Постанова

від 24.02.2025 по справі 291/335/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/335/21 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 16 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Коломієць О.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 291/335/21 за позовом ОСОБА_1 до Вчорайшенської сільської ради Житомирської області, Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, ОСОБА_2 про захист порушеного права на отримання у власність земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Вчорайшенської сільської ради Житомирської області на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. у селищі Ружин,

в с т а н о в и в :

У березні2021 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, і просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 19 жовтня 2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1825284400:01:000:0498 ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення державного реєстратора Сектору державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55155523 від 16 листопада 2020 року, на підставі якого внесено запис №39197996 про державну реєстрацію права власності, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2.00 га, кадастровий номер 1825284400:01:000:0498;

- вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог, зазначав, що він приймав участь в антитерористичній операції у нашій державі, має статус ветерана війни-учасника бойових дій, а на даний час є також особою з інвалідністю II групи та має статус ветерана війни-інваліда війни.

27 жовтня 2016 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Малочернявської сільської ради Ружинського району Житомирської області, сільськогосподарського призначення, площею 2 га, для передачі у власність.

20 червня 2018 року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року у справі № 806/291/18, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області було видано наказ про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

На підставі цього наказу виготовив проект землеустрою та 15 червня 2020 року звернувся до Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області, із заявою про його затвердження, додавши до заяви проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У Витягу, було зазначено про державну реєстрацію земельної ділянки, яка підлягала виділенню йому згідно технічної документації із землеустрою, та вказано кадастровий номер зазначеної земельної ділянки 1825284400:01:000:0498 і кадастровий план земельної ділянки.

26 червня 2020 року подав до сільської ради лист із проханням у встановлені законодавством строки розглянути його заяву від 15 червня 2020 року.

У відповідь, лише 06 серпня 2020 року йому було повідомлено про наявність допущеної ГУ Держгеокадастру в Житомирській області помилки у Витягу з Державного земельного кадастру, а саме: зазначення цільового призначення земельної ділянки як «землі запасу», а не «для ведення особистого селянського господарства».

Після внесення відповідних виправлень 12 серпня 2020 року він повторно звернувся до Вчорайшенської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, додавши до неї проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1825284400:01:000:0408, в якому було зазначено вірне цільове призначення земельної ділянки «-01.03» для ведення особистого селянського господарства, та кадастровий план земельної ділянки. Відповіді на вказану заяву ним отримано не було.

28 вересня 2020 року він втретє звернувся до сільської ради із аналогічною заявою, додавши до неї також проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1825284400:01:000:0408, та кадастровий план земельної ділянки.

12 листопад 2020 року йому було повідомлено про необхідність надання підтверджуючої інформації про те, що земельна ділянка зареєстрована та сформована саме на підставі поданого на затвердження проекту землеустрою.

Намагаючись встановити, які саме підтверджуючі документи необхідно подати до сільської ради, йому стало відомо, що зазначена ним земельна ділянка з кадастровим номером 1825284400:01:000:0498, технічну документацію щодо виділення якої у власність він подав на затвердження, передана у власність іншій особі відповідачці ОСОБА_2 .

Вважає рішення Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 19 жовтня 2020 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 1825284400:01:000:0498 та рішення державного реєстратора Сектору державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області індексний номер 55155523 від 16 листопада 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого було вчинено запис про державну реєстрацію права власності за №39187996, протиправними та таким що порушує його права.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі представник Вчорайшенської сільської ради Житомирської області просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та вирішити питання розподілу судових витрат.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є протиправним та незаконним, яке ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права та таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також даний спір помилково розглянуто в рамках цивільної юрисдикції.

Зокрема, місцевий суд помилково встановив протиправність рішення органу місцевого самоврядування, наявність порушення прав позивача під час розгляду його клопотання про затвердження проекту землеустрою, наявність дискримінації позивача з боку сільської ради під час розгляду питання щодо передачі у власність земельної ділянки відповідачу.

Також, судом помилково встановленні обставини, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивача складений стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1825284400:01:000:0498.

Вказує, що проект землеустрою позивача не містить посилання на те, що його складено стосовно відведення земельної ділянки з вищевказаним кадастровим номером.

Зазначає, що земельна ділянка станом на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення була частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1825284400:01:000:0456, загальною площею 25,2344 га.

25 травня 2020 року Вчорайшенською сільською радою, (за місяць до звернення позивача з заявою про затвердження проекту землеустрою та виділення земельної ділянки) було розглянуто заяви ряду фізичних осіб про надання дозволу на розробку технічної документації щодо виділення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею по 2.00 га та таким чином було надано дозволи на розробку документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1825284400:01:000:0456 загальною площею 25,2344 га між всіма особами, які звернулись до сільської ради.

Крім того, позивачем не надано доказів щодо вчинення ним всіх дій, необхідних для затвердження проекту землеустрою та виділення земельної ділянки, також ним не було усунуто недоліки, що виявлені при розгляді його заяви про затвердження проекту землеустрою, що в свою чергу, перешкоджало винесенню питання про його затвердження та виділення земельної ділянки позивачеві на розгляд сесії сільської ради. Також є безпідставним твердження ОСОБА_1 про те, що він звернувся до сільської ради з питанням про виділення земельної ділянки раніше, ніж ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, і надав пояснення, які відповідають змісту його позовних вимог та поданого відзиву на скаргу.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, мотивуючи таким.

Встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній операції, мав статус ветерана війни-учасника бойових дій, а на даний час є особою з інвалідністю II групи та має статус ветерана війни-інваліда війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 20 вересня 2016 року та копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 02 вересня 2020 року (том 1 а.с.9-10).

27 жовтня 2016 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Малочернявської сільської ради Ружинського району Житомирської області, сільськогосподарського призначення площею 2 га для передачі у власність.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20 червня 2018 року, виданого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року (справа № 806/291/18), йому надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність: орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), місце розташування: на території Ружинського району Житомирської області за межами населених пунктів Малочернявської сільської ради Ружинського району Житомирської області (том 1 а.с.12).

15 червня 2020 року він звернувся до Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області, якій на той час було передано у комунальну власність землі державної власності, що знаходяться на території, зокрема, Малочернявської сільської радим Ружинського району Житомирської області) із заявою про затвердження вказаного проекту (том 1 а.с.13).

Позивачем до вказаної заяви було долучено проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У вказаному Витягу зазначено про державну реєстрацію земельної ділянки, яка підлягала виділенню йому згідно технічної документації із землеустрою, та вказано кадастровий номер зазначеної земельної ділянки 1825284400:01:000:0498 і кадастровий план земельної ділянки (том 1 а.с.14-16).

26 червня 2020 року позивач подав до сільської ради лист із проханням терміново, у встановлені законодавством строки розглянути його заяву від 15 червня 2020 року (том 1 а.с.17).

Встановлено, що лише листом від 06 серпня 2020 року за № 1778 сільський голова Вчорайшенської сільської ради його повідомив про наявність допущеної ГУ Держгеокадастру в Житомирській області помилки у Витягу з Державного земельного кадастру, а саме: зазначення цільового призначення земельної ділянки як «землі запасу», а не «для ведення особистого селянського господарства» (том 1 а.с.18).

12 серпня 2020 року позивач повторно звернувся до сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, додавши до неї проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1825284400:01 :000:0408, в якому було зазначено вірне цільове призначення земельної ділянки « -01.03» для ведення особистого селянського господарства, та кадастровий план земельної ділянки (том 1 а.с.19-20).

Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

28 вересня 2020 року втретє позивач звернувся до Вчорайшенської сільської ради із аналогічною заявою, додавши до неї також проект землеустрою, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1825284400:01:000:0408, та кадастровий план земельної ділянки (том 1 а.с.23).

Листом від 12 листопада 2020 року № 2572 сільський голова повідомив про необхідність надання підтверджуючої інформації про те, що земельна ділянка зареєстрована та сформована саме на підставі поданого на затвердження проекту землеустрою (том 1 а.с.24).

Як убачається із копії рішення 26 сесії VII скликання Вчорайшеннської сільської ради Ружинського району Житомирської області № 1991 від 19 жовтня 2020 року, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0000 га, гр. ОСОБА_2 (01.03) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Малочернявського старостинського округу Житомирської області, Ружинського району, Вчорайшенської сільської ради, кадастровий номер - 1825284400:01:000:0408, і передати ОСОБА_2 її у приватну власність ( том 1 а.с.61)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 лютого 2021 року, проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки був затверджений рішенням Вчорайшенською сільської ради Ружинського району Житомирської області № 1991 від 19 жовтня 2020 року і переданий у приватну власність ОСОБА_2 . Право власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно рішення державного реєстратора Сектору державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області (з відкриттям розділу), індексний номер 55155523 від 16 листопада 2020 року, номер запису 39197996 (том 1 а.с.28).

Відповідно до Актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права на підставі укладеного договору оренди від 16 листопада 2020 року спірну земельну ділянку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю « Агропромислова компанія Архат» (том 1 а.с.28-зворот).

Частиною 1статті 4ЦПК України передбачено, щокожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( стаття 13 ЦПК України).

За змістом частини 5 статті 12 ЦПКУкраїни, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно положень частин першої та другої статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт «а» частини 3 статті 22 ЗК України).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00га (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно частин 4, 5, 6 статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За приписами частини 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28 цс 20).

У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20). Зокрема, там зазначено, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Відтак, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За клопотанням позивача та його представника судом першої інстанції вживалися заходи щодо встановлення фактичних обставин справи, отримання документів із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 1825284400:01:000:0498 (том 1 а.с.35-36), однак такі районному суду відповідачами надані не були. Також вони не були надані до апеляційного суду.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи із 15 червня 2020 року тричі звертався до Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області, як розпорядника землями комунальної власності сільськогосподарського призначення, із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.

Але тривалий час не виносилося вказане питання на розгляд сесії сільської ради, мало місце, як убачається із матеріалів справи, зволікання та необґрунтована відмова у його вирішенні.

А у жовтні 2020 року сільською радою було затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та передано її останній у приватну власність.

Діючи недобросовісно, сільський голова Вчорайшенської сільської ради ОСОБА_3 , у листопаді 2020 року, повідомив ОСОБА_1 про необхідність надання підтверджуючої інформації щодо вказаної земельної ділянки (том 1 а.с.24), хоча вона вже була передана у власність ОСОБА_2 .

У судовому засіданні, будучи допитаним у якості свідка, ОСОБА_4 не зміг пояснити такі дії сільської ради, посилаючись на те, що минуло багато років від тих подій і він зазначені обставини не пам`ятає.

Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 із відповідною заявою звернувся раніше ніж ОСОБА_2 , оскільки у спростування цього відповідачами не надано будь-яких доказів і таких не встановлено судом.

Дії позивача щодо оформлення земельної ділянки були послідовними, своєчасними, добросовісними, з дотриманням вимог законодавства, які тривали із 2016 року.

Вчорайшенська сільська рада Ружинського району Житомирської області своїм рішенням фактично надала необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі, що є порушенням конституційного права на рівність перед законом, гарантованого статтею 24 Конституції України.

Крім того, сільською радою було проігноровано те, що ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції на сході України, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і на даний час є ветераном війни -інвалідом війни, особою з II групою інвалідності.

Вказана позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.09.2020 року по справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20).

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), не розкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він не обґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, не обґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Крім того, неконкурентне надання землі у власність за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі "Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 35).

Отже захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Суд першої інстанції вірно вказав, що після проходження всіх етапів безоплатної приватизації земельної ділянки та звернення до сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою, у позивача виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки, які передбачені чинними нормами законів України, та на які поширюється режим «існуючого майна».

Отже, висновки місцевого суду щодо порушення прав ОСОБА_1 ґрунтуються на повному з`ясування обставин, що мають значення для справи, доведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Права позивача були порушені, шляхом прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою на цю ж земельну ділянку іншій особі та передачу її приватну власність, яка виходячи із матеріалів справи, звернулася до сільської ради пізніше ніж позивач.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

За приписами пункту 10 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» № 3613-VI (із змінами і доповненнями, чинними на момент вказаних правовідносин), ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання не чинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання не чинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Такі ж вимоги та положення містить частина 13 статті 79-1 ЗК України.

А, згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (із змінами та доповненнями у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (частина 3 статті 26 Закону).

Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що прийняття відповідачами оскаржуваних актів у формі рішень призвело до протиправного позбавлення позивача гарантованого законодавством права на отримання земельної ділянки у власність. Тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Вчорайшенської сільської ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 25 лютого 2025 року.