Ухвала

від 27.02.2025 по справі 214/5481/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 214/5481/24

провадження № 61-2452ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», яка подана адвокатом Єгоровою Оленою Юріївною, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті працівника,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання», в якому просить стягнути з відповідача 600 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка ОСОБА_2 внаслідок отриманого ним професійного захворювання (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що постановлена судом першої інстанції ухвала про відмову у зупиненні провадження у справі не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, тому апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.

26 лютого 2025 року ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі не міститься у переліку, визначеному у частині першій статті 353 ЦПК України, проте це не вказує на оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку не у спосіб, визначений процесуальним законом. Відсутність ухвали про зупинення провадження у справі у переліку статті 353 ЦПК України не є обмеженням права на доступ до суду, оскільки у сторони за процесуальним законом є право на оскарження саме ухвали про зупинення провадження у справі. Відсутність у статті 353 ЦПК України прямої вказівки на можливість апеляційного оскарження ухвали саме про відмову зупинення провадження у справі в цьому випадку не може тлумачитись як неможливість апеляційного оскарження такої ухвали.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3.1. рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 принцип правової визначеності передбачає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження

№14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) вказано, що «з урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб)».

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження № 61-11723сво20).

Ухвала суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі не входить до вичерпного переліку ухвал (частина перша статті 353 ЦПК України), що підлягають оскарженню окремо від рішення суду в апеляційному порядку (див., зокрема, висновки Верховного Суду в ухвалах від 10 листопада 2022 року у справі № 142/271/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 753/1798/22, від 01 липня 2024 року у справі № 2-2456/11, постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 355/1249/18 та від 04 червня 2020 року у справі № 760/20931/16-ц).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 346/5011/18 (провадження № 61-2235св19) зазначено, що:

«Системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжкових ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до прийняття остаточного рішення у справі.

Предметом апеляційного оскарження, як встановлено судом апеляційної інстанції, є ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, яка не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України».

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги особі, що її подала.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Результат аналізу змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 214/5481/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко