Постанова

від 24.02.2025 по справі 210/2532/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/286/25 Справа № 210/2532/23 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В.Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/2532/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейвол» про стягнення заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Сільченко В.Є. -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Рейвол» про стягнення заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона (позивач) працювала в ТОВ «Рейвол»на посаді начальника проектно-кошторисного бюро (групи) з 09 серпня 2018 року по 05 січня 2023 року, з оплатою праці згідно штатного розкладу. При наявності коштів відповідачем проводилась виплата заробітної плати, шляхом перерахування на банківську карту № НОМЕР_1 «ПриватБанк».

Однак, починаючи з червня 2022 року, фактична виплата заробітної плати не здійснювалась. Відповідач стверджував, що виконає свої зобов`язання по виплаті після отримання коштів від замовника за виконані ремонтно-будівельні роботи відділення АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ , вул. Борщагівська, 128.

22 липня 2022 року на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані кошти від АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 453050,74 грн., в листопаді 2022 року у сумі 234305,28 грн. та у квітні 2023 року 96575,06 грн. Відповідачем було порушено положення ст.97 КЗпП про оплату праці працівників в першочерговому порядку і заборгованість з червня 2023 року не виплачена.

З 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення в Україну, працівники офісу та керівництво підприємства працювали дистанційно, всі завдання та спілкування велися в телефонному режимі, переписками по E-mail, viber. Приходили в офіс тільки при гострій необхідності (наради, колективна робота по підготовці важливих документів).

09 грудня 2022 року, коли позивач вкотре звернулась до відповідача, в особі директора ОСОБА_6, про виплату заробітної плати, їй повідомили, що співробітників офісу з червня 2022 року відправили у відпустку без збереження заробітної плати. Попередження від відповідача про зміни істотних умов та оплати праці не надходило ні в усній формі, ні наказами. Заяви на відпустку без збереження заробітної плати заднім числом, позивач писати відмовилась, проте написала заяву на чергову тарифну відпустку за період 2021-2022 р.р. на 24 календарні дні з 12.12.2022р., оригінал якої подала особисто заступнику директора ОСОБА_3, попередивши про те, що по закінченню відпустки з 05.01.2023 р. звільняється згідно cт.38 КЗпП України, в зв`язку з виходом на пенсію та не виплатою заробітної плати, протиправними діями керівництва. 03.01.2023р. відправила заяву на Е-mаіІ ІНФОРМАЦІЯ_1 та оригінал заяви 04.01.2023р. Укрпоштою.

За відсутністю в місті директора, відповідача ОСОБА_6 , всі заяви розглядав і повинен був підписувати заступник директора ОСОБА_3 , який фактично, а не формально, є власником підприємства і керує його діяльністю. А також вирішує питання розрахунків з працівниками.

09.01.2023р. вони зустрілися в офісі з заступником директора ОСОБА_3 для оформлення документів про звільнення та з`ясування суми заборгованості, їй було запропоновано передати кимось трудову книжку директору в друге місто для внесення ним запису про звільнення. На що відповідач відповіла відмовою та домовились про наступну зустріч, коли на ОСОБА_3 буде підготовлений наказ на виконуючого обов`язки директора. 16.01.2023р. позивач підписала наказ про звільнення від 05.01.2023р. з дописом , що у наказі не вказано виплатити заборгованість по заробітній платі з червня по грудень 2022р. і надати розрахунковий лист. Запис до трудової книжки про звільнення зроблено не було, пославшись на відсутність наказу на виконуючого ним обов`язки директора. Копію наказу про звільнення з її дописом зробити не вдалося через відсутність в офісі світла.

Тепер позивач підозрює, що відповідач після зустрічі з нею 23.03.2023р., для передачі копій належних документів при звільнені та внесення запису до трудової книжки, вдрукував в оригінал наказу №5-Н (розпорядження) про припинення договору (контракту) від 05 січня 2023 року.

На зустріч 23.03.2023р. відповідач приніс документи (копію наказу, яка не відповідала оригіналу). Повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільнені за січень 2023р., довідку вих. №23/03/1-2023 від 23 березня 2023 року про роботу ОСОБА_1 на ТОВ «Рейвол» в одному примірнику, на яких вона зробила відповідні дописи та поставила дату 23.03.2023р. Оригінали документів залишилися у відповідача для особової справи, зробивши фото цих документів, вона розписалась в особовій картці працівника про фактичну дату внесення запису до трудової книжки 23.03.2023р. Після 23.03.2023р. відповідач спілкування ігнорує.

Звертає увагу, що на момент її звільнення у відповідача звільнилася інспектор з кадрів ОСОБА_4 на підставі наказу №39-К від 20 грудня 2022 року.

Під час зустрічі 16 січня 2023 року позивач з ОСОБА_3 довго сперечалися на предмет суми заборгованості, так як він в односторонньому порядку, заднім числом, прийняв рішення про зміну оплати праці не по посадовим окладам, а по його уявленню за фактично виконаний обсяг робіт, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Домовились, що як тільки на розрахунковий рахунок надійдуть кошти від замовника будівництва AT КБ «ПриватБанк» він з позивачем розрахується в узгодженій сумі.

Та після зустрічі 16.01.2023 р. ніяких повідомлень від керівництва ТОВ «Рейвол» не надходило. 16.02.2023р. позивач телефонувала ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , однак відповіді не було, на запит по viber, коли позивачу зроблять запис в трудову, зворотної відповіді теж не надійшло.

17.02.2023р. позивач додзвонилась ОСОБА_3 , і їй відмовили в перерахунку по причині відсутності запису в трудовій книжці та видали довідку форми ОК-5, в якій були нарахування заробітку з червня по грудень 2022 року по мінімальній заробітній платі, а не по ставці посадового окладу, без сплати страхових внесків. Аналогічну довідку ОК-5 їй видали 06.04.2023р., коли вона надала трудову книжку для перерахунку пенсії та попередили, що період з липня по грудень 2022 року в перерахунок не буде включено по причині несплати відповідачем ЄСВ. Таким чином, у позивача втрачено 6 місяців страхового стажу.

20.02.2023р. позивач намагалася знову додзвонитися до ОСОБА_3 і вкотре повідомити його про необхідність зробити запис про звільнення, у відповідь прийшло повідомлення, що він передзвонить, але на зв`язок так і не вийшов.

22.02.2023р. позивач надіслала на E-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву на видачу копії документів при звільнені на виконання ст.ст.47, 49 КЗпП і попросила повідомити дату та час видачі документів та внесення запису до трудової книжки, оригінал якої надіслала Укрпоштою.

23 березня 2023 року позивачу була надана довідка за місцем роботи виx.№23/03/1-2023, яка не відповідає дійсності, оскільки в цій довідці відповідач стверджує, що загальна сума 10038,80 грн., яка була перерахована 06 січня 2023 року на картковий зарплатний рахунок позивача, (у т.ч. заробітна плата за відпрацьований час з червня 2022 року по момент звільнення 05.01.2023 року за 7 місяців склала всього 2490, 25 грн.; компенсація за невикористану відпустку за період 2021-2023 роки (33 календарних дні) - 9329,08 грн.; оклад січня 2023 року - 48 грн.; ПДФО - 1687,87 грн.; військовий збір - 140,66 грн., являється остаточним розрахунком при звільнені. В цей же день позивачу внесли запис до трудової книжки про звільнення на підставі наказу №5-К від 05.01.2023р. Фактична дата запису до трудової книжки про звільнення 23.03.2023р., що підтверджується підписом позивача в особовій картці працівника.

На багаторазові письмові та усні звернення до відповідача надати позивачу довідку про розмір заробітної плати (нараховані та виплачені помісячно суми за 2022 рік, утримані ЄСВ, ПДФО, військовий збір, кількість календарних та робочих днів у розрахунковому періоді, за винятком днів не відпрацьованих з поважних причин), з якої було б видно наявність чи відсутність заборгованості по заробітній платі, істотних змін до трудового договору та оплати праці, відповідач не відповідає, довідку не надає, спілкування ігнорує.

Тому, розрахунок суми нарахованої та невиплаченої відповідачем заробітної плати за період з червня по грудень 2022 року, виконаний на підставі довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України, одержаної 06.04.2023 року і становить 34 620,25 грн., за вирахуванням сум ПДФО, 18% та військового збору 1,5 %.

Сума інфляції з 07 липня 2022 року по 15 травня 2023 року становить: 100,7x101,1x101,9x102,5x100,7x100,7x100,8x100,7x101,5x100,2 = 111,317%:100х34620,25 = 38538,22 грн.

38538,22 - 34620,25 = 3917,97 грн.. Три відсотки річних з 06.07.2022 року по 15.05.2023 року становить: 34 620,25 x 3 : 100 х (149-5-14) : 365 = 369,92грн.

У зв`язну з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільнені позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення 05.01.2023р. до моменту звернення до суду 15.05.2023 р. пройшло 91 раб. день, з нього підлягає стягненню відшкодування середнього заробітку за час затримки в сумі 22 828,46 грн. Розмір вихідної допомоги становить 16 180,50 грн.

При цьому, зазначає, що датою одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року є 23.03.2023 року, що підтверджується підписом, написом (розрахунок не дійсний, не має розшифрування нарахувань) та проставленою позивачем датою на повідомленні про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року. Довідки чи повідомлення про суми, нараховані чи виплачені при звільненні за період з червня 2022 по грудень 2022 року включно позивачу не видавалась.

У зв`язку з викладеним позивач просила, суд стягнути з ТОВ «Рейвол» на її користь заборгованість по заробітній платі - 34 620,25грн., суму інфляції - 3 917,97 грн., три відсотки річних 369,92 грн., відшкодування середнього заробітку за весь період затримки виплати заробітної плати по день ухвалення судового рішення 22 828,46 грн., вихідну допомогу 16 180,50 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Рейвол» про стягнення заробітної плати залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що при розгляді справи судом не взято до уваги, що не зважаючи на затримку у виплаті заробітної плати з червня по грудень 2022 року, позивач продовжувала працювати та виконувати свої обов`язки.

Позивачем здійснювались заходи щодо досудового урегулювання спору шляхом переговорів, переписок та зверненням до Департаменту соціальної політики виконкому Криворізької міської ради, до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Державної служби України з питань праці, Міністерства економіки України, Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області, однак виплати заробітної плати відповідачем здійснено не було.

Відповідачем не було подано звіт за 4-й квартал 2022 року з нарахуванням заробітної плати відповідно до наказу №22-К від 13 травня 2022 року «Про встановлення ОСОБА_1 з 01.06.2022 року неповного робочого часу по 1 годині 2 рази в тиждень, у зв`язку зі зменшенням обсягів робіт на підприємстві» тільки до 20.02.2023 року, а річний звіт до 29.02.2023 року, даний факт свідчить про те, що наказ №22-К від 13 травня 2022 року видано «заднім числом».

Позивач про встановлення неповного робочого часу та зміну істотних умов повідомлена не була. Тому сума 34 620,25 грн. розрахована на підставі форми ОК-5 ПФУ по мінімальній заробітній платі є оспорюванню сумою, яку відповідач не доплатив позивачу за період з червня 2022 року по 05.01.2023 року, видавши наказ №22-К від 13 травня 2022 року «Про встановлення ОСОБА_1 з 01.06.2022 року неповного робочого часу по 1 годині 2 рази в тиждень, у зв`язку зі зменшенням обсягів робіт на підприємстві», чим порушено вимоги ч.3 ст.ст.32, 56, 95,97 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Рейвол», посилаючись на те, що 13.05.2022 року на підставі ст.3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 року № 2136-ІХ та Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 року, у зв`язку з відсутністю нових обсягів робіт на підприємстві і як наслідок значним зменшенням навантаження по роботі начальнику проектно-кошторисного бюро (групи) ОСОБА_1 , з 01.06.2022 року і до закінчення воєнного стану, встановлено неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази на тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованого часу. Зменшення обсягів роботи на підприємстві, в даному випадку ТОВ «Рейвол», відноситься до істотних умов праці, що в подальшому потягло за собою як наслідок зміну в оплаті праці.

Так як ОСОБА_1 до офісу не з`явилась, вказаний наказ за підписом директора ТОВ «Рейвол»ОСОБА_6 , було направлено їй кур`єром СПД ОСОБА_5 на відому керівництву домашню адресу: АДРЕСА_1 . В описі конверту зазначено «наказ №22-К від 13.05.2022 року». Однак, поштова кореспонденція не була отримана позивачем ні 16.05.2022 року, ні 19.05.2022 року, а ні 26.05.2022 року, що підтверджується відповідною квитанцією та відміткою кур`єра на ній. ОСОБА_1 заздалегідь попереджалась в телефонному режимі про те, що буде змінено графік її роботи у зв`язку з обставинами, що склалися, та що їй необхідно буде прийти до офісу та ознайомитися з винесеним наказом. Однак, ігноруючи це попередження позивач умисно не приходила до офісу.

Таким чином, відповідачем вживалися всі заходи повідомлення ОСОБА_1 про зміну в організації її праці шляхом направлення поштової кореспонденції. А тому стверджувати, що наказ від №22-К від 13.05.2022 року "Про встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 " написано заднім числом є недоцільним.

Виходячи з вищевикладеного представник відповідача вважає, що позивачем ОСОБА_1 був пропущений строк звернення до суду без поважних на те причин, оскільки про порушення, як вона вважає, свого права, остання дізналась 05.01.2023 року при ознайомленні з наказом про звільнення №5-к від 05.01.2023 року та нарахованими їй сумами 06.01.2023 року, про що свідчить її особистий підпис на документі та перераховані кошти, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі складає 77 917,10 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі Наказу (розпорядження) №64-К від 08.08.2018 року прийнято начальником проектно-кошторисного бюро (групи) у кошторисний відділ ТОВ «Рейвол» з 09.08.2018 року (а.с.82).

Наказом №22-К від 13 травня 2022 року «Про встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 », встановлено позивачу з 01.06.2022 року, на період до закінчення воєнного стану, неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази на тиждень, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. При цьому робота ОСОБА_1 продовжує відбуватись дистанційно (а.с.83).

Відповідно до довідки про доходи, складеної ТОВ «Рейвол» за №05/10-2023 від 05.10.2023 року, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, без урахування аліментів, складає 40 728 грн. 17 коп. (а.с.85).

Наказом (розпорядженням) №5-К про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 звільнено з посади начальника проектно-кошторисного бюро (групи) за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію, на підставі заяви від 05.01.2023 року, де ОСОБА_1 зроблений власноруч напис «У приказі не вказано, що виплатити заборгованість по заробітній платі за період з червня по грудень 2022. Розрахунковий лист не видано. 05.01.2023р. «підпис» (а.с. 90).

У своїй відповіді на відзив позивач стверджує, що фактично з наказом №5-К про припинення трудового договору ознайомилась 09.01.2023 року, але помилково проставила дату ознайомлення 05.01.2023 року, як в наказі зазначено «дата мого звільнення».

Згідно повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року, який є додатком 1 до наказу №5-К від 05.01.2023р., та розрахунково-платіжних відомостей, ОСОБА_1 виплачено 10038,80 грн. з яких: оклад - 48,00 грн., 9 377,08 грн. - компенсація відпустки - 9329, 08 грн. Заборгованість підприємства (працівника) на початок місяця: 2490,25 грн. (а.с.91).

Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк» 06.01.2023 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата в розмірі 10038,80 грн. (а.с.34).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками та зазначає наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення заробітної плати вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини шостої тієї ж статті своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Статтею ст.115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до копії наказу (розпорядження) №64-К від 08.08.2018 року ОСОБА_1 прийнято начальником проектно-кошторисного бюро (групи) у кошторисний відділ ТОВ «Рейвол» з 09.08.2018 року (а.с.82).

Наказом №22-К від 13 травня 2022 року «Про встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 », з 01.06.2022 року позивачу встановлено на період до закінчення воєнного стану неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази в тиждень, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. При цьому робота ОСОБА_1 продовжує відбуватися дистанційно (а.с.83).

Відповідно до довідки про доходи складеної ТОВ «Рейвол» за №05/10-2023 від 05.10.2023 року. за червень 2022 року позивачу нараховано 350 грн., за липень - 366, 67 грн., за серпень - 345,22 грн., за вересень - 360,91 грн., за жовтень - 378,10 грн., за листопад -360,91 грн., за грудень - 366,36 грн. (а.с.85).

Згідно повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні за січень 2023 року, який є додатком 1 до наказу №5-К від 05.01.2023 року, та розрахунково-платіжних відомостей, ОСОБА_1 виплачено 10 038, 80 грн. з яких: оклад - 48, 00 грн., 9 377, 08 грн. - компенсація відпустки - 9329, 08 грн. Заборгованість підприємства (працівника) на початок місяця : 2490, 25 грн. (а.с.91)

Отже розмір заборгованості відповідача по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 2490 грн. 25 коп., що не заперечується відповідачем по справі, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ТОВ «Рейвол» на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати у розмірі 2490,25 грн.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою та другою ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки, у день звільнення, відповідач не провів виплату всіх сум, належних позивачці, колегія суддів приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за період з 06 січня 2023 року (наступний день після звільнення) по 06 серпня 2023 року, тобто за шість місяців після звільнення.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Cередньоденна заробітна плата позивача за два останні робочі місяці перед звільненням становила 40 грн. 40 коп. (360,91+ 366,36/ 18 годин) і цей показник необхідно враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Як встановлено матеріалами справи, згідно до наказу №22-К від 13 травня 2022 року «Про встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 », з 01.06.2022 року позивачу встановлено на період до закінчення воєнного стану неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази в тиждень, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу.

Посилання позивача про те, що її не було повідомлено про встановлення неповного робочого тижня, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Згідно ст.3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 року №2136-ІХ у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

13.05.2022 року на підставі ст.3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 року №2136-ІХ та Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 року, у зв`язку з відсутністю нових обсягів робіт на підприємстві і як наслідок значним зменшенням навантаження про роботі начальнику проектно-кошторисного бюро (групи) ОСОБА_1 , з 01.06.2022 року до закінчення воєнного стану встановлено неповний робочий час тривалістю по 1 годині 2 рази на тиждень з оплатою пропорційно відпрацьованого часу. При цьому робота ОСОБА_1 продовжує відбуватися дистанційно.

На час дистанційної роботи працівник самостійно обирає місце роботи та зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, посадовою інструкцією та іншими локальними актами товариства; відповідати на дзвінки, які надходять доступним засобом комунікації; перевіряти електронну пошту й оперативно відповідати на листи.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ внесено тимчасові зміни до трудового законодавства, регулюючи і неповний робочий час (військовий стан). Зокрема, протягом воєнного стану роботодавець не зобов`язаний повідомляти працівника за два місяці про запровадження неповного робочого дня або тижня. Норми частини 3 статті 32 КЗпП та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовують під час воєнного стану. Працівників повідомляємо про зміни істотних умов праці до запровадження таких умов (ч.2 ст.3 Закону №2136).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що повідомлення працівника про запровадження неповного робочого дня, або тижня, за два місяці, є необов`язковими, а твердження позивача про видачу наказу заднім числом є безпідставними.

Проте, вказаний наказ за підписом директора ТОВ «Рейвол» ОСОБА_6, було направлено позивачу кур`єром СПД ОСОБА_5 на відому домашню адресу: АДРЕСА_1 . В описі конверту зазначено "наказ № 22-К від 13.05.2022 року". Однак, поштова кореспонденція повернулась на адресу відповідача, з причин «не відкривання ОСОБА_1 дверей квартири», що підтверджується відповідною квитанцією та відміткою кур`єра на ній (а.с.84), що свідчить про належне повідомлення ОСОБА_1 про зміни умов робочого часу.

Крім того, матеріали справи не місять доказів скасування вказаного наказу.

Отже, період розрахунку затримки виплати заробітної плати розраховується з урахуванням встановлення позивачу неповного робочого часу - тривалістю по 1 годині 2 рази в тиждень.

За період затримки, з 06 січня 2023 року (наступний день після звільнення) по 06 липня 2023 року, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 2060,40 грн. (40,40 грн х 51 година).

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлені позивачем на підставі положень статті 34 Закону України «Про оплату праці».

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 визначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частина 5 статті 95 КЗпП України передбачає, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078.

У статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Отже, ОСОБА_1 має право на отримання індексації у зв`язку з невиплатою їй заробітної плати та 3% річних.

Виходячи з вищевикладеного, сума збитків від інфляції за період з 07 липня 2022 року по 15 травня 2023 року, згідно зі ст.625 ЦК України розраховуються згідно формули: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції (%)] / 100% - [Сума боргу] та становить 281,79 грн.

Згідно зі ст.625 ЦК України 3% річних розраховуються за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році] та становлять 64,06 грн.

Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Вихідна допомога - це грошова виплата працівнику, який звільняється з роботи не з власної ініціативи, що виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами трудового договору.

Основною метою при виплаті вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Вихідна допомога не є заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Розмір вихідної допомоги залежить від обставин, за якими припиняється трудовий договір, та розміру середнього заробітку працівника або його конкретний заробіток у двотижневий період перед звільненням.

Отже, вихідну допомогу виплачують працівникам при припиненні трудового договору. Проте її виплачують тільки при звільненні за відповідними підставами, серед яких немає підстави «за власним бажанням».

Таким чином, стягнення на користь позивача вихідної допомоги, не передбачено чинним законодавством.

Отже з відповідача ТОВ «Рейвол» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з червня 2022 року по 05 січня 2023 року в розмірі 2490 грн. 25 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2023 року по 06 липня 2023 року в розмірі 2060 грн. 40 коп., інфляційні втрати в розмірі 281 грн. 79 коп., та 3% річних - 64 грн. 04 коп.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволенні позовних вимог позивача,

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача ТОВ «Рейвол» на користь держави підлягає стягненню судовий збір, за подання позовної заяви в розмірі 1073, 60 грн. апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн, пропорційно до задоволених вимог, що в сумі становить 2684 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейвол» про стягнення заробітної плати, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейвол» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з червня 2022 року по 05 січня 2023 року в розмірі 2490 (дві тисячі чотириста дев`яносто) гривень 25 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2023 року по 06 липня 2023 року в розмірі 2060 (дві тисячі шістдесят) гривень 40 копійок, інфляційні втрати в розмірі 281 (двісті вісімдесят одна) гривня 79 копійок, та 3% річних - 64 (шістдесят чотири) гривні 04 копійкb, а разом 4896 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто шість) гривень 48 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейвол» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: