Ухвала

від 25.02.2025 по справі 1-669/11

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 1-669/11

Номер провадження 1-і/404/1/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року Кіровський районний суд м.Кіровограда в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кропивницькому клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_4 про скасування арешту майна (в порядку ст.ст.409, 411 КПК України 1960 року),

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

Захисник ОСОБА_3 , діючий в інтересах засудженої ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна (в порядку ст.ст.409, 411 КПК України 1960 року), в якому просив скасувати арешт на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі свідоцтва про право власності від 20.06.2006 року №1424, виданого Новенською селищною радою, накладений постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_7 від 14.09.2011 року у кримінальній справі №80-1252, обтяження №12151822, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.02.2012 року Державним нотаріальним архівом в Кіровоградській області.

Клопотання та доповнення до нього обґрунтовані тим, що постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_7 від 14.09.2011 року у кримінальній справі №80-1252 було накладено арешт на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 20.06.2006 року №1424, виданого Новенською селищною радою. Відомості про обтяження вказаної квартири зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.02.2012 року за №12151822.

Вироком Кіровського районного суду м.Кіровограда від 19.04.2012 року у кримінальній справі №80-1252 (у рамках якої слідчим було винесено вищевказану постанову про накладення арешту) ОСОБА_4 була визнана винною за ч.1, 2 ст.190, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України та засуджена до 2 років позбавлення волі. Вказаним вироком також вирішено заявлені цивільні позови потерпілих по справі, проте не було вирішено питання про скасування арешту з нерухомого майна, накладеного постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_7 від 14.09.2011 року.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2012 року вирок змінено: на підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного за вироком покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 2, 3 ч.1 ст.76 КК України. В решті вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2013 року ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2012 року залишено без змін.

30 квітня 2014 року Кіровським районним судом м.Кіровограда ОСОБА_4 звільнено від призначеного їй покарання у зв`язку з закінченням іспитового строку.

Згідно з п.9 Перехідних положень КПК України 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Отже, у даному випадку, при визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року. Скасування арешту на майно за нормами КПК України 1960 року під час ухвалення вироку або в порядку виконання вироку вирішується судом (ч.6 ст. 126, ст.ст.324, 409, 411 КПК України 1960 року).

Так, відповідно п.8 ч.1 ст.324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен був вирішити що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Однак, при постановленні вищевказаного вироку відносно ОСОБА_4 долю арештованого для забезпечення цивільного позову майна квартири АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_4 , вирішено не було, тому захисник ОСОБА_3 , діючий в інтересах засудженої ОСОБА_4 , просить скасувати арешт майна у зв`язку з тим, що в даний час у його існуванні відпала потреба.

В клопотанні захисник також вказує, що як зазначено у вироці суду першої інстанції та ухвалах судів апеляційної і касаційної інстанцій, ОСОБА_4 здійснила добровільне відшкодування завданих злочином збитків потерпілим як до, так і після постановлення вироку, в даній справі з 24 потерпілих виконавчий лист для пред`явлення до виконання був отриманий потерпілою ОСОБА_8 , якій було присуджено 9289 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, та потерпілою ОСОБА_9 , якій було присуджено 7915 грн. 85 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. Інші 22 потерпілих своїм правом на отримання виконавчих листів і пред`явленням їх до виконання не скористалися, що дозволяє зробити висновок про відсутність у них претензій до засудженої у зв`язку з повним добровільним відшкодуванням ОСОБА_4 їм визначеної судом шкоди. Вказані обставини слідують як з матеріалів судової справи, де наявні відомості про видачу виконавчих листів, так і з відповіді Фортечного ВДВС у м.Кропивницькому про відсутність виконавчих проваджень відносно ОСОБА_4 . Крім того, потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зверталися у 2014 році до Кіровського районного суду м.Кіровограда з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа Кіровського районного суду м.Кіровограда від 23.01.2014 року по справі №1-669/11 до виконання і ухвалою суду від 18.07.2014 року такий строк було поновлено. ОСОБА_4 17.02.2016 року повністю закінчила відшкодування ОСОБА_8 9289 грн. матеріальної шкоди, завданої злочином, про що свідчить її розписка, копія якої додана до матеріалів клопотання. В той же час ОСОБА_4 17.05.2016 року також повністю закінчила відшкодування ОСОБА_9 7915 грн. 85 коп. матеріальної шкоди, завданої злочином, про що свідчить її розписка, копія якої додана до матеріалів клопотання.

Таким чином, в даний час арешт, накладений на майно ОСОБА_4 14.09.2011 року, з метою забезпечення виконання вироку в частині відшкодування завданих збитків та заявлених по справі цивільних позовів, втратив сенс, оскільки він нічого не забезпечує. При цьому захисник просить врахувати наступні доведені факти: вказаний арешт існує 13 років, протягом яких звернення стягнення на вказане майно не відбулося та таке питання не ставилося; засудженою ОСОБА_4 здійснювалося відшкодування присуджених сум добровільно, внаслідок чого виконавчі листи 22 особами з 24-ох, на користь яких стягнуті в 2012 році судом кошти, не отримувалися взагалі, що свідчить про відсутність у них претензій до засудженої; потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які отримали виконавчі листи, засудженою ОСОБА_4 виплачено всю присуджену суму; відносно засудженої ОСОБА_4 відсутні виконавчі провадження, як з виконання даного вироку, так і взагалі.

Крім того, статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, який діяв на момент постановлення вироку і втратив чинність у 2016 році було визначено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання 1 рік. Статтею 12 чинного Закону України «Про виконавче провадження» встановлено 3-х річний строк пред`явлення виконавчого документу до виконання, тобто строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, що діяла на час постановлення вироку, так і в чинній редакції, сплинули. В той же час існування цього арешту, який нічого не забезпечує, станом на сьогодні істотно порушує право засудженої ОСОБА_4 на володіння та розпорядження своїм майном. Так, 11.12.2023 року приватним нотаріусом ОСОБА_10 було відмовлено ОСОБА_4 у посвідченні договору дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 , через наявність зареєстрованого обтяження арешту. Тому подальше накладення (існування) арешту на майно ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження, за фактичної відсутності протягом мінімум 8 років (з часу відшкодування шкоди ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) майнових претензій з боку потерпілих та будь-якої можливості продовження примусового виконання вироку суду в частині стягнення коштів з ОСОБА_4 , є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_4 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном. З даних підстав виникла необхідність звернутися до суду з метою зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_4 .

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , діючий в інтересах засудженої, клопотання про скасування арешту майна підтримав та наполягав на його задоволенні.

Прокурор щодо скасування арешту на майно не заперечував.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання, суд дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_7 від 14.09.2011 року у кримінальній справі №80-1252 було накладено арешт на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 20.06.2006 року №1424, з метою забезпечення виконання вироку в частині відшкодування завданих збитків та заявлених по справі цивільних позовів. Відомості про обтяження вказаної квартири зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.02.2012 року за №12151822, що підтверджується долученою до клопотання копією листа приватного нотаріуса ОСОБА_10 щодо неможливості посвідчення договору дарування вказаної квартири у зв`язку з встановленим обтяженням.

19 квітня 2012 року у кримінальній справі №80-1252 постановлено вирок. ОСОБА_4 була засуджена за ч.1, 2 ст.190, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190, ч.1 ст.70 КК України до 2 років позбавлення волі. Також вказаним вироком було вирішено заявлені цивільні позови потерпілих по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2012 року вирок змінено: на підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного за вироком покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 2, 3 ч.1 ст.76 КК України. В решті вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2013 року ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2012 року залишено без змін.

30 квітня 2014 року Кіровським районним судом м.Кіровограда ОСОБА_4 звільнено від призначеного їй покарання у зв`язку з закінченням іспитового строку.

Окрім стягувачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з заявами до Кіровського районного суду м.Кіровограда про видачу виконавчого листа у справі №1-669/11 для пред`явлення його до виконання ніхто інший із стягувачів (потерпілих по справі) не звертався, що свідчить про відсутність у них претензій до засудженої. Крім того, до клопотання захисника долучені копії розписок ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким ОСОБА_4 повністю відшкодувала матеріальну шкоду, завдану злочином.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття.

Якщо ж врахувати редакцію попереднього Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на час набрання вироком законної сили і яка, відповідно, повинна застосовуватися до строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, то цей строк становив всього один рік.

Таким чином, цивільні позивачі, яким присуджено відшкодування завданої шкоди з ОСОБА_4 , вже понад одинадцять років як втратили право на пред`явлення виконавчого документу до виконання. При цьому вказаний арешт існує 13 років, протягом яких звернення стягнення на вказане майно не відбулося та таке питання не ставилося.

Крім того, згідно з долученої до клопотання захисника копії відповіді Фортечного ВДВС у м.Кропивницькому на адвокатський запит, станом на 25.11.2024 року відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_4 на виконанні не перебувають. Також відповідно до долученої копії відповіді Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 19.04.2012 року №1-669/204 про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів на користь фізичних осіб, на виконанні в органах державної виконавчої служби та приватних виконавців не перебуває та зареєстрованим не значиться.

Тому на сьогоднішній день втручання держави у мирне володіння особою своїм майно не відповідає законним цілям і не є пропорційним тим цілям, для яких застосовувалося у 2011 році.

У відповідності до положень ст. 5 КПК України, процесуальне рішення приймається судом згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання процесуальної дії або прийняття такого рішення.

Так, з 20 листопада 2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, а тому з дня набрання його чинності, Кримінально-процесуальний кодекс України з наступними змінами в редакції 1960 року не діє.

Відповідно до п.9 розділу XI «Перехідні Положення» КПК України, який набрав чинності з 20 листопада 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, скасування прийнятих у справі відповідно до КПК України в редакції 1960 року арештів, повинно відбуватись відповідно до вимог КПК України 1960 року.

Згідно з ч.6 ст.126 КПК України (в редакції 1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до вимог ст.409 КПК України (1960 року), питання про всякого роду сумніви та протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішується судом, який постановив вирок.

Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст.ст.409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.

Гарантії захисту права власності закріплені у ст.41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Відповідно до ст.1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Водночас як вбачається з обставин справи, судом при постановленні обвинувального вироку не було вирішено питання щодо зняття арешту, потреба в якому наразі повністю відпала.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп.49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

За таких обставин, враховуючи розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, беручи до уваги той факт, що кримінальне провадження, в межах якого накладено арешт, закінчене, покарання виконано особою в повному обсязі, у подальшому застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження в якості накладення арешту потреба відпала, а накладення арешту на майно, належне ОСОБА_4 , створює обмеження у реалізації основоположних прав та свобод, які гарантуються Конституцією України та є найвищою соціальною цінністю, суд приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 174, 372, 376 КПК України, ст.ст.126, 409, 411 КПК України (1960 року), суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_3 , діючого в інтересах засудженої ОСОБА_4 , про скасування арешту майна (в порядку ст.ст.409, 411 КПК України 1960 року) задовольнити.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_7 від 14.09.2011 року у кримінальній справі №80-1252, обтяження №12151822, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 10.02.2012 року Державним нотаріальним архівом в Кіровоградській області, на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі свідоцтва про право власності від 20.06.2006 року №1424.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Кіровського районного

суду м.Кіровограда ОСОБА_1