Постанова

від 28.01.2025 по справі 755/19709/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 755/19709/23

провадження № 61-11034св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: Навчально-виховний комплекс «Домінанта» (Дошкільний навчальний заклад - спеціалізована школа І ступеня - суспільно-гуманітарна гімназія - спеціалізована шкода № 204 з поглибленим вивченням фізичної культури),

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Навчально-виховного комплексу «Домінанта» (Дошкільний навчальний заклад - спеціалізована школа І ступеня - суспільно-гуманітарна гімназія - спеціалізована школа № 204 з поглибленим вивченням фізичної культури) (далі - НВК «Домінанта») про визнання незаконним та скасування наказу від 24 жовтня 2023 року № 697-к, яким скасовано наказ відповідача від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення з 02 січня 2023 року на час воєнного стану дії трудового договору, укладеного з позивачем.

Позов мотивовано тим, що наказом НВК «Домінанта» від 16 вересня 2022 року № 449-к ОСОБА_1 прийнято на роботу в НВК «Домінанта» на посаду вчителя фізики за строковим трудовим договором з 19 вересня 2022 року до 26 серпня 2023 року. Наказом НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к на підставі рішення педагогічної ради НВК «Домінанта» від 23 грудня 2022 року № 6 та статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено на час дії воєнного стану дію трудового договору, укладеного з позивачем, із 02 січня 2023 року.

Наказом НВК «Домінанта» від 21 березня 2023 року № 129-к у зв`язку з виключенням міста Києва з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, та відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дію строкового трудового договору з позивачем поновлено з 20 квітня 2023 року. Позивач вказував, що у період з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року він не працював та заробітну плату не отримував, до навчального закладу відповідач його не допускав.

Зазначав, що він оскаржив наказ НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к до Дніпровського районного суду міста Києва (справа № 755/2395/23) як такий, що є незаконним, оскільки підстави, передбачені статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», для призупинення дії трудового договору на час дії воєнного стану не існували, і що таке призупинення є частиною мобінгу, вчиненого стосовно позивача керівництвом НВК «Домінанта».

Наказом НВК «Домінанта» від 24 жовтня 2023 року № 697-к у зв`язку з неоднаковим тлумаченням норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та на підставі роз`яснення Міністерства економіки України від 03 жовтня 2023 року № 4706-05/53171-09 скасовано наказ НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к, бухгалтерії закладу освіти наказано здійснити виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року. На думку позивача, наказ НВК «Домінанта» від 24 жовтня 2023 року № 697-к є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки наказ від 30 грудня 2022 року № 591-к фактично був повністю виконаний, з 02 січня 2023 року дія трудового договору була призупинена, на робоче місце і в школу позивача не допустили, заробітну плату з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року не виплачували, що унеможливлює його скасування роботодавцем.

Зазначає, що 21 березня 2023 року НВК «Домінанта» фактично прийняв рішення про скасування наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем; дія трудового договору з позивачем була відновлена, тому повторне прийняття рішення з цього питання є неможливим, у тому числі з огляду на те, що з серпня 2023 року трудові відносини позивача з НВК «Домінанта» припинилися, а спірним є лише питання щодо підстав та дати припинення таких трудових відносин, що є предметом судового розгляду в межах справи № 755/12436/23. З 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року НВК «Домінанта» не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу; не нарахував компенсацію за невикористану відпустку; за січень, лютий, березень 2023 року не сплатив за позивача єдиний соціальний внесок.

Крім того, зазначав, що у відповідача не було підстав для виплати йому заробітної плати за жовтень 2023 року, оскільки трудові відносини припинилися, тому сума коштів у розмірі 37 627,31 грн не може бути заробітною платою, а є коштами невідомого походження.

Виходячи з наведеного, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24 жовтня 2023 року № 697-к.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив, яке його право порушене оспорюваним наказом НВК «Домінанта» від 24 жовтня 2023 року № 697-к «Про скасування наказу». Натомість позивач акцентував увагу, що його право на працю порушене наказом НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к, яким із позивачем призупинено на час дії воєнного стану дію трудового договору з 02 січня 2023 року, та який є предметом оскарження у справі № 755/2395/23. Оспорюваним наказом від 24 жовтня 2023 року № 697-к відповідач скасував свій попередній наказ від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення дії трудового договору з позивачем, а також наказав бухгалтерії закладу освіти здійснити виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року.

Наведене свідчить про те, що відповідач самостійно усунув порушене, на думку позивача, право на працю.

Оскільки ОСОБА_1 вважав, що порушення його права на працю з боку відповідача відбулося у зв`язку із виданням наказу від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення дії трудового договору, то скасування такого наказу відповідачем з власної ініціативи не свідчить про порушення прав та інтересів позивача. Враховуючи, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється саме з метою його захисту, суд першої інстанції вказав на відсутність порушеного права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Львова від 14 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; у постановах Верховного Суду: від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20, від 02 серпня 2023 року у справі № 366/1866/17, від 30 серпня 2023 року у справі № 372/948/19, від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22.

Зазначає, що суди не застосували статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», пункт 1 розділу ІІІ Інструкції з діловодства у закладах загальної середньої освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 25 червня 2018 року № 676 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11 вересня 2018 року № 1028/32480 (далі - Інструкція № 676), статтю 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту», пункти 92-94, 97-101 Типової інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 (далі - Типова інструкція), статті 94, 116, 117 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) .

Заявник, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування наведених вище норм у правовідносинах, які є подібними до тих, що є предметом спору у цій справі, а саме статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21 щодо застосування статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 2, частини першої статті 4 ЦПК України, статті 55 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)

Крім того, заявник зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом, він обрав належний та ефективний спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів, оскільки визнання незаконним та скасування спірного наказу відповідача виключить наявність підстав для закриття провадження у справі № 755/2395/23 в частині його позовних вимог про скасування як незаконного наказу відповідача від 31 грудня 2022 року № 591-к та надасть можливість захистити і відновити його порушені трудові права.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу НВК «Домінанта», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Інші учасники справи не скористалася правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом НВК «Домінанта» від 16 вересня 2022 року № 449-к ОСОБА_1 прийнято на роботу вчителем фізики за строковим трудовим договором з 19 вересня 2022 року до 26 серпня 2023 року (т. 1, а. с.113).

Рішенням педагогічної ради НВК «Домінанта» з метою забезпечення якісного освітнього процесу задоволено прохання учнів 6-В, 8-А, 8-Б, 8-В, 8-Г, 7-А, 7-Б, 7-В, 7-Г, 9-Б класів щодо заміни вчителя фізики на II семестр 2022-2023 навчального року (пункт 1). Знято з учителя фізики ОСОБА_1 педагогічне навантаження з викладання фізики в класах, зазначених у пункті 1 цього рішення (протокол педагогічної ради НВК «Домінанта» від 23 грудня 2022 року № 6) (т. 1, а. с. 210-211).

Наказом НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к на підставі рішення педагогічної ради НВК «Домінанта» від 23 грудня 2022 року № 6 та статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з позивачем призупинено на час дії воєнного стану дію трудового договору з 02 січня 2023 року (т. 1, а. с.13). Наказом НВК «Домінанта» від 21 березня 2023 року № 129-к у зв`язку з виключенням міста Києва з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, та відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дію строкового трудового договору з позивачем поновлено з 20 квітня 2023 року (т. 1, а. с. 14).

Наказом НВК «Домінанта» від 24 жовтня 2023 року № 697-к у зв`язку з неоднаковим тлумаченням норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та на підставі роз`яснення Міністерства економіки України від 03 жовтня 2023 року № 4706-05/53171-09 скасовано наказ НВК «Домінанта» від 30 грудня 2022 року № 591-к, бухгалтерії закладу освіти наказано здійснити виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року (т. 1, а. с. 16). Наказом НВК «Домінанта» від 08 серпня 2023 року № 380-к ОСОБА_1 звільнено з роботи 26 серпня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно з пунктом статті 36 КЗпП України (т. 2, а. с. 19).

Згідно з довідкою НВК «Домінанта» про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням № 01-13/372 ОСОБА_1 у жовтні 2023 року виплачена заробітна плата у розмірі 37 627,31 грн та сплачено страхові внески у розмірі 8 278,01 грн (т. 2, а. с. 34).

У Дніпровському районному суд міста Києва на розгляді перебуває справа № 755/2395/23 за позовом ОСОБА_1 до НВК «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання факту мобінгу під час здійснення трудової діяльності, скасування наказу від 30 грудня 2022 року № 591-к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

За частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у справі, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Наведеним вимогам оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.

Реалізуючи, передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 918/662/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) суд касаційної інстанції виснував, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 757/9647/20-ц, провадження № 61-16307св21).

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Звертаючись до суду з позовом, особа зазначає у позовній заяві власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У такому разі на суд покладено обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 910/10683/21, від 10 грудня 2024 року у справі № 910/15208/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 924/101/24).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № № 753/6021/22, провадження № 61-8917св24).

У справі, яка переглядається, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 24 жовтня 2023 року № 697-к, яким скасовано наказ відповідача від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення ним із 02 січня 2023 року на час воєнного стану дії трудового договору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що наказ НВК «Домінанта» від 24 жовтня 2023 року № 697-к виданий поза межами компетенції відповідача, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки наказ від 30 грудня 2022 року № 591-к фактично був повністю виконаний на підставі наказу НВК «Домінанта» від 21 березня 2023 року № 129-к, з 02 січня 2023 року дія трудового договору була призупинена, на робоче місце і до навчального закладу позивач не був допущений, а заробітну плату з 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року відповідач йому не виплатив та не сплатив за позивача єдиний соціальний внесок, що унеможливлює його скасування роботодавцем.

Водночас у справі, яка переглядається, не є предметом позовних вимог наказ НВК «Домінанта» наказ від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення дії трудового договору та від 21 березня 2023 року № 129-к про поновлення дії трудового договору з позивачем. Тому у справі не перевіряється законність наказів відповідача від 30 грудня 2022 року № 591-к та від 21 березня 2023 року № 129-к.

Колегія суддів звертає увагу, що наказ від 24 жовтня 2023 року № 697-к, яким скасовано наказ від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення із 02 січня 2023 року дії трудового договору з позивачем, спрямований на поновлення трудових прав ОСОБА_1 , оскільки зі скасуванням наказу від 30 грудня 2022 року № 591-к про призупинення дії трудового договору відпала підстава для роботодавця не нараховувати та не виплачувати працівнику заробітну плату за період призупинення дії трудового договору, та не сплачувати за позивача єдиний соціальний внесок.

За таких обставин відповідач, діючи добросовісно, виконав свій обов`язок роботодавця та виплатив позивачеві відповідну суму заробітної плати та сплатив єдиний соціальний внесок за період призупинення трудового договору з позивачем із 02 січня 2023 року до 19 квітня 2023 року. Наведене свідчить про те, що відповідач самостійно, з власної ініціативи поновив право позивача на працю.

У свою чергу позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, на власний розсуд витлумачив положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», безпідставно стверджуючи про порушення відповідачем його трудових прав.

Отже, згідно із наказом від 24 жовтня 2023 року № 697-к відповідач поновив трудові права позивача, в тому числі і на отримання заробітної плати, яку роботодавець фактично виплатив працівнику та сплатив єдиний соціальний внесок, а працівник отримав заробітну плату за період призупинення дії трудового договору, чого сам не заперечував.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили порушень трудових прав позивача, відмова ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог є правомірною.

Щодо доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; у постановах Верховного Суду: від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20, від 02 серпня 2023 року у справі № 366/1866/17, від 30 серпня 2023 року у справі № 372/948/19, від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані судові рішення Верховним Судом ухвалені у неподібних правовідносинах, що зумовлює відмінність їх правового регулювання та не стосуються предмета спору у справі, яка переглядається.

Щодо посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), то вказане судове рішення ухвалено за обставин, які є відмінним від фактичних обставин, встановлених у справі, яка переглядається, а тому є нерелевантним.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», то колегія суддів зазначає про те, що про застосування цієї норми Закону Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки, зокрема, у постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 (провадження № 61-8920св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 465/4855/23 (провадження № 61-6755св24), а тому посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) є помилковим. Крім того, у справі, яка переглядається, позивач оскаржив не наказ про призупинення дії трудового договору, (який є предметом розгляду у справі № 755/2395/23), а наказ про скасування наказу про призупинення дії трудового договору.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, яким суди надали належну правову оцінку та дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, не впливають на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень і зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, а тому не є визначальними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються.

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

Щодо заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу

13 січня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються

з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). Згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, витрати, понесені на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача.

Щодо клопотання представника НВК «Домінанта» адвоката Білобловського С. В. про відшкодування витрат на правову допомогу

20 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника

НВК «Домінанта» адвоката Білобловського С. В. про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката та долучення до матеріалів справи доказів витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. До клопотання додано:

? договір про надання правничої допомоги укладеного між Адвокатським об`єднанням «АСК Груп» та Ліцей «Домінантна» Дніпровського районного суду міста Києва (правонаступник НВК «Домінантна») від 10 вересня 2024 року №10/09/24-Ю, відповідно до пункту 4.1 якого клієнт зобов`язується платити адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар), розмір якого визначається залежно від складності справи, обсягу наданої правничої допомоги та фактично затраченого адвокатом часу з розрахунку 2 000,00 грн за одну годину роботи адвоката;

? акт надання правничої допомоги від 20 вересня 2024 року.

Згідно з актом надання правничої допомоги від 20 вересня 2024 року Адвокатське об`єднання «АСК груп» надало, а Ліцеєм «Домінантна» Дніпровського районного суду міста Києва прийнято таку правову допомогу: підготовка та направлення до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 755/19709/23 тривалістю 5 (п`ять) годин на загальну суму 10 000,00 грн.

07 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому позивач, не погоджуючись з розміром понесених витрат на оплату правничої допомоги, вказує, що відзив на касаційну скаргу за змістом ідентичний відзиву, поданому відповідачем на апеляційну скаргу, також звертає увагу, що внаслідок, на його думку, протиправних дій відповідача він повинен захищати свої права в судовому порядку. ОСОБА_1 вважає що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн не відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності, тому розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є необґрунтованим, безпідставним, завищеним, та підлягає зменшенню до 0 (нуль) гривень.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

? розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

? розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частина восьма статті 141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Тому з урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь НВК «Домінанта» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу

в розмірі 5 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судового збору

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Навчально-виховного комплексу «Домінанта» (Дошкільний навчальний заклад - спеціалізована школа І ступеня - суспільно-гуманітарна гімназія - спеціалізована шкода № 204 з поглибленим вивченням фізичної культури) витрати на професійну правничу допомогу

в розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік