Постанова

від 20.02.2025 по справі 420/13536/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13536/24

Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 22.08.2024р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Драйв Шина» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01.05.2024р. ТОВ «Драйв Шина» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області форми «Р» від 21.02.2024р. №0675715320712, яким було збільшено податкові зобов`язання (зменшено податковий кредит на 472291 грн.) та нараховано 118 073 грн. штрафних санкцій, форми «ПС» від 21.02.2024р. №0675815320712, яким нараховано штрафні санкції у сумі 1 200 грн. за відсутність документів (ст.44 ПК України); форми «В4» від 21.02.2024р. №0675915320712, яким зменшено від`ємне значення ПДВ на суму - 104 077 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними та безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках перевірки, а не на підставі належного аналізу фінансово-господарської діяльності Товариства за жовтень 2023р. та, відповідно, його первинних документів.

Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ТОВ «Драйв Шина» - задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 21.02.2024р. №0675715320712, №0675815320712 та №0675915320712. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 9084,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Одеській області 23.09.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2024р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

02.10.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

15.10.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Драйв Шина» зареєстрований в якості суб`єкта господарювання 04.12.2019р., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №15381020000017176. Основним видом економічної діяльності ТОВ «Драйв Шина» відповідно до коду КВЕД є: 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

При цьому, іншими зареєстрованими видами діяльності позивача є: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 49.39 інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; 22.11 виробництво гумових шин, покришок і камер; відновлення протектора гумових шин та покришок; 22.19 виробництво інших гумових виробів; 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 52.10 складське господарство; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 38.11 збирання безпечних відходів; 38.21 оброблення та видалення безпечних відходів; 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

У період з 19.12.2023р. по 25.12.2023р. відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.200.11 ст.200 та п.п.69.2, 69.9, 69.11, п.69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області від 18.12.2023р. №10689-п і направлень від 18.12.2023р. №21184/15-32-07-12, №21182/15-32-07-12 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання ним податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2023р. від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах, у податковій декларації з ПДВ від 20.11.2023р. №9314464934, з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 01.01.2024р. №2/15-32-07-12-13, в якому було зафіксовано порушення вимог чинного законодавства, а саме:

- п.п.44.1, 44.3 та 44.6 ст.44, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192, п.п.198.1 - 198.3 ст.198 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимог п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88), що призвело до: завищення показника рядка 19 та 21 Декларації з ПДВ за жовтень 2023р. на суму 104077 грн., заниження показника рядка 18 Декларації з ПДВ за жовтень 2023р. на суму 472291 грн.;

- п.44.1 ст.44 ПК України, оскільки ТОВ «Драйв Шина» не забезпечено зберігання первинних документів, протягом установлених ст.44 цього Кодексу строків їх зберігання.

Далі, на підставі вказаного вище Акту перевірки від 01.01.2024р. №2/15-32-07-12-13, уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» від 21.02.2024р. №0675715320712, яким збільшено податкові зобов`язання з ПДВ на 590 364 грн.;

- форми «ПС» від 21.02.2024р. №0675815320712, яким нараховано 1 020 грн. штрафних санкцій - за порушення вимог ст.44 ПК України;

- форми «В4» від 21.02.2024р. №0675915320712, яким зменшено розмір від`ємного значення ПДВ на суму 104 077 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (або вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; із дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (окрім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).

При цьому, відповідно до пп.21.1.1,21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, окрім іншого, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України, постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України регламентовано те, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки та інші) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулося, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги виключно ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, податковим кредитом вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 цього Кодексу).

У силу вимог п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту, зокрема, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, а також придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України регламентовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник оподатковувані операції протягом відповідного звітного податкового періоду.

Як визначено п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому, у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними у абз.1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, що отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі ж якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

У відповідності до пп.200.1 та 200.2 ст.200 ПК України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. за №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Так, як визначено у ст.1 Закону №996-ХІV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стаття 9 цього Закону закріплює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або ж інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічне визначення первинних документів надано і конкретизовано у п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88).

Разом із тим, слід зазначити про те, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Водночас, договір не являється первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або ж припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить виключно про намір виконання певних дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Інакше кажучи, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога ж стосовно реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондується з названими вище нормами ПК України.

Судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що законодавцем чітко визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин, за результатами яких і відбулася зміна майнового стану платника податків та, відповідно, змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку, позивачем, його виконання, тобто реалізація та отримання товарів, а також здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Як уже зазначалося вище, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем же були підтверджені витрати, як засіб оплати за отримані від контрагентів товари (а саме шини в асортименті до транспортних засобів), наявні докази руху коштів, зміна майнового стану та активів позивачем доведена.

Матеріалами справи підтверджується, що перевірку підприємства позивача було проведено з питань дотримання ним податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2023р. від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах, у податковій декларації з ПДВ від 20.11.2023р. №9314464934, з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у попередніх звітних періодах.

Так, висновки, зазначені в акті перевірки, які в подальшому й стали підставою для прийняття ГУ ДПС в Одеській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, щодо заниження ПДВ, завищення розміру від`ємного значення ПДВ ґрунтуються фактично на доводах щодо «нереальності» господарських операцій ТОВ «Драйв Шина» з контрагентами ПП «Капітан», ТОВ «Технооптторг-Трейд», ТОВ «Омега-Автопоставка», ТОВ «Політехніка», ТОВ «ШипШина», ТОВ «Хандлопекс», ТОВ «Лоррі Моторс», ТОВ «ЕТС-Київ», ТОВ «Тайрс», ТОВ «Трак Корд», ТОВ «Тайр Експерт», ТОВ «Востокшинсервіс», ТОВ «ОШТ», ТОВ «Орбіс Авто», ТОВ «Максимум Юкрейн», а також ТОВ «Енерджі Таєрс».

Як встановлено судами обох інстанцій та не заперечується сторонами, між зазначеними контрагентами та ТОВ «Драйв Шина» у період з 01.10.2023р. по 31.10.2023р. дійсно були укладені договори поставки шин в асортименті до транспортних засобів.

Так, на підтвердження реальності господарських операцій за цими договорами Товариством було надано як до перевірки, так і до суду: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, рахунки на оплату.

При цьому, усі розрахунки між суб`єктами господарювання здійснювалися у безготівковій формі.

Стан дебіторської (кредиторської) заборгованості за даними бухгалтерського обліку ТОВ «Драйв Шина», станом на 31.10.2023р. перед контрагентами-постачальниками контролюючим органом не досліджувався.

Разом із тим, з метою з`ясування питання щодо джерела походження вантажних шин, що були у використанні (шин зношених) для їх відновлення, а також документального відокремлення таких операцій від операцій з придбання шин вантажних нових, в ході проведення перевірки керівнику ТОВ «Драйв Шина» було надано запит від 15.05.2023р. №3 щодо надання письмових пояснень та копій документів.

Як свідчать матеріали справи, 22.12.2023р. ТОВ «Драйв Шина» на вказаний запит було надано письмові пояснення (лист №1), до яких було долучено копії первинних документів (видаткові накладні, рахунки на оплату) та договорів із постачальниками шин вантажних.

При цьому, як вбачається зі змісту п.п.6,7 вказаних письмових пояснень від 22.12.2023р. №1, позивач зазначив, що картки обліку (пробігу, наробітки) кожної окремої шини не надаються, так як Товариство приймає в роботу замовлення на відновлення шин від клієнтів (третіх осіб). Позивач не є автотранспортним підприємством, що здійснює відновлення шин для власного (орендованого) транспорту, а тому для приймання в роботу замовлення на відновлення шин від третіх осіб за умови надання ними картки обліку пробігу не передбачено законодавством. При цьому, як зазначено ТОВ «Драйв Шина», сертифікати якості - це сертифікація, яка відповідно до чинного законодавства є добровільною та взагалі не передбачена як обов`язковий супровідний документ господарської операції. Товар, що знаходиться в реалізації має належне маркування, передбачене діючим законодавством України як обов`язкове для нового та вживаного товару, а саме - відповідна інформація нанесена на гумову шину та кореспондує з позначенням маркування у відповідній накладній.

На підставі викладеного вище, ГУ ДПС в Одеській області і було зроблено висновок про відсутність у позивача первинних документів, передбачених чинним податковим законодавством України, що підтверджують факт придбання шин вантажних нових, а саме: експлуатаційної, інструктивної, ремонтної, гарантійної та технологічної документації на нові шини, регламентованої виробником та/або продавцем.

У контексті наведених висновків податкової перевірки, колегія суддів, в першу чергу, звертає увагу на те, що спірним у межах даної справи є фактично питання про те, чи поширюються на ТОВ «Драйв Шина» положення «Правил технічної експлуатації коліс та пневматичних шин колісних транспортних засобів категорій L, M, N, O та спеціальних машин, виконаних на їх шасі» (затв. наказом Міністерства Інфраструктури України від 26.07.2013р. за №549), «Експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі» (затв. наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 20.05.2006р. за №488), а також «Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів» (затв. наказом Міністерства Інфраструктури України від 28.11.2014р. №615), на чому, власне, наголошує ГУ ДПС в Одеській області та, що стало підставою для наведених висновків контролюючого органу.

Так, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, за змістом п.п.1,2 Правил №549, ці Правила визначають механізм організації безпечного утримання колісних транспортних засобів категорій M, N, O впродовж експлуатаційного життєвого циклу автомобільним перевізником (їх власником, орендарем), автомобільним самозайнятим перевізником, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності.

При цьому, ці Правила поширюються на юридичних та фізичних осіб, які організовують або ж здійснюють роботи у сфері технічної експлуатації колісних транспортних засобів (тобто придбання-продаж, замовлення, утримання, експлуатація, ремонт, передання на утилізацію пневматичних шин та колеса колісних транспортних засобів категорій L, M, N, O та спеціальних машин, виконаних на їх шасі). Тобто, цими Правилами чітко визначено суб`єктів, на які розповсюджується їх дія.

У свою чергу, Норми №488 призначено для застосування підприємствами й організаціями, які експлуатують, утримують: колісні транспортні засоби, спеціальні машини, виконані на колісних шасі, що пересуваються вулично-дорожньою мережею загального користування та в особливих умовах експлуатації (п.1) Тобто, приписи Експлуатаційних норм поширюються і є обов`язковими до виконання лише підприємствами, які експлуатують, утримують колісні транспортні засоби.

Предметом же даної податкової перевірки ТОВ «Драйв Шина» були операції з придбання шин. Втім, операції з експлуатації колісних транспортних засобів із заміною на таких транспортних засобах шин пневматичних Товариство у період, що перевірявся, не здійснювало і не включало відповідні витрати на заміну шин у декларацію з ПДВ за жовтень 2023р. Не зазначило про такі операції і ГУ ДПС в Одеській області під час розгляду справи в судах обох інстанцій.

Що ж стосується згаданих Правил №615, то останні регулюють взаємовідносини між замовником та виконавцем послуг із технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, їх складових частин (систем), а також вимоги щодо контролю за відповідністю наданих послуг.

Такі Правила поширюються на суб`єктів господарювання, які надають послуги з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин (систем) та на яких поширюються вимоги «Технічного регламенту з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.2013р. №643).

Таким чином, суд 1-ї інстанції дійшов цілком вірного висновку про те, що зазначені Правила поширюються виключно лише на ті підприємства, які безпосередньо здійснюють ремонт та обслуговування колісних транспортних засобів.

У той же час, як матеріали справи (в їх сукупності), так і зміст самого акту податкової перевірки, свідчать, що основним видом діяльності ТОВ «Драйв Шина» у перевіряємий період з 01.10.2023р. по 31.10.2023р. був саме імпорт вантажних шин пневматичних гумових, що використовувалися (б/у), їх відновлення господарським шляхом власними силами на орендованих виробничих потужностях; реалізація відновлених шин вантажних; відновлення вантажних шин на замовлення клієнтів; придбання та реалізація шин вантажних нових; надання послуг з комплексного шиномонтажу.

Як наслідок, з урахуванням наведених видів діяльності ТОВ «Драйв Шина», висновки ГУ ДПС в Одеській області про те, що, на позивача поширюються вимоги Правил №549, №615 та Норм №488, як і доводи про безтоварність його операцій із наведеними контрагентами, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на вірному застосуванні норм матеріального права.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника податків за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що належними та допустимими, в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду, оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, що передбачені у ст.191 та ст.212 КК України, або ж рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, адже наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207,208,250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином, або ж рішення суду про визнання правочину недійсним, оскільки у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою стосовно визнання такого правочину недійсним.

Проте, як свідчать матеріали цієї справи, представником відповідача не надано до судів обох інстанцій жодних доказів щодо наявності будь-яких обвинувальних вироків суду або рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами чи рішень суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами.

Як уже зазначалося колегією суддів вище, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Тобто, з урахуванням вимог ст.9 Закону №996-ХІV, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ повинен бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Втім, будь-яких інших зауважень до первинних документів, наданих позивачем, акт перевірки не містить.

Більше того, не зайвим буде зазначити і про те, що окремі та несуттєві дефекти первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не можуть слугувати достатньою підставою для висновків податкового органу про нереальність цих господарських операцій.

Таким чином, судова колегія вважає цілком обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах цієї справи наявні усі необхідні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами. При чому, варто зауважити на тому, що такі документи складені за результатами реально проведених господарських операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі усі необхідні відомості щодо змісту і обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, за таких обставин, спірні господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, що зумовлює помилковість висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, а тому, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апелянта, у свою чергу, цих висновків не спростовують.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 20.02.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко