Окрема думка

від 21.02.2025 по справі 473/1983/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.25

22-ц/812/142/25

Окрема думка

судді Миколаївського апеляційного суду

Царюк Л.М.,

19 лютого 2025 року

м. Миколаїв

справа № 473/1983/22

провадження № 22-ц/812/142/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Локтіонової О.В., суддів Царюк Л.М., Яворської Ж.М., розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року, задовольнив її, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки скасував та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки задовольнив.

Скасував державнуреєстрацію речовогоправа приватноївласності ОСОБА_1 запис від 30листопада 2020року №39477462на земельнуділянку площею2,0000га зкадастровим номером4822085000:22:000:0104,індексний номеррішення продержавну реєстраціюправ таїх обтяжень від 02 грудня 2020 року 55456287.

Скасував державну реєстрацію речового права приватної власності ОСОБА_2 запис від 30 листопада 2020 року № 39479248 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0105, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 02 грудня 2020 року 55458415 від.

Скасував державну реєстрацію речового права приватної власності ОСОБА_3 запис від 30 листопада 2020 року № 39478959 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0106, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня 2020 року 55458014.

Скасував державну реєстрацію речового права приватної власності ОСОБА_4 запис від 30 листопада 2020 року № 39477840 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0107, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня 2020 року 55456803.

Скасував державну реєстрацію речового права приватної власності ОСОБА_5 запис від 30 листопада 2020 року №39477651 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0108, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 грудня 2020 року 55456617.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 5458.20 грн з кожного.

Не можу погодитися із цією постановою в частині задоволення вимог апеляційної скарги Миколаївської обласної прокуратури про скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки із таких мотивів.

У справі, що переглядалася, керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Національного природного парку «Бузький Гард» звернувся з позовом до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року визнано незаконним та скасовано рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 42 від 09 жовтня 2020 року в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га пасовища з кадастровим номером 4822085000:22:000:0104, ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,000 га пасовища, з кадастровим номером 4822085000:22:000:0105, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,000 га пасовища з кадастровим номером 4822085000:22:000:0106, ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2,000 га пасовища, кадастровим номером 4822085000:22:000:0107; ОСОБА_5 земельної ділянки площею 2,000 га пасовища, з кадастровим номером 4822085000:22:000:0108.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зобов`язано повернути на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельні ділянки кожна площею 2,000 га з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0104, 4822085000:22:000:0105, 4822085000:22:000:0106, 4822085000:22:000:0107, 4822085000:22:000:0108.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір у сумі 5210.10 грн з кожного.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює їх передачу в приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Право державної власності на спірні земельні ділянки не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду.

Суд зазначав, що вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки не є ефективним способом захисту прав позивача, з огляду на те, що така вимога, має похідний характер від заявленої вимоги провизнання незаконним та скасування рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. Крім того, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Як встановив суд у цій справі 09 жовтня 2020 року рішенням 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 42 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної територіальної громади) Вознесенського району Миколаївської області, наступним громадянам: ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0104); ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0105); ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0106); ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0107); ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0108);

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Державним реєстратором виконавчого комітету Вознесенської міської ради проведено наступну державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0104, запис №39477462 від 30.11.2020, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень55456287 від 02.12.2020); за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0105, запис №39479248 від 30.11.2020, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,55458415 від 02.12.2020); за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0106, запис №39478959 від 30.11.2020, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,55458014 від 02.12.2020); за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0107, запис № 39477840 від 30.11.2020, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,55456803 від 02.12.2020); за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0108, запис №39477651 від 30.11.2020, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,55456617 від 02.12.2020).

Відповідно до інформації Інституту географії Національної академії наук України від 13 вересня 2021 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0104, 4822085000:22:000:0105,4822085000:22:000:0106,4822085000:22:000:0107,4822085000:22:000:0108 належать до земель природно-заповідного фонду НПП «Бузький Гард».

Згідно повідомлення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 19 серпня 2021 року зазначені земельні ділянки входять до складу території НПП «Бузький Гард» без вилучення у землекористувачів, згідно проєкту організації території НПП «Бузький Гард», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, який затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 грудня 2013 року № 509 (зі змінами). При цьому, проєкти щодо вилучення, зміни цільового призначення вищевказаних земельних ділянок, надання їх у власність до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не надходили.

Розташування спірних земельних на території НПП «Бузький Гард» також підтверджується наявними в справі картографічними матеріалами, копією схеми встановлення та погодження меж земельних ділянок НПП «Бузький Гард» на території Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, копією схеми розміщення земельних ділянок у відповідності з планом сучасного використання території НПП «Бузький Гард», яка розроблена ДП «Кіровоградський інститут землеустрою», актами перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства від 21 травня 2021 року.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним законодавчим актом, який регулює порядок створення, діяльності та охорони об`єктів природно-заповідного фонду держави є Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456-XII (далі Закон № 2456-XII).

У преамбулі до Закону № 2456-XII зазначено, що цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до статті 3 цього Закону природно-заповідного фонду України належать, серед інших, національні природні парки.

Частинами 1-4 статті 7 Закону № 2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із статтею 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Відповідно до статті 21 Закону № 2456-XII на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Зокрема, у межах господарської зони, до якої входять спірні земельні ділянки, забороняються рубки головного користування і проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (частина 5 статті 53 Закону № 2456-XII).

Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною, про що зроблений висновок у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 752/3093/19.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України, які мають особливий правовий режим.

За положеннями статті 19 ЗК України серед категорій земель виокремленні землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно із статтею 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).

В силу частин 1, 2 статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У частинах 1 та 2 статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 54 Закону № 2456-XII визначено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Частина 1 статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду (пункт «г»).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зроблений висновок про те, що «системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

[..] фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52))».

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є також визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 152 ЗК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З частин 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу та частини 2 статті 16 Цивільного кодексу випливають способи захисту прав на земельні ділянки, які в теорії права прийнято поділяти на три категорії: речово-правові, зобов`язально-правові та спеціальні.

До речово-правових способів належать:

визнання прав;

відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав;

запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зобов`язально-правові способи включають:

відшкодування збитків;

повернення наданої в користування земельної ділянки.

Спеціальними способами, своєю чергою, є:

визнання правочину недійсним;

оскарження рішень суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 904/9070/21 Верховний Суд зазначив, що позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, зокрема, про визнання відсутнім права відповідача на земельну ділянку. Водночас суд зазначив, що обов`язковою умовою є ефективність обраного позивачем способу захисту - такий спосіб повинен відновлювати чи захищати порушене право позивача та виключати в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги прокурора визнав незаконним та скасував рішення 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 42 від 09 жовтня 2020 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам України» в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Саме це рішення було підставою для державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами. Ці земельні ділянки повернуті на користь держави в особі Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації.

Судове рішення в цій частині прокурором не оскаржується.

Таким чином у визначений прокурором спосіб судом першої інстанції при задоволенні зазначених позовних вимог були відновлені права позивача на зазначені земельні ділянки.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Отже у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки не може привести до відновлення порушених прав позивача, оскільки така вимога не вирішить спір про право.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні правачи обтяженняприпиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування напідставі судовогорішення документів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як встановленоматеріалами справи 30 листопада 2020 року державна реєстрація прав ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на спірні земельні ділянки відбулася на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а саме, рішенням 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 42 від 09 жовтня 2020 року. Зазначене рішення визнано судом першої інстанції незаконним та скасовано, а тому право власності відповідачів припиняється і ці обставини є підставою для державної реєстрації змін щодо прав на спірні земельні ділянки.

З огляду на викладене вважаю, що апеляційний суд мав не погодитися з доводами апеляційної скарги прокурора, та залишити апеляційну скаргу в оскаржуваній частині без задоволення, а судове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін

Суддя Л.М. Царюк