Ухвала

від 18.02.2025 по справі 200/7011/15-ц

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У х в а л а

18 лютого 2025 року

м. Київ

Справа № 200/7011/15-ц

Провадження № 61-1306ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця),

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 грудня 2024 року

у справі за позовом скаржниці до Ліквідаційної комісії Дніпровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - ліквідаційна комісія), ОСОБА_2 (далі - поширювач) за участю Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування шкоди і

в с т а н о в и в :

1. У квітні 2015 року скаржниця звернулася до суду з позовом, у якому просила: (1) визнати недостовірною інформацію стосовно неї як юриста міської ради, яка була розповсюджена поширювачем як начальником Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Дніпровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області під час проведення прес-конференції, що відбулася 18 березня 2013 року і на якій були присутні представники преси, а надалі така інформація була опублікована у газеті «Горожанин» № 12(382) за 21-27 березня 2013 року в статті «Минус два взяточника» за підписом ОСОБА_3 такого змісту: «Последний случай взяточничества был зафиксирован в отношении юриста городского совета ОСОБА_4 , которая затребовала 12 тысяч долларов за отказ от искового заявления. Но прокурорское следствие установило дополнительные эпизоды. Суд определил ей меру наказания - лишение свободы на 9 лет»;

(2) зобов`язати поширювача (колишнього начальника ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області) спростувати зазначену недостовірну інформацію протягом тридцяти днів після набрання законної сили рішенням суду;

(3) стягнути з Ліквідаційної комісії 6 154,82 грн відшкодування майнової шкоди та 25 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

2. 16 червня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

3. 19 грудня 2023 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

4. 7 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову апеляційного суду та скерував справу до цього суду на новий розгляд.

5. 4 грудня 2024 року апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову. Мотивував так: поширювач є неналежним відповідачем; під час проведення прес-конференції він перебував у трудових відносинах та виступав як посадова особа від імені ліквідованої юридичної особи - ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області; з квітня 2014 року поширювач не є працівником будь-якого правоохоронного органу, не є посадовою особою та не може спростувати інформацію від імені Ліквідаційної комісії; з огляду на відмову у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною та її спростування слід відмовити і у задоволенні вимог про відшкодування шкоди.

6. 4 січня 2025 року скаржниця вперше подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду від 4 грудня 2024 року.

7. 23 січня 2025 року Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою визнав касаційну скаргу неподаною та повернув її скаржниці.

8. 28 січня 2025 року скаржниця знову сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 3091/0/220-25 від 29 січня 2025 року), у якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову й ухвалити нове судове рішення про його задоволення.

9. Верховний Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

9.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

9.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

9.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

9.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).

9.5. Предметом позову були вимоги про визнання недостовірною інформації, зобов`язання її спростувати та про відшкодування шкоди. З огляду на цей предмет, ціну позову про відшкодування шкоди (31 154,82 грн), яка не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (242 240,00 грн = 3 028,00 х 80 такого мінімуму, визначеного згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Верховний Суд вважає, що вона має незначну складність, не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Тому суд визнає цю справу малозначною.

9.6. Скаржниця не обґрунтувала ні те, що її касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, ні те, що скаржниця позбавлена можливості спростувати при розгляді якоїсь іншої справи обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями у справі № 200/7011/15-ц, ні те, що остання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для самої скаржниці. Інакше кажучи, відсутнє обґрунтування випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

10. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

10.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

10.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

10.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

10.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

10.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.

10.6. Скаржниця подала касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності, судові рішення в якій за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права скаржниці на доступ до суду.

Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Дніпровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 за участю Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування шкоди.

2. Копію цієї ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко