Постанова

від 24.02.2025 по справі 461/267/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/267/19 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/811/2130/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Салата Я.І.

З участю позивачки ОСОБА_1 та її представника-адвоката Дмитренко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №461/267/19 за апеляційною скаргою відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, третя особа - начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушко П.Я.,- про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в :

11.01.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області та просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/208 від 07.12.2018 про звільнення ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/2 від 08.01.2019 «Про виправлення технічної помилки»;

-поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача дошкільного навчального закладу № 26 «Калинка» комбінованого типу розташованого у місті Стебник з 07.12.2018;

-стягнути з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу із розрахунку середньомісячного заробітку 9337,57 грн. до дня поновлення на роботі.

Позов обгрунтований тим, що наказом відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/208 від 07.12.2018 ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача ДНЗ № 26 «Калинка» з 07.12.2017 у зв`язку з втратою довір`я уповноваженого органу власника, вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2, п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

05.02.2019 ОСОБА_1 отримала наказ відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради № 05-2/2 від 08.01.2019 «Про виправлення технічної помилки», який є за своїм змістом наказом про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 07.12.2017 на 07.12.2018, тобто попередньою датою. Рішення відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради про звільнення ОСОБА_1 було прийняте відповідачем на підставі акту про виявлення готівкових коштів від 12.12.2017, актів про відсутність книг наказів, витягів з ЄРДР, колективної заяви батьків дітей ДНЗ №26 «Калинка» від 17.07.2017, звернення батьків дітей, акту службового розслідування від 05.12.2018.

Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що нею не вчинялося жодних аморальних проступків та вважає накази про її звільнення незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Вказує, що наказом відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-21207 від 07.12.2018 її, ОСОБА_1 , було поновлено на посаді завідувача ДНЗ № 26 «Калинка» згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2018 у справі № 461/303/2018. У цей ж день 07.12.2018 відповідачем було видано наказ № 05-2/208, яким ОСОБА_1 знову було звільнено за невідомий їй аморальний проступок. Позивач також стверджує, що прийняття наказів про поновлення на роботі та звільнення з роботи в один день свідчить про намір відповідача у будь-який спосіб не допустити ОСОБА_1 до роботи.

Таким чином, позивачка змушена звертатись до суду з даним позовом, оскільки вважає, що зазначені у спірних наказах обставини не свідчать про наявність вчинення нею аморального проступку, а також даних про те, у чому саме полягав такий проступок. Отже, такі накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №05-2/208 від 07 грудня 2018 року відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 з 08 грудня 2018 року на посаді завідувача закладу дошкільної освіти № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області.

Стягнуто з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із розміру середньомісячного заробітку 9337 грн 57 коп. з 08 грудня 2018 року до дня поновлення на роботі.

Стягнуто з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень ? компенсації моральної шкоди.

Стягнуто з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 15 932 грн 00 коп. компенсації витрат на проведення експертного дослідження.

Стягнуто з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 18 133 грн 33 коп. компенсації судових витрат понесених у зв`язку з отриманням професійної правничої допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь держависудовий збір у розмірі 3073 грн 60 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 08 грудня 2018 року на посаді завідувача закладу дошкільної освіти № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду оскаржив начальник відділу освіти Петро Шев`як.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Стверджує, що суд дійшов помилкового висновку про те, що роботодавець, звільняючи позивачку не конкретизував, які саме її дії свідчать про вчинення нею аморального проступку, оскільки в наказі чітко вказано підставу звільнення, а саме втрата довіри зі сторони уповноваженого органу власника внаслідок вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням роботи на посаді завідувача дошкільного навчального закладу, що підтверджується фактами, наведеними у документах, перелік яких визначено в оскаржуваному наказі. Зазначає, що наведене судом твердження про те, що у відповідача були відсутні належні підстави для звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України є необґрунтованим та безпідставним, оскільки у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» чітко зазначається, що при встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень, ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою. Зазначає, що незалежно від того чи мало місце вручення підозри чи наявність обвинувального вироку суду , у роботодавця були реальні підстави для недовіри по відношенню до ОСОБА_1 , які належним чином були зафіксовані у відповідних публічних зверненнях, актах перевірок, матеріалах відеофіксації. Крім цього, доказом вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку можуть бути, зокрема, акти, що свідчать про вчинення поступку, складені відповідною комісією, які можуть бути підтверджені свідками, постанова про порушення кримінальної справи, протоколи про адміністративне правопорушення, скарги громадян, тощо. Тобто, суд першої інстанції помилково вважав, що лише притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення є єдиним і безумовним способом підтвердження факту вчинення аморального проступку працівником, який виконує виховні функції. Сам по собі факт відкриття низки кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 є беззаперечною підставою для втрати довіри зі сторони роботодавця, що викликає сумнів в високих моральних переконаннях та бездоганній поведінці позивачки як працівника, який виконує виховні функції, а також свідчить про те, що ОСОБА_1 недостойною поведінкою скомпрометувала себе перед учнями, іншими учасниками навчально - виховного процесу, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет, дискредитувала себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, відповідно, такі обставини є беззаперечно аморальним проступком, тому позивачка беззаперечно підлягала звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої ст.41 КЗпП України.

Висновок суду про необхідність попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації є безпідставним, оскільки така згода у даному випадку не потрібна. Також стверджує, що незрозумілою є сума середнього заробітку, оскільки судом не зазначено яким чином та на підставі яких фактичних даних така сума обрахована, відповідно, відповідач категорично не погоджується з такою сумою.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

21.10.2024 року представник позивачки-адвокат Дмитренко В.П. надіслав суду відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначає, що позивачка ОСОБА_1 не відносилася до матеріально-відповідальних осіб, не обслуговувала грошові та товарні цінності. Доводи апеляційної скарги відділу освіти не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджені жодними доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач по справі тричі не з`явився в судові засідання апеляційної інстанції, будучи належним чином повідомлений про день і час слухання справи, надсилав на кожне судове засідання: 09 грудня 2024 року, 03 лютого 2025 року, на 24 лютого 2025 року клопотання про відкладення розгляду справи. Колегією суддів двічі відкладалися судові засідання з метою явки представника відповідача та третьої особи, однак і на третє судове засідання відповідач не забезпечив явку свого представника, а тому у задоволенні чергового клопотання про відкладення розгляду справи, було відмовлено.

Відповідно до частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 07.12.2018 року відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області постановлено наказ № 05-21207 від 07.12.2018 «Про поновлення ОСОБА_1 », яким позивачку ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідувача ДНЗ №26 відповідно до рішення Галицького районного суду м.Львова від 10.09.2018, ухваленого за результатами розгляду цивільної справи № 461/303/18 за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В той же день 07.12.2018 року, у день поновлення позивачки ОСОБА_1 на роботі, відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області видано наказ від 07.12.2018, яким ОСОБА_1 , завідувача ДНЗ №26 «Калинка» звільнено із займаної посади з 07.12.2017 у зв`язку із втратою довір`я з боку уповноваженого власника, вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2, п.3ч.1ст.41 КЗпП України.

Підставою для звільнення позивачки із займаної посади був акт від 12.12.2017 про виявлення готівкових коштів, акти про відсутність книг наказів, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, колективна заява батьків дітей ДНЗ №26 «Калинка» від 17.07.2017, звернення батьків, акт службового розслідування від 05.12.2018.

08.01.2019 відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області видано наказ «Про виправлення технічної помилки». Відповідно до даного наказу, абзац перший наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 07.12.2018 № 05-2/208, викладено у наступній редакції:» Звільнити ОСОБА_1 , завідувача ДНЗ №26 «Калинка» із займаної посади 07.12.2018 у зв`язку із втратою довір`я з боку уповноваженого власника, вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2,3 ч.1 т.41 КЗпП України.

Відповідно до п.2 та п.3 ст.41 КЗпП України серед додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до цього з боку роботодавця; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До працівників, які можуть бути звільнені за вищезазначеною підставою, належать, учасники освітнього процесу. Отже, позивачка ОСОБА_1 як особа, що залучена до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти, належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Звільнення працівника за вчинення аморального проступку допускається як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними ( наприклад, вчинення такого проступку у громадських місцях або в побуті).

Із змісту спірних наказів відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п.2,п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України, не конкретизував, які саме дії останньої свідчать про вчинення нею аморального проступку.

Надаючи оцінку аргументам, викладеним у відзиві, а також документам, які згідно спірних наказів були підставою для звільнення позивача з роботи, зокрема: акту про виявлення готівкових коштів від 12.12.2017, акту про відсутність книг наказів, витягам з Єдиного реєстру досудових розслідувань, колективної заяви батьків дітей ДНЗ №26 «Калинка» від 17.07.2017 , звернення батьків, діти яких виховуються у ДНЗ №26 «Калинка», акту службового розслідування від 05.12.2018, суд першої інстанції прийшов до висновку, що трудові права позивачки було порушено, а наказ про звільнення не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки у ньому не конкретизовано обставин, що стали причиною звільнення.

На згадані вище обставини відповідач посилається у доводах апеляційної скарги.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довір`я (п.2ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності ( зайнятий їх прийманням,з зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень, ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей ( прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винні дії працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

З долученої до матеріалів справи копії Посадової інструкції завідувача ДНЗ №26 «Калинка» Комарницької Г.Б. від 02.09.2013, затвердженої начальником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Сушко П.Я., не встановлено, що остання була уповноваженою на виконання операцій, пов`язаних з обслуговуванням цінностей, їх обліком, контролем за рухом і зберіганням, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для її звільнення за п.2ч.1ст.41 КЗпП України.

В заперечення зазначеному, апелянт зазначає, що при встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень, ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з роботою.

Однак, із матеріалів кримінального провадження № 12017140110001381 від 15.07.2017, досудове розслідування якого здійснювалося Дрогобицьким ВП ГУ НП у Львівській області за ознаками злочину ч.1ст.185 КК України, не було вручено підозру позивачці ОСОБА_1 , кримінальне провадження закрито.

Щодо кримінального провадження № 120018140110000959 за ст.366 ч.1 КК України не встановлено, що органом досудового розслідування на адресу ОСОБА_1 скеровувались повістки про виклик для допиту, а також у межах даного кримінального провадження останній було повідомлено про підозру.

В заперечення зазначеного, апелянт зазначає, що факт крадіжки продуктів харчування з ДНЗ №26, що мав місце 14 липня 2017 року, є загальновідомим серед громади м.Стебник, з приводу зазначеного відповідачем 19 липня 2017 року видано наказ №181 «Про проведення службового розслідування в ДНЗ №26».

За фактом службового розслідування виявлено недостачу продуктів на суму 839,45 грн.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відтак, колегія суддів зазначає, що відповідач посилається на обставини, які мали місце 14 липня 2017 року, а звільнення позивачки ОСОБА_1 згідно зазначених обставин проводить 08 грудня 2018 року, тобто поза межами строку, визначеного ст.148 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції поновив позивачку на роботі та ухвалив стягнути з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток 9337,57 грн. з 08 грудня 2018 року до дня поновлення на роботі.

Відповідно до Наказу №05-2/105від 07.06.2024року «Про поновлення на роботі» відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_1 поновлена на посаді завідувача (директора) закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №26 «Калинка» Дрогобицької міської ради з 08 грудня 2018 року. (Копія наказу додана до матеріалів справи).

Центральній бухгалтерії відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 9337,57 грн. (п.2 наказу).

Відповідно до ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи., але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи із змісту зазначеної статті, суду першої інстанції необхідно було провести розрахунок заробітної плати у твердій сумі, яка підлягає стягненню, чого зроблено не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду у зазначеній частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника

або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20) зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши матеріали справи, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року, а не за 5 років 5 місяців як вбачається із матеріалів справи.

Зазначену обставину, колегія суддів обґрунтовує наступним:Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 28.02.2019 року відкрито провадження у справі, 20.05.2019 року судом першої інстанції постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду через неодноразову неявку в судові засідання. Ухвала суду першої інстанції була оскаржена представником позивачки-адвокатом Дмитренко В.П.. З часу подачі заяви та повернення справи для продовження розгляду пройшло 6 місяців. Надалі представником позивачки уточнювалися позовні вимоги, заявлялися клопотання для витребування доказів, продовження перерви для подачі документів, визначених в Ухвалі суду від 17.12.2019 року.

У 2020 році, починаючи з судового засідання 24.01.2020 року до 25.01.2021 року не відбулося жодного судового засідання. За цей період, починаючи з березня 2020 року до 23.11.2020 року в судових засіданнях продовжувалася перерва через неявку всіх учасників справи, в тому числі позивачки ОСОБА_1 , та її представника.

25.01.2021 року перерва в судовому засіданні для вирішення спору мировою угодою.

З 17.03.2021 року до 07.12.2022 року клопотання сторони позивачки щодо призначення судової психологічної експертизи, переписка з експертними установами.

12.12.2023 року суду скеровано Висновок експерта. (а.с.19-38 т.4).

15.12.2023 року судом поновлено провадження у зазначеній справі, справу призначено у підготовчому засіданні на 15.01.2024, однак таке не відбулося за клопотанням представника позивача;

12.02.2024 року Ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2024 року.

В період з 05.03.2024, 04.04.24 року, 24.04.2024 року позивачка та її представник не з`явилися в судові засідання, продовжувалася перерва і тільки 22.05.2024 року у справі судом першої інстанції ухвалено оскаржуване рішення.

Відтак, у зазначеній справі за період з січня 2019 року по 22.05.2024 року відбулося сім судових засідань з участю сторін по справі.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що зволікання з розглядом справи проводилося в більшості стороною позивачки, де були неявки, клопотання про продовження перерви для долучення доказів, неодноразове уточнення позовних вимог, оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами та тривалий час позивачка вибирала експерта.

Відповідно до ч.1ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення.

Позивачка ОСОБА_1 вважала, що їй необхідно, як один із доказів, висновок психологічної експертизи, однак експертизу повинен призначити суд згідно ухвали.. З часу заявлення представником позивачки клопотання про призначення експертизи та до отримання висновку пройшло 2 роки 9 місяців на протязі яких йшла переписка з експертними установами, непогодження позивачки почекати для отримання висновку у ЛНДІСЕ з жовтня 2021 по лютий 2022 року, що спричинило затягування розгляду трудового спору на вирішення якого законодавцем встановлені скорочені строки.

Згідно даних матеріалів проведення судових засідань з участю сторін, допиту свідків, огляду матеріалів , якщо відкинути місяці і роки, коли такі засідання не проводилися, зайняло для суду 10 місяців, відбулося сім судових засідань.

Враховуючи вище зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про стягнення на користь позивачки заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах одного року: 9337,57 х12 міс. = 112050,84 грн. без врахування податків та обов`язкових платежів.

Щодо стягнення моральної шкоди, яку суд першої інстанції визначив у розмірі 20000,00 грн., колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди слід зменшити до 10000,00 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги факт порушення трудових прав останньої в день її поновлення і одночасного звільнення, що призвело до стресової ситуації, яку позивачка тяжко пережила, відчуваючи неповагу до себе із сторони роботодавця, приниження перед колективом, знайомими, відчуття некомфортності у сім`ї, родині. Все це призвело до необхідності прикладати додаткові зусилля для відновлення свого становища.

Щодо висновку судової-психологічної експертизи № 7654 від 30.11.2023 року (а.с.20-35 т.4), колегія суддів вважає, що така є побудована на загальних фразах, припущеннях та її висновки властиві для кожної людини, яку звільняють з роботи за дисциплінарний проступок. Однак, за 5,5 років до поновлення на роботі, позивачка ОСОБА_1 відновила свій психотравмувальний стан, з 07.06.2024 року поновлена на роботі та згідно її пояснень успішно працює.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, такі не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає в силі.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права(ст.375 ЦПК України).

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа «Серявін та інші проти України». Рішення від 10 лютого 2010 року.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 2; 375; 376 ч.1,п.п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 травня 2024 року скасувати в частині стягнення з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівськлої області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2018 року до дня поновлення на роботі та змінити в частині стягнення моральної шкоди.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за вимушений прогул в розмірі 112050,84 грн. (Сто дванадцять тисяч п`ятдесят грн.84 коп). Із зазначеної суми підлягають стягненню податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 10000,00 (Десять тисяч гривень) моральної шкоди.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 березня 2025 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк