Ухвала

від 25.02.2025 по справі 289/1815/22

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 289/1815/22

Номер провадження 2/289/37/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025 м. Радомишль

Суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Кириленко О.О., розглянувши заяву представника позивача Драган Яни Сергіївни про відвід судді, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебуває вищевказана справа.

25.02.2025 надійшла заява від представника позивача - адвоката Драган Я.С. про відвід судді від розгляду даної цивільної справи, яка мотивована тим, що суддею Кириленком О.О. було постановлено ухвалу, якою відмовлено представнику позивача в участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. ОСОБА_1 вважає, що суддею Радомишльського районного суду Житомирської області Кириленком О.О. здійснюється обмеження його прав на доступ до правосуддя, у зв`язку з чим позивач подав скаргу до Вищої ради правосуддя на дії зазначеного судді. На думку представника позивача, наведені підстави свідчать про упереджене і необ`єктивне ставлення судді Кириленка О.О.

Вирішуючи заяву про відвід, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 40 ЦПК України, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала.

В ст. 36 ЦПК України встановлені конкретні підстави для відводу судді, а також визначено, які рішення та дії судді не можуть бути підставою для відводів, з метою позбавити сторін зловживання відводами.

Згідно з ч. 4 ст. 36 ЦПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно, думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Суддя виконує свої професійні обов`язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи у суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.05.1989 у «Справі Гаусшильдта», найголовніше це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, заява № 11/1987/134/188, § 48).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, § 46).

З контексту заяви вбачається, що фактично відвід заявлено із тієї підстави, що представник позивача не погоджується з процесуальним рішенням судді, однак ці доводи не є підставою для відводу судді.

Статтею 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Учасники справи не можуть використовувати інститут відводу судді з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 12.07.2022 у справі №161/19560/18.

Таким чином, вказані в заяві обставини для відводу судді не охоплюються змістом статі 36 ЦПК, не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Кириленка О.О., а заявлений відвід є необґрунтованим.

Щодо посилання представника позивача на подану ОСОБА_1 дисциплінарну скаргу щодо судді до Вищої ради правосуддя, слід зазначити наступне.

Відповідно до рішення Ради суддів України №34 від 08.06.2017 наявність скарги щодо судді у провадженні Вищої ради правосуддя, відкриття дисциплінарного провадження за такою скаргою не породжує конфлікту інтересів у діяльності судді щодо розгляду конкретної судової справи.

Таким чином, заявлення відводу є процесуальним правом особи, а той факт, що підставою такого відводу є скарга на суддю у ВРП, за загальним правилом, не спричиняє конфлікту інтересів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що по справі відсутні підстави для відводу судді Кириленка О.О., у зв`язку з чим заява задоволенню не підлягає.

Водночас у пункті 5 частини першої статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з частиною першою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

«Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого необхідно враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності….» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 липня 2010 року у справі «Газета Україна-центр» проти України», пункт 28).

У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді необхідно визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об`єктивно обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 06 березня 2018 року у справі «Михайлова проти України», пункт 56).

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Щодо суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», пункти 49, 50).

Як зазначає ЄСПЛ, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, пункт 48).

Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана (пункт 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи від 01 січня 2001 року «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів»).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 (справа №712/4776/23).

Враховуючи викладене, з метою недопущення виникнення будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді при розгляді даної цивільної справи, суддя дійшов висновку за необхідне заявити про самовідвід, який слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36-41, 260-261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Кириленка О.О. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права власності - відмовити.

Заяву про самовідвід головуючого судді Кириленка О.О. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права власності - задовольнити.

Цивільну справу № 289/1815/22 передати до канцелярії суду для виконання вимог ст. 41 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО