Постанова від 19.02.2025 по справі 520/2948/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 520/2948/23

адміністративне провадження № К/990/9201/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Ханової Р.Ф., Гончарової І.А.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 (Єгупенко В.В.), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024 (судді: Любчич Л.В. (головуючий), Спаскін О.А., Присяжнюк О.В.) та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 (судді: Любчич Л.В. (головуючий), Спаскін О.А., Присяжнюк О.В.) у справі №520/2948/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, Головного управління ДПС у Рівненській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень:

- від 17.09.2021 № 00192720702 (форма «Р»), яким збільшено податок на прибуток підприємства у розмірі 29337707,75 грн, в тому числі за основним платежем - 25965602,00 грн та за штрафними санкціями - 3372105,75 грн;

- від 17.09.2021 № 00192670702 (форма «Р»), яким збільшено податок на додану вартість (ПДВ) у розмірі 36063335,00 грн, у тому числі за основним платежем - 28850668,00 грн та за штрафними санкціями - 7212667,00 грн;

- від 29.08.2022 № 355617000701, яким застосовано штрафні санкції на суму 500000,00 грн за здійснення оптової торгівлі пальним без наявної відповідної ліцензії;

- від 29.08.2022 № 355717000701, яким застосовано штрафні санкції на суму 42005,86 грн за здійснення реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки про порушення Товариством вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими та базуються виключно на підставі податкової інформації щодо його контрагентів, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Позивач посилається на безпідставність висновків контролюючого органу щодо не встановлення факту реальності господарських операцій із зазначеним в акті перевірки контрагентами, враховуючи той факт, що контролюючим органом не належним чином проаналізовано наявність усіх первинних документів, що підтверджують реальність вказаних операцій. Крім того, Товариство не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами та третіми особами. Позивач, також, зазначає про відсутність вироків суду, які б підтвердили висновок контролюючого органу про те, що контрагенти підприємства були створені для провадження господарської діяльності поза межами вимог податкового законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024, позов Товариства задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Слід зазначити, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 переглядалося судом апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2021 №00192720702 та №00192670702.

4. Задовольняючи позов в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2021 №00192720702 та №00192670702 суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, спричинили реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджено первинними документами. Натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача чи його контрагентів, про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, не надано і доказів, які б свідчили про безтоварність операцій позивача та його контрагентів, невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру). Доказів, які б свідчили про наявність вироків суду відносно контрагентів позивача, які набрали законної сили, контролюючим органом також надано не було.

Крім того суди виходили з того, що основним підґрунтям доводів контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, фактично було не підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товарів з огляду на не подання звітності, анулювання свідоцтв платників ПДВ, недостатність (відсутність) трудових ресурсів та матеріально - технічних ресурсів у контрагентів та не встановлено походження товару по ланцюгу контрагентів, проте такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС.

5. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00грн

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024, додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

7. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки №12501/20-40-07-02-08/36226451 від 20.07.2021, оформленого за результатами проведеної планової документальної виїзної перевірки ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2018 по 31.03.2021, валютного законодавства за період з 01.10.2018 по 31.03.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2018 по 31.03.2021, іншого законодавства за період з 01.10.2018 по 31.03.2021, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 29 337 707,75 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36 063 335,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в акті перевірки вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами ПП «ЕЛАЙЗ-ПРАЙМ», ТОВ «БЕЛІГРІН», ТОВ «ЛІТОКС ПЛЮС», ТОВ «ВЕСТ-ТРЕЙДС», ТОВ «ХАДВЕНДЖ», ТОВ «ЕДАЙС-КОМПАНІ», ТОВ «МАВІТАЛ», ПП «ТЕРРА - ПРАЙМ», ТОВ «ВЕСТЕРІОН ІНВЕСТМЕНТ», ТОВ «АМАРІН ТРЕЙД», ТОВ «ЕКВАЙРИНГ», ТОВ «ЛАМЕТАС ГРУП», ТОВ «ВЕЛДЕНС СІСТЕМЗ», ТОВ «ЛЕГАЛ ВОРКС», ПП «ВЕРОНА», ТОВ «СКАЙ С», ТОВ «ВІРАЙТ», ТОВ «СТАРВІС ДНІПРО», ПП «ГРАНТ-ТРЕЙД», ТОВ «ОРК «САБАЙ», ТОВ «АВЕРС-ІНК», ТОВ «ТОП ЮА», ТОВ «АБИГАЙЛ», ТОВ «АСТРО ПРОМ», ТОВ «ПУЛІВЕР КОНСТРАКТ», ТОВ «ГРАНД-СІТІ, ТОВ «ПОЛІФЛЕКС ПЛЮС», ТОВ «АНДРОМО ОПТ ТОРГ, ПП «БУЛАТ-ТОРГ, ТОВ «СТАНДАРТ АВІ ТРЕЙД», ТОВ «БЕРТОН ОПТ», ТОВ «ПЛАСТАГРУП», ТОВ «Хантер-ЛТД», ТОВ «Енгус Груп», ТОВ «Дальтотранс», ТОВ «Юкрейн Нафто Газ Груп», ТОВ «Дніпростайлпроф», ТОВ «Беріл-Софт», ТОВ «Миксторг», ТОВ «Грегорі Груп», ТОВ «Вілтес-Трейд», ТОВ «Оушен Стиль», ТОВ «Асатела», ТОВ «Макстор Торг», ТОВ «Інтекс Стиль», ТОВ «Солар Пром», ТОВ «Беларис», ТОВ «Імона Груп», ТОВ «Інтера Софт», ТОВ «Кромптон Рест», ТОВ «Техноспейс Холд», ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СКАЙ», ТОВ «КАССІС», ТОВ «Деігма», ТОВ «Лигас», ТОВ «Вібромакс», ПП «ОТФ-Касінгс», ТОВ «ЦЕНТР «ФРІДОМ-ФІНАНС, ТОВ «ФІНАНС ЕЛІТ-АКТИВ», ТОВ «КАПРУН», ТОВ «Слекс», ТОВ «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ ПРЕМІОР», ТОВ «ФІЛІБУД» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки до перевірки не було надано документів щодо якості придбаних товарів, за результатами аналізу даних наявних в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність у вказаних контрагентів достатніх трудових та матеріально - технічних ресурсів для проведення відповідних господарських операцій (відсутні приміщення для зберігання ТМЦ, власні або орендовані фонди для здійснення підприємницької діяльності, транспортні засоби тощо), не встановлено придбання товарів по ланцюгу постачання, контрагенти є фігурантами кримінальних проваджень, не звітують до контролюючих органів, свідоцтва платників ПДВ анульовані.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 580/2235/20, від 14.09.2022 у справі №520/1162/21, від 31.03.2020 у справі № 804/16516/15, від 18.03.2020 у справі № 826/8114/15, від 24.04.2020 у справі №815/2927/17, що призвело до неправильного застосування положень статті: п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На переконання контролюючого органу, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам, що стосуються встановленої під час проведення перевірки нереальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, у зв`язку з чим первинні документи, які посвідчують такі операції не мають сили первинних документів, і як наслідок позивачем неправомірно сформовано дані бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких первинних документів.

Судами також, на переконання контролюючого органу, не було надано належної оцінки доводам що стосуються факту спростування проведених господарських операцій позивача з контрагентами, а саме щодо ненадання документів щодо якості товару, відсутність необхідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності контрагентами по ланцюгах постачання, недостовірність даних відображених в документах оформлених постачальниками, формальний підхід до їх оформлення, і як наслідок їх юридична дефектність, наявність кримінальних справ в яких фігурантами є контрагенти позивача.

10. Товариством не скористалося своїм правом та не подало відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

11. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Рішення судів попередніх інстанцій переглядається Верховним Судом в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2021 №00192720702 та №00192670702.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.08.2022 № 355617000701 та № 355717000701, Верховний Суд за касаційною скаргою контролюючого органу не переглядає, з огляду на те, що рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не переглядалось судом апеляційної інстанції.

12. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або врахування відповідних витрат при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема щодо наявності таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку, суттєві недоліки в заповненні таких документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, не дають можливості встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, тощо.

Слід зазначити, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

Також на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Отже, підсумовуючи наведене, Суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Верховний Суд неодноразово висловлював аналогічні правові висновки, зокрема у постановах від від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18), від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум витрат та податкового кредиту, є підставою для врахування таких при формування доходів та одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з акту перевірки однією з підстав для невизнання контролюючим органом формування позивачем об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за господарськими операми з контрагентами слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій з огляду на не підтвердження таких відповідними документами (ненадання до перевірки документів щодо якості товару), не встановлено придбання товарів по ланцюгу постачання, контрагенти не звітують до контролюючих органів, їх свідоцтва платників ПДВ анульовані.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, встановили, у який спосіб здійснювалися господарські операції між Товариством та всіма контрагентами, дослідили документи, які такі операції підтверджують.

Так, на підставі досліджених документів, які, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, встановлено, що надані позивачем документи (договори, специфікації, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, рахунки на оплату, рахунки фактури, банківські виписки, акти надання послуг, довіреності, експрес накладні, ) містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару. Також на підтвердження реальності здійснення операцій до матеріалів справи долучено оборотно-сальдові відомості, договори на перевезення.

Слід зазначити, що суди дослідили документи щодо кожної окремої господарської операції в розрізі кожного контрагента.

Судами не взято до уваги посилання відповідача на відсутність у позивача документів щодо якості придбаних товарів (сертифікатів якості), оскільки вказане не є самостійною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Також судами досліджено та встановлено факт оприбуткування придбаного позивачем товару, а також використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача шляхом подальшої реалізації контрагентам.

Суди попередніх інстанцій надали правову оцінку й іншим доводам контролюючого органу, з якими останній пов`язував нереальність господарських операцій.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої контрагенти позивача не мають трудових та матеріально - технічних ресурсів для проведення відповідних господарських операцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19 та фактично відповідає і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19), відповідно до якої податкова інформація, на підставі якої контролюючий орган робить висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону та сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до норм Податкового кодексу України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні контролюючого органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.

Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

При цьому, як вже зазначалось вище, з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

Однак на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано будь - яких належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального Закону.

Посилання контролюючого органу на анулювання контрагентам свідоцтв платників ПДВ за рішеннями контролюючого органу у зв`язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки такі рішення ухвалені відповідними контролюючими органами з проміжком близько року після виконання умов відповідних договорів. З цих саме підстав необґрунтованими є і посилання відповідача на рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про встановлення відповідності контрагентів позивача критеріям ризиковості платника податку, крім того, що у межах спірних правовідносин усі виписані на користь позивача податкові накладні були зареєстровані у ЄРПН.

Скаржник також наполягає на нереальності господарських операцій між позивачем та контрагентами з огляду на неврахування судами попередніх інстанцій обставин існування кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача.

У постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Судами у цій справі встановлено, що станом на час розгляду справи відповідачем не надано вироків суду у кримінальних справах щодо контрагентів позивача. При цьому, обставини порушення кримінального провадження відносно контрагентів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених за участю такого контрагента.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що такий підхід до оцінки доводів контролюючого органу про існування кримінальних проваджень, в яких фігурують контрагенти платника податків, в повній мірі відповідає викладеній вище позиції Верховного Суду. Касаційна ж скарга не містить доводів, в чому полягає порушення судами правил оцінки доказів в цій частині.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не надано до суду достатніх та належних доказів в підтвердження своїх доводів щодо відсутності реальності господарських операцій з огляду на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів, а отже у суду відсутні підстави для врахування зазначених доводів відповідача.

При цьому суди попередніх інстанцій не встановили, а відповідач не надав жодних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Висновки ж судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції погоджується з ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

13. Щодо додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024.

З матеріалів справи вбачається, що 19.01.2024 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від представника ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» про стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 305 000,00 грн.

Відповідач не погодився з заявленим розміром вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та подало клопотання про їх зменшення.

Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 заяву ТОВ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» про ухвалення додаткової постанови задоволено частково. Ухвалено додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІ «ПЛАЗМА» понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 25000, 00 грн, у задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення, суд апеляційної інстанції враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, обсяг виконаної роботи, а також розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги в суді першої інстанцій, вважав розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача за апеляційний перегляд судового рішення у розмірі 25000 грн.

Контролюючий орган не погоджується з Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024, просить її скасувати.

Контролюючий орган вважає, що при розгляді даної справи в питанні стягнення витрат на правничу допомогу не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19 та від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, від 19.11.2020 у справі № 520/7431/19, від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 16.03.2023 по справі № 927/153/22, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, а саме судом не враховано наведені контролюючим органом доводи щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Однак колегія суддів вважає такі доводи контролюючого органу безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до частини першої та другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. (частина третя статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частин першої, сьомої та дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з оскаржуваного додаткової постанови, суди апеляційної інстанції врахував наведені контролюючим органом доводи щодо неспівмірності заявлених судових витрат та частково задовольнив заяву позивача про стягнення на його користь понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн

Суд апеляційної інстанції зокрема вказав, що послуги з надання консультацій та правових роз`яснень щодо варіантів та перспектив здійснення захисту прав клієнта по справі № 520/2948/23 не мають стосунку до розгляду справи по суті, а отже, й не мають жодного значення при вирішенні питання про розподілі витрат на правничу допомогу; послуги з правового аналізу апеляційної скарги контролюючого органу на рішення суду першої інстанції тривалістю 2 години охоплюються послугою складання відзиву на апеляційну скаргу; відзив на позов має заперечення стосовно частини рішення суду першої інстанції яка взагалі не була предметом оскарження у суді апеляційної інстанції; безпідставне включення до переліку витрат на правничу допомогу сум відшкодування витрат на відрядження, з огляду на не підтвердження такого документально; надані додаткові пояснення відмінні від позовної заяви лише вказівкою на аркуші справи, а тому не можуть вважатися такими, які потребують значного часу для виготовлення у зв`язку зі складністю справу.

З урахуванням наведеного, а також змісту та обсягу фактично наданих послуг, враховуючи розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги в суді першої інстанцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача за апеляційний перегляд судового рішення у розмірі 25000 грн.

Як вбачається з касаційної скарги, відповідач жодним чином не спростовує та не обґрунтовує свої доводи щодо незгоди з рішеннями суду саме в частині стягнутих витрат на користь позивача, не вказує, які витрати, на його переконання, є неспівмірними, в якій конкретно сумі такі витрати були необгрунтовано враховані судом апеляційної інстанції при стягненні витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідач вказує в касаційній скарзі лише про те, що розмір заявлених до стягнення витрат на правову допомогу є вочевидь не обґрунтованим, а аналіз змісту складених та поданих до суду представником позивача процесуальних документів свідчить про те, що на їх підготовку не потребувалося витрачання значного часу. Проте зазначені обставини були враховані судом апеляційної інстанції під ухвалення оскаржуваної додаткової постанови та слугували підставою для часткового задоволення заяви позивача про стягнення на його користь понесених судових витрати на правничу допомогу. Суд наголошує, що з заявлених 305 000,00 грн до стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу судом апеляційної інстанції фактично було стягнуто лише 25 000,00 грн.

З урахування наведеного колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

14. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентами проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 слід залишити без задоволення.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/2948/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер Р.Ф. Ханова І.А. Гончарова