2 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п. 6.4, 6.5 договору).
В п. 7.1 договору сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.
Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 7.3 договору сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених пп. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.
У випадку, якщо дія зазначених обставин триває більше 2 (двох) календарних місяців, кожна зі сторін має право на розірвання даного договору і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона сповістить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 (двадцять) днів до розірвання (п. 7.4 договору).
Згідно з п.п. 8.1, 8.3 договору, він набирає чинності з моменту його укладання. Договір укладений з 01.06.2013 по 11.08.2016, та в подальшому продовжений до 26.11.2025.
Положеннями п. 9.2 договору передбачено, що у разі виникнення між сторонами суперечок щодо виконання або тлумачення договору, вони намагатимуться вирішити їх шляхом переговорів. При недосягненні порозуміння, спір передається на розгляд до Господарського суду Одеської області.
В п. 9.4 договору зазначено, що усі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані сторонами або їхніми уповноваженими представниками, і є невід`ємною частиною договору.
КП «Одесреклама» Одеської міської ради та ТОВ «Сайд Медіа» додатковою угодою № 1 від 26.02.2015 внесли зміни до вказаного договору №293-рд від 01.06.2013, згідно яких сторони домовились викласти п. 5.2. договору в новій редакції: «З 01.01.2015 року користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі».
Так, судом встановлено, що Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради (далі- КП «Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України. З 11.05.2018 КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов`язків КП «Одесреклама».
12 січня 2021 року сторонами підписано додаток № 9 до договору № 293-рд від 01.06.2013, в якому, у відповідності до п. 2.2. та 5.1. вищевказаного договору, сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а також затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ «Сайд Медіа», згідно якого всього відповідна плата складає 183255,48 грн.
14.12.2023 КУ «Одесреклама» звернулась до ТОВ «Сайд Медіа» із претензією №1130/01-27, відповідно до якої позивач просив погасити існуючу станом на 30.11.2023 заборгованість за договором №293-рд від 01.06.2013 у сумі 3254676,15 грн. На підтвердження факту направлення вказаної претензії надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та копію конверту з відміткою працівника Укрпошти про причини невручення: «за закінченням терміну зберігання».
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
У статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1). Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (частина 2).
За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з частиною 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 1.5 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2008 №434 (із змінами та доповненнями) (далі - Правила) встановлено, що КУ «Одесреклама» - комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених ними Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.
Відповідно до п. 14.1.-14.3. Правил розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). З дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими тарифами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил. За наявності дозволу розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності, незалежно від факту нерозміщення рекламного засобу у визначеному дозволом місці.
Відповідно до п. 14.21. Правил встановити, що з 01.01.2015 року плата за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси (без ПДВ), сплачується користувачами до бюджету міста Одеси відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року N 2067 та перераховується на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання бюджету міста за кодом бюджетної класифікації 24060300 «Інші надходження».
Згідно з п. 15.1. Правил контроль за дотриманням цих Правил здійснює в межах своїх повноважень робочий орган, КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, а також інші органи чи організації згідно із законодавством.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені позивачем обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 01.06.2013 між КП «Одесреклама», правонаступником якого є КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, та ТОВ «Сайд Медіа» було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №293-рд. Вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а також є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з внесення плати за вищевказаним договором у розмірі 3555875,70 грн, а також нарахованої позивачем пені в сумі 1716242,19 грн за прострочення відповідачем виконання зобов`язання з внесення вказаної плати.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у спірний період.
В свою чергу, користування відповідачем місцями для розміщення рекламних засобів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість такого користування відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Водночас судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо внесення плати за договором № 293-рд від 01.06.2013.
Як встановлено судом та визнається відповідачем останній належним чином свої зобов`язання за спірним договором не виконав, оскільки, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, в порушення умов спірного договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ «Сайд Медіа» перед КУ «Одесреклама», як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, утворилась відповідна заборгованість.
Так, судом встановлено, що за період лютий 2022 року - лютий 2024 року (включно), з урахуванням вже існуючої станом на 01.02.2022 заборгованості в розмірі 309620,00 грн, заборгованість відповідача перед позивачем з платежів в бюджет міста за тимчасове право користування місцями для розташування рекламних засобів за договором становить у загальному розмірі 3554670,30 грн
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем не спростований. Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Сайд Медіа» звернулося до Управління реклами Одеської міської ради із листом-зверненням № 11 від 29.04.2022 щодо плати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, в якому товариство повідомило управління, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та форс-мажорними обставинами виконати свої зобов`язання по сплаті за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами не має змоги, з огляду на що просило звільнити ТОВ «Сайд Медіа» від такого обов`язку.
При цьому господарським судом не приймаються до уваги посилання відповідача на вказаний лист №11 від 29.04.2022, як на підставу повідомлення установи про наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов`язань за договором зі сплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, оскільки Управління реклами Одеської міської ради не є стороною спірного договору № 293-рд від 01.06.2013.
Крім того, судом критично оцінюються твердження відповідача стосовно того, що звернення із вказаним вище листом до Управління реклами Одеської міської ради, а не до Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради, обумовлено тим, що КУ «Одесреклама» на той момент не працювало, оскільки такі твердження відповідача не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Щодо доводів відповідача суд зазначає, що вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов`язання сторони узгодили в п.п. 7.1.-7.4. договору.
Водночас, як встановлено судом, матеріали даної господарської справи не містять доказів звернення ТОВ «Сайд Медіа» на адресу КУ «Одесреклама» Одеської міської ради в порядку п. 7.3 договору № 293-рд від 01.06.2013 з повідомленням про наявність обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором протягом 20 діб в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору.
Стосовно посилань відповідача на неможливість виконання зобов`язання зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами через наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію Російської Федерації проти України, які підтверджені Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, господарський суд зазначає наступне.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.
Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).
Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.
На підтвердження обставини неможливості виконання зобов`язань зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за договором № 293-рд від 01.06.2013 відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною.
Однак, господарський суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.
При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.
Господарський суд наголошує, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок Господарського суду Одеської області повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.
При цьому господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не наданий відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданий відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ТОВ «Сайд Медіа» або зумовили неможливість виконання зобов`язань за договором № 293-рд від 01.06.2013.
При цьому, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.
Наразі господарський суд наголошує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/528/19).
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 293-рд від 01.06.2013 внаслідок існування обставин непереборної сили.
Відтак, несплатою позивачу у повному обсязі вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів в межах спірного договору № 293-рд від 01.06.2013 відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
З урахуванням вказаного, оскільки дослідженими матеріалами справи встановлено належне у повному обсязі виконання позивачем зобов`язання за договором, а також встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а саме відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної оплати відповідачем вартості послуг за договором № 293-рд від 01.06.2013 за спірний період, приймаючи до уваги відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача та доказів на спростування доводів позивача, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги КУ «Одесреклама» про стягнення заборгованості у розмірі 3555875,70 грн належним чином обґрунтовані та доведені.
За цих обставин, суд вважає, що позивач, який забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями, підставно та правомірно звернувся до суду з цим позовом в частині стягнення з відповідача 3555875,70 грн основного боргу, а отже позов позивача в цій частині підлягає задоволенню судом.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 1716242,19 грн суд зазначає наступне.
Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповна та несвоєчасна сплата відповідачем коштів за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи, що відповідач не повно та не вчасно сплачував до бюджету міста Одеси платежі за спірним договором, суд вважає, що позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача на підставі п.6.2. договору пеню. При цьому, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування та позовної давності щодо плати та пені.
Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 1716242,19 грн, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно. Відповідач свого контррозрахунку пені суду не надав.
Поряд з вказаним відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру пені, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір пені на 95%.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, заявленої позивачем до стягнення, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує: ступінь виконання боржником основного зобов`язання, оскільки відповідачем періодично здійснюється оплати з метою погашення боргу; відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання; очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Окрім того, як вже зазначалось, у відповідності до Указу Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Надалі воєнний стан на території України було неодноразово продовжено.
Суд зазначає, що військова агресія розпочалась всупереч волі та бажання сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій, воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак, в момент укладення договору сторони виходили з того, що військові дії вестися не будуть.
Ані позивач, ані відповідач не є особами, здатними впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на території України, а тому, воєнні дії зумовлені причинами, які сторони не могло усунути після їх настання.
При цьому, масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір пені на 90% від розрахованої позивачем.
Встановлення такого значного розміру штрафних санкцій, на переконання суду, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором. При цьому, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
За цих обставин, суд виснує про часткове задоволення клопотання відповідача та наявність підстав для застосування судом свого права на зменшення розміру пені, заявленої позивачем до стягнення, до 171624,22 грн, що забезпечить оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та утвердить стимулюючу функцію неустойки з урахуванням відсутності підтверджених збитків у позивача та розміру основного боргу перед позивачем в сумі 3555875,70 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позов позивача підлягає частковому задоволенню судом, а саме з відповідача на користь позивача належить стягнути борг в сумі 3555875,70 грн та пеню в сумі 171624,22 грн.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.
Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Слід зазначити, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Отже, виходячи з вищенаведеного законодавець, у будь-якому випадку пов`язує розстрочення та відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Суд також враховує, що при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз`яснення в ч. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Про необхідність встановлення зазначених обставин також роз`яснено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
Всупереч вказаним процесуальним нормам, відповідачем не доведено існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема, але не виключно факту відсутності прибутку від здійснення господарської діяльності, а також погіршення фінансового стану, що підтверджувало б об`єктивну неможливість виконання судового рішення у даній справі шляхом єдиноразової оплати всієї суми заборгованості. Також, суду не надано доказів відсутності грошових коштів на банківських рахунках у обсягах, необхідних для виконання судового рішення.
В свою чергу, відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів відсутності його вини у виникненні даного спору.
При цьому, за приписами ст. 331 ГПК України відстрочення/розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить «майно» позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.
Враховуючи зазначене вище, оцінивши наведені відповідачем посилання на обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, заперечення позивача, господарський суд дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи та надані докази не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні ч. 2 ст. 331 ГПК України.
При цьому господарський суд враховує, що зменшення судом пені на 90% певною мірою полегшує виконання відповідачем рішення суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Слід зауважити, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Вказану правову позицію також підтримано Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 по справі №913/960/17.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення на один рік з моменту набуття ним законної сили.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті коштів за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу, доказів, що спростовують її розмір або доказів сплати у повному обсязі, до суду не надано.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, № 274).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини виконання позивачем зобов`язань за договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74,76-77 ГПК України, не надав, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної оплати відповідачем вартості послуг за договором, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку із зменшенням судом нарахованої пені, шляхом присудження до стягнення з ТОВ «Сайд Медіа» на користь КУ «Одесреклама» Одеської міської ради 3555875,70 грн основної заборгованості та 171624,22 грн пені.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У п. 4.3. постанови від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України» пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Приймаючи до уваги вищезазначене, а також з огляду на те, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (65055, м. Одеса, вул. Дорожна, буд. 38-А, код ЄДРПОУ 38643057) на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211) суму основної заборгованості в розмірі 3 555 875 (три мільйони п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 70 коп, пеню в розмірі 171 624 (сто сімдесят одна тисяча шістсот двадцять чотири) грн 22 коп та судовий збір в розмірі 63 265 (шістдесят три тисячі двісті шістдесят п`ять) грн 42 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03 жовтня 2024 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 23.09.2024 |
Оприлюднено | 07.10.2024 |
Номер документу | 122054482 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань інші договори |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні