Постанова

від 06.02.2025 по справі 515/1117/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1855/25

Справа № 515/1117/23

Головуючий у першій інстанції Рязанова К.Ю.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.02.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

з участю секретаря судового засідання Крупської М.Г.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 »,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Саратського районного суду Одеської області від 12 червня 2024 року,

за позовом ОСОБА_1 до Селянського (Фермерського) господарства «Юлінецького Сергія Тимофійовича» про розірвання договору оренди та припинення права оренди

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У липні2023року ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом доСелянського (Фермерського)господарства «ЮлінецькогоСергія Тимофійовича»про розірваннядоговору орендита припиненняправа оренди,в обґрунтуванняякого зазначила,що вона є власником земельної ділянки за кадастровим номером: 5125010100:01:001:1192 площею 6,1653 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Татарбунарського району, Татарбунарська міська рада (за межами населеного пункту), Одеської області, що підтверджується договором дарування земельної ділянки № 348 від 03 березня 2023 року укладений між нею та її батьком ОСОБА_3 . Вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_3 в оренду відповідачу - ФГ «Юлінецький С.Т.» на підставі договору оренди №5 від 10 вересня 2019 року строком на 10 років, про що здійснено запис в реєстрі речових прав. Батько скаржився позивачу, що відповідач не виплачував йому належну суму орендної плати на протязі 2019-2022 року, у зв`язку із чим вона звернулася до відповідача з листом від 25 червня 2023 року, в якому просила надати їй відомості про виплачену її батькові суму орендної плати з 2019 по теперішній час. Позивач зазначає, що ці листи відповідач проігнорував, тому, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав як орендаря, це право перейшло до неї після укладення договору дарування від 03.03.2023 року та ця умова передбачена п. 11.5 Договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни чи розірвання договору. Загальна сума заборгованості складає 18600 гривень 00 коп за 3 роки - 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік.

Позивач просила суд розірвати договір оренди землі № 5 від 10.09.2019 року, який укладено між ОСОБА_1 та Селянського (Фермерського) господарства «Юлінецького Сергія Тимофійовича» щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 5125010100:01:001:1192, площею 6,1653 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Татарбунарського району, Татарбунарська міська рада (за межами населеного пункту), Одеської області, та припинити право оренди (№ 33355760 від 17.09.2019 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Саратський районний суд Одеської області рішенням від 12 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Селянського (Фермерського) господарства «Юлінецького Сергія Тимофійовича» про розірвання договору оренди та припинення права оренди відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки, як орендодавця земельної ділянки виникли відповідно до договору дарування земельної ділянки з 03 березня 2023 року, у тому числі і право отримувати орендну плату своєчасно та у повному обсязі та вимагати розірвання договору оренди у випадку порушення своїх прав як орендодавця. Пунктом 5.1 Договору дарування від 03 березня 2023 року, зареєстровано в реєстрі №348, передбачено, що дарувальник стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована, у найм (оренду) не здана, не відчужена іншим способом, не заставлена, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, інших прав щодо неї у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом, договором найму тощо) як у межах, так і за межами, України немає. Крім того, вказаний договір не містить відомостей про наявність боргів третіх осіб перед власником та дарування цих боргів новому власнику.

Суд першої інстанції зазначив, що доказів будь-яких порушень договору оренди землі перед позивачкою, як власником земельної ділянки з 03 березня 2023 року відповідачем, позивачем не надано, договір оренди не містить відомостей про наявність боргів третіх осіб перед власником на дату його укладення та дарування цих боргів новому власнику, а тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди з підстав невиплати орендної плати за 2019-2021 роки, у зв`язку із чим в задоволенні позову належить відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Саратського районного суду від 12.06.2024 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційнійскарзі скаржникпосилається нате,що вонає власникомземельної ділянкиза кадастровимномером:5125010100:01:001:1192площею 6,1653га дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,що підтверджуєтьсядоговором даруванняземельної ділянки№ 348від 03.03.2023року укладенимміж ОСОБА_1 та їїбатьком ОСОБА_3 . З інформаційних довідок вбачається, що єдина зміна, яка відбулася 03.03.2023 року у записі про інше речове право (право оренди) № 33355760 від 17.09.2019 року це зміна персональних даних однієї із сторони договору - «Орендодавець» замість запису « ОСОБА_3 », який видалено зазначається « ОСОБА_1 , який додано, тобто, відбулася заміна сторони у зобов`язанні.

Вважає, що заміна сторони в договорі оренди можлива у разі виникнення потреби вибуття із орендних відносин сторін договору, а саме, ОСОБА_3 вибув із орендних правовідносин, а ОСОБА_1 набула ці орендні правовідносини у якості «Орендодавця» під час набуття права власності на земельну ділянку. Більше жодних змін 03.03.2023 року в договір оренди внесено не було, тобто всі останні умови договору діють у редакції на день укладення договору оренди 10.09.2019 року і підлягають виконанню обома сторонами, у тому числі і право вимагати належну та своєчасну сплату орендної плати а тому, ОСОБА_1 має право вимагати виконання договору оренди по всім умовам договору з дня його укладення з 10.09.2019 року, а не з дня, коли вона стала власником земельної ділянки так, як договір оренди не припиняв своєї дії на момент укладання договору дарування 03.03.2023 року.

Самостійно позивач договір оренди розірвати не може так, як відповідно до п.11.4 розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається, тому зазначає, що згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі, у разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Таким чином, на думку скаржника, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Враховуючи, що до відносин, пов?язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснювалось Селянському (Фермерському) господарству «Юлінецького Сергія Тимофійовича» право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 12.08.2024 року отримала 02.10.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Селянське (Фермерське) господарство «Юлінецького Сергія Тимофійовича» копію ухвали про відкриття провадження від 12.08.2024 року та копію апеляційної скарги отримало 02.10.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_1 та Селянське (Фермерське) господарство «Юлінецького Сергія Тимофійовича» про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник Селянського (Фермерського) господарства «Юлінецького Сергія Тимофійовича» Давиденко К.В. подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме: листи прохання про отримання орендної плати від 24 жовтня 2024 року та від 26 листопада 2024 року з доказами відправки стороні по справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача з огляду на наступне.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 922/393/18.

Колегія суддів зазначає, що листи прохання про отримання орендної плати від 24 жовтня 2024 року та від 26 листопада 2024 року з доказами відправки стороні по справі містять відомості щодо запрошення позивача для отримання орендної плати за 2024 рік, що не є предметом справи, що розглядається, отже вказана інформація не стосується предмета спору про розірвання договору оренди та припинення права оренди.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 в судовомузасіданні врежимі відеоконференціїдоводи апеляційноїскарги підтримала.

Представник Селянського (Фермерського) господарства «Юлінецького Сергія Тимофійовича» Давиденко К.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки, як орендодавця земельної ділянки виникли відповідно до договору дарування земельної ділянки з 03 березня 2023 року, у тому числі і право отримувати орендну плату своєчасно та у повному обсязі та вимагати розірвання договору оренди у випадку порушення своїх прав як орендодавця. Пунктом 5.1 Договору дарування від 03 березня 2023 року, зареєстровано в реєстрі №348, передбачено, що дарувальник стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована, у найм (оренду) не здана, не відчужена іншим способом, не заставлена, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, інших прав щодо неї у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом, договором найму тощо) як у межах, так і за межами, України немає. Крім того, вказаний Договір не містить відомостей про наявність боргів третіх осіб перед власником та дарування цих боргів новому власнику.

Суд першої інстанції зазначив, що доказів будь-яких порушень договору оренди землі перед позивачкою, як власником земельної ділянки з 03 березня 2023 року, відповідачем не надано, договір оренди не містить відомостей про наявність боргів третіх осіб перед власником на дату його укладення та дарування цих боргів новому власнику, а тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди з підстав невиплати орендної плати за 2019-2021 роки, у зв`язку із чим в задоволенні позову належить відмовити.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 93 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено і у статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.09.2019 року між ОСОБА_3 та Селянським фермерським господарством «Юлінецького С.Т.» укладено договір оренди землі № 5, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,1653 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Одеської області, Татарбунарського району, Татарбунарської міської ради.

Строк дії договору становить 10 років з моменту державної реєстрації і права оренди (п.3.1 Договору). Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, що становить 6200,00 гривень та у розмірі не менше 3% (трьох відсотків) від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (п.4.1 Договору). Орендна плата вноситься у строки від 01 серпня до 15 грудня кожного року (п.4.7 Договору).

На підставі акта-приймання передачі земельної ділянки від 10 вересня 2019 року орендар передав у строкове платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 5125010100:01:001:1192.

Судом встановлено, що 03.03.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки, за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність обдарованої ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,1653 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі за земельними угіддями: рілля 6,1653 га, що розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Татарбунарська міська рада (за межами населеного пункту), яка належала дарувальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-ОД № 054943, виданий 25.09.2000 року Татарбунарською міської радою Одеської області, кадастровий номер 5125010100:100:01:001:1192.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №324743504 від 03 березня 2023 року власником земельної ділянки площею 6,1653 га, кадастровий номер 5125010100:01:001:1192, є ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право 49443770.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дата формування 08.07.2023 року вбачається, що земельна ділянка площею 6,1653 га, кадастровий номер 5125010100:100:01:001:1192, належить на праві власності ОСОБА_1 , інше речове право право оренди земельної ділянки, строк дії 10 років, договір оренди землі № від 10.09.2019 року, орендар СФГ «Юлінецького С.Т.», орендодавець ОСОБА_1 .

В позовній заяві позивач зазначив, що звертається за захистом своїх прав як орендар та просив розірвати договір оренди землі № 5 від 10.09.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Юлінецького С.Т.» щодо земельної ділянки кадастровий номер 5125010100:100:01:001:1192, та припинити право оренди у зв`язку з неналежним виконанням умов договору щодо виплати орендної плати, в обґрунтування вказавши, що відповідачем не виплачена батьку ОСОБА_3 орендна плата за 2019-2021 роки. Сума орендної плати згідно п.4.1 договору оренди за кожний рік становить 6200 грн, але не менше ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідно до п.4.7 договору оренди - орендна плата вноситься у строк від 01 серпня по 15 грудня кожного року. Загальна сума заборгованості складає 18600 грн за 3 роки - 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі»передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першоюстатті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями 24і25цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

У пункті «д» частини першоїстатті 141 ЗК Українивизначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першоїстатті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (касаційне провадження № 61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплатиорендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (касаційне провадження № 12-19гс24) дійшла висновку, що «правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першоїстатті 141 ЗК України(систематична несплата орендної плати), та приписи частини другоїстатті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першоїстатті 141 ЗК Україниє систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другоїстатті 651 ЦК Українинемає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першоїстатті 141 ЗК України, а загальне правило частини другоїстатті 651 ЦК України».

Відповідно до частин першої, третьої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Судом встановлено, що державна реєстрація за договором оренди проведена за номером 33355760 від 17 вересня 2019 року, що підтверджується відомостями з інформаційної довідки № 338450416 від 08 липня 2023 року.

Позивачка набула право власності на зазначену земельну ділянку 03 березня 2023 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 324743504.

Пунктом 5.1 договору дарування від 03 березня 2023 року передбачено, що дарувальник стверджує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована, у найм (оренду) не здана, не відчужена іншим способом, не заставлена, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, інших прав щодо неї у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом, договором найму тощо) як у межах, так і за межами, України немає.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивачки, як орендодавця земельної ділянки виникли відповідно до договору дарування земельної ділянки саме з 03 березня 2023 року, у тому числі і право отримувати орендну плату своєчасно та у повному обсязі та вимагати розірвання договору оренди у випадку порушення своїх прав як орендодавця. Договір дарування земельної ділянки як не містить відомостей про наявність боргів третіх осіб перед власником, так і дарування цих боргів новому власнику.

Відповідно доч.ч.2ст.631ЦК Українидоговір набираєчинності змоменту йогоукладення,якщо іншене визначенозаконом абодоговором.

Посилання скаржника на те, що право орендодавця за договором оренди землі від 10.09.2019 року перейшло до ОСОБА_1 під час укладення договору дарування земельної ділянки від 03.03.2023 року, тому має право вимагати виконання договору оренди по всім умовам з дня його укладання з 10.09.2019 року, не заслуговують на увагу, оскільки права та обов`язки ОСОБА_1 як орендодавця за договором оренди землі виникли з моменту укладення договору дарування від 03.03.2023 року, в тому числі право на отримання орендної плати. В укладеному 03.03.2023 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договорі дарування земельної ділянки сторони не зазначили про наявність боргів третіх осіб, в тому числі СФГ «Юлінецького С.Т.» по сплаті орендної плати перед власником землі та дарування боргів новому власнику. Навпаки, в пункті 5.1 договору дарування від 03 березня 2023 року, дарувальник стверджував, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, на момент його укладення у найм (оренду) не здана.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судоверішеннябез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судоверішенняз додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, щорішеннясуду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішеннясуду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 12 червня 2024 рок залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2025 року.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова