Рішення

від 20.02.2025 по справі 205/8141/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

20.02.2025 Єдиний унікальний номер 205/8141/21

Єдиний унікальний номер № 205/8141/21

провадження № 2/205/87/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Пєтіній К.М.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ОСББ « « Парус -239» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі 20.09.2021 року звернулися до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому просили суд стягнути з відповідача на їх користь матеріальну та моральну шкоду, завдану залиттям квартири: 39499.00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди; 25000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, стягнути з відповідача на користь позивачів судові витрати.

Позов мотивований тим, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 .

26.08.2021 року близько 20.00 год .квартиру позивачів було затоплено внаслідок того, що ОСОБА_3 , який є власником квартири АДРЕСА_2 поверхом вище недбало/халатно ставився до своїх сантехнічних приладів, оскільки в квартирі відповідача було розірвано фільтр води.

30.08.2021 року комісією у складі голови ОСББ « Парус-239» було проведено обстеження квартири позивачі з метою виявлення причин і розміру заподіяної залиттям шкоди. Згідно з актом комісії залиття квартири сталося внаслідок зриву фільтру для води, який знаходиться у квартирі АДРЕСА_3 , власником якої є відповідач.

07.09.2021 року позивачі замовили звіт про незалежну оцінку відшкодування вартості майнового збитку квартири. Згідно висновку ПП « Новомосковське бюро експертної оцінки» вартість матеріального збитку від пошкодження оздоблення приміщення та меблів квартири , внаслідок залиття спірної квартири за результатами оцінки складає 39499.00 грн. без урахування ПДВ.У зв`язку з затопленням в квартирі виявлено: підтоплення та пошкодження стін, стелі, підлоги в коридорі та в кімнатах квартири, а також міжкімнатні двері, вбудовані меблі, шафа в коридорі.

Також позивачам була завдана моральна шкода, яку позивачі оцінюють в 25000,00 грн. Моральна шкода полягала в тому, що затоплення квартири призвело до вимушених змін у житті позивачів, стресу, виникненні необхідності проведення ремонтних робіт.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 20 вересня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

24.12.2024 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що акт про залиття квартири не відповідає вимогам його складання, тобто акт про залиття квартири не є належним доказом. Акт складався через чотири дні після зриву фільтру води (аварії) що сталася. Звіт про оцінку вартості матеріального збитку також не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом по справі .Відповідач намагався вирішити справу мирним шляхом. Згідно акту дефекації 27/08 -1 ТОВ « Студія води « Тритон» від 27.08.2021 року фільтр механічного очищення для холодної води «Наша вода» має механічне руйнування корпусу , яке сталося внаслідок підвищення тиску в системі або гідравлічних ударів.

07.04.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив задовольнити позов, посилаючись на те, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів. Стосовно доводів відповідача щодо відсутності його провини в залитті квартири посилаючись на акт дефекації повідомили, що відповідальність за належний стан санітарно-технічного обладнання в квартирі несе безпосередньо власник квартири.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2022 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2024 року провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні 26.11.2024 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 -адвоката Сороки Т.В. про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року заяву представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Муха С.Я. про ухвалення додаткового рішення по вищевказаній справі залишено без розгляду.

Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Муха С.Я., адвокат Дишловаа А.О. позовні вимоги своїх довірителів підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Максименко С.М. з урахуванням письмового відзиву на позов просила в задоволенні позовних вимог відмовити. Також відмовити в повному обсязі в задоволенні заяви адвоката про стягнення витрат на професійну допомогу.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСББ «« Парус-239»у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Письмово просили суд ухвалити рішення з відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.07.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Плахотньою Н.О. . за реєстровим № 635. (а.с. 16-17, т.1).

Квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилевим С.П. за реєстровим №133 (а.с. 97-99, том 1).

Актом комісії у складі: голови ОСББ «« Парус-239»спеціаліста від 30.08.2021 року проведено обстеження квартири у квартирі АДРЕСА_3 . В результаті обстеження встановлено:

в квартирі АДРЕСА_5 сталося залиття по причині зриву фільтру води в квартирі АДРЕСА_2 , яке сталось 26.08.2021;

стеля волога, яку треба сушити, шпалери на стінах не відклеїлися, меблі-шкаф в прихожій знизу кухня, підвісний шкафчик підлога у спальні на вході розійшовся ламінат. (.а.с. 5, т.1).

Згідно з висновком про оцінку вартості матеріального збитку від пошкодження оздоблення приміщень та меблів житлової квартири , вчиненого внаслідок залиття за адресою АДРЕСА_4 складеного 07.09.2021 року ПП « Новомосковське бюро експертної оцінки», ймовірна ринкова вартість матеріального збитку від пошкодження оздоблення приміщень та меблів житлової квартири , вчиненого внаслідок залиття за адресою АДРЕСА_4 за результатами оцінки складає 39499.00 грн. (а.с. 24-60, том 1).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 частини другої статті 19 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (схожий висновок див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Натомість, на позивача покладається обов`язок доведення наявності шкоди, її розмір та причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів, не надав інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

У справах про відшкодування шкоди потерпілі подають докази, що підтверджують факт завдання їм шкоди за участю відповідача, розмір такої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, при цьому обов`язок доведення відсутності своєї вини несе відповідач.

Згідно усталеної судової практики при розгляді позовів про відшкодування шкоди необхідно мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними /діями/ і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Встановлено, що факт залиття квартири позивача 26.08.2021 року підтверджений актом обстеження житлового приміщення від 30.08.2021 року.

Причиною залиття квартири позивача у зазначеному акті вказано зрив фільтру води.

Посилання відповідача про те, що позивачами не доведено вину відповідача у завданні шкоди позивачам внаслідок залиття їх квартири, є безпідставними та не узгоджується із приписами статті 1166 ЦК України, так як цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (заподіювача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 757/31418/15-ц (провадження № 61-17928св18).

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема на предмет визначення причин залиття квартири позивача, заявляв, однак не надав інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття та розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Не заявлялось стороною відповідача і клопотання про долучення до справи будь-якого висновку про розмір матеріальної шкоди, спричиненої позивачам залиттям квартири з квартири відповідача. Крім того, відповідач, не заперечував того факту, що затоплення відбулось з його квартири та від розриву фільтру механічного очищення для холодної води .

Судом враховується звіт про оцінку вартості матеріальних збитків від залиття житлового приміщення від 07.09.2021 року, який складений оцінювачем ПП « Новомосковське бюро експертної оцінки», виконаний на замовлення позивачів, згідно якого розмір завданої матеріальної шкоди внаслідок залиття квартири позивача складає 39499.00 грн. без урахування ПДВ.

Зазначений звіт з боку відповідача жодним чином не спростований, а обсяг пошкоджень зафіксованих оцінювачем у квартирі позивачів узгоджується з обсягом виявлених слідів залиття та пошкоджень, зафіксованих у комісійному акті від 30.08.2021 року, складеномуОСББ « Парус-239» (а.с.5 т.1).

На підставі зазначеного, виходячи з приписів статтей 76-78, 102, 106 ЦПК України, звіт про оцінку вартості матеріальних збитків від залиття житлового приміщення є належним та допустимим доказом.

Таким чином, встановивши, що позивач довів розмір завданої шкоди в розмірі 39499.00 грн., як вартість відновлювальних робіт, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд приходить до висновку, що завдана позивачу шкода в цій частині підлягає відшкодуванню відповідачем.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт заподіяння матеріальної шкоди позивачу.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження № 14-154цс19.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Вину у завданні шкоди позивачу внаслідок залиття його квартири, відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доводи відповідача про недоведеність факту залиття є безпідставними, оскільки факт залиття належної позивачу квартири зафіксовано в акті про залиття від 30.08.2021 року, який визнається судом як належний та допустимий доказ залиття квартири.

Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт.

Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта.

Суд враховує те, що форма акту про залиття від 30.08.2021року, відповідає встановленій формі, ,в ньому наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття.

Дослідивши акт про залиття, який міститься у цій справі як письмовий доказ, суд вважає, що істотних порушень, які б могли свідчить про його неправомірність або нечинність, не виявлено.

У акті дійсно не мається відомостей, що при огляді затопленої квартири позивачів був присутній відповідач ОСОБА_3 , але за з`ясованими обставинами встановлено, що останній не проживає у квартирі АДРЕСА_6 , в квартирі проживає його мати.

Отже , Акт про наслідки залиття від 30.08.2021 року складався викликаними працівниками ОСББ «« Парус-239»одразу після залиття та після усунення причин, що до нього призвели, складений компетентною комісією, тому вважати, що він містять будь-яку неправильну чи неправдиву інформацію, підстав у суду не мається.

Наголошуючи на своїй відсутності при складанні акту, відповідач не зазначає, які зафіксовані в ньому відомості є такими, що не відповідають дійсності. Не зазначає, яким чином його мали запросити, якщо він у спірній квартирі не мешкає. Сама відповідач, з квартири якої відбулось залиття, не приходив до квартири позивачів, щоб пересвідчитись у обсягах та площах пошкодження їх квартири, що мав би зробити, зважаючи на принципи добросусідських відносин.

Встановлено, що складений акт відповідає за формою та змістом вимогам, визначеним наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005р. № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», оскільки в ньому зазначені всі відомості: дата та місце складання, члени комісії, місце залиття, подія, що трапилась, наслідки залиття, причини залиття.

Відповідач, зі свого боку, не спростував відомостей, викладених у акті, а лише бездоказово заперечує проти них, що робить його доводи в цій частині неспроможними.

Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що залиття квартири позивачів сталося внаслідок акту дефекації 27/08 -1 ТОВ « Студія води « Тритон» від 27.08.2021 року фільтр механічного очищення для холодної води «Наша вода» має механічне руйнування корпусу , яке сталося внаслідок підвищення тиску в системі або гідравлічних ударів, оскільки, згідно з пунктом 45 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 року № 712 (далі Правил 712) відповідач у разі надання неналежної якості послуги (підвищення тиску холодної води в системі) зобов`язаний був викликати управителя для перевірки , за результатами якої складається акт-претензія, яка підписується власником та управителем.

Також в своїх запереченнях на позов представник відповідача наголосила на тому, що висновок з оцінки вартості матеріального збитку , складений 07.09.2021 року ПП « Новомосковське бюро експертної оцінки», є неналежним доказом, оскільки надана оцінка зроблена організацією, яка не є експертною установою.

Висновок ПП « Новомосковське бюро експертної оцінки», наданий позивачами, є письмовим доказом, а не висновком експертизи, як помилково вважає відповідач, а тому може бути складений будь-яким спеціалістом чи установою, що спеціалізується у певній галузі.

З доданої до висновку документації встановлено, що оцінювач є суб`єктом оціночної діяльності і діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності № 147/19 від 19.02.2019 року, виданий Фондом державного майна України . ( а.с.25-60, т.1).Тому суд визнає необгрунтованими ствердження представника відповідача про неналежність висновку як доказу у справі.

В той же час, поняття «неналежність» до висновку як доказу не може бути застосовано, оскільки він містить ретельний аналіз пошкоджень квартири позивачів та розмір витрат, яких позивачі мають понести на її відновлення, тобто інформацію, що є предметом доказування у справі. У сенсі ж вищенаведених доводів відзиву слід було б застосовувати термін «недопустимого доказу», але і такі ствердження мають неспроможний характер, оскільки як вже зазначено вище, письмовий доказ складений компетентним суб`єктом оціночної діяльності.

Крім того, відповідач жодним чином не спростував заявлений позивачами до відшкодування розмір майнової шкоди, а позивачі довели наявність саме такого розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, зокрема, звітом про оцінку вартості матеріальних збитків.

Таким чином, встановивши, що позивачі довели протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд дійшов висновку, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачів матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири в розмірі 39499.00 грн.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

У справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року Європейський суд зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків та обставин справи.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікована 17 липня 1997 року). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10 грудня 2009 року; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29 червня 2004 року)

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи, що пошкодження належної позивачам квартири зумовило необхідність організації додаткових зусиль для вжиття заходів з метою відновлення своїх прав, відтак, вказані обставини є підставою для відшкодування позивачам моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи характер правопорушення, обсяг пошкодження майна, зусиль, які довелося прикласти позивачу для відновлення своїх прав, змін звичайного способу життя позивачів, з урахуванням принципів розумності і справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., що є достатнім для розумного відшкодування позивачу завданої моральної шкоди і не призводить, в свою чергу, до збагачення при встановлених обставинах, напроти становить достатню справедливу форму відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України суд виходить із наступного.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 01 вересня 2021 року, укладений між адвокатом Муха С.Я. та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ордер на надання правничої допомоги від 17.09.2021 року; акт приймання наданих послуг з вересня 2021 року по грудень 2024 року від 03 грудня 2024 року на суму 40000,00 грн.; додаткова угода № 1 до договору від 01 вересня 2021 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4189 від 26.02.2019 року., квитанцію до прибуткового касового ордера № 1-03/12 від 03 грудня 2024 року. (.т.2, а.с. 63).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні заяви адвоката Мухи С.Я. про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на профіесійну правничу допомогу у сумі 40000 грн. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19,

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони),але лише за клопотанням іншої сторони(подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

-з власної ініціативиабоза наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Водночас заявлені витрати представника позивачів не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу

З огляду на викладене, з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, їх пропорційності до предмета спору, ціни позову, фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд відповідно положень статті 141 ЦПК України дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню судові витрати- сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. ; витрати на проведення оцінки збитку в розмірі 3000,00 грн, 15000 грн. витрати на правничу допомогу.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15-16, 19, 22-23, 1166-1167 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_7 )та ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_4 )до ОСОБА_3 (місцепроживання: АДРЕСА_8 ), третяособа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет позовуОСББ «« Парус-239» ЄДРПОУ23076313,(місцезнаходження,м.Дніпро,вул. Метробудівська,буд.4,кв.№1-72) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної залиттям квартири - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану залиттям квартири в розмірі 39499.00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати - судовий збір у розмірі 908.00 грн, ,3000 грн. витрати на проведення звіту про оцінку вартості матеріального збитку; 20000 грн - витрати на правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершена апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова