Рішення

від 20.02.2025 по справі 380/17422/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 рокусправа № 380/17422/23м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Марисенко С.П.,

за участю:

представника позивача Малишак А.С.,

представника відповідача Шмотолоха О.П.,

представника третьої особи Пинів Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування ухвали, -

встановив:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл.Ринок,1, ЄДРПОУ 04055896, далі відповідач, ЛМР) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» (адреса: 79035, м. Львів, вул. Пасіки Галицькі, 7, ЄДРПОУ 05523814, далі третя особа), у якій позивач просить:

-визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Позиція позивача:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Також позивач має право користування та володіння квартирою за адресою АДРЕСА_3 . 27.01.2011 Львівська міська рада прийняла ухвалу №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», якою затверджено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток №2 до ухвали №120). До даної ухвали згодом багаторазово приймались зміни, зокрема, 21.05.2021 ухвалою від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» у Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування, додані земельні ділянки за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського. Згодом, в результаті проведення 24.03.2023 Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради конкурсу на право обслуговування земельних ділянок, спеціально визначених для забезпечення платного паркування транспортних засобів у м. Львові, ЛКП «Львівавтодор» оголошено оператором по вказаних вулицях. Однак, після внесення змін до ухвали ЛМР №120, дані вулиці зазначені в пунктах 146-8, 53-42 Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування, жодних відомостей про земельні ділянки по вул. А. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у м. Львові, таких як кадастрові номера, площа та цільове призначення земельних ділянок додаток №2 не містить. Позивач вважає ухвалу від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням прав позивача. Вважає, що рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення. Не сформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, відсутність факту реєстрації спірної земельної ділянки, свідчить про незаконність дій відповідача щодо розпорядження нею, у тому числі щодо включення її до переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 520/12022/17 від 11.09.2019 та Верховним Судом у постанові від 05.07.2022 у справі №420/5690/20. Згідно відповіді на адвокатський запит, наданої Департаментом містобудування Львівської міської ради від 18.05.2023, інформація щодо формування земельних ділянок відсутня, відповідачем рішень про розроблення та затвердження землевпорядних документацій для формування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів за вказаними адресами не приймалось, інформація щодо кадастрових номерів земельних ділянок за вказаними адресами, які були визначені для забезпечення паркування транспортних засобів відсутня. Тобто, земельні ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів не формувались, не відводились та не надавались. Таким чином, земельні ділянки не були сформовані, їх державна реєстрація не була проведена, що свідчить про незаконність вказаної ухвали. Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування не містить конкретної інформації де саме будуть розташовані паркувальні майданчики. Тобто, відповідач може розмістити їх фактично будь де на площах вулиці Академіка О. Богомольця та/або вулиці Коцюбинського М., що перешкоджає звичайному для нього стилю життя, створює додаткові незручності й моральні страждання, і не відповідає інтересам позивача.

31.10.2023 позивачем подано відповідь на відзив.

03.12.2024 представником позивача подано додаткові пояснення. Вказує, що спірна ухвала є нормативно правовим актом. Відведення земельних ділянок для паркування із порушенням встановленого порядку безпосередньо порушує інтереси позивача, оскільки обмежує його право як мешканця багатоквартирного будинку на безоплатне паркування, спірним рішенням обмежено його законний інтерес.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задоволити.

Заперечення відповідача:

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиву. Вказує, що прийняття вказаної ухвали жодним чином не порушує прав позивача, оскільки, у випадку скасування даної ухвали, не відновить порушеного права, адже відсутність паркувального майданчика не надає такому права на паркування. Спірною ухвалою відповідач визначив місця для паркування на земельній ділянці, що залишається у власності територіальної громади м. Львова і така у жодний спосіб не передається у власність чи користування третім особам. Отже, при прийнятті оскаржуваної ухвали Львівська міська рада не розпорядилася земельними ділянками як об`єктами цивільних прав, а доповнила Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування пунктами 53-42 та 146-8 щодо земельних ділянок для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у м. Львові. Позивачем не представлено належних та допустимих доказів перебування вказаних земельних ділянок у його користуванні, відтак, не обґрунтовано яке саме його право порушує спірна ухвала. Відповідач не розпоряджався земельними ділянками як об`єктом цивільних прав, тому й не могло стояти питання про їх формування в розумінні ЗК України. Оскаржуваним рішенням відповідач лише доповнив перелік спеціальних ділянок для паркування, визначений ухвалою №120 від 27.01.2011, тобто внесла зміни до свого рішення, яке врегульовує питання адміністрування сплати різновиду податку збору за паркування. В ухвалі №120 від 27.01.2011 є вказівка на загальну площу спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів. Вказівка на облаштування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів міститься в паспорті майданчика для паркування графічному документі на викопіюванні з генерального плану міста у масштабі М 1:500, у якому зазначається площа земельної ділянки, її місцезнаходження, технічне облаштування, кількість місць для паркування, режим роботи, спосіб поставлення транспортних засобів, схема розміщення дорожніх знаків та дорожньої розмітки (ст.2 Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011). Тому вважає, що описана юридична техніка формування Львівською міською радою нормативних актів в галузі паркування транспортних засобів на території м. Львова не суперечить ні податковому законодавству, ні законодавству у галузі транспорту та безпеки дорожнього руху та узгоджується з постановою КМ України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів». Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Пояснення третьої особи:

14.02.2024 та 26.02.2024 третьою особою подано пояснення, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує, що спірна ухвала жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, а скасування даної ухвали не матиме наслідком відновлення порушеного права, оскільки сама по собі відсутність паркувального майданчика не потягне за собою відновлення у позивача права на паркування. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що оскаржуване рішення було до нього застосовано, або ж він є суб`єктом правовідносин у яких буде застосовано цей нормативний акт. В ухвалі №120 від 27.01.2011 визначено місцезнаходження ділянок, їх загальну площу та кількість паркомісць, а технічне облаштування ділянок визначене у Паспортах майданчиків для паркування, вимоги до змісту яких зафіксовано в ухвалі №1072 від 29.12.2011 та узгоджується з постановою КМ України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів». Окрім того, нібито відсутність згаданих вказівок в тексті оскаржуваного акта жодним чином не впливає на інтереси позивача і протилежного ним не доведено. Оскаржувана ухвала не стосується передачі земельних ділянок у власність чи користування в порядку, передбаченому ст.123 ЗК України, а лише затверджує перелік майданчиків для паркування транспортних засобів. Тому норми ЗК України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

16.01.2025 та 20.01.2025 третьою особою подано додаткові пояснення. Вважає, що позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою від 01.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження ухвали Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

На виконання ухвали суду від 01.08.2023 відповідачем подано докази опублікування оголошення щодо оскарження ухвали Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений (а.с. 73).

Ухвалою від 16.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 16.01.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ЛКП «Львівавтодор».

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . (а.с.22-23). Згідно свідоцтва про шлюб від 05.09.2018 серії НОМЕР_2 , позивач одружений з ОСОБА_2 з 09.11.2007 (а.с.27). Дружина позивача ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_4 (а.с.24-26). Відповідно до ч.1 ст.60 СК України позивач стверджує, що має право користування та володіння квартирою за адресою АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки квартира набута подружжям під час шлюбу. Відтак, позивач є мешканцем вказаних квартир по вулицях Академіка О.Богомольця та Коцюбинського М. у м. Львові.

27.01.2011 Львівською міською радою прийнято ухвалу №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова». Вказана ухвала прийнята на підставі Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, відповідно до ст.25, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні. Нею затверджено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова (додаток 1); Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); Межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3); Договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4).

Ухвалою Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» внесено зміни у додаток 2 до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова, зокрема доповнивши пунктами 53-42 (по вул. М. Коцюбинського -11 місць для паркування транспортних засобів) 146-8 (по вул. Академіка О. Богомольця 12 місць для паркування транспортних засобів), згідно з додатком до цієї ухвали.

В результаті проведення 24.03.2023 Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради конкурсу на право обслуговування земельних ділянок, спеціально визначених для забезпечення платного паркування транспортних засобів у м. Львові, ЛКП «Львівавтодор» оголошено оператором, в тому числі по вулицях у м. Львові: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Вважаючи протиправною та незаконною ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, позивач звернувся з позовом до суду.

Конституцією України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).

Особливості здійснення місцевого самоврядування громад сіл, селищ та міст (крім Києва та Севастополя) визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).

Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (абзац 15 статті 1 Закону №280/97-ВР).

Як убачається із абзацу шостого статті 1 Закону № 280/97-ВР представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно з частинами першою і третьою статті 16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст.25 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п.24,28,34,56-1 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху та інших нормативних документів.

Щодо доводів позивача про те, що спірне рішення є нормативно правовим актом.

У статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт».

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 21 грудня 2019 року у справі №826/14366/15, від 09 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 20 травня 2020 року у справі № 310/6300/16-а (2-а/310/12/17), від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16 та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.

Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 09 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 09 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20 та від 01 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки:

а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;

б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів;

в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією;

г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів;

д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Крім того, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

12 вересня 2024 року Львівська міська рада ухвалила рішення № 5250, яким затвердила «Положення про паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади». Цей документ встановлює правила та порядок паркування транспортних засобів у межах громади. Пункт 1.2. вказаного положення передбачає, що користувачі паркувальних майданчиків- усі фізичні особи, які паркують свої транспортні засоби на визначених майданчиках для паркування; суб`єкти господарювання - організації, підприємства чи підприємці, які відповідають за облаштування, утримання та обслуговування цих майданчиків. Вони забезпечують відповідність паркувальних місць встановленим вимогам, зокрема маркування, доступність для різних груп осіб (наприклад, для людей з інвалідністю), функціонування платіжних систем тощо.

Ухвала Львівської міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

Ухвала №120 від 27.01.2011 р. Львівської міської ради є нормативно-правовим актом, а не актом індивідуальної дії. Це підтверджується тим, що вона встановлює загальні правила, які регулюють питання збору за паркування та визначення місць для паркування транспортних засобів на території Львова. Ухвала стосується невизначеного кола осіб, зокрема всіх користувачів паркувальних майданчиків та суб`єктів господарювання, які їх обслуговують. Вона не має конкретного адресата, а застосовується до всієї території Львова і впливає на широкий спектр відносин, пов`язаних із паркуванням. Мета ухвали врегулювання суспільно важливих відносин у сфері паркування, що стосується публічного інтересу. Ухвала має загальний характер і чинна на території Львова, доки не буде змінена або скасована. Вона містить загальнообов`язкові приписи, спрямовані на багаторазове застосування, і прийнята органом місцевого самоврядування в межах його повноважень.

Таким чином, цей документ є нормативно-правовим актом, оскільки встановлює загальні правила, які мають багаторазове застосування, і не є актом індивідуальної дії, який стосувався б конкретної особи чи ситуації.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати юридичне значення).

Рішення місцевої ради щодо затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова стосується неперсоніфікованих осіб: зокрема всіх користувачів паркувальних майданчиків та суб`єктів господарювання, які їх обслуговують. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності- така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 260/20/19 (адміністративне провадження № К/9901/26404/19), ухвалена 14 липня 2021 року.

Ухвалою Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» внесено зміни у додаток 2 до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова, зокрема доповнивши пунктами 53-42 (по вул. М. Коцюбинського -11 місць для паркування транспортних засобів) 146-8 (по вул. Академіка О. Богомольця 12 місць для паркування транспортних засобів), згідно з додатком до цієї ухвали.

Відтак, ухвала Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 якою вносяться зміни (доповнення) до ухвали Львівської міської ради від 27.01.2011 №120 теж є нормативно правовим актом.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про те, що спірна ухвала жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частинами першою та третьою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 та від 29.06.2021 у справі №1.380.2019.000578 та багатьох інших (у тому числі й тих, на які є посилання у касаційній скарзі), є сталою і підстави для відступлення від такої позиції відсутні.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування оскаржуються до суду у порядку, визначеному статтею 264- 265 КАС України.

Відповідно до ч.2,3 ст.264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відповідачем та третьою особою підтверджено, що спірна ухвала є нормативно правовим актом.

Особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено фактично необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

У постанові від 11.09.2023 року у справі №320/258/19 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого положення частини другої статті 264 КАС України «право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт» слід розуміти як запровадження у процесуальному законодавстві України (з деякими особливостями, які зобов`язують особу довести у суді, що такий акт стосується її інтересів) доктрини actio popularis (з лат. - «суспільна дія»), згідно з якою позов може бути подано в інтересах «публічного порядку, законності» (без обов`язку позивача доводити при зверненні до суду, що відповідне рішення суб`єкта владних повноважень вже та безпосередньо зачіпає права та свободи такого позивача).

Право ініціювати у суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб`єкта владних повноважень, яке володіє ознаками нормативно-правового акта ґрунтується, фактично, на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова у доступі до суду особи у такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб`єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю.

Рішення місцевої ради щодо затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова стосується неперсоніфікованих осіб: зокрема всіх користувачів паркувальних майданчиків та суб`єктів господарювання, які їх обслуговують. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності- така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 260/20/19 (адміністративне провадження № К/9901/26404/19), ухвалена 14 липня 2021 року.

Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначений у Положенні про паркування транспортних засобів у м. Львові, затверджене ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2011 №1072 (втратила чинність) та від 12.09.2024 №5250, відповідно до яких дія Положення поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики.

Згідно ухвали Львівської міської ради «Про затвердження Положення про паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади»:

2.4. Збір за місця для паркування транспортних засобів обов`язковий платіж до місцевого бюджету, що відповідно до Податкового кодексу України справляється з операторів паркування.

2.5. Гостьовий майданчик для паркування майданчик для безоплатного паркування транспортних засобів працівників та/або відвідувачів підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності, ОСББ, інших суб`єктів підприємницької діяльності, що розташований на територіях, прилеглих до приміщень, які належать їм на праві власності або орендовані ними.

2.6. Користувач особа, яка розміщує транспортний засіб на майданчику для паркування.

2.10. Плата за паркування вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування, яку сплачує користувач за паркування транспортного засобу на майданчику для платного паркування.

2.11. Платне паркування розміщення транспортного засобу на майданчику для платного паркування зі сплатою коштів за прогнозований (на відведених паркувальних майданчиках) або фактично використаний (на спеціально обладнаних паркувальних майданчиках) період паркування.

3.1. Майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і до початку надання послуг повинні відповідати нормам (включно з державними будівельними нормами), нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

5.1. Ставки збору за місця для паркування встановлює Львівська міська рада у межах розміру, передбаченого Податковим кодексом України.

6.6 Для мешканців будинків, розташованих у межах ділянок вулиць, на яких визначено майданчики для платного паркування (за умови надання оператору паркування підтверджуючих документів) не більше ніж 2 авто на одну квартиру, плата за паркування одного транспортного засобу на таких майданчиках встановлюється:

6.6.1. Пільгова плата за паркування одного транспортного засобу за годину не більше ніж 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати.

6.6.2. Пільговий розмір абонемента на користування майданчиками для паркування на 3 місяці (до 300 год паркування) не більше ніж 20 відсотків мінімальної заробітної плати.

6.6.3. Пільговий розмір абонемента на користування майданчиками для паркування на 6 місяців (до 600 год паркування) не більше ніж 35 відсотків мінімальної заробітної плати на місяць.

6.6.4. Пільговий розмір абонемента на користування майданчиками для паркування на 12 місяців (до 1200 год паркування) не більше ніж 65 відсотків мінімальної заробітної плати на місяць.

7.1. Користувач зобов`язаний:

7.1.1. Поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цього Положення, Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху.

7.1.2. Сплатити вартість послуг за паркування транспортного засобу на майданчику для платного паркування.

7.1.3. Після закінчення часу паркування, за який сплачено, протягом 10 хвилин звільнити місце паркування або здійснити нову оплату вартості послуг за паркування у разі необхідності продовження терміну паркування.

Відтак, у спірних правовідносинах позивач може виступати користувачем, з якого справляється плата за паркування транспортного засобу на майданчику для платного паркування. Для мешканців будинків, розташованих у межах ділянок вулиць, на яких визначено майданчики для платного паркування (за умови надання оператору паркування підтверджуючих документів) не більше ніж 2 авто на одну квартиру, плата за паркування одного транспортного засобу на таких майданчиках встановлюється як пільгова. Платне паркування розміщення транспортного засобу на майданчику для платного паркування зі сплатою коштів за прогнозований (на відведених паркувальних майданчиках) або фактично використаний (на спеціально обладнаних паркувальних майданчиках) період паркування. Ставки збору за місця для паркування встановлює Львівська міська рада у межах розміру, передбаченого Податковим кодексом України.

Відповідно до Постанови КМ України від 02.03.2010 №258 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів»:

3. Тарифи на послуги визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчиків як відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.

6. Вартість послуг визначається відповідно до тарифу на послугу, встановленого органом місцевого самоврядування. Тариф на послугу розраховується, виходячи з розміру повної планованої собівартості послуг, планованого прибутку, розміру податків та зборів (обов`язкових платежів).

10. Перелік і склад статей витрат, пов`язаних з наданням послуг з користування майданчиками згідно з переліком основних послуг, визначається відповідно до Податкового кодексу України.

12. До планованої виробничої собівартості послуг включаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати з оплати праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати.

16. До складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, податки та збори (обов`язкові платежі), які включаються до планованої виробничої собівартості.

Збір за місця для паркування транспортних засобів обов`язковий платіж до місцевого бюджету, що відповідно до Податкового кодексу України справляється з операторів паркування.

Збір за місця паркування транспортних засобів є складовою тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Відтак, позивач, як мешканець будинків, розташованих у межах ділянок вулиць вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, на яких визначено майданчики для платного паркування спірною ухвалою може виступати користувачем у спірних відносинах, як особа яка розміщує транспортний засіб на майданчику для паркування та зобов`язаний сплачувати плату за паркування, оскладовою якого є збір за паркування.

На позивача, як мешканця квартир по АДРЕСА_5 та члена територіальної громади розповсюджується пільгова плата за паркування транспортного засобу. Однак, позивач вважає, що спірна ухвала перешкоджає звичайному для нього стилю життя, створює додаткові незручності й моральні страждання, і не відповідає його інтересам, оскільки обмежує його право як мешканця багатоквартирного будинку на безоплатне паркування, спірним рішенням обмежено його законний інтерес.

Позивач вказує, що спірне рішення прийняте щодо невизначеної земельної ділянки, яку реально неможливо встановити на місці її розташування, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розташування на ній спеціальної автостоянки не розроблявся, кадастровий номер, який є єдиним визначенням її місця розташування, не присвоєний.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який із членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.08.2020 у справі №187/687/16-а (2-а/0187/7/16)).

Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 у справі №187/687/16-а зазначив, що для вирішення питання про наявність порушених прав позивачів, а відтак і права на судовий захист, визначальним є визначення належності позивачів до відповідної територіальної громади.

Оскільки позивач є членом територіальної громади м. Львова, відтак і права на судовий захист, оскільки приписи спірного рішення прямо впливають на його інтереси, як мешканця квартир по АДРЕСА_5 та члена територіальної громади м. Львова.

Оцінюючи доводи позивача про протиправність спірного рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27.01.2011 Львівською міською радою прийнято ухвалу №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова». Вказана ухвала прийнята на підставі Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, відповідно до ст.25, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні. Нею затверджено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова (додаток 1); Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); Межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3);Договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4).

Ухвалою Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» внесено зміни у додаток 2 до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова, зокрема доповнивши пунктами 53-42 (по вул. М. Коцюбинського -11 місць для паркування транспортних засобів) 146-8 (по вул. Академіка О. Богомольця 12 місць для паркування транспортних засобів), згідно з додатком до цієї ухвали.

В результаті проведення 24.03.2023 Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради конкурсу на право обслуговування земельних ділянок, спеціально визначених для забезпечення платного паркування транспортних засобів у м. Львові, ЛКП «Львівавтодор» оголошено оператором, в тому числі по вулицях у м. Львові: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Згідно п. 14.1.229. пп.14.1 ст.14 ПК України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

Відповідно до п.14.1.104 п.14.1 ст.14 ПК України, майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частиною першою статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 79-1 ЗК України).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 79-1 ЗК України).

Частиною другою статті 83 ЗК України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини четвертої статті 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок. (частина перша статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (частина третя статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання документації із землеустрою приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. (частина шоста статті 123 ЗК України).

Отже, в розумінні наведених норм ЗК України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.

Положеннями абз.1, 2 пп.268-1.1.2 п.268-1 ст.268-1 ПК України встановлено, що Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Відповідно до Постанови КМ України від 02.03.2010 №258 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів»:

3. Тарифи на послуги визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчиків як відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.

6. Вартість послуг визначається відповідно до тарифу на послугу, встановленого органом місцевого самоврядування. Тариф на послугу розраховується, виходячи з розміру повної планованої собівартості послуг, планованого прибутку, розміру податків та зборів (обов`язкових платежів).

10. Перелік і склад статей витрат, пов`язаних з наданням послуг з користування майданчиками згідно з переліком основних послуг, визначається відповідно до Податкового кодексу України.

12. До планованої виробничої собівартості послуг включаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати з оплати праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати.

16. До складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, податки та збори (обов`язкові платежі), які включаються до планованої виробничої собівартості.

Збір за місця для паркування транспортних засобів обов`язковий платіж до місцевого бюджету, що відповідно до Податкового кодексу України справляється з операторів паркування.

Збір за місця паркування транспортних засобів є складовою тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Згідно пп.268-1.2.1 п.268-1.2 ст.268-1 ПК України, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Системний аналіз наведених положень ЗК України та ПК України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, перелік яких затверджується відповідним органом місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки.

Згідно листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 18.05.2023, інформації щодо формування земельних ділянок, як об`єктів цивільних прав за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у м. Львові, що згідно з ухвалою Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 включені у Перелік спеціальних земельних ділянок ,визначених для забезпечення паркування транспортних засобів в управлінні земельних ресурсів відсутня. Львівською міською радою рішень (ухвал) про розроблення та затвердження землевпорядних документацій для формування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів за адресами: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у м. Львові не приймалось. Інформація щодо кадастрових номерів земельних ділянок за вказаними адресами відсутня.

Окрім того, згідно додатку 2 до ухвали Львівської міської ради №120 від 27.01.2011 із змінами, внесеними спірною ухвалою, за №53-42, 146-8 у полі таблиці «адреса земельної ділянки» міститься тільки назва вулиць Академіка О.Богомольця та М. Коцюбинського, однак відсутня інформація про конкретне розташування земельної ділянки (адреси на вулиці) чи будь яка інша інформація про земельні ділянки.

Відтак, земельні ділянки для забезпечення паркування транспортних засобів не формувались, не відводились.

З урахуванням наведеного, рішення відповідача в оспорюваній позивачем частині прийняте щодо невизначених земельних ділянок, розташування яких реально неможливо встановити на місці, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розташування на ній спеціальної автостоянки не розроблявся, кадастровий номер, який є єдиним ідентифікатором визначення її місця розташування, не присвоєний, межі та цільове призначення не встановлені.

При цьому, суд звертає увагу на те, що несформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, відсутність факту державної реєстрації спірної ділянки, свідчить про незаконність дій відповідача щодо розпорядження нею у тому числі щодо включення її до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова (спеціально відведені стоянки).

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі №520/12022/17 та від 05.07.2022 у справі №420/5690/20, від 09.11.2022 у справі №1340/5450/18. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача в оспорюваній позивачем частині щодо включення до Переліку спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2 до ухвали Львівської міської ради №120 від 27.10.2011), земельних ділянок по вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у м. Львові, прийнято зокрема, не на підставі, та не у спосіб, що визначені законами України.

Згідно ч.9 ст.264 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду. З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.1 ст.265 КАС України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 139, 241 -246, 295 КАС України , суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О.Богомольця, вул. М. Коцюбинського в м. Львові.

Зобов`язати Львівську міську раду невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було оприлюднено ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755, відповідно до вимог ч. 1 ст. 265 КАС України.

Стягнути з Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.03.2025.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна