Постанова

від 11.02.2025 по справі 196/1652/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3132/25 Справа № 196/1652/24 Суддя у 1-й інстанції - Костюков Д. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів Макарова М.О., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар»

на ухвалу судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року про забезпечення позову

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар», третя особа державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колесник Інга Миколаївна, про скасування рішення про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Господар» про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 07 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Господар», на земельну ділянку площею 4,5 га, кадастровий номер 1225684400:01:002:0224.

Одночасно з позовною заявою до Царичанського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просив забезпечити позов шляхомзаборони відповідачу та будь-якій третій особі використовувати земельну ділянку площею 4,5 га, кадастровий номер1225684400:01:002:0224, яка розташована на території Прядівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 432413412256), яка належить ОСОБА_1 на праві власності, до набрання законної сили рішення суду у даній справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що предметом позову ОСОБА_1 до ТОВ «Господар» є безпідставна реєстрація права оренди відповідача на земельну ділянку, яка належить позивачу на праві приватної власності та, відповідно, її подальше використання без передбачених законом або договором підстав.

У зв`язку з тим, що у даній позовній заяви позивачем ставиться питання про скасування рішення державного реєстратора про внесення запису щодо наявності договору оренди земельної ділянки, який фактично не був укладений, у зв`язку з чим виникла необхідність подати заяву про забезпечення позову разом з цивільним позовом.

Метою забезпечення даного позову є недопущення здійснення будь-яких дій щодо майна, яке належить позивачу на праві приватної власності, з метою збереження майнових прав позивача та забезпечення, в майбутньому, виконання рішення суду.

Ухвалою суддіЦаричанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від20грудня 2024року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт наземельну ділянку площею 4,5 га, кадастровий номер1225684400:01:002:0224, яка розташована на території Прядівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 432413412256), до набрання рішенням суду законної сили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ «Господар», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

01 лютого 2025 року засобами поштового зв`язку державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колесник Інга Миколаївна подала заяву до суду апеляційної інстанції про розгляд справи без участі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар» підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо права оренди відповідача ТОВ «Господар» земельної ділянкиплощею 4,5 га, кадастровий номер 1225684400:01:002:0224, яка належитьпозивачу.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів того, що використання відповідачем спірної земельної ділянки якимось чином зробить неможливим або ускладнить виконання можливого рішення суду щодо скасування держаної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а також може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову у такий спосіб фактично підмінить собою судове рішення у справі, є неспівмірним та фактично призведе до наслідків, що є тотожними задоволенню позовних вимог, що не відповідає принципам ч.10 ст.150 ЦПК України. Таким чином,з урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересів сторін, суд прийшо висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, щозапобігне неефективності судового захисту та ускладненню відновлення порушених прав позивача, а також є співмірним та не тягне невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки майно залишається у користуванні відповідача, а тимчасово обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитися не може, зважаючи на наступне.

На підставі частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Крім того, відповідно правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 у справі № 4-рп/2011щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями151,152,153 Цивільного процесуального кодексу України: "З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа (частина першастатті 152 ЦПК України).

За змістом пункту 1 частини першоїстатті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову забороною вчиняти певні дії.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18)зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Предметом позову, тобто матеріально-правовою вимогою заявленого позову, стосовно якої позивач просив ухвалити судове рішення, є скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

А згідно до прохальної частини поданої заяви про забезпечення позову, вбачається, що позивачем обрано такий захід забезпечення позову, як заборона відповідачута будь-якійтретій особівикористання земельноїділянки площею 4,5 га, кадастровий номер1225684400:01:002:0224, яка розташована на території Прядівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 432413412256), яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, до набрання законної сили рішення суду у даній справі.

Крім того, подана заява взагалі не містить обгрунтування щодо: підстав вжиття заходів забезпечення позову, саме обраних позивачем заходів забезпечення позову та обґрунтовання припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Проте, місцевим судом, оскаржуваною ухвалою від 20.12.2024 року було забезпечено позов шляхом накладенняарешту наземельну ділянку площею 4,5 га, кадастровий номер1225684400:01:002:0224, яка розташована на території Прядівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 432413412256), яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, до набрання законної сили рішення суду у даній справі.

Тобто, місцевим судом застосовано такий спосіб захисту, який не було заявлено позивачем, стосовно обрання та застосування якого не міститься належне обгрунтування у поданій заяві.

У підтвердження заперечень позивача проти обраного місцевим судом заходу забезпечення позову, свідчать його доводи викладені в апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Колегією суддів встановлено, що Заява ґрунтується лише на припущенні, що забезпечення даного позову є недопущення здійснення будь-яких дій щодо майна, яке належить позивачу на праві приватної власності, з метою збереження майнових прав позивача та забезпечення, в майбутньому, виконання рішення суду.

Вдночас, судом першої інстанції не надано оцінки вірогідності того чи може невжиття заходів забезпечення позову у даній справі (у разі задоволення позову) унеможливити ефективний захист порушених прав позивача і поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся.

Також, колегія суддів враховує, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, крім того, про таки захід не було заявлено позивачем, тому, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави забезпечувати позов саме шляхом накладення арешту.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обраний вид забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на земельну ділянку є співмірним із заявленими позовними вимогами у межах існуючого спору.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року про забезпечення позову підлягає скасуванню.

Що стосується вирішення по суті заяви позивача ОСОБА_1 , поданої його представником, адвокатом Федорець Є.Є. про забезпечення позову.

Як вже зазначалось, подана заява взагалі не містить обгрунтування щодо: підстав вжиття заходів забезпечення позову, саме обраних позивачем заходів забезпечення позову та обґрунтовання припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Також, суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Проте, заявником визначено метою забезпечення недопущення здійснення будь-яких дій щодо майна, яке належить йому на праві власності, з метою збереження його майнових прав та забезпечення виконання рішення суду.

Однак, позивачем не конкретизовано вчиненню яких саме дій повинен запобігти суд та яким чином невжиття таких заборон можуть нести загрозу його майновим правам та в майбутньому виконанню рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 509/2765/19 наголошено, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначила, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте, заява про забезпечення позову не містить доказів того, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову як заборона відповідачу та будь-якій третій особі використання спірної земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Також, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту заяви про забезпечення позову в ній містяться лише мотиви, що підтверджують наявність спору між сторонами. Однак, заява не містить посилань на докази, що підтверджують неможливість чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за потрібне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу позивача, що останній не позбавлений можливості повторно звернутися із обґрунтованою заявою про забезпечення позову із обранням належного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходівзабезпечення позовуз урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодозабезпечення позову;забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодозабезпечення позовуі предметом позовної вимоги, доходить до висновку про те, що заходизабезпечення, про які заявлено позивачем та які були застосовані судом першої інстанції не можуть вважатися адекватними по відношенню до предмету спору та меті його застосування.

Ураховуючи викладене,колегія суддівприходить довисновку,що апеляційнаскарга ОСОБА_1 підлягає частковомузадоволенню, апеляційнаскарга Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Господар»підлягає задоволенню,ухвала Царичанськогорайонного судуДніпропетровської областівід 20грудня 2024року прозабезпечення позовускасуванню зухваленням новогосудового рішенняпро відмовуу задоволеннізаяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар» задовольнити.

Ухвалу судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року про забезпечення позову скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 11 лютого 2025 року.

Повний текст судового рішення складений 12 лютого 2025 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.О. Макаров

І.А. Єлізаренко