Постанова

від 12.02.2025 по справі 570/4041/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 570/4041/23

провадження № 61-9274св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Тетяни Олександрівни на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2023 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області (далі - Клеванська селищна рада) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу, витребування земельної ділянки.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що ОСОБА_1 набула право власності шляхом безоплатної приватизації на дві земельні ділянки з однаковим цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, чим порушила частину четверту статті 116 ЗК України, оскільки передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у межах норм, визначених цих Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Зокрема, рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Зорянська сільська рада) від 16 грудня 2013 року № 1243 затверджено проект землеустрою щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої у с. Грабів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624684900:18:027:0060.

Наказом Головного управління Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року № 17-847/16-14-СГ затверджено проект землеустрою та відведено ОСОБА_1 земельну ділянку 1,2 га, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010, відомості про набуття права власності на яку за ОСОБА_1 внесено 07 листопада 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Земельну ділянку з кадастровим номером 5624655400:03:001:0010 ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24 вересня 2015 року, який згодом відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2017 року, а ОСОБА_4 - 02 грудня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив на користь ОСОБА_2 .

Посилаючись на положення статті 387 ЦК України, частини третьої статті 388 ЦК України, вказував, що майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, тому власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Прокурор просив суд:

- скасувати наказ ГУ Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року № 17-847/16-14 СГ «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та передачі у власність земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010;

- витребувати у ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Клеванської селищної ради земельну ділянку загальною площею 1,2 га, кадастровий номер: 5624655400:03:001:0010, розташовану на території Клеванської селищної ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2024 року, ухваленим у складі судді Красовського О. О., у задоволенні позову прокурора до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу, витребування земельної ділянки площею 1,2 га відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині скасування наказу про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував висновок експерта від 24 квітня 2023 року та встановив, що ОСОБА_1 не зверталася повторно із вимогою про виділення їй спірної земельної ділянки до органів місцевого самоврядування у власність шляхом приватизації. Отже, не порушила вимоги частини четвертої статті 116 ЗК України. Тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного наказу ГУ Держземагентства у Рівненській області.

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування спірної земельної ділянки від останнього набувача, який є добросовісним набувачем, суд першої інстанції вважав непропорційним втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також взяв до уваги відсутність обставин, за яких таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2024 року скасовано.

Позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу, витребування земельної ділянки задоволено.

Скасовано наказ ГУ Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року № 17-847/16-14-СГ «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та передачі у власність земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010.

Витребувано у ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади Клеванської селищної ради земельну ділянку загальною площею 1,2 га, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010, розташовану на території Клеванської селищної ради.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 13 420,00 грн, тобто по 4 473,33 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що повторність набуття у власність земельної ділянки не прив`язується до моменту звернення особи з відповідною заявою до компетентного органу, оскільки право власності на земельну ділянку набувається у момент прийняття таким органом рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.

Оцінивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обізнаність ОСОБА_1 про надання їй у власність земельної ділянки кадастровий номер 5624655400:03:001:0010, зокрема, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору дарування від 24 вересня 2015 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 .

При цьому врахував, що ОСОБА_1 не заперечила факт реєстрації за собою права власності на спірну земельну ділянку та її подальше відчуження. Вона не повідомила ГУ Держземагентства у Рівненській області про те, що не подавала заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та про його затвердження.

ОСОБА_1 не вчинила дій щодо відмови від спірної земельної ділянки, виявивши передачу їй земельної ділянки, заяву про отримання якої вона не подавала, а навпаки, вжила дії з оформлення за собою права власності на неї, відчужила її.

Вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади поза її волею, згідно зі статтею 388 ЦК України, наділяє Клеванську селищну раду правом на витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_2 як останнього набувача.

Позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку жодним чином не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки переслідує легітимну мету - задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельної ділянки комунальної власності та її повернення, з якої остання незаконно вибула, поза її волею.

Спростовуючи доводи відповідача, суд апеляційної інстанції вказав, що висновок суду першої інстанції про те, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_2 , оскільки останній поніс витрати на придбання земельної ділянки, є помилковим у цих обставинах.

ОСОБА_2 не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до попереднього набувача, у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Незнамова Т. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

01 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

09 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі, витребувано її матеріали із Рівненського районного суду Рівненської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

23 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

25 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. у справі, витребувано її матеріали із Рівненського районного суду Рівненської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

30 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`янчука С. М., зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 11чеврвня 2024 року у частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Рівненської обласної прокуратури судового збору у розмірі 13 420,00 грн, тобто по 4 473,33 грн з кожного, до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/6006/18 (провадження № 14-125цс20), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21) та у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Заявник указує, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, внаслідок чого скасував законне рішення суду першої інстанції. Стверджує, що про факт оформлення на неї земельних ділянок вона дізналася у 2022 році під час кримінального провадження.

Вважає припущенням висновки суду апеляційної інстанції про її обізнаність про надання їй у власність спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції порушив стандарти доказування, визначені ЦПК України.

Заявник стверджує, що не є належним відповідачем у справі, оскільки ефективним способом захисту прав є вимога про витребування майна в останнього набувача. У цьому спорі відсутні матеріально-правові вимоги саме до неї.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що для витребування нерухомого майна, оспорення рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, не є ефективним способом захисту прав власника.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22) та у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22), від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21).

ОСОБА_1 не була обізнана про передачу їй у власність спірної земельної ділянки та про подальше її відчуження.

Вказує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, конструкція частини третьої статті 388 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

Позов прокурора є прямим втручанням у мирне володіння майном ОСОБА_5 , який є добросовісним набувачем.

Задоволення позову про витребування майна матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У липні 2024 року представник Здолбунівської окружної прокуратури подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У липні 2024 року ГУ Держгеокадастру у Рівненській області подало до Верховного Суду відзив, у якому підтримало касаційну скаргу ОСОБА_1 , просило задовольнити, однак ця заява не може бути врахована ні як заява про приєднання до касаційної скарги, ні як відзив на касаційну скаргу, оскільки не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 та частини третьої статті 397 ЦПК України.

У серпні 2024 року представник Здолбунівської окружної прокуратури подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Зорянської сільської ради від 16 грудня 2013 року № 1243 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства згідно з додатком № 1. Надано громадянам, вказаним у додатку № 1, земельні ділянки за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля) для будівництва жилого будинку господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства; надано право щодо оформлення права на земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством.

Додаток № 1 до рішення Зорянської сільської ради від 16 грудня 2013 року № 1243 містить інформацію про ОСОБА_1 , зокрема, їй виділено земельну ділянку 0,15 га, для особистого селянського господарства, у с. Грабів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624684900:18:027:0060.

Відомості щодо вказаної земельної ділянки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не надані.

Наказом ГУ Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Клеванської селищної ради згідно з додатком; передано у власність визначену у додатку земельну ділянку.

Вказаний додаток містить інформацію щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,2 га, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010 (спірна земельна ділянка). Державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 відбулася 07 листопада 2014 року, що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договорів дарування, купівлі-продажу встановлено інформацію про перехід права власності на спірну земельну ділянку.

Зокрема, 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 згідно з договором дарування; 04 квітня 2017 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу; від 02 грудня 2019 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

24 квітня 2023 року експертом Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України складено висновок № СЕ-19/118-23/1780-ПЧ за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи. Підставою для її проведення була постанова старшого дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 6 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області 12 лютого 2023 року.

Із висновку встановлено, що у межах кримінального провадження № 42022181110000040, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Заявник» у заяві від 10 жовтня 2014 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Заявник» у заяві від 17 жовтня 2014 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Питання, на які експертом були надані відповіді, стосувалися земельної ділянки, кадастровий номер 5624655400:03:001:0010.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно із статтею 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, зокрема, просив витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 1,2 га, (кадастровий номер 5624655400:03:001:0010), для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року № 17-847/16-14СГ, з посиланням на те, що ОСОБА_1 набула її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 1,2 га (кадастровий номер 5624655400:03:001:0010) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Рівненській області від 03 листопада 2014 року № 17-847/16-14СГ, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справа № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24 вересня 2015 року подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , який на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2017 року відчужив її на користь ОСОБА_4 , який 02 грудня 2019 року відчужив її ОСОБА_2 , якому вказана земельна ділянка на цей час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , який в свою чергу провів її відчуження ОСОБА_4 , а ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Такі висновки викладеного у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається представник ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов прокурора у частині витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Клеванської селищної ради, суд апеляційної інстанції здійснив перевірку добросовісності/ недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд апеляційної інстанції правильно послався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і вказав, що заволодіння приватними особами земельними ділянками колективної форми власності всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами захисту інтересу територіальної громади на розпорядження своїм майном - земельною ділянкою з метою отримання максимально великого розміру орендної плати за її використання у разі продажу права оренди або від її продажу на конкурентних засадах. Особа, якій виділялася спірна земельна ділянка, знала про повторе набуття нею у власність цієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. У спірних правовідносинах загальний інтерес територіальної громади у контролі за використанням спірної земельної ділянки переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку.

Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, оскаржуване судове рішення постановлене за належної перевірки добросовісності/недобросовісності набувача. Суд апеляційної інстанції застосував статті 387, 388 ЦК України, положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 у відповідній частині є безпідставними, а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому апеляційний суд зазначив, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 367/3254/15-ц (провадження № 61-513св23).

Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки по суті спору у частині позовних вимог про витребування майна.

Подібні висновки щодо оцінки добросовісності/недобросовісності останнього набувача містить постанова Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі № 686/14721/21 (провадження № 61-16352св23).

Доводи касаційних скарг представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. В. та ОСОБА_1 указаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та спростовуються встановленими судами обставинами, а тому відхиляються Верховним Судом.

Висновки суду у частині вирішення позову про витребування майна узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Висновки суду у цій частині, у межах доводів касаційних скарг, ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо вимоги про скасування наказу ГУ Держземагентства

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) наголосила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункт 34).

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) (пункти 148-150), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22), на яку, зокрема, як на підставу касаційного оскарження посилалась представник ОСОБА_2 .

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вимогу про визнання недійсним рішення органу державної влади щодо розпорядження земельною ділянкою за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідні перешкоди.

У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірними земельними ділянками, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про скасування наказу державного органу, яким затверджено проект землеустрою про передачу земельної ділянки у власність, є належним і ефективним способом захисту порушених прав держави.

Отже, доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Т. О. частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, тому постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог про скасування наказу ГУ Держземагентства у Рівненській області підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишенню в силі зі зміною мотивувальної частини.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи у частині оскарження наказу державного органу.

Отже, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову прокурора про скасування наказу ГУ Держземаганства у Рівненській області слід залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, вказавши, що скасування наказу державного органу є неефективним способом захисту прав територіальної громади.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 30 липня 2024 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування судового рішення, тому виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у нескасованій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 416 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за подачу касаційної скарги сплатили судовий збір (за вимогу немайнового характеру) по 5 368,00 грн кожен, який підлягає стягненню з Рівненської обласної прокуратури на їх користь.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 444, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - адвоката Незнамової Тетяни Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у частині вимог керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу скасувати, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2024 року в цій частині залишити в силі, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 коп.).

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 коп.).

Поновити виконання Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець