Ухвала

від 18.02.2025 по справі 712/9892/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/339/25 Справа № 712/9892/24 Категорія: ст. 436-2 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , подану на ухвалу Соснівського райсуду м. Черкаси від 28.01.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_9 , який

народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Копєйськ Челя-

бінської обл., рф, громадянина України, має

вищу освіту, одружений, має на утриманні

неповнолітнього сина 2008 р. н., працює ди-

ректором ТОВ «Вакуумнова», раніше не

судимий, проживає

АДРЕСА_1

продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 28.03.2025 р. включно, без визначення розміру застави, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Соснівського райсуду м. Черкаси перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 1142, ч. ч. 1, 3 ст. 4362 КК України.

Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.03.2025 р. включно, без визначення розміру застави.

При прийняті рішення про продовження строку тримання під вартою, суд встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 4, та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватися від суду, здійснювати незаконний вплив на свідків, вчинити інші злочини, наведені прокурором ризики є триваючими, вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, відповідно до вимог ст. 12 КК України, одне з яких є не тяжким, а два відносяться до категорії тяжких злочинів, а санкції злочинів, які йому інкримінуються передбачають покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, однак зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки суворість передбачуваного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Тяжкість кримінального покарання та суворість можливого вироку підвищують ймовірність переховування від суду.

Наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, а саме дружини, неповнолітнього сина та місця проживання, є лише однією з обставин, яка враховується при обранні запобіжного заходу, але не може спростувати ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При продовженні строку тримання під вартою суд врахував підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, в тому числі що діяння, сформульовані у обвинуваченнях містять ознаки небезпечного характеру, оскільки можуть завдати реальної та значної шкоди обороноздатності України, що може призвести до тяжких наслідків, зокрема зруйнування чи пошкодження військових об`єктів та об`єктів інфраструктури та не визначив обвинуваченому розмір застави.

Суд зауважив, що на даний час обмеження права ОСОБА_9 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Про існування ризиків свідчить і суворість можливого покарання у випадку визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обвинувачений розуміє, що йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, тому ризики про які зазначив прокурор є обґрунтованими.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу місцевого суду, оскільки, на його думку, судом помилково не визначено розмір застави, про визначення якої просив захисник і в суді першої інстанції, вважає, що обвинуваченому обрано занадто суворий запобіжний захід.

В обґрунтування зазначає, що згідно ч. 6 ст. 176, ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи ст. ст. 177, 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 1142 КК України. Згідно до цих вимог КПК України, в умовах воєнного стану застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є безальтернативними, не визначення розміру застави залежить від існування обставин передбачених ст. ст. 177, 178 КПК України.

Зауважує, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має вищу освіту, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина 2008 р. н., працює директором ТОВ «Вакуумнова», в ході досудового розслідування та судового розгляду визнав свою вину, щиросердно розкаявся, про дієвість каяття свідчить добровільне перерахування на користь ЗСУ грошових коштів в сумі 100 000 грн., інкриміновані йому злочини не відносяться до категорії особливо тяжких.

Прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але суд дійшов помилкового висновку щодо продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 без визначення розміру застави.

Можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу в вигляді застави вимагає від прокурора доведення неможливості застосування такого запобіжного заходу, чого клопотання прокурора не містить.

Просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави.

Заслухавши доповідь судді, захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити та визначити розмір застави в сумі 300000 грн., обвинуваченого ОСОБА_9 , який підтримав доводи апеляційної скарги захисника та також просив визначити йому розмір застави, що складає в грошовому еквіваленті 300000 грн., прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та зауважив, що ухвала суду є законною і достатньо обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали, виділені з кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.

За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

До закінчення продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 до двох місяців, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 1142 КК України та ч. 3 ст. 4362 КК України, санкція яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, з конфіскацією майна або без такової, та які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких злочинів, за ч. 1 ст. 4362 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді виправних робіт до 2 років, або арешту до 6 місяців, або позбавлення волі до 3 років, та відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким, однак сформульовані в обвинуваченнях діяння можуть завдати реальної та значної шкоди обороноздатності України, що може привести до тяжких наслідків, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КК України - обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, які не допитані, вчинити інші кримінальні правопорушення, наведені прокурором ризики є триваючими та вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Крім того, суд, врахував тяжкість можливого покарання, характер та обставини вчинення злочину, зауваживши, що зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, крім того перебуваючи на волі обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків, а тому наведені прокурором ризики є триваючими, вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Ризики, які були наявні при обранні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому, не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено, інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.

Прокурором доведено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого, доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України та будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання (продовження) підозрюваному (обвинуваченому) запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено, обставин, які б виключали перебування обвинуваченого під вартою не встановлено.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та який виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, продовжують існувати, в зв`язку з чим суд прийшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить його належну процесуальну поведінку.

Дані обставини у своїй сукупності на сьогоднішній день свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті рішення про обранні запобіжного заходу, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Зазначені вище ризики наразі є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який, альтернативний запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду обвинувального акту.

З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до двох місяців, тобто до 28.03.2025 р., без визначення розміру застави.

На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутність підстав для застосування до нього більш м`якого або альтернативного запобіжного заходу.

Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про те, що можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави вимагає від прокурора доведення неможливості застосування такого запобіжного заходу, чого подане клопотання не містить, є необґрунтованими.

Згідно довідки про рух розгляду справи ( а. пр. 46), судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 розпочато 21.08.2024 р., на теперішній час розгляд не завершений, не допитані всі свідки, досліджуються докази, а тому доводи апеляційної скарги про обрання обвинуваченому занадто суворого запобіжного заходу, без визначення розміру застави, апеляційний суд вважає не доречними, тому що вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів вбачається, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об`єктивних так і суб`єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги захисника про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам виділеного кримінального провадження.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.

З урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , встановлених судом першої інстанції ризиків, сторона захисту не навела переконливих доказів того, що обвинувачений буде виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки при зміні йому є запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави на інший.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, а тому у суду першої інстанції були вагомі підстави для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також, приймаючи до уваги покарання, яке у майбутньому йому загрожує за вчинення тяжкого злочину, враховуючи особу обвинуваченого, підстави і мету запобіжного заходу, стадію розгляду кримінального провадження, яке до спливу строку обраного запобіжного заходу не буде завершено, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема, можливому переховуванні обвинуваченого від суду, незаконному впливу на свідків або можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, то апеляційний суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.

Апеляційний суд, з врахуванням положень п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визначення розміру застави.

Приймаючи до уваги існування ризиків передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , два з них, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, обставин їх вчинення, даних про особу обвинуваченого, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що існують підстави для продовження стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Відповідно до ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, в тому числі ст. 1142 КК України. Тобто, законодавець визначив певний перелік кримінальних правопорушень, які становлять підвищену небезпеку для громадян та суспільства, та які вимагають від суду більш прискіпливого та вкрай виваженого підходу при вирішенні питанні про можливість застосування застави. Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції дотримався цих вимог та дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Доводи апеляції не спростовують таких висновків, а фактично зводяться лише до того, що фінансовий стан обвинуваченого дозволяє йому сплатити заставу у достатньо великому розмірі, але це ніяким чином не переважає встановлені судом першої інстанції ризики.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно ОСОБА_9 є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 та 419 КПК, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Ухвалу Соснівського райсуду м. Черкаси від 28.01.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 28.03.2025 р. включно, без визначення розміру застави залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді