Ухвала

від 27.02.2025 по справі 756/7153/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 756/7153/24

провадження № 61-2438ск25

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмежено відповідальністю «КРЕО ФАРМ ПРОМОУШН» в особі директора Чернія Владлена Володимировича про визнання дій керівника незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки та стягнення грошових коштів, як компенсацію за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року заяву про відшкодування судових витрат задоволено частково.

11 січня 2025 року не погоджуючись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_1 , за підписом адвоката Григорчука М. В., через Оболонський районний суд міста Києва подала апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Київському апеляційному суді 21 січня 2025 року, одночасно порушуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку ОСОБА_1 вказувала, що повне рішення суду отримано на електронну пошту представника позивача 28 листопада 2024 року, у зв`язку з заявою представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу ухвалено додаткове рішення, яке отримано представником скаржника 25 грудня 2024 року. Вважала, що оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною судового рішення від 26 листопада 2024 року, то строк на апеляційне оскарження почався саме з 26 грудня 2024 року та закінчується 25 січня 2025 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху.

23 січня 2025 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення пропущеного строку, в якому вказано, що з 26 грудня 2024 року розпочався перебіг строку на апеляційне оскарження додаткового рішення, що співпало із закінченням строку на подання апеляційної скарги на рішення від 26 листопада 2024 року. На думку ОСОБА_1 , з огляду на принципи ЦПК України, однією з поважних причин неподання апеляційної скарги на судове рішення від 26 листопада 2024 року була невизначеність щодо розподілу судових витрат. Зазначає, що період розгляду заяви про відшкодування судових витрат повністю вкладається в строк на апеляційне оскарження рішення у цій справі від 26 листопада 2024 року, що є підставою для виконання положень Глави 8 (Судові витрати) ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 січня 2025 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частинні оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року у цій справі відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутні поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року.

22 лютого 2025 року Григорчук М. В., який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 січня 2025 року у вказаній справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Частиною першою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву (про поновлення строку) не буде подано особою в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Суд встановив, що рішення Оболонського районного суду міста Києва постановлено 26 листопада 2024 року.

Відповідно до протоколу судового засідання від 26 листопада 2024 року № 3690633 представник позивача - адвокат Григорчук М. В. був присутнім під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року, після чого судом було оголошено порядок та строки його оскарження.

З картки руху документу у системі «Електронний суд» встановлено, що судове рішення доставлено до електронного суду 27 листопада 2024 року.

Згідно із довідкою Оболонського районного суду міста Києва про доставку електронного листа судове рішення доставлено до офіційного електронного кабінету представника позивача, що зареєстрований у системі «Електронний суд» - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - 28 листопада 2024 року о 14:59:30.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).

Звертаючись із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, заявник не навів причин, які від нього не залежали й не могли бути усунені, та були обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції упродовж 30 днів із дня отримання судового рішення, тобто у строк до 30 грудня 2024 року.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана 11 січня 2025 року.

Отже, доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмежено відповідальністю «КРЕО ФАРМ ПРОМОУШН» в особі директора Чернія Владлена Володимировича про визнання дій керівника незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, внесення змін до трудової книжки та стягнення грошових коштів, як компенсацію за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров