Постанова від 01.07.2025 по справі 380/17422/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17422/23 пров. № А/857/13255/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Глушка І.В., Затолочного В.С.,

за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

представник позивача: не з`явився,

представника відповідача: Шмотолоха О.П.,

представники третьої особи: Пинів Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 380/17422/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування ухвали,

суддя в 1-й інстанції Карп`як О.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 03 березня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл.Ринок,1, ЄДРПОУ 04055896, далі відповідач, ЛМР) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» (адреса: 79035, м. Львів, вул. Пасіки Галицькі, 7, ЄДРПОУ 05523814, далі третя особа), у якій позивач просить:

-визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О.Богомольця, вул. М. Коцюбинського в м. Львові.

Зобов`язано Львівську міську раду невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було оприлюднено ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755, відповідно до вимог ч. 1 ст. 265 КАС України.

Стягнуто з Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач Львівська міська рада оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення, з подальшим нарахуванням та сплатою плати за землю відповідно до вимог ПК України. Проте, у разі відведення земельної ділянки з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки і передачі її в користування як об`єкта цивільних прав, зокрема, для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведених автостоянках, такі автостоянки вже не будуть об`єктом оподаткування збором за місця для паркування транспортних засобів, оскільки з урахуванням пп. 14.1.229 п. 14.1 ст. 14 ПК України не будуть вважатись автостоянками у розумінні Податкового кодексу України, що в свою чергу унеможливлює нарахування та сплату збору за місця для паркування транспортних засобів. За своєю правовою природою організація паркування транспортних засобів на визначеній площі території (землі) із сплатою збору за місця для паркування транспортних засобів є зовсім іншим предметом правового регулювання, аніж відведення земельної ділянки з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки і передача її в користування як об`єкта цивільних прав з подальшою сплатою плати за землю.

Відповідно до п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (далі Правила, Правила паркування транспортних засобів): відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

Апелянт просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі №380/17422/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ЛКП «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 20.05.2021 № 755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

08.05.2025 та 20.05.2025 третьою особою - Львівським комунальним підприємством «Львівавтодор» подано додаткові пояснення.

Представник третьої особи ЛКП «Львівавтодор» в судовому засіданні підтримав подані пояснення та висновки апеляційної скарги, просить задовольнити апеляційну скаргу Львівської міської ради в повному обсязі

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи про те, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . (а.с.22-23). Згідно свідоцтва про шлюб від 05.09.2018 серії НОМЕР_2 , позивач одружений з ОСОБА_2 з 09.11.2007 (а.с.27). Дружина позивача ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_3 (а.с.24-26). Відповідно до ч.1 ст.60 СК України позивач стверджує, що має право користування та володіння квартирою за адресою АДРЕСА_4 на праві спільної сумісної власності, оскільки квартира набута подружжям під час шлюбу. Відтак, позивач є мешканцем вказаних квартир по вулицях Академіка О.Богомольця та Коцюбинського М. у м. Львові.

27.01.2011 Львівською міською радою прийнято ухвалу №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова». Вказана ухвала прийнята на підставі Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 258 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів», відповідно до ст.25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Нею затверджено ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова (додаток 1); Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); Межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3); Договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4).

Ухвалою Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» внесено зміни у додаток 2 до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», зокрема доповнивши пунктами 53-42 (по вул. М. Коцюбинського -11 місць для паркування транспортних засобів) 146-8 (по вул. Академіка О. Богомольця 12 місць для паркування транспортних засобів), згідно з додатком до цієї ухвали.

В результаті проведення 24.03.2023 Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради конкурсу на право обслуговування земельних ділянок, спеціально визначених для забезпечення платного паркування транспортних засобів у м. Львові, ЛКП «Львівавтодор» оголошено оператором, в тому числі по вулицях у м. Львові: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Вважаючи протиправною та незаконною ухвалу Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, позивач звернувся з позовом до суду.

За висновками суду першої інстанції ухвала №120 від 27.01.2011 р. Львівської міської ради є нормативно-правовим актом, а не актом індивідуальної дії. За висновками суду першої інстанції це підтверджується тим, що вона встановлює загальні правила, які регулюють питання збору за паркування та визначення місць для паркування транспортних засобів на території Львова. Ухвала стосується невизначеного кола осіб, зокрема всіх користувачів паркувальних майданчиків та суб`єктів господарювання, які їх обслуговують. Вона не має конкретного адресата, а застосовується до всієї території Львова і впливає на широкий спектр відносин, пов`язаних із паркуванням. Мета ухвали врегулювання суспільно важливих відносин у сфері паркування, що стосується публічного інтересу. Ухвала має загальний характер і чинна на території Львова, доки не буде змінена або скасована. Вказана ухвала містить загальнообов`язкові приписи, спрямовані на багаторазове застосування, і прийнята органом місцевого самоврядування в межах його повноважень.

Право ініціювати у суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб`єкта владних повноважень, яке володіє ознаками нормативно-правового акта ґрунтується, фактично, на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова у доступі до суду особи у такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб`єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю.

Рішення місцевої ради щодо затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова стосується неперсоніфікованих осіб: зокрема всіх користувачів паркувальних майданчиків та суб`єктів господарювання, які їх обслуговують. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності- така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 260/20/19 (адміністративне провадження № К/9901/26404/19), ухвалена 14 липня 2021 року.

На думку суду першої інстанції, позивач, як мешканець будинків, розташованих у межах ділянок вулиць вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, на яких визначено майданчики для платного паркування спірною ухвалою може виступати користувачем у спірних відносинах, як особа яка розміщує транспортний засіб на майданчику для паркування та зобов`язаний сплачувати плату за паркування, складовою якого є збір за паркування.

На позивача, як мешканця квартир по АДРЕСА_5 та члена територіальної громади розповсюджується пільгова плата за паркування транспортного засобу. Однак, позивач вважає, що спірна ухвала перешкоджає звичайному для нього стилю життя, створює додаткові незручності й моральні страждання, і не відповідає його інтересам, оскільки обмежує його право як мешканця багатоквартирного будинку на безоплатне паркування, спірним рішенням обмежено його законний інтерес.

Колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21.05.1997 №280/97-ВР(далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідност. 25 Закону №280/97-ВРсільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесеніКонституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.ч.1-3ст. 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті26, пунктами 1,29і31статті43та статтями55,56цьогоЗакону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно доЗакону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Відповідно до пунктів 24 та 561частини першоїстатті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі - Закон 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно доПодаткового кодексу Українита затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов,Правил дорожнього рухута інших нормативних документів.

Відповідно до пункту 8статті 28 цього Законудо відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів.

Аналогічні повноваження органів місцевого самоврядування закріплені устатті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Пунктом 8 Правил паркування транспортних засобів (затв.постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342) передбачено, що розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

На виконання вимог цих Правил Львівською міською радою затверджено Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові (ухвала від 29.12.2011 №1072).

Відповідно до пункту 3.2. цих правил організація майданчиків для паркування у м. Львові здійснюється за ініціативою органів державної влади та місцевого самоврядування чи за поданням суб`єктів підприємницької діяльності за попереднім погодженням з уповноваженим органом ГУ Національної поліції України у Львівській області та адміністрації відповідного району міста.

Пунктом 3.4. Правил №1072 передбачено, що перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів, у якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджує міська рада.

Реалізуючи наданізакономповноваження відповідач у цій справі як орган місцевого самоврядування прийняв ухвалу від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м.Львова».

Одночасно цією ухвалою, крім іншого, затверджено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування.

Таким чином, вказане рішення є актом управління органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на реалізацію наданихзакономвладних-управлінських функцій, встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, і яке розраховане на довгострокове та неодноразове застосування.

За такими ознаками зазначене рішення відповідає поняттю нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування.

При цьому, рішення (ухвали), якими в подальшому вносяться зміни до такого акту, також є актами нормативного характеру. Водночас, зміни можуть містити як приписи нормативного характеру, так і індивідуального, і в такому випадку таке рішення буде відповідати поняттю акту змішаного типу.

Предметом оскарження у цій справі є ухвала Львівської міської ради від 20.05.2021 №755 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів на території м. Львова» в частині доповнення земельними ділянками за адресами вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, позивач звернувся з позовом до суду.

Предметом спору в даній cправі є законність ухвали органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки комунальної власності для забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Львова, а саме оскарження ухвали Львівської міської ради № 755 від 20.05.2021 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 27.01.2011 № 120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова», відповідно до якої доповнено Перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування пунктами 53-42 та 146-8, а саме земельними ділянками для паркування транспортних засобів за адресою: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського.

Ухвалою Львівської міської ради від 27.01.2011 №120 «Про затвердження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за паркування транспортних засобів на території м. Львова» затверджено: ставки збору за місця для паркування транспортних засобів та плату за паркування транспортних засобів на території м. Львова (додаток 1); перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, загальної площі та кількості місць для паркування (додаток 2); межі зон паркування на території м. Львова для паркування транспортних засобів (додаток 3); договір про використання земельної ділянки, спеціально визначеної для забезпечення паркування транспортних засобів (додаток 4).

Вказаною ухвалою встановлено, що замовником з організації паркування транспортних засобів у м. Львові визначено управління транспорту департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Отже, у даній спірній ситуації Львівська міська рада визначила земельні ділянки, для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування та кількості місць для паркування, а саме земельні ділянки для паркування на 9 та 3 транспортних засобів за адресами: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського

Єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова визначений у Положенні про паркування транспортних засобів у м. Львові, яке затверджене ухвалою ЛМР від 29.12.2011 № 1072 «Про затвердження Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові». Відповідно до п. 1.1. Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, вказане Положення визначає єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова з метою: забезпечення належного благоустрою, у тому числі благоустрою автомобільних доріг, збільшення пропускної здатності проїжджих частин вулиць, підвищення безпеки дорожнього руху та дисципліни водіїв, впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях та площах, поступового переходу до автоматизованої системи оплати за користування місцями для паркування, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни та контролю оплати послуг за паркування, збільшення фінансових надходжень до міського бюджету м. Львова.

Відповідно до п. 1.2. Положення, дія цього Положення поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Згідно з п. 1.3.-1.4. Положення, це Положення розроблене відповідно до чинног

Згідно з п. 1.3.-1.4. Положення, це Положення розроблене відповідно до чинного законодавства України з метою впровадження системи автоматизованого платного паркування у м. Львові та єдиної загальноміської політики з питань нормативного регулювання, організації, функціонування, ціноутворення, координації і контролю. Це Положення не регулює питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжміські та міжнародні перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках» (зі змінами).

В оскаржуваному рішенні суду суд першої інстанції покликався на норму ст. 123 ЗК України, яка регламентує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, однак оскаржуваною ухвалою Львівська міська рада не приймала рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського, їх затвердження чи про передачу земельних ділянок за адресою: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у власність або користування.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала міської ради не стосується передачі земельних ділянок за адресою: вул. Академіка О. Богомольця, вул. М. Коцюбинського у власність чи користування в порядку, передбаченому ст. 123 ЗК України, а затверджує лише перелік майданчиків для паркування транспортних засобів, відповідно норми ЗК України щодо розпорядження землями комунальної власності та порядку формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав до даних правовідносин не застосовуються, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні покликається на ст. 268-1 Податкового кодексу України, однак «Перелік спеціальних земельних ділянок...» (Додаток 2 до ухвали №120) містить адреси таких ділянок із зазначенням їхніх адрес та кількості паркомісць (з розподілом за районами і з врахуванням типу паркування - звичайне паркування, службове паркування, паркування таксі, паркування туристичного транспорту). У свою чергу, Додаток 1 до ухвали №120 «Ставки збору за місця для паркування транспортних засобів...» встановлює, серед іншого, ставки збору в залежності від зони і типу паркування та базу оподаткування (п.7.), якою є площа земельної ділянки, визначена шляхом добутку кількості паркомісць на нормативну площу одного паркомісця (11,5 кв.м. відповідно до пп.5.2. п.5. ДБН В.2.3.-15-2007).

Положеннями пп. 268-1.1.1 п. 268-1.1 ст. 268-1 ПК України встановлено, що платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках .

Відповідно до пп. 14.1.104 п. 14.1 ст. 14 ПК України, майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів . Згідно із пп. 14.1.229 п. 14.1 ст. 14 ПК України, спеціально відведені автостоянки площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Згідно із пп. 268-1.2.1 та пп. 268-1.2.2 п. 268-1.2 ст. 268-1 ПК України, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях , а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно із ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Отже, в розумінні наведених норм ЗК України, рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення, з подальшим нарахуванням та сплатою плати за землю відповідно до вимог ПК України.

Проте, у разі відведення земельної ділянки з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки і передачі її в користування як об`єкта цивільних прав, зокрема, для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведених автостоянках, то такі автостоянки вже не будуть об`єктом оподаткування збором за місця для паркування транспортних засобів, оскільки з урахуванням пп. 14.1.229 п. 14.1 ст. 14 ПК України не будуть вважатись автостоянками у розумінні Податкового кодексу України, що в свою чергу унеможливлює нарахування та сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.

За своєю правовою природою організація паркування транспортних засобів на визначеній площі території (землі) із сплатою збору за місця для паркування транспортних засобів є зовсім іншим предметом правового регулювання, аніж відведення земельної ділянки з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки і передача її в користування як об`єкта цивільних прав з подальшою сплатою плати за землю.

Предметом розгляду у вказаній справі є законність рішення органу місцевого самоврядування щодо визначення земельних ділянок для забезпечення парування, а правовій оцінці підлягали правовідносини, що виникають з приводу організації майданчиків для платного паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади та регулюються цілим рядом спеціальних підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, Правилами парування транспортних засобів затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 №1342, Положенням про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2011 № 1072, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2021 №1306.

На думку колегії суддів, оскаржуваним рішенням відповідач лише доповнив перелік спеціальних ділянок для паркування, визначений ухвалою №120 від 27.01.2011, тобто внесено зміни до рішення, котре врегульовує питання адміністрування сплати різновиду податку збору за паркування. В ухвалі №120 від 27.01.2011 є вказівка на загальну площу спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів. Вказівка на облаштування спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів міститься в паспорті майданчика для паркування графічному документі на викопіюванні з генерального плану міста у масштабі М 1:500, у якому зазначається площа земельної ділянки, її місцезнаходження, технічне облаштування, кількість місць для паркування, режим роботи, спосіб поставлення транспортних засобів, схема розміщення дорожніх знаків та дорожньої розмітки (ст.2 Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1072 від 29.12.2011). Тому прийняття Львівською міською радою нормативних актів в галузі паркування транспортних засобів на території м. Львова не суперечить ні податковому законодавству, ні законодавству у галузі транспорту та безпеки дорожнього руху та узгоджується з постановою КМ України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів».

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, які зазначені у апеляційній скарзі є вірними та обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції, про те, що позов є таким що підлягаєзадоволенню є помилковим та підлягає скасуванню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з приписами пункту другого частини першоїстатті 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 380/17422/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування ухвали відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 09.07.25