Постанова

від 12.02.2025 по справі 331/4558/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.02.2025 Справа № 331/4558/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4558/23 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М.

Провадження №22-ц/807/117/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаряПодліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2024 року, у справі за позовом Кредитної спілки «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Хортиця» про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору, -

ВСТАНОВИВ:

У липні2023року Кредитнаспілка «Хортиця»звернулася доЖовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14 березня 2017 року між КС «Хортиця» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 06-17, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредиту у розмірі 9500,00 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит кредитодавцю та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, в порядку та в строки, визначені цих договором. КС «Хортиця» свої зобов`язання виконала та надала відповідачу кредиту у розмірі 9500,00 грн.

26 лютого 2021 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року, між позивачем та відповідачем був укладений договір про реструктуризацію боргу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору про реструктуризацію боргу у неї станом на 13 липня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 44800,00 грн. Проценти, згідно з п. 10 договору про реструктуризацію боргу за період з 01 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року складають 8920,46 грн, інфляційні втрати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року складають 496,49 грн. Таким чином, загальна сума боргу складає 54216,95 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КС «Хортиця» суму боргу у розмірі 44800,00 грн, проценти, згідно з п. 10 договору про реструктуризацію боргу за період з 01 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 8920,46 грн, інфляційні втрати за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року у розмірі 496,49 грн, а разом 54216,95 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,60 грн.

У серпні2023року ОСОБА_1 звернулася доЖовтневого районного суду м. Запоріжжя із зустрічною позовною заявою до Кредитної спілки «Хортиця» про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що 14 березня 2017 року між ОСОБА_1 та КС «Хортиця» було укладено кредитний договір № 06-17, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 9500,00 грн строком на 2 роки. Вказаний кредитний договір було укладено для отримання коштів ОСОБА_1 на власні, тобто споживчі цілі, а тому на правовідносини розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 6.3 кредитного договору, за прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків (додаток № 1 до цього договору) та/або п. 5.1.5, 8.6 цього договору, позичальник згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує кредитодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми.

26 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та КС «Хортиця» було укладено договір про реструктуризацію боргу. Згідно з п. 2 договору про реструктуризацію боргу за взаємною згодою сторін цього договору розмір боргу, за яким надається розстрочка згідно умов цього договору, становить 44800,00 грн, а тому числі: залишок заборгованості за договором кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року, у розмірі 9031,00 грн, сума процентів за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 35769,00 грн.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Таким чином, п.6.3 договору є недійсним, оскільки суперечить п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В зв`язку з недійсністю п. 6.3 кредитного договору, недійсними є також окремі умови договору про реструктуризацію від 26 лютого 2021 року. Враховуючи, що сума процентів, що зазначена в договорі реструктуризації в розмірі 35769,00 грн це проценти, що були нараховані за недійсним п. 6.3 Основного договору, вказана умова договору про реструктуризацію також підлягає визнанню недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, просить суд визнати недійсним п. 6.3 кредитного договору № 06-17 від 14 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та КС «Хортиця»; визнати недійсним п. 2 договору про реструктуризацію боргу від 26 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та КС «Хортиця» в частині стягнення суми процентів за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 35 769,00 грн та стягнути з КС «Хортиця» на користь ОСОБА_1 витрати правовому допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2024 року первісний позов КС «Хортиця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Хортиця» суму боргу у розмірі 54126 гривень 95 копійок, яка складається з: суми боргу - 44800,00 грн; процентів, згідно з п. 10 договору про реструктуризацію боргу за період з 01 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року 8920,46 грн; інфляційних втрат за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року 496,49 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 «Хортиця» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до КС «Хортиця»» про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , представник, адвокат Працевитий Геннадій Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення сулу першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з КС «Хортиця» судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що строк позовної давності до вимог зустрічного позову ОСОБА_1 не сплинув, оскільки було введено карантин, а в подальшому на території України було введено правовий режим воєнного стану.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу КС «Хортиця», представник Трібусян О.В. зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, з урахуванням чого просив скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи вимоги первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги КС «Хортиця» до ОСОБА_1 є доведеними та обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виснував про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 6.3 договору кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року та п. 2 договору про реструктуризацію від 26 лютого 2021 року в частині стягнення суми процентів за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 35769,00 грн, проте враховуючи, що позивач за зустрічним позовом пропустила встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, у задоволенні позову в цій частині суд відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до КС «Хортиця» із заявою про прийняття її у члени кредитної спілки «Хортиця» (а.с.7).

14 березня 2017 року ОСОБА_1 сплатила вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, про що свідчать відповідні прибуткові касові ордери № 85, № 86 та набула членства у КС «Хортиця» (а.с.97-98).

14 березня 2017 року ОСОБА_1 подала до КС «Хортиця» заяву про видачу кредиту в сумі 9500,00 грн, за результатами розгляду якої, було прийнято рішення про надання їй кредиту, що підтверджується протоколом № 06-17 засідання кредитного комітету КС «Хортиця» від 14 березня 2017 року (а.с.8).

14 березня 2017 року між КС «Хортиця» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №06-17, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 9500,00 грн на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості. Позичальник зобов`язалася повернути кредит кредитодавцю та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, в порядку та строки, визначені цим договором (а.с.10-11).

Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, згідно умов договору кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року, підтверджується видатковим касовим ордером від 14 березня 2017 року на суму 9500,00 грн (а.с.13).

Відповідно до п. 1.2 договору кредиту, строк кредитування кредитом з 14 березня 2017 року по 14 березня 2019 року.

Згідно із п. 1.4 договору кредиту, розмір процентів за користування кредитом становить 96% річних.

Відповідно до п. 1.5 договору кредиту, у разі прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків або п. 8.6 цього договору, з 30 дня прострочки розмір процентів за користування кредитом становить 120 % річних.

Згідно із п. 3.2 договору кредиту, нарахування процентів за користування кредитом починається з наступного дня після видачі кредитодавцем кредиту позичальнику, а припиняється в день повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до п. 6.3 договору кредиту, за прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків (Додаток № 1 до цього договору) та/або п. 5.1.5, 8.6 цього договору, позичальник згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує кредитодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми.

26 лютого 2021 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року, між КС «Хортиця» та ОСОБА_1 було укладено договір про реструктуризацію боргу, відповідно до п. 1 якого позичальник зобов`язується в строки, порядку та на умовах, передбачених цим договором, оплатити кредитору заборгованість по договору кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року (а.с.15).

Відповідно до п. 2 договору про реструктуризацію боргу від 26 лютого 2021 року, за взаємною згодою сторін цього договору, розмір боргу, за яким надається розстрочка згідно умов цього договору, становить: 44800,00 грн, у тому числі: залишок заборгованості за договором кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року у розмірі 9031,00 грн; сума процентів за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 35769,00 грн.

Згідно із п. 10 договору про реструктуризацію боргу від 26 лютого 2021 року, за прострочення позичальником строків сплати, передбачених п. 3 та/або п. 8 цього договору, позичальник згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми.

Відповідач свої зобов`язання за договором про реструктуризацію боргу належним чином не виконує, суму боргу в обумовлений договором строк не повертає.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Договір кредиту №06-17 від 14 березня 2017 року містив умову про розмір процентів 96% річних, що передбачено пунктом 1.4 договору; розділ 3 договору містить детально описані погоджені сторонами умови щодо порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, сторонами кредитного договору у пункті 6.3 погоджено, що за прострочення позичальником строків сплати, передбачених графіком розрахунків та/або п. 5.1.5, 8.6 цього договору, позичальник згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує кредитодавця на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми (а.с.11).

Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, погодилась із вказаними умовами, у тому числі і з розміром та порядком нарахування процентів за користування кредитними коштами.

За ст.611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.625ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Виходячи з наведеного, судова колегія доходить до переконання, що КС «Хортиця» правомірно нараховувала проценти ОСОБА_1 в розмірі 275% річних в порядку п. 6.3 кредитного договору, зважаючи на прострочення позичальницею обов`язку з повернення кредитних коштів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що первісним позивачем доведені заявлені позовні вимоги, а саме факт укладання кредитного договору та факт наявності заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 54126,95 грн, шляхом надання належних та допустимих доказів, які містяться в матеріалах справи та не спростовуються доводами, наведеними в апеляційній скарзі.

Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до КС «Хортиця» про захист прав споживачів, визнання недійсним умов договору.

ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві наполягала на тому, що умови п. 6.3 кредитного договору щодо нарахування 275 процентів річних від простроченої суми за прострочення позичальником строків сплати, передбачених Графіком розрахунків (додаток № 1 до цього договору) та/або п. 5.1.5, 8.6 цього договору є явно несправедливими. При цьому ОСОБА_1 послалася на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за яким несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Таким чином, п.6.3 договору є недійсним, оскільки суперечить п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору кредиту №06-17 від 14 березня 2017 року про сплату відсотків за користування кредитом є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорюваний пункт договору (п. 6.3) про розмір відсоткової ставки 275% річних погоджено за домовленістю сторін. Так, указаний договір укладено в письмовій формі, містить підписи сторін, що свідчить про те, що про умови договорів позивач була ознайомлена, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами внаслідок прострочення строків сплати, передбачених графіком платежів.

Аналіз умов кредитного договору свідчить про те, що він укладений на визначений термін, за порушення якого позивач повинна сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Штрафні санкції за договором ОСОБА_1 не нараховувались.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Крім того, ОСОБА_1 , укладаючи 26 лютого 2021 року договір про реструктуризацію боргу, умовами якого погоджено, що залишок заборгованості за договором кредиту № 06-17 від 14 березня 2017 року становить 9031,00 грн, а сума процентів за неправомірне користування грошовими коштами 35769,00 грн, фактично погодилась із нарахуванням процентів за кредитним договором, хоч і в меншому розмірі.

Наведене дає підстави для висновку, що вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом є необґрунтованими, внаслідок чого не підлягають задоволенню.

Поряд з цим, судова колегія зважає на те, що відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування строків давності до вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).

За указаних обставин підстави для застосування строків давності до вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 6.3 кредитного договору № 06-17 від 14 березня 2017 року та п. 2 договору про реструктуризацію боргу від 26 лютого 2021 року в частині стягнення суми процентів за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 35769,00 грн відсутні, оскільки означені вимоги є необґрунтованими.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції фактично прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, проте первісний позов слід задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з підстав викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

За наведенихобставин судапеляційної інстанціїдійшов висновку,що рішеннясуду першоїінстанції підлягаєзміні,а взадоволенні позовуслід відмовитиз підставзазначених умотивувальній частиніцієї постанови.

Частиною тринадцятою статті 141ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційнаскарга залишенабез задоволення,підстав длянового розподілусудових витрат,понесених узв`язкуз розглядомсправи усудах першоїта апеляційноїінстанцій немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,представника,адвоката ПрацевитогоГеннадія Олександровича задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районногосуду м.Запоріжжя від01липня 2024рокуу цій справі змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 13 лютого 2025 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.