Постанова

від 13.02.2025 по справі 761/15429/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 761/15429/22

провадження № 61-14839св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київський міський клінічний ендокринологічний центр»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Осаулова А. А. від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І. від 20 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, в якому з урахуванням уточнень, просив:

визнати незаконним і скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» від 29 червня 2022 року № 60 «Про звільнення у зв`язку із скороченням посади»;

поновити на посаді лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» з 03 липня 2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 03 травня 2011 року по 04 липня 2022 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, виконуючи обов`язки лікаря ортопеда-травматолога (0,5 ставки) за основним та єдиним місцем роботи.

02 травня 2022 року позивача ознайомили з повідомленням про звільнення, за яким займана ним посада підлягає скороченню за наказом № 46 «Про внесення змін до штатного розпису на 2022 рік».

04 липня 2022 року позивач через представника отримав наказ № 60 від 20 червня 2022 року «Про звільнення у зв`язку із скороченням посади» з 04 липня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає вказаним наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням його на роботі, оскільки порушено порядок формування штатного розпису бюджетної установи, оскільки повідомлення про вивільнення видано 02 травня 2022 року, а не на початку бюджетного періоду; не отримано згоду виборного органу первинної профспілкової організації; не враховано переважне право залишення на роботі, позивач має тривалий безперервний стаж понад 20 років та менше 2 років до настання пенсійного віку; у штаті залишився працювати інший лікар ортопед-травматолог ОСОБА_2 і роботодавцем не проведено жодних аналізів для встановлення кваліфікації і продуктивності праці; при звільненні позивачу не надано жодних пропозицій щодо працевлаштування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 звільнено з роботи із дотриманням вимог чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року - залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, внаслідок якої посада позивача була скорочена, звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про правомірність звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 760/3664/15 (провадження № 6-1264цс17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2024 року на адресу Верховного Суду від Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 761/15429/22 з Шевченківського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 займав посаду лікаря ортопеда-травматолога Амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр».

За наказом від 02 травня 2022 року №46 «Про внесення змін до штатного розписку КНП «КМКЕЦ» на 2022 року в зв`язку з оптимізацією та створенням більш ефективної організаційної штатної структури внесено зміни до штатного розпису із скороченням чисельності та штату працівників амбулаторно-консультативного відділення, а саме: лікар ортопед-травматолог 0,5 посади.

З організаційної структури та штатного розпису Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» станом на 01 січня 2022 року та 01 листопада 2022 року, встановлено скорочення посади - 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення, яку обіймав позивач.

02 травня 2022 року позивача ознайомлено з повідомленням про вивільнення в зв`язку зі скороченням посади - 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога амбулаторно-консультативного відділення відповідно до наказу №46 від 02 травня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 04 липня 2022 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу в зв`язку з її відсутністю.

Вказаним наказом зобов`язано ОСОБА_3 - завідувача амбулаторно- консультативного відділення надати подання щодо персонального скорочення працівника (лікар ортопед-травматолог 0,5 посади).

Згідно службової записки ОСОБА_3 на день прийняття наказу №46 від 02 травня 2022 року в амбулаторно-консультативному відділенні працюють два лікарі ортопеди-травматологи на 0,5 посади - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Було запропоновано для скорочення кандидатуру ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 має більш високу кваліфікацію, кандидат медичних наук, лікар вищої категорії та вищі показники діяльності, а ОСОБА_1 є лікарем другої категорії. Інформаційно-аналітичним відділом проведено порівняння показників діяльності лікарів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2017 по 2021 роки, за результатами якого ОСОБА_2 має більш високі показники діяльності.

За наказом № 60 від 29 червня 2022 року ОСОБА_1 лікаря ортопеда-травматолога Амбулаторно-консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» звільнено 04 липня 2022 року в зв`язку зі скороченням посади (пункт 1 статті 40 КЗпП України) на підставі наказу № 46 від 02 травня 2022 року.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі №696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі №297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі №373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Суди попередніх інстанцій на підставі належно оцінених доказів дійшли правомірного висновку, що у штаті відповідача впроваджено поетапне скорочення працівників та, що питання визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

У частині другій вказаної статті визначений перелік осіб, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі, а в частині третій статті 42 КЗпП України передбачено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

У розумінні частин першої та другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення. (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17)

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Також для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом виготовлення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто ці обставини повинен з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення. (див. постанови Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі №452/2056/18, від 30 серпня 2022 року у справі №285/689/21, від 20 серпня 2018 року у справі №537/1621/17)

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі повного та всебічного дослідження наданих роботодавцем доказів, встановив підтвердженим факт наявності у ОСОБА_2 більш високої кваліфікації і продуктивності праці, в порівнянні з ОСОБА_1 , в тому числі виконання більшого обсягу робіт за період з 2017 по 2021 роки, позитивну динаміку відвідувань хворих та якісне виконання обов`язків.

Поряд з цим, більший стаж роботи позивача не стосується визначення продуктивності праці та не може бути єдиною підставою для надання йому переваги перед іншим, більш кваліфікованим працівником.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації) не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Таким чином, виходячи зі вищезазначеного, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пункту 1 статті 40 КЗпП, у воєнний час може бути проведено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, за виключенням звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Оскільки, позивач не був обраний до профспілкових органів, є обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що попередня згода виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації в даному випадку не потрібна.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, від 24 січня 2022 року у справі №358/404/20.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом всього строку попередження надання ОСОБА_1 пропозицій щодо іншої роботи було унеможливлено, оскільки на дату повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 - 02 травня 2022 року посади для працевлаштування були відсутні.

Поряд з цим, у період з 02 травня 2022 року по 04 липня 2022 року вакантними були посади: заступника начальника директора з економічних питань, лікаря-епідеміолога приймального відділення, сестра медична (брат медичний) стаціонару відділення ендокринної патології та обміну речовин, економіста фінансово-економічного відділу, бухгалтера фінансово-економічного відділу, лікаря-невропатолога амбулаторно-консультативного відділення, сестра медична (брат медичний) стаціонару відділення реабілітації ендокринних хворих з патологією серця та судин, лікаря акушера-гінеколога відділення ендокринної гінекології.

Однак, пропонування позивачу цих посад не було можливим, оскільки його освіта, кваліфікація, спеціалізація та/ або досвід не відповідали цим посадам.

Оскільки обов`язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, роботу, яка відповідає його кваліфікації, або будь-яку іншу вільну вакансію, не є безумовним, та залежить від фактичної наявності таких вакансій, а, у даному випадку вакансії, на які може претендувати позивач, були відсутні, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушення прав позивача на працевлаштування є обґрунтованими.

Отже, установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, внаслідок якої посада позивача була скорочена, звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, на колегії суддів касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про правомірність звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанова, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування зазначених оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 260, 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун