Рішення

від 04.02.2025 по справі 918/1166/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2025 р. м. РівнеСправа № 918/1166/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 липня, 52, м. Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н, 33028; Код ЄДРПОУ 02910077)

в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21085816; ел. пошта oblrada@ror.gov.ua)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 36716332)

до відповідача-2 Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" (вул. Київська, 78Г, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33012, код ЄДРПОУ 0200010)

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 1 497 249 грн 75 коп.

у судове засідання з`явилися:

- прокурор: Немкович Ігор Іванович;

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача-1: не з`явився;

- від відповідача-2: не з`явився

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою наявних технічних засобів.

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду

24 грудня 2024 року від першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради надійшов позов до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" до відповідача-2 Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 1 497 249 грн 75 коп.

У прохальній частині позовної заяви викладено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західний офіс Держаудитслужби.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура вказує, що між Постачальником (відповідачем-1) та Споживачем (відповідачем-2) за результатами відкритих торгів 22.02.2021 було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 200-2021/86. В подальшому між вказаними юридичними особами було укладено ряд додаткових угод, що призвело до збільшення ціни закупівлі електричної енергії і є порушенням вимог законодавства України про публічні закупівлі, а отже такі Додаткові угоди підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти стягненню з відповідача-1 на користь позивача. Прокуратура стверджує, що при укладанні додаткових угод постачальником не обґрунтовано коливання ціни на електричну енергію на ринку, не обґрунтовано чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь не вигідним. Прокуратура заявляє, що у цій справі підлягає до застосування позиція ВП ВС викладена у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, згідно з якою ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Ухвалою від 26.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/1166/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.01.2025. Запропоновано відповідачам-1 та -2 у строк протягом 5-ти днів з моменту отримання даної ухвали надати правову позицію щодо необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного офісу Держаудитслужби. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

В межах встановленого судом процесуального строку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" та Комунального підприємства "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" не надходило правової позиції щодо необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного офісу Держаудитслужби.

Ухвалою від 15.01.2025 у задоволенні заяви першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури про залучення Західного офісу Держаудитслужби в порядку ст. 50 ГПК України до участі у справі № 918/1166/24 відмовлено.

07 січня 2025 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив в межах процесуального строку встановленого судом. У даному відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" просить суд залишити позов без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. В обґрунтування правової позиції вказує, що на момент звернення з позовом до суду представник прокуратури достеменно знав про те, що Лікарня має намір звернутися до суду з позовом. 26.12.2024 Лікарня звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 497 250 грн 75 коп. у справі №918/1176/24. Відповідач-1 наголошує, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може звертатися до суду з позовом лише після дотримання процедур, які підтверджують необхідність представництва інтересів держави. Зокрема, прокурор має довести факт, що орган, уповноважений діяти в спірних правовідносинах, не здійснює або неналежно здійснює свої функції. Без таких доказів звернення прокурора є необґрунтованим і не підлягає розгляду по суті. Лікарня як розпорядник бюджетних коштів розпочала претензійно-судову роботу, виконавши свою функцію із захисту інтересів держави. Посилання прокурора на неналежне виконання Лікарнею своїх обов`язків є безпідставним. Таким чином, позов прокуратури має бути залишений без розгляду, оскільки звернення з ним є передчасним і не відповідає вимогам процесуального законодавства.

14 січня 2025 року до суду від Рівненської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1. У даній заяві по суті спору прокуратура вказала, що укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Прокуратурою встановлено порушення при укладенні Лікарнею додаткових угод до договору постачання електроенергії, які призвели до надмірної сплати бюджетних коштів. Незважаючи на повідомлення Рівненської обласної ради, як засновника Лікарні, та надання обґрунтованих вимог органу фінансового контролю, жодних дієвих заходів на захист інтересів держави ні обласною радою, ні її підпорядкованою установою Лікарнею, протягом трьох місяців вжито не було. Лікарня заявила про законність додаткових угод, однак поданий нею самостійно позов судом залишено без руху через несплату судового збору та невідправлення позовних матеріалів. Враховуючи невжиття належних заходів Рівненською обласною радою та Лікарнею, прокуратура пред`явила позов у даній справі в інтересах держави щодо визнання угод недійсними та стягнення коштів. Таким чином, дії прокуратури є правомірними і виправданими, оскільки порушення інтересів держави поєднується з неналежним виконанням своїх обов`язків уповноваженими органами.

Ухвалою від 21.01.2025 закрито підготовче провадження у справі № 918/1166/24. Призначено справу № 918/1166/24 до судового розгляду по суті на 28.01.2025.

У судовому засіданні 28.01.2025 суд розглянув клопотання відповідача-1, викладене у відзиві на позову заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" просить суд залишити позов без розгляду. Протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні означеної вимоги відповідача-1 про залишення позову без розгляду та оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 04.02.2025.

Ухвалою від 28.01.2025 повідомлено Рівненську обласну раду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" та Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка", що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 04.02.2025.

04 лютого 2025 року судом встановлено, що позивач, відповідач-1 та відповідач-2 не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, про час дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином шляхом доставлення ухвали від 28.01.2025 до їх електронних кабінетів 29.01.2025 о 02:00 год.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, серед іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до абз 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Позивач та відповідач скористалися правом, передбаченим ч. 3 ст. 196 ГПК України та подали клопотання від 23.01.2025 та заяву від 28.01.2025 про розгляд справи за відсутності їх представників.

Згідно з ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою та з огляду на наявність вищевказаного клопотання позивача та заяви відповідача-1, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача та відповідачів-1 та -2.

Присутній у судовому засіданні 04.02.2025 прокурор просив позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи сторін, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради проведено закупівлю UA-2020-12-09-014160-с у формі відкритих торгів за предметом "Електрична енергія, ДК 021:2015:09310000-5", кількість товарів або обсяг виконання робіт чи послуг: 2000000 кіловат-година.

Відповідно до річного плану закупівель, джерелом фінансування вказаної закупівлі є кошти обласного бюджету.

Дата оприлюднення оголошення про проведення процедури закупівлі: 09.12.2020.

У електронних торгах взяло участь 5 учасників, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп", котре відповідало кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації.

22 лютого 2021 року між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради (у подальшому перейменоване на Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" укладено Договір № ВРЕ-200-2021/86 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору, постачальник продає електричну енергію споживачу (за кодом ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Загальна кількість електричної енергії за цим Договором становить: 2 000 000 кВт*год для забезпечення потреб об`єктів споживання Споживача за ЕІС кодами в точках продажу, перелік яких зазначений в Додатку 2 до Договору (п.2.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору, строк (термін) поставки (передачі) товару: 22.02.2021 по 31.12.2021 включно.

Загальна ціна даного Договору становить 3 994 000, у т.ч. ПДВ (20%) 665 660 грн (п. 5.1. Договору).

Відповідно до Додатку № 2 до Договору, ціна за одиницю товару становить 1,997 грн/кВт*год з ПДВ.

Згідно з п.13.9 Договору, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії па ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньо добовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП «Оператор Ринку» за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних. Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» https://www.oree.com.ua/index.php/main/get_by_id/500 або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Із додатку № 1 до Договору під назвою "Заява до договору про постачання електричної енергії споживачу" вбачається, що початок постачання електроенергії - із ____ лютого 2021. Електроенергія постачатиметься за адресою: 33007, м. Рівне, вул. Київська, 78-г.

Із комерційної пропозиції (додаток № 2) вбачається, що ціна на електричну енергію: 1,997 грн/кВт*год з ПДВ, включаючи вартість передачі електричної енергії (послуги ОСП) затвердженої постановою НКРЕКП № 2353 від 09.12.2020 та становить 0, 29393 коп. без ПДВ.

Згідно з п. 3.1. Договору строк (термін поставки) товару: 22.02.2021 по 31.12.2021.

У додатку № 3 до Договору сторони визначили договірні величини споживання електричної енергії (обсяги постачання електроенергії на 2021 рік). Ціна цього Договору становить 3 994 000 грн 00 коп. з ПДВ.

Відтак на момент укладення та підписання Договору № ВРЕ-200-2021/86 про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 сторонами були узгоджені та визначені всі істотні умови угоди, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

У подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару:

- додатковою угодою № 2 від 07.04.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 2,1612684 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.03.2021 (збільшено на 8,22 %);

- додатковою угодою № 5 від 10.08.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергіїстановить 2,3419428грн/кВт*годз ПДВ та починає застосовуватись з 01.08.2021 (збільшено на 17,27%);

- додатковою угодою №6 від 02.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 2,5405 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.08.2021 (збільшено на 27,21%);

- додатковою угодою №8 від 04.10.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергіюна ринкувизначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергіїстановить 2,759124 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.09.2021 (збільшено на 38,16%);

- додатковою угодою №9 від 05.10.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринкувизначено,що ціна за 1кВТ/год спожитої електричної енергіїстановить 2,9995242грн/кВт*годз ПДВ та починає застосовуватись з 14.09.2021 (збільшено на 50,2 %);

- додатковою угодою № 10 від 03.11.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 3,26394036 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.10.2021 (збільшено на 63,44 %);

- додатковою угодою № 11 від 05.11.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринкувизначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 3,554772 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 11.10.2021 (збільшено на 78 %);

- додатковою угодою № 12 від 07.12.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 3,860568348 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.11.2021 (збільшено на 93,31 %);

- додатковою угодою № 13 від 09.12.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 4,2110028 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.11.2021 (збільшено на 110,86 %);

- додатковою угодою № 14 від 21.12.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку визначено, що ціна за 1 кВТ/год спожитої електричної енергії становить 4,383168 грн/кВт*год з ПДВ та починає застосовуватись з 01.12.2021 (збільшено на 119,48 %).

Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 119,48 %.

Крім цього, між сторонами укладено і інші додаткові угоди, а саме:

- 23.02.2021 (на наступний день після укладення Договору) укладено Додаткову угоду № 1, згідно з якою сторони домовилися викласти в наступній редакції Додаток № 5 до Договору "ціна цього Договору становить 3 994 000 грн 00 коп. з ПДВ, та за рахунок коштів обласного бюджету 1 500 000 з ПДВ відповідно до рішення сесії РОР № 58 від 24.12.2020";

- 15.06.2021 укладено Додаткову угоду № 3, згідно з якою сторони домовилися доповнити Додаток до Заяви до договору Додатку № 1 рядками № 23 та № 24 із двома новими ЕІС-точками. Договірні величини споживання залишаються незмінні.

- 06.07.2021 укладено Додаткову угоду № 4, згідно з якою сторони змінили назву споживача із Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради на Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка".

- 03.09.2021 укладено Додаткову угоду № 7, згідно з якою сторони домовилися викласти в наступній редакції Додаток № 5 до Договору "ціна цього Договору становить 3 994 000 з ПДВ, та за рахунок коштів обласного бюджету 2 250 000 з ПДВ відповідно до рішення сесії РОР № 58 від 24.12.2020".

- 22.12.2021 укладено Додаткову угоду № 15, згідно з якою сторони домовилися викласти в наступній редакції Додаток № 5 до Договору "ціна цього Договору становить 3 994 000 з ПДВ, та за рахунок коштів обласного бюджету3 707 504 грн 23 коп.. з ПДВ відповідно до рішення сесії РОР № 58 від 24.12.2020".

- 24.12.2021 укладено Додаткову угоду № 16, згідно з якою сторони домовилися викласти в наступній редакції Додаток № 5 до Договору "ціна цього Договору становить 3 994 000 з ПДВ, та за рахунок коштів обласного бюджету 3 994 000 грн 00 коп. з ПДВ відповідно до рішення сесії РОР № 58 від 24.12.2020, № 424 від 17.12.2021".

- 28.12.2021 укладено Додаткову угоду № 17, згідно з якою сторони домовилися викласти в наступній редакції Додаток № 5 до Договору "ціна цього Договору становить 3 994 000 з ПДВ, та за рахунок коштів обласного бюджету 3993 999 грн 80 коп. з ПДВ відповідно до рішення сесії РОР № 58 від 24.12.2020, № 424 від 17.12.2021".

Додатковою угодою № 119 від 30.12.2021 сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % від суми, визначеної в Договорі. Дана додаткова угоди набирає чинності з 01.01.2022 і діє до 21.01.2022.

Додатковою угодою № 20 від 25.01.2022 сторони обумовили, що постачальник зобов`язується поставити товар (електричну енергію) в порядку та за ціною, визначеною у договорі споживачу в період із 01.01.2022 і діє до31.03.2022 включно. Обсяг електричної енергії, що буде закуплена в період із 01.01.2022 і діє до 31.03.2022 включно складає 189 692 кВт год. на загальну суму 798 798 грн 32 коп. грн, в тому числі ПДВ - 133 133 грн 05 коп.

Із актів приймання-передачі на виконання Договору вбачається, що ТОВ «Енерджі Трейд Груп» поставлено 1 650 248 кВт/год електричної енергії, які оплачено Лікарнею на загальну суму 4 792 795,01 грн з ПДВ.

Із матеріалів справи та доказів, наданих прокуратурою вбачається, що за Договором електрична енергія відповідачу-2 фактично постачалась до січня 2022 року включно.

У позовній заяві прокурор вказує, що укладення додаткових угод №№ 2, 5-6, 8-14 проведено із порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме - ліміту 10 % збільшення ціни товару, що призвело до переплати комунальним підприємством грошових коштів. У зв`язку із цим прокуратура просить суд визнати недійсними додаткові угоди з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Проаналізувавши спірні правовідносини, судом встановлено, що на момент проведення торгів, визнання учасника переможцем та укладення з ним Договору 22.02.2021 діяв Закон України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону України № 114-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель", який набув чинності 20.10.2019 та введений в дію 19.04.2020.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Прокуратура, проаналізувавши укладені додаткові угоди до Договору №№ 2, 5-6, 8-14 (кожну окремо взяту за критерієм збільшення вартості послуги), дійшла висновку, що істотні умови договору в частині формування ціни постачальником були порушені, оскільки вартість електроенергії збільшилася не на 10% загалом, а на 119, 48 % (із 1 997 грн грн/кВт*год з ПДВ до 4, 383168 грн грн/кВт*год з ПДВ), що є порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та процедури тендерної закупівлі.

На думку прокурора такий висновок кореспондується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, відповідно до якого метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

В цілому, прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач-1, спонукаючи споживача (відповідача-2) електричної енергії до укладення додаткових угод, мав на меті збільшити ціну за одиницю товару на вигідний для себе відсоток, не аналізуючи ринок електроенергії належним чином.

Верховний Суд у своїх висновках, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначив, що: "Закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод)".

Господарський суд зауважує, що до спірних правовідносин у межах даного спору висновки, викладені у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 не можуть бути застосовані із урахуванням наступного.

Висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 були сформовані стосовно норми права, яка діяла у Законі України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону, що діяв станом на серпень-жовтень 2018 року - п. 2 ч. 4 ст. 36.

Пункт 2 ч. 4 ст. 36 (Основні вимоги до договору про закупівлю) Закону України "Про публічні закупівлі" (який діяв станом на серпень-жовтень 2018 року) мав наступну редакцію: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

З прийняттям Закону України № 114-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель", Закон України "Про публічні закупівлі" викладений у новій редакції, у тому числі і стаття, яка встановлює основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього (ст. 41), за якою: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії."

Таким чином до нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі" в цілому та норми щодо вимог до Договору № від 25.01.2021 на постачання електричної енергії та внесення змін до нього, зокрема, не можуть бути застосовані правові висновки Верховного Суду, які були викладені у постанові стосовно попередньої редакції вказаного Закону, тобто за інших застосовуваних норм права.

Означене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц, за яким до спірних правовідносин, що виникли за інших застосовуваних норм права відсутні підстави для врахування попереднього висновку у цій справі.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 аргументував необхідність укладення додаткових угод про збільшення ціни електроенергії як товару, коливанням цін за електричну енергію на ринку, при тому враховував цінові довідки видані Харківською торгово-промисловою палатою.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах для здійснення усіх обрахунків та розрахунків має значення розрахунковий період в 1 календарний місяць (з першого по останнє число місяця), оскільки саме такий період визначений Договором між споживачем та постачальником (п.5.6. Договору).

Відтак при визначенні коливання ціни має значення саме місяць, який є базисним показником для порівняння при визначенні коливання ціни, а не декада чи день чи кілька днів.

Господарський суд, дослідивши дотримання відповідачем-1 порядку, встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" та п.п. 5.1, 5.7. та 13.8. Договору, встановив, що відповідач-1 як постачальник не дотримався при укладенні оспорюваних додаткових угод №№ 2, 5-6, 8-14 належного порядку з огляду на наступне.

Внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди. Ініціатором внесення змін до договору в частині збільшення ціни за одиницю товару завжди виступає постачальник.

Судом встановлено, що при укладенні додаткової угоди № 2 від 07.04.2021 до Договору, дія якої поширюється на правовідносини споживача та постачальника із 01.03.2021, сторони домовилися збільшити ціну за товар на 8, 22 % (на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку).

В той же час відповідно до загальновідомих відомостей розміщених на сайті ДП «Оператор ринку» вбачається, що станом на 22.02.2021 (дата укладення Договору) ціна електроенергії на ринку РДН становила 1310,62 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 07.04.2021 - 1250, 75 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто фактично зменшилась на 4,56 %.

Аналогічна ситуація і на ринку ВДР, станом на 22.02.2021 ціна електроенергії 1381,20 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 07.04.2021 - 1319,87 грн/МВт.год (без ПДВ), відтак ціна зменшилась на 4,44 %.

Загалом середньозважена місячна ціна електроенергії у квітні 2021 року була нижчою ніж у лютому 2021 року. На ринку РДН середньозважена ціна у лютому становила 1 611,59 грн/МВт.год (без ПДВ), а у квітні - 1394,41 грн/МВт.год (без ПДВ), що нижче на 13,47 %. А на ринку ВДР - лютнева ціна на електроенергію становила 1 756,16 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже у квітні 1407,09 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто нижче на 19,87 %.

З вказаного слідує, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди № 2 від 07.04.2021 мало місце коливання цін на електричну енергію в бік зниження, а тому вказана угода укладена з порушенням ст. 41 Закону та підлягає визнанню недійсною.

Не дивлячись на значне коливання цін в бік зниження відповідач-1 не ініціював питання щодо зменшення цін на електричну енергію, - а навпаки 07.04.2021 уклав із відповідачем-2 додаткову угоду №2, якою збільшив ціни за електричну енергію за 1 кВТ/год. на 8, 22 % у порівнянні з ціною, визначеною у Договорі.

Верховним Судом висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21).

Вказана правова позиція також підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Додаткова угода № 5 збільшує ціну товару на 17, 27 % в порівнянні від початкової ціни, що суперечить закону та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, згідно з якою загальне збільшення ціни товару протягом дії договору про публічну закупівлю не може перевищувати 10% від початкової ціни, незалежно від кількості та строків внесення змін.

Таким чином, оспорювані прокуратурою додаткові угоди № 5-6, 8-14 також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.

Суд підкреслює, що укладення додаткової угоди № 5 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на 17,27 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додаткової угоди № 6 - на 27,21 %; додаткової угоди № 8 - на 38,16 %; додаткової угоди № 9 - на 50,2 %; додаткової угоди № 10 - на 63,44 %; додаткової угоди №11 - на 78 %; додаткової угоди №12 - на 93,31 %, додаткової угоди № 13 - на 110,86 %, додаткової угоди № 14 - на 119,48 %.

Перевищення встановленого обмеження навіть на 0,1% свідчить про порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» і є підставою для визнання відповідної додаткової угоди недійсною. Закон не передбачає можливості нехтування цим обмеженням або його розширеного тлумачення.

Суд констатує, що правових підстав для збільшення ціни на електроенергію за додатковою угодою № 2 не було, відповідач-1 не надав належного документального обґрунтування зміни ринкової ціни, яка б виправдовувала необхідність внесення відповідних змін до договору. Оскільки зміна ціни за додатковою угодою № 2 не мала достатніх підстав, усі подальші збільшення вартості електроенергії також є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на незаконно підвищеній базовій ціні. Решта додаткових угод, котрі укладені з метою збільшення ціни за одиницю товару, - не лише укладені внаслідок необґрунтованого підвищення ціни, але й перевищують встановлений законом ліміт у 10% від початкової вартості товару, що є прямим порушенням частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

При цьому, Верховним Судом висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21).

У пунктах 5.58. - 5.60. постанови Верховний Суд від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21 зазначено, що метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22 вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та «каскадного» підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Аналізуючи інформацію щодо підстав укладання додаткових угод та рівня середньозважених цін на ринку вбачається, що ТОВ «Енерджі Трейд Груп» ініціювало укладення додаткових угод фактично для збагачення за рахунок бюджетних коштів, сплачених Лікарні.

Підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю, вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Такі висновки відповідають подібним правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09,2019 у справі №915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18.

Таким чином, сторони у випадку коливання цін на ринку (як її бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10 % від ціни за одиницю товару і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами. Існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару па ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку за період, який є розрахунковим. Аналогічної правової позиції дотримується Вищій господарський суд України у справі № 904/6290/17 від 13.12.2017, Верховний Суд у, справі № 913/368/19 від 02.12.2020, у справі № 912/1580/18 від 13.10.2020, V справі № 907/788/18 від 23.01.2020.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

Проаналізувавши зміст наданих постачальником обґрунтувань коливання цін на ринку електричної енергії, наведених у довідках Харківської торгово-промислової палати та інформації з сайту ДП «Оператор ринку» щодо порівняння середньозважених цін на електричну енергію, суд дійшов висновку, що останні не відображають об`єктивний стан зміни ціни за період з моменту підписання договору до внесення відповідних змін до нього.

Періоди, які застосовано для порівняння цін на ринку електричної енергії не відображають об`єктивних даних щодо зростання цін саме на момент підписання додаткових угод.

Як вбачається, деякі з додаткових угод укладені в одному місяці: додаткові угоди № 8 від 04.10.2021 та № 9 від 05.10.2021; додаткові угоди № 10 від 03.11.2021 та № 11 від 05.11.2021; додаткові угоди № 12 від 07.12.2021, № 13 від 09.12.2021 та № 14 від 21.12.2021. Різниця між датами укладення даних додаткових угод кілька днів, що абсолютно суперечить вимозі закону про те, що підставою для збільшення ціни товару є її коливання у бік збільшення за розрахунковий період. Коливання цін за незначний проміжок часу не є об`єктивним доказом необхідності внесення змін до договору, оскільки не відображає коливання цін протягом усього періоду дії договору, тобто з моменту його укладення до дати укладення додаткової угоди.

В матеріалах справи відсутні довідки/інформації (або в інші документальні форми), видані Торгово-промисловою палатою України, або Регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики, які підтверджували б зростання ціни по кожному місяцю у порівнянні з минулим місяцем.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22).

Постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22 є релевантною до правовідносин у справі № 918/1166/24 і обов`язковою для врахування при її розгляді. Справа №922/2321/22 стосується договору про постачання електричної енергії споживачу та укладених до нього у 2021 році додаткових угод, якими збільшувалася ціна за одиницю товару в загальному розмірі понад 10 % від ціни, яка передбачалася умовами договору.

При укладенні оспорюваних додаткових угод послідовно збільшувалась вартість електроенергії практично на максимально визначений у законі або більший за середній відсоток, за відсутності доказів, що його вартісні показники упродовж дії Договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для відповідача-1.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Враховуючи вказане, суд зазначає, що додаткові угоди № 2, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 суперечать ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одночасно, правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Таким чином, дозволяється збільшення ціни за одиницю товару, у випадках, передбачених законодавством, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми Договору.

Законом України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Так, у абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до ст. 180 ГК України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.

В абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за п. 2 ч. 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 927/550/20).

Так, відповідач-2, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному між сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо збільшення ціни товару підписав оспорені додаткові угоди, внаслідок чого ціна за одиницю товару збільшилась.

Збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

З аналізу оспорюваних додаткових угод слідує, що динаміка зміни ціни за договором у відсотковому значенні становила + 119, 48 %.

При цьому судом звертається увага на те, що сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії; враховуючи діяльність відповідача-1, на момент підписання основного договору відповідач-1 знав (не міг не знати) про ціни, які склалися на ринку на електричну енергію, постачання якої він мав намір здійснювати, та гарантував її поставку замовнику за цінами відповідно до договору.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідачем-1 не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання сторонами в повному обсязі.

Додаткові угоди № 2, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 суперечать ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод на постачання електроенергії недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Оскільки додаткові угоди визнано недійсними, - сплачені кошти за даними додатковими угодами підлягають - стягненню з відповідача-1 на користь місцевого бюджету. При кваліфікації спірних правовідносин суд застосовує норми ст. 216 ЦК України та норми ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами-1 та -2 щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись за первинною ціною, а саме 1,997 грн/кВт*год з ПДВ. З урахуванням викладеного за період дії Договору фактично поставлено 1 650 248 кВт*год, за які Лікарня мала би заплатити 3 295 545, 26 грн з ПДВ (1 650 248 * 1,997).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 1 497 249, 75 грн (4 792 795,01 грн - 3 295 545, 26 грн).

Відповідно кошти, які безпідставно та незаконно витрачені у розмірі 1 497 249, 75 грн підлягають поверненню до місцевого бюджету Рівненській обласній раді, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 918/323/23.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд на підставі доказів, наданих прокуратурою, встановив перебування сторін у договірних відносинах та встановив порушення відповідачем-1 прав позивача.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди № 2, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 до Договору № від 22.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу укладено з порушенням законодавства, а відтак суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про визнання недійсними таких додаткових угод.

Крім того, судом встановлено, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата відповідачем-2 коштів в розмірі 1 497 249, 75 грн (які були виділені останньому з місцевого бюджету), а відтак вимоги прокурора про стягнення з відповідача-1 зазначених коштів також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в порядку ст. ст.216, 1212 ЦК України.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у суді суд зазначає наступне.

Суд виснує про наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Разом з тим, поняття інтереси держави, відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. В п. З зазначеного рішення суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Предметом даного судового спору є визнання недійсними додаткових угод, укладених до Договору на постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» та Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради (яке у подальшому перейменоване на Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка").

Відповідач-2 у спірних правовідносинах діяв як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Рівненською обласною радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Правовий статус, повноваження та відповідальність розпорядника бюджетних коштів визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком №228. Згідно з цими документами, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов`язання та витрачати кошти лише в межах, встановлених затвердженими кошторисами та планами. Водночас, з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст.3 даного Закону.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Статтею 66 Закону України «Про освіту» Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради, Київська та Севастопольська міські ради планують та забезпечують розвиток мережі закладів профільної середньої, професійної (професійно-технічної) та позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти, спеціальних закладів освіти, науково-методичних та навчально-методичних установ.

Відповідно до ч.5 ст.78 Закону фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно плану закупівель, розміщеному на веб-порталі «Прозорро», замовник відноситься до категорії юридичних осіб, яка забезпечує потреби держави або територіальної громади. Джерелом фінансування даної закупівлі є кошти місцевого бюджету.

Як передбачено Статутом, що затверджений рішенням Рівненської обласної ради від 02.06.2024 № 173, Лікарня заснована на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області. Власником Лікарні є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради. Майно Лікарні є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради.

Комунальні підприємства (установи) створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном). Вказаний правовий висновок, зазначений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 815/1216/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Враховуючи наведене, в даному випадку, Лікарня у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Рівненською обласною радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади.

Згідно з ч. 5 ст. 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; приймає рішення щодо делегування повноважень одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 БК України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Таким чином, у силу вимог ст.ст. 22, 26 БК України та ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини, що виникли між Рівненською обласною радою та комунальним підприємством у даному випадку будуються на засадах підконтрольності, підпорядкованості останнього обласній раді в частині одержання та витрачання бюджетних коштів, здійснення фінансово-господарської діяльності.

Крім того, порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткової угоди про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяють раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створюють загрозу порушення інтересів держави.

Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до ст. 57 Бюджетного кодексу України право бюджетних установ на витрачання бюджетних асигнувань, передбачених у кошторисах поточного року, припиняється 31 грудня поточного року.

Згідно з п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 № 372, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Таким чином, кошти надмірно сплачені за товар, згідно додаткових угод, які підлягають визнанню недійсними мають бути перераховані до доходів загального фонду обласного бюджету.

З урахуванням вищенаведеного, безпідставно отримані ТОВ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» кошти в результаті укладення додаткових угод, мають бути стягнуті на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету.

В той же час саме Рівненська обласна рада, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У даному випадку, проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою спрямоване на зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Недотримання в у спірних правовідносинах законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих негативних економічних і соціальних наслідків.

Укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм ЦК України, ГК України, Закону України «Про публічні закупівлі» є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.

Звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально - економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відтак завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст.145 Конституції України.

Відповідно до правової позиції наведеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, - представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; при цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.

У зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 наведено висновки про те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18).

Обласною прокуратурою у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адресу Рівненської обласної ради лист від 12.09.2024 № 15/1-604вих-24 яким повідомлено про наявність порушень при укладанні Лікарнею додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

Так, листом від 15.10.2024 №09-3066/01, обласна рада повідомила, що не вживала заходи щодо усунення вказаних порушень, адже Лікарня планує самостійне вжиття заходів претензійно-позовного характеру, на виконання вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області про усунення виявлених під час ревізії порушень законодавства.

Як встановлено, згідно листа Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області від 03.12.2024 №131704-17/2868-2024, орган фінансового контролю вимогою від 17.09.2024 № 131704-14/2266-2024 зобов`язано Лікарню вжити заходи щодо усунення виявлених в ході ревізії порушень, у тому числі щодо безпідставного укладення додаткових угод, та встановлено строк до 20.12.2024.

Лікарня, в свою чергу, листом від 11.12.2024 №2182/01-13/24 повідомила обласну прокуратуру про законність проведення закупівлі та заперечила неправомірність укладення додаткових угод.

Згідно інформації Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області від 23.12.2024 № 131704-17/3008-2024 станом на 23.12.2024 від Лікарні інформація щодо забезпечення усунення вищевказаного порушення, на виконання вимоги органу фінансового контролю, не надходила.

Маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використав.

Таким чином, Рівненська обласна рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, проте ефективних заходів не вжила.

Підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

У контексті наведеного суд також звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Однією з умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, судом встановлено, що у даному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відбулося неефективне розпорядження бюджетними коштами, здійснене на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), з огляду на що, суд дійшов висновку прийшов до висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу відповідно до ст.203, 215 ЦК України та стягнення переплачених коштів з відповідача відповідно до ст.216, 1212 ЦК України.

З огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як вбачається, прокуратурою заявлено 10 позовних вимог немайнового характеру та 1 позовну вимогу майнового характеру.

За подання позовної заяви прокуратурою сплачено судовий збір у необхідному розмірі - 52 738 грн 74 коп., про що свідчить платіжна інструкція № 2940 від 23.12.2024.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 9 ст. 129 ГПУ України унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 52 738 грн 74 коп., сплачені Рівненською обласною прокуратурою покладаються на відповідача-1 у справі, - як особи внаслідок неправомірних дій якої було безпідставно укладено ряд додаткових угод № 2, 5-6, 8-14 до Договору від 22.02.2021, які були предметом спору у даній справі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп" до відповідача-2 Комунальне підприємство "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 1 497 249 грн 75 коп. задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 07.04.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненськоїобласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп".

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 10.08.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп".

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 02.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненськоїобласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп".

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 04.10.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненськоїобласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп".

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 05.10.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненськоїобласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Трейд Груп".

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 10 від 03.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200-2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 11 від 05.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 №ВРЕ-200- 2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».

9. Визнати недійсною додаткову угоду № 12 від 07.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200- 2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».

10. Визнати недійсною додаткову угоду № 13 від 09.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200- 2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».

11. Визнати недійсною додаткову угоду № 14 від 21.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.02.2021 № ВРЕ-200- 2021/86, укладеного між Комунальним підприємством «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».

12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 36716332) на користь Рівненської обласної ради (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 21085816) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 1 497 249 (один мільйон чотириста дев`яносто сім тисяч двісті сорок дев`ять) грн 75 коп.

13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (вул. Івана Мазепи, 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 36716332) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) витрати на сплату судового збору в розмірі 52 738 (п`ятдесят дві тисячі сімсот тридцять вісім) грн 74 коп.

14. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано "12" лютого 2025 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич