Постанова

від 19.02.2025 по справі 161/6330/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 161/6330/24

провадження № 61-13937св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Терлецьким Олександром Миколайовичем, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002, за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 7 869 575,68 грн.

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності, визнання права на оренду та зобов`язання вчинити дії, який ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2024 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року первісний позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Чорноморської міської ради Одеської області 7 869 575,68 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 9,8998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:034:0002, за період з 01 січня 2021 року по 29 лютого 2024 року. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Чорноморської міської ради Одеської області понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 118 043,64 грн.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто скаржниці.

Ухвала мотивована тим, що ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху та надано заявниці строк для усунення недоліків, а саме доплати судового збору в розмірі 190 691,46 грн. На виконання ухвали апеляційного суду ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу та додала квитанцію про доплату судового збору в сумі 6 714,00 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у задоволенні клопотання відмовлено, продовжено відповідачці за первісним позовом строк на 10 днів з дня отримання копії даної ухвали термін на усунення недоліків, які зазначені в ухвалі апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, а саме сплати судового збору у зазначеному розмірі. 04 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 повторно надійшла заява, у якій вона просить звільнити її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з тих самих підстав, які вказувались нею у попередній заяві.

Зі змісту апеляційної скарги та приєднаних до неї документів слідує, що предметом спору у даній цивільній справі є відшкодування відповідачем ОСОБА_1 Чорноморській міській раді Одеського району Одеської області безпідставно збережених коштів в сумі 7 869 575,68 грн за користування земельною ділянкою площею 9,9 га, а також за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання права власності за нею на об`єкт нерухомого майна розташований на даній земельній ділянці та визнання права оренди на частину зазначеної земельної ділянки. ОСОБА_1 з 2020 року займається підприємницькою діяльністю про, що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та на час подання апеляційної скарги була керівником та власником 99,97 відсотків капіталу ТзОВ «Органік Ескарго» із статутним капіталом в розмірі 669 770,00 грн. Наведене дає підстави вважати, що ОСОБА_1 не надала суду всіх належних та достатніх доказів, які б безспірно свідчили про її майновий стан і реальний дохід за календарний рік та були переконливою підставою для звільнення останньої від сплати судового збору.

Неодноразові подання ОСОБА_1 клопотань про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги є свідомим та нічим невиправданим затягуванням судового процесу, що порушує права сторін судового спору та свідчить про зловживання своїми процесуальними правами, оскільки дії скаржника, що виразилися у неодноразовому поданні клопотань для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, є усвідомленими вольовими систематичними вчинками, що лише формально ґрунтуються на положеннях процесуального права і не мають за мету захист порушених, невизнаних чи оспорюваних його прав, а навпаки такі вчинки та діяльність переслідують іншу мету, що в свою чергу порушує передбачене Конвенцією право позивача на апеляційний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи викладені обставини, апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - Терлецького О. М. як таку, що не оплачена судовим збором у встановленому законом розмірі, слід визнати неподаною і йому повернути.

Аргументи учасників справи

18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у порушення норм матеріального права позбавив заявницю права на зменшення або звільнення від сплати судового збору на підставі клопотання про те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Особи, які подають апеляційну або касаційну скаргу (як позивачі, так і відповідачі) мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання такої скарги.Сплата судового збору сама по собі не обмежує права особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватися з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено. Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду. Доказами, які можуть підтвердити, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік є довідки з органу Державної фіскальної служби України про розмір її доходів за попередній календарний рік та з органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік (у разі перебування особи на пенсійному обліку).

При поданні апеляційної скарги заявниця оплатила судовий збір у розмірі 18 168,00 грн. На усунення недоліків, 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала клопотання, в якому просила звільнити від сплати судового збору, оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків доходу заявниці за попередній календарний рік, додала до заявидовідку з органу Державної фіскальної служби України про розмір її доходів за попередній календарний рік. Зазначила, що сплачений судовий збір теж перевищив 5 відсотків її доходу, тобто ще підстав для сплати немає. Апеляційний суд вважав ці докази недостатньо обґрунтованими, так як заявниця зареєстрована як фізична особа-підприємець, а також є керівником 99,97 відсотків капіталу ТзОВ «Органік-Ескарго». 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала вдруге клопотання, в якому пояснила, що розмір її доходу за 2023 рокі становить 497 637,00 грн, будь-якого нерухомого майна у власності заявниці немає, вона має на утриманні малолітню дитину, аліментів не отримує, має поганий фінансовий стан, вважає, що доплата нею судового збору у розмірі 6 714,00 грн є достатньою для прийняття апеляційної скарги, вимога про доплату судового збору в сумі 190 691,46 грн є надмірним тягарем для заявниці.

Апеляційний суд не дослідив вимоги клопотання та не врахував, що заявниця оплатила судовий збір в сумі 24 881,85 грн, додала до апеляційної скарги на обґрунтування підстав для клопотання, в тому числі на усунення недоліків, довідки з органу Державної фіскальної служби України про розмір її доходів за попередній календарний рік, що підтверджують те, що розмір судового збору у сумі 190 691,46 грн перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік, тому відповідачка мала підстави для звільнення від сплати судового збору. У порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повернув апеляційну скаргу, чим вчинив перешкоди у доступі до правосуддя.

У касаційній скарзі також викладено також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, оскільки проблема застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» притаманна всім галузям судочинства.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року відмовлено.

В зазначеній ухвалі вказано, що доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);

згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року, пункт 54);

внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110-111, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року);

процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (частини перша, третя статті 136 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2025 року № 2-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» вказано, що «Конституційний Суд України виходить із того, що згідно з приписами Основного Закону України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, що є співвідносними з приписами Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду касаційної інстанції, не є абсолютним. Сплата судового збору як одна з умов доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обов?язок зі сплати судового збору. Водночас ці приписи закону мають бути чіткими та зрозумілими за змістом, мати правомірну мету та відповідати вимозі домірності. Важливим складником принципу верховенства права (правовладдя) є принцип домірності, додержання якого вимагає, зокрема, встановлення справедливого балансу між публічним та приватним інтересами. У державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що пов?язані з питаннями права у справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду (див. пункти 61-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 638/20304/21 (провадження № 61-2139св24) вказано, що «за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення заявник повинен сплатити судовий збір. Проте суд за клопотанням такого заявника може зменшити йому розмір належного до сплати судового збору або звільнити його від сплати такого збору в разі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу цього скаржника. Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан (дохід) особи закон не містить, тому суд має встановити можливість сплатити судовий збір на підставі поданих заявником доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях (заявах) мають бути достатньо аргументовані. Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що на виконання ухвали Харківського апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху з підстав несплати судового збору ОСОБА_3 у встановлений судом строк звернувся до апеляційного суду із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на своє скрутне матеріальне становище. До цієї заяви ОСОБА_3 додав відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 29 листопада 2023 року з 1 по 4 квартал 2022 року та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 29 листопада 2023 року з 1 по 3 квартал 2023 року. Зокрема вказував на те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги перевищує визначені 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік. Із наданих заявником відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору убачається, що за період з 1 по 4 квартал 2022 року сукупний дохід ОСОБА_3 складає 25 795,00 грн, а за період з 1 по 3 квартал 2023 року - 15 400,00 грн. Вказане свідчить, що розмір судового збору (142 967,26 грн) дійсно перевищує 5 % річного доходу заявника. При цьому слід ураховувати, що згідно підпункту 2 пункту 1 Розділу V Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 (далі - Положення № 822), до державного реєстру включаються, зокрема, дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів, об`єкти оподаткування, сума нарахованого та/або виплаченого доходу. Інформація про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору накопичується у Державному реєстрі відповідно до поданих податковими агентами податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску згідно зі статтею 51 глави 2, підпунктом 70.16.1 пункту 70.16 статті 70 глави 6 розділу II Податкового кодексу України (пункт 4 Розділу V Положення № 822). Таким чином, вказаний Державний реєстр містить, зокрема, дані про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб. Постановляючи ухвалу від 25 січня 2024 року про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги заявнику, Харківський апеляційний суд вказаного до уваги не прийняв, як і не дав належної оцінки тому, що, з огляду на розмір отриманих ОСОБА_3 доходів, необхідність сплати заявником судового збору у розмірі 142 967,26 грн (тобто у розмірі, що більш ніж у 21 раз перевищує розмір мінімальної заробітної плати) суттєво ускладнює його доступ до суду. Крім того, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу заявнику, суд апеляційної інстанції повторно подане ОСОБА_3 клопотання про звільнення від сплати судового збору по суті не вирішив. За таких обставин, висновок апеляційного суду про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги заявнику є передчасним».

Аналіз матеріалів справи свідчить, щоу повторно поданій заяві про звільнення від сплати судового зборувід 20 вересня 2024 року ОСОБА_1 наводила додаткові аргументи щодо її незадовільного майнового стану, зокрема, що за попередній рік підприємницької діяльності не здійснювала, доходів від такої діяльності не отримувала, щодо змін у складі учасників ТзОВ «Органік-Ескарго», доплатила судовий збір у розмірі 6 714,00 грн відповідно до розміру у 5% від її доходів за попередній календарний рік, зазначала, що вимога про доплату судового збору в сумі 190 691,46 грн є надмірним тягарем для заявниці. До заяви через підсистему «Електронний суд» додано матеріали, якими заявник обґрунтовувала підстави часткового звільнення її від сплати судового збору згідно з переліком 1-9, які до справи не додані (а. с. 20-23 матеріалів апеляційного оскарження).

Апеляційний суд не врахував, що пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачена спеціальна підстава відстрочення або розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати - розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу особи за попередній календарний рік. За наявності відповідної підстави відмова у звільненні від сплати судового збору лише через те, що така особа є підприємцем або є учасником господарського товариства,без дослідження судом доказів, якими особа обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права особи на доступ до суду.

Апеляційний суд не проаналізував додані представником відповідача до клопотань про звільнення від сплати судового збору докази у їх сукупності, належним чином не мотивував підстав відхилення доводу ОСОБА_1 про те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу, а вимога про доплату судового збору в сумі 190 691,46 грн є надмірним тягарем для неї, не зазначив належні підстави висновку про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У частині п?ятій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У клопотанні відсутнє обґрунтування, що ця справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року скасувати.

Справу № 161/6330/24 передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко