Ухвала

від 19.02.2025 по справі 752/12122/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 19 лютого 2025 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт у кримінальному провадженні №12023100000000359, відомості щодо якого внесені 08.03.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України на майно підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: земельну ділянку в частині 1/1, за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 3221487001:01:023:0180; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу з доповненнями в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що копію оскаржуваного рішення захисником отримано 02 грудня 2024 року, апеляційну скаргу направлено, через систему «Електронний суд» 06 грудня 2024 року. З цих підстав, апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження.

Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необгрунтованною та невмотивованою.

Апелянт зазначає, що підозра повідомлена ОСОБА_5 є необгрутованною, оскільки відсутня об`єктивна сторона злочину.

Посилається на те, що цивільний позов складено без дотримання положень, передбачених ст. 128 КПК України. Зокрема, у позовній заяві зазначено про Шевченківський районний суд м. Києва, однак жодного позову на адресу вказаного суду не надходило.

Крім того, в матеріалах долучених до клопотання відсутні постанови про визнання цивільним позивачем та потерпілим Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

На думку апелянта, клопотання подано з порушенням вимог, передбачених ч. 3 ст. 172 КПК України.

Зауважує, що накладений арешт на майно ОСОБА_5 є непропорційним та неспівмірним заходом забезпечення кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені апелянтом доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції України ОСОБА_8 розглянуто слідчим суддею 21 листопада 2024 року без виклику підозрюваної ОСОБА_5 та її захисника, копію ухвали не направлено, копію оскаржуваного рішення підозрювана ОСОБА_5 отримала 02 грудня 2024 року, апеляційну скаргу направлено через систему «Улектронний суд» 06 грудня 2024 року. З наведених підстав, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 березня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12023100000000359, за підозрою у тому числі ОСОБА_5 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 239 КК України.

Як вбачається із даних матеріалів клопотання ОСОБА_5 07 листопада 2024 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, тобто в забрудненні земель речовинами, відходами та іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров`я людей та довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, що створило тяжкі наслідки, вчинені організованою групою.

20 листопада 2024 року слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції України ОСОБА_8 , за погодженням ізпрокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_9 , з метою забезпечення відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року клопотання задоволено.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12023100000000359 про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_5 , слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із прийнятим рішенням слідчого судді, вважає його законним, вмотивованим, та обґрунтованим з наступних підстав.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співмірність втручання у права власника майна, з потребами кримінального провадження.

Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права ОСОБА_5 з метою відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням (цивільний позов), а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті. Зокрема, суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Крім того, слідчим суддею враховано, що підставами для арешту майна, власником якого є підозрювана ОСОБА_5 є наявність обґрунтованої підозри від 07 листопада 2024 року у вчиненні нею кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 239 КК України, в результаті якого державі заподіяно майнової коди, та цивільного позову Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (а.с. 1-45, т. 1) до підозрюваних, у тому числі ОСОБА_5 на суму 9 347 142, 55 гривень, а також запобігання ризикам приховування, пошкодження, зникнення, знищення, використання, передачі та відчуження цього майна з метою завадити відшкодування заподіяної шкоди та досягненню завдань кримінального провадження.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта щодо необґрунтованості повідомленої підозри та невідповідності заявленого цивільного позову вимогам КПК, у їх сукупності підлягають перевірці органом досудового розслідування під час проведення досудового розслідування, з урахуванням обставин кримінального провадження.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Єдиний унікальний № 752/12122/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13

Провадження № 11сс/824/721/2025 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК