Рішення

від 27.02.2025 по справі 371/1152/24

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27.02.2025 Єдиний унікальний № 371/1152/24 провадження № 2/371/114/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Миронівка

ЄУН 371/1152/24

Провадження № 2/371/114/25

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

секретаря судових засідань Харченко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Людмила Анатоліївна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, витребування земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Миронівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , мотивуючи заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_4 , який постійно проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті дядька приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко Валентиною Василівною відкрито спадкову справу.

Вона, як спадкоємець п?ятої черги, подала заяву про прийняття спадщини. Також заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, подала ОСОБА_5 , яка перебувала із спадкодавцем в зареєстрованому шлюбі.

До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 увійшла земельна ділянка площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_5 усунуто від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, видане ОСОБА_5 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., зареєстроване в реєстрі за № 3236, та скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.

На виконання зазначеного рішення приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. внесла у Спадковий реєстр інформацію про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 вересня 2019 року (реєстровий номер 3236).

Постановою приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. від 22 серпня 2022 року за № 268/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 зареєстроване за ОСОБА_3 .

У зв?язку з цим вона вимушена була повторно звернутися до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі № 371/848/22 її позовні вимоги задоволені, визнано за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , спірну земельну ділянку витребувано на її користь з володіння ОСОБА_3 .

Під час виконання зазначеного рішення їй стало відомо, що 30 грудня 2022 року ОСОБА_3 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 2039, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Дошкою Л.А. При цьому ОСОБА_3 була обізнана щодо наявності ухвали Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року про заборону вчиняти дії з відчуження та розпорядження спірною земельною ділянкою, а також щодо наявності у провадженні суду цивільної справи № 371/848/22.

Отже ОСОБА_3 розпорядилася спірною земельною ділянкою всупереч ухвалі Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року та вимог частини 1 статті 203 ЦК України.

Вважає порушеним її право власності на земельну ділянку, яку вона набула в порядку спадкування за законом, і яка вибула із її володіння не з її волі. Вона позбавлена можливості оформити право власності на спірну земельну ділянку, оскільки таке право вже зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Посилаючись на приписи статей 203, 215, 319, 321, 388 ЦК України, просила поновити її порушене право, визнати недійсним договір дарування серія та номер 2039, посвідчений 30 грудня 2022 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Людмилою Анатоліївною, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027. Витребувати на її користь зазначену земельну ділянку у ОСОБА_2 .

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Капшук Л.О. від 25 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення, виклику сторін.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії з відчуження та розпорядження нерухомим майном у виді земельної ділянки площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 та шляхом заборони вчинення будь яких дій, що можуть призвести до припинення чи зміни зазначеного об?єкту нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2 частини 7 статті 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

25 вересня 2024 року копію ухвали про відкриття спрощеного провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за зареєстрованим в установленому порядку місцем проживання, а також на адресу місцезнаходження третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: СТОВ «Зоря», приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошки Л.А.

Згідно даних довідки ф.20, сформованих представником відділення АТ «Укрпошта», відправлення відповідачу ОСОБА_2 не вручене, конверт із вкладенням повернутий до суду в зв?язку з відсутністю адресата за адресою місця реєстрації.

10 жовтня 2024 року копія ухвали про відкриття спрощеного провадження та копія позовної заяви з додатками вручені відповідчу ОСОБА_3

08 жовтня 2024 року копія ухвали про відкриття спрощеного провадження та копія позовної заяви з додатками вручені СТОВ «Зоря», приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошці Л.А.

29 січня 2025 року копію ухвали про відкриття спрощеного провадження та копію позовної заяви з додатками повторно направлено відповідачеві ОСОБА_2

29 січня 2025 року на офіційному веб-порталі судової влади України розміщено оголошення, за змістом якого відповідач ОСОБА_2 повідомляється про розгляд цивільної справи за її участі.

05 лютого 2025 року до суду повернутий конверт із вкладенням, що був направлений відповідачу ОСОБА_2 . Згідно даних довідки ф.20, сформованої представником відділення АТ «Укрпошта», причиною повернення відправлення вказано відсутність адресата за зазначеною адресою.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вжив заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи за адресою зареєстрованого місця проживання та шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що про розгляд справи відповідач ОСОБА_2 повідомлена належно.

Заяв із запереченнями проти розгляду справив порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до суду не надходило.

Відповідно до положень статті 274 ЦПК України, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

25 жовтня 2024 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Зазначила, що вона оскаржила у апеляційному порядку рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі ЄУН 371/848/23, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 та витребувано у неї зазначену цю земельну ділянку на користь ОСОБА_1

16 січня 2024 року рішення суду постановою Київського апеляційного суду залишене без змін. На цей час вона оскаржила рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі ЄУН 371/848/23 до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року їй поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження у справі. Рішення касаційною інстанцією не ухвалене, тому цей позов ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та його витребування є передчасним.

Зауважила, що не була повідомлена про постановлення Миронівським районним судом Київської області ухвали від 15 вересня 2022 року про заборону вчиняти дії з відчуження та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027. Ухвалу поштовим відправленням не отримувала. Позивач не додала до позовної заяви доказів на підтвердження отримання нею зазначеної ухали.

При зверненні до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Дошки Л.А. при відчуженні спірної земельної ділянки доньці ОСОБА_2 вона не володіла інформацією про наявну заборону.

Посилаючись на приписи статті 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321328 ЦК України, вважає, що вона як власник нерухомого майна, розпорядилася своїм майном на свій розсуд, і це було її волевиявленням.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, СТОВ «Зоря» та приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Л.А. пояснень щодо позовних вимог не подали.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , якому на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 2078458, виданого Миронівською районною державною адміністрацією 24 грудня 2003 року, на праві власності належала земельна ділянка площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.

Вказані обставини підтверджуються даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області 25 січня 2019 року (а.с. 10) та державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ № 2078458, виданого Миронівською районною державною адміністрацією 24 грудня 2003 року (а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. 07 лютого 2019 року відкрито спадкову справу за реєстраційним номером 63726902 (номер у нотаріуса 30/2019).

Позивач ОСОБА_1 , яка є племінницею померлого ОСОБА_4 та спадкоємцем п?ятої черги після його смерті, 01 лютого 2019 року подала заяву про прийняття спадщини. Також заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, 28 лютого 2019 року подала до нотаріальної контори ОСОБА_5 , яка на час смерті ОСОБА_4 перебувала із ним в зареєстрованому шлюбі, що підтвердила свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 08 травня 1992 року.

Родинний зв?язок позивача зі спадкодавцем підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Владиславською сільською радою Миронівського району Київської області 02 серпня 1982 року, даними свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Миронівського районного управління юстиції Київської області 07 червня 2003 року, даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого Владиславською сільською радою Миронівського району 27 квітня 1982 року, даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого виконавчим комітетом Владиславської сільської ради Миронівського району 03 лютого 2015 року.

11 вересня 2019 року державним реєстратором Миронівської міської ради Київської області Степаненко А.В. зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, за померлим ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1917045832229), згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 48738408 від 18 вересня 2019 року.

25 вересня 2019 року приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. видала ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027. Реєстрація видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину проведена 24 вересня 2019 року в Спадковому реєстрі за номером 64886693.

25 вересня 2019 року, на підставі виданого свідоцтва про право на спадщину за законом, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 зареєстроване за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису про право власності 33500980.

На підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування, ОСОБА_5 усунуто від права на спадкування за законом на майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, видане 25 вересня 2019 року ОСОБА_5 приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., зареєстроване в реєстрі за № 3236, скасовано запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.

На підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. 22 серпня 2022 року проведено реєстрацію визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, виданого ОСОБА_5 24 вересня 2019 року, реєстрація якого була проведена 24 вересня 2019 року в Спадковому реєстрі за номером 64886693.

22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з заявою про внесення в Спадковий реєстр інформації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_5 25 вересня 2019 року та видачу їй свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.

Постановою приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. № 268/02-31 від 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Підставою для відмови у видачі вказаного свідоцтва нотаріусом у постанові зазначено ту обставину, що право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, на яку просить видати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 , згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3 , податковий номер 2712023047, номер запису про право власності 33747059, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, а не за спадкодавцем ОСОБА_4 .

У зв?язку із чим приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. повідомленням № 269/02-31 від 22 серпня 2022 року, адресованим ОСОБА_1 , повідомила про неможливість скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, номер запису про право власності 33500980, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, оскільки згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_3 , податковий номер НОМЕР_7 , номер запису про право власності 33747059, реєстраційний номер ОНМ: 1917045832229, а не за ОСОБА_5 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 була відчужена ОСОБА_5 . 10 жовтня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки.

На підставі зазначеного договору купівлі продажу право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33747059, внесеного відповідно до рішення приватного нотаріуса Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. № 49245724 від 19 жовтня 2019 року.

На підставі договору оренди землі від 10 березня 2020 року ОСОБА_3 передала земельну ділянку кадастровий номер 3222981200:01:004:0027 в оренду СТОВ «Зоря» терміном до 09 березня 2030 року, про що 16 березня 2020 року внесено відповідний запис про інше речове право за № 36053738 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі № 371/848/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: СТОВ «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача встановлено, що на час розгляду справи позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , якому на момент смерті належала земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027. Вказана земельна ділянка увійшла до складу спадкового майна, а тому позивач має право на захист свого права на володіння та користуваннята розпорядження земельною ділянкою.

Зазначеним судовим рішенням позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: СТОВ «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача задоволено повністю, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та витребувано зазначену земельну ділянку з володіння ОСОБА_3 .

Такі обставини встановлені у рішеннях Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі ЄУН 371/1083/19 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування (а.с. 22-31), від 20 червня 2022 року у справі ЄУН 371/516/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу ГУ ТУЮ у Київській області Шепітко В.В., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності (а.с. 32-36), від 25 липня 2023 року у справі ЄУН 371/848/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: СТОВ «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача (а.с. 37-42).

16 січня 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову у справі ЄУН 371/848/22, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року без змін.

Такі обставини підтверджуються даними постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі ЄУН 371/848/22 (а.с. 118-123). Текст зазначеної постанови отримано судом із Єдиного державного реєстру судових рішень на підставі статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Верховного суду від 10 липня 2024 року у справі ЄУН 371/848/22 ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження (а.с. 105-106). В ухвалі Верховного суду від 10 липня 2024 року немає даних про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії .

Частиною 2 статті 273 ЦПК України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Тож рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі ЄУН 371/848/22 набрало законної сили з дня прийняття постанови суду апеляційної інстанції про залишення його без змін, тобто з 16 січня 2024 року.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час перебування справи ЄУН 371/848/22 у провадженні суду ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року у справі ЄУН 371/848/22 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, заборонено ОСОБА_3 вчиняти дії з відчуження та розпорядження нерухомим майном у виді земельної ділянки площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної їй на підставі договору купівлі продажу № 3473 від 10 жовтня 2019 року, номер запису про право власності 33747059, реєстраційний номер ОНМ:1917045832229 (а.с. 16-18).

30 грудня 2022 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_2 договір дарування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, який був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Дошкою Л.А. (реєстровий номер 2039) (а.с. 111).

Згідно з даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна № 378043437 від 10 травня 2024 року, право власності на земельну ділянку площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 зареєстроване 30 грудня 2022 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 2039 від 30 грудня 2022 року. Речове право оренди на зазначену земельну ділянку зареєстроване за орендарем СТОВ «Зоря» строком до 09 березня 2030 року, орендодавець ОСОБА_2 (а.с. 19).

15 травня 2024 року державний реєстратор прав власності на нерухоме майно Відділу (Центру) надання адміністративних послуг Миронівської міської ради Обухівського району Київської області ОСОБА_6 відмовив ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій з державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області у справі № 371/848/22 у зв?язку із наявністю суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на зазначене нерухоме майно.

Така обставина підтверджується даними рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 73136357 від 15 травня 2024 року (а.с. 20).

Відповідно до даних звіту про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, складеного ПП «Агентство земельного кадастру та оцінки «Гео Світ», оціночна вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222981200:01:004:0027 становить 185908,00 грн (а.с. 12-13).

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з?ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами частини п?ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до частини другоїстатті 1220 ЦК Україниє день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно доглави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина другастатті 1299 ЦК України).

Суд встановив, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , якому на момент смерті належала земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027. Зазначена земельна ділянка увійшла до складу спадкового майна. Право власності на зазначену земельну ділянку за позивачем визнано на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі ЄУН 371/848/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: СТОВ «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В., про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна від добросовісного набувача

Проте позивач має перешкоди в оформленні спадкових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027, оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 30 грудня 2022 року № 2039.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір дарування від 30 грудня 2022 року № 2039, стороною якого вона не є, проте оспорюваний договір укладено щодо нерухомого майна у виді спірної земельної ділянки, яке увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 і яке належить їй з часу відкриття спадщини за приписами статті 1268 ЦК України та на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Також позивач просить витребувати на її користь зазначену земельну ділянку у ОСОБА_2 .

Щодо обраних позивачем способів захисту порушеного права суд зазначає, що позивач має право на захист свого права на спадкове майно, у тому числі шляхом витребування цього майна із чужого незаконного володіння на підставістатті 388 ЦК України, з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред?явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов?язане з позбавленням його суб?єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб?єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені устатті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з?ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом статей317і319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник маєправо витребуватимайно відособи,яка незаконно,без відповідноїправової підставизаволоділа ним(стаття387ЦК України),незалежно відтого,чи заволоділаця особанезаконно спірниммайном сама,чи придбалайого вособи,яка немала прававідчужувати цемайно.

Водночас стаття 400 ЦК Українивказує на обов?язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору абозакону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов?язку заінтересована особа має право пред?явити позов про витребування цього майна.

На підставі статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об?єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі № 906/420/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 у справі № 914/3224/16.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі частини 1 статті 388 ЦК України, залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача не з її волі. ОСОБА_5 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке в подальшому було визнано судом недійсним та скасоване.

В подальшому відповідач ОСОБА_3 , під час розгляду спору про витребування у неї спірної земельної ділянки, незважаючи на наявність заборони із вчинення дій щодо відчуження спірного нерухомого майна у виді ухвали суду, відчужила її безвідплатно за договором дарування на користь ОСОБА_2 .

У силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet ("Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам"), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів.

Оскільки правова підстава, зокрема свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого був укладений договір купівлі продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , визнана недійсною, то вчинений на її підставі правочин не породжує прав у його сторін. Тож у ОСОБА_3 та у наступного набувача ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку не виникло.

Відповідно достатті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об?єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленомузакономпорядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв?язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Спірна земельна ділянка фактично перебуває у володінні ОСОБА_2 , за якою також зареєстроване право власності на неї у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Проте суд встановив, що власником зазначеного нерухомого майна є позивач, а не ОСОБА_2 , а тому наявне порушення права позивача, як законного володільця зазначеного майна.

З врахуванням характеру спірних правовідносин суд вважає, що позивач обрала належний та ефективний спосіб захисту у виді вимоги про витребування земельної ділянки на свою користь у особи, за якою зареєстроване право власності на зазначену земельну ділянку, оскільки судове рішення про витребування майна на користь позивача є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно і задоволення такої вимоги призведе до відновлення прав позивача.

Тож спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь позивача від відповідача ОСОБА_2 , з метою відновлення права використання нею, як власником, усього комплексу її правомочностей.

Водночас суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 30 грудня 2022 року № 2039 з урахуванням наведених вище мотивів не є належним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не відновить порушеного права позивача.

При цьому суд враховує, що правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв?язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. Тож норма частини першоїстатті 216 ЦК Українине може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред?явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями387та388 ЦК України.

Тому позовна вимога про визнання недійсним оспрюваного договору дарування земельної ділянки № 2039 від 30 грудня 2022 року задоволенню не підлягає з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Суд встановив, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку не виникло, проте запис у державному реєстрі нерухомого майна про право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 перешкоджає позивачеві оформити спадкові права.

Пунктом 9статті 27Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, задоволенняпозову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У цьому випадку державна реєстрація припинення речового права ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку проводиться одночасно з державною реєстрацією набуття відповідних прав на спірну земельну ділянку належним суб?єктом ОСОБА_1 на підставі судового рішення про витребування земельної ділянки.

Щодо тверджень відповідача ОСОБА_3 про те, оспорюваний договір дарування земельної ділянки від 30 грудня 2022 року № 2039 вчинений правомірно, оскільки нотаріус перевіряла інформацію щодо відсутності заборони на його вчинення до вчинення нотаріальної дії, а їй про таку заборону не було відомо, суд зазначає таке.

Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року у справі ЄУН 371/848/22, заборонено ОСОБА_3 вчиняти дії з відчуження та розпорядження нерухомим майном у виді земельної ділянки площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027.

Суд встановив, що оспорюваний договір дарування укладений під час дії заходів забезпечення позову.

Статтею 124 Конституції Українивизначений принцип обов?язковості судових рішень, який із огляду на положення статей18,153 ЦПК Українипоширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до частини другоїстатті 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб?єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов?язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Сама по собі відсутність у державному реєстрі обтяження не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження, і не свідчить про те, що ОСОБА_3 мала право вільно розпоряджатися нерухомим майном через її так звану необізнаність про накладене обтяження.

Також суд зазначає, що тлумачення якстатті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина другастатті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті13 ЦК України).

Як вбачається із рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у справі ЄУН 371/848/22 ОСОБА_3 під час розгляду справи подавала до суду заяву із запереченнями проти позову.

Окрім того, з постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі ЄУН 371/848/22 вбачається, що рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року ОСОБА_3 оскаржувала з тих підстав, що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки на підставі відплатного договору, а тому витребування у неї зазначеного майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Вказувала на відсутність заборони на відчуження спірної земельної ділянки на час набуття нею її у власність.

Тож ОСОБА_3 була обізнана про наявність судового спору та перебування у провадженні суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , предметом спору у якій була спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027.

Будучи учасником судового розгляду, до якого пред?явлено позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки, на час ухвалення рішення у справі ЄУН 371/848/22 Миронівським районним судом Київської області, та на час звернення із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення і розгляду апеляційної скарги апеляційним судом, ОСОБА_3 достовірно знала про те, що вона вже не є власником спірної земельної ділянки.

Проте у порушення правил статті 43 ЦПК України ОСОБА_3 не сприяла всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, не повідомила інформацію про обставини відчуження нею спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , що призвело до введення суду в оману щодо фактичних обставин справи і породило новий спір у справі.

Висновки за результатами розгляду

Під час з`ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов наступних висновків.

Аналіз статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України вказує на те, що кожна сторонасама визначаєстратегію свогозахисту,зміст своїхвимог ізаперечень,а такожпредмет тапідстави позову,тягар доказуваннялежить насторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За таких обставин, звертаючись до суду з позовом саме на заявника покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.

Саме позивач мав довести в ході розгляду справи зміст порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, обрунтувати підстави звернення до суду з позовними вимогами саме до заявленного відповідача та обгрунтувати відповідність обраного способу засхисту змісту порушенного права. Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи передусім із доведеності таких вимог заявником.

Згідно правилстатті 263ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні судом встановлено порушення прав позивача як законного власника спірної земельної ділянки, яка вибула з її володіння поза її волею, тому позовні вимоги про витребування майна від ОСОБА_2 є обґрунтованими та доведеними.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки № 2039 від 30 грудня 2022 рокує неналежним способом захисту, тому в цій частині позов не є обґрунтованим.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вказаного правила, судовий збір, сплачений позивачем підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам позивача.

При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір за вимогою майнового характеру у розмірі 1860,00 гривень, за вимогою немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн, та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн, що підтверджується даними квитанцій № 44 від 01 серпня 2024 року, № 36 від 15 серпня 2024 року, № 96 від 25 вересня 2024 року (а.с. 1,59,78).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги майнового характеру ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та задовольнив заяву позивача про забезпечення позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у розмірі 2465,60 грн (1860+605,60).

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення немайнової вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі продажу земельної ділянки, сплачений позивачем за цією вимогою судовий збір у розмірі 1211,20 грн не підлягає стягненню з відповідачів.

За текстом позовної заяви позивач зазначила, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу складає 20000, 00 грн. Докази на правничу допомогу будуть надані після підписання акта про виконання робіт з надання правничої допомоги та оплати послуг адвоката. Просила стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.

На час ухвалення судового рішення позивач не подала докази про понесені нею витрати на правничу допомогу, тому питання про розподіл таких витрат суд під час ухвалення рішення не вирішував.

Вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії з відчуження та розпорядження нерухомим майном у виді земельної ділянки площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027 та шляхом заборони вчинення будь яких дій, що можуть призвести до припинення чи зміни зазначеного об?єкту нерухомого майна.

Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі питання про підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частинами 7,8 статті 158 ЦПК України встановлено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Оскільки суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь позивача, заходи забезпечення позову, встановлені відповідно до ухвали Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2024 року, продовжують діяти в порядку і у строки, встановлені ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Людмила Анатоліївна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

Витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,3743 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222981200:01:004:0027.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування серія та номер 2039, посвідченого 30 грудня 2022 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Людмилою Анатоліївною, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,3743 га з кадастровим номером 3222981200:01:004:0027.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 2465 гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скаргаподається безпосередньодо судуапеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 27 лютого 2025 року.

Позивач:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_3

Треті особи:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря», ідентифікаційний код 30830840, адреса місцезнаходження: будинок під номером 183, село Владиславка, Обухівський район, Київська область.

Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Людмила Анатоліївна, адреса місцезнаходження: будинок під номером 1, вулиця Святогірська, місто Богуслав, Обухівський район, Київська область.

Суддя Л.О. Капшук